Рішення № 77368738, 25.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2018 р. Справа№805/4467/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В., розглянувши у порядку загального провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

13 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області у якому просить:

- визнати протиправними дії Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо виплати не в повному розмірі пенсії що належала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і залишилася недоотриманою у зв’язку з їх смертю;

- зобов’язати Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області доплатити кошти у розмірі 3955,83 грн. та кошти у розмірі 1623,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що є спадкоємцем 1/3 частини майна, що складається з недоотриманої пенсії в розмірі 13 269, 52 грн., що належала померлій матері позивача (ОСОБА_2) та недоотриманої пенсії в розмірі 29 492, 51 грн., що належала померлому батьку позивача (ОСОБА_3).

У відповідь на звернення позивача з приводу отриманого спадку у меншому розмірі, відповідачами було роз’яснено, що на підставі ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Позивач, посилаючись на норми ст. 52 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та положення ст. 1227 Цивільного кодексу України, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 17.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 15.08.2018 року

15.08.2018 року оголошено перерву по справі до 27.08.2018 року.

20.08.2018 року відповідачем через канцелярію суду було надано відзив на позовну заяву, згідно змісту якого зазначено, що УПФУ зобов’язане виплатити недоотриману пенсію за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, отже Відповідач діяв відповідно до вимог законодавства, а значить відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

В подальшому, 27.08.2018 року було оголошено перерву до 29.08.2018 року.

29.08.2018 року ухвалено розгляд администравної справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 02.10.2018 року.

Ухвалою суду від 02.10.2018 року закінчено підготовче провадження та призначено адміністративну справу до розгляду по суті на 25.10.2018 року.

Ухвалою суду від 25.10.2018 року замінено відповідачів на належного.

До судового засідання сторони не з’явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

Враховуючи неявку сторін, суд на підставі частини дев’ятої статті 205 КАС України здійснює розгляд цієї справи у письмовому провадженні.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до частини п’ятої статті 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, відповідно до паспорта Серії ВТ №056770.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом НМТ 677233 позивач є спадкоємцем 1/3 суми пенсії, що не отримана ОСОБА_2, яка померла 18.06.2018 року.

Наявність у позивача права на 1/3 суми пенсії, що не отримана ОСОБА_3, який помер 08.05.2015 року, сторонами не заперечується.

З листа Лівобережного ОУПФУ м. Маріуполя Донецької області від 02.01.2018 року № 32/02 вбачається, що, згідно матеріалів пенсійної справи, померла не отримувала пенсію з серпня 2014 року, дата смерті – 18.06.2015 року. Керуючись положеннями ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідач зазначає, що позивач за недоотриманою пенсією звернувся 06.12.2017 року, відповідно сума недоотриманої пенсії розрахована на період з грудня 2014 року по червень 2015 року. Виплачена сума складає 8444, 24 грн., 1/3 від даної суми – 2814, 75 грн.

Також з листа Центрального об’єднаного управляння Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області від 05.02.2018 року № 3395/02 вбачається, що загальна сума недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_3 за період з 06.12.2014 року по 31.05.2015 року (за три роки до дня звернення за отриманням пенсії) складає 17 358, 89 грн., 1/3 від даної суми – 5785, 72 грн.

Спірним питанням даної справи є правомірність обмеження Відповідачем суми недоотриманої пенсії, яка входить до складу спадщини, трирічним терміном.

В силу положень частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи (а тому і органи та посадові особи пенсійного фонду України, як органи виконавчої влади, до яких відноситься і Відповідач) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, сума пенсії, яка належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині 2 статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи ні.

Частиною другою статті 52 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що члени сім'ї, зазначені в частині 1 цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно із частиною третьою статті 52 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Так, Цивільним кодексом України регулюються правовідносини у сфері спадкування.

Відповідно до частини першої статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною першою статті 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частиною першою статті 1227 Цивільного кодексу України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Статтею 91 Закону України “Про пенсійне забезпечення” визначено, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв’язку з його смертю, передаються членам його сімї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Аналізуючи зазначені положення законодавства суд вважає, що у даних спірних правовідносинах застосуванню підлягає саме стаття 52 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, як така, що регулює правовідносини, які виникли після смерті пенсіонера та після визнання певної суми недоотриманої пенсії спадщиною.

Натомість стаття 46 зазначеного Закону подібних вказівок не містить та, на думку суду, призначена для реалізації саме особою, яка безпосередньо отримує пенсію. Також положення зазначеної статті застосовуються лише у випадку встановлення власної вини пенсіонера, що полягає у недоотриманні пенсії. Втім наявність або відсутність вини не може бути інкримінованою лише за судженням установи пенсійного фонду.

Водночас суд зауважує, що належним способом захисту порушених прав Позивача суд вважає зобов’язання Відповідача виплатити Позивачу залишок недоотриманої пенсії, яка залишилась після смерті його матері та батька і увійшла до складу спадщини, з урахуванням фактично виплачених сум.

Таким чином, враховуючи положення статті 52 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, які підлягають застосуванню в контексті цієї справи, суд вважає за належне визнати протиправними дії Відповідача щодо виплати Позивачу недоотриманої пенсії, яка входить до складу спадщини, в меншому розмірі та зобов’язати Відповідача виплатити Позивачу недоотриману пенсію, яка входить до складу спадщини, з урахуванням фактично виплачених сум.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код -НОМЕР_1, місце проживання: 87554, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Пилипа Орлика, буд. 88) до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, вул. Зелінського, 27а, 87548, Донецька, обл., м. Маріуполь) про визнання протиправними дії та зобов’язання вчинити певні дії,- задовольнити.

Визнати протиправними дії Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо виплати не в повному розмірі пенсії що належала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і залишилася недоотриманою у зв’язку з їх смертю.

Зобов’язати Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та увійшла до складу спадщини з урахуванням фактично виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, вул. Зелінського, 27а, 87548, Донецька, обл., м. Маріуполь) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код -НОМЕР_1, місце проживання: 87554, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Пилипа Орлика, буд. 88) суму судового збору у розмірі 1409 (сімсот чотири) грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Стойка В.В.