Рішення № 77366392, 17.10.2018, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/2248/2018 Справа № 490/120/17

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.

при секретарі - Кваші С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

05 січня 2017 року позивач звернувся до Центрального районного суду м.Миколаєва із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою суду від 04 травня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду задоволено, заочне рішення від 29 травня 2017 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано і призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. В свої поясненнях суду пояснила, що ними направлено запит до Служби Безпеки АТ "ОТП Банк" для проведення розслідування факту видачі кредитної картки ОСОБА_1 В ході розслідування встановлено, що клієнтом ОСОБА_1 було заключено кредитний договір №2000695318 від 03.09.2012 р. на суму 6677 грн., який 04.03.2013 клієнтом був погашений.. Заборгованість, яка виникла внаслідок користування кредитною карткою, виданою відповідно до кредитного договору №2000695318 від 03.09.2012 р. продана ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Відповідач надав суду відзив, в якому вважає позов не підлягає задоволенню у зв'язку з його недоведеністю , оскільки він не отримував тієї кредитної картки , на яку посилається позивач, докази отримання в справі відсутні. Також просив суд застосувати строк позовної давності з огляду на те, що згідно наданої позивачем виписки по рахунку дата останнього платежу зазначено 17 жовтня 2013 року, отже у разі відсутності наступного обовязкового платежу позивачу стало відомо про порушення його права. Отже, трирічний строк на звернення до суду з вимогами про стягнення такої заборгованості сплинув в листопаді 2016 року.

Ухвалою суду справу розглянуто за відсутності сторін, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, 03 вересня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» (далі-Банк), правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та відповідачем ОСОБА_1 (далі-Позичальник) було укладено договір про надання споживчого кредиту №2000695318, відповідно до якого банк надав позичальнику споживчий кредит в загальній сумі кредиту 6676 грн.94 коп. строком на 6 місяців. Розмір процентної ставки - 0,01 % річних.

Відповідно до п.1.2.1 умов кредитного договору, банк надає позичальнику споживчий кредит у відповідності до умов кредитного договору, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, інші платежі, визначені цим Договором та додатком №1 «Графік платежів», що є його невід'ємною частиною, а також виконувати умови кредитного договору.

Згідно з матеріалами справи за розрахунком позивача непогашена заборгованість відповідача за договором №2000695318 від 03.09.2012 року станом на 17.11.2016 року складає 25637,35 грн., з яких: залишок заборгованості за кредитом - 19029 грн. 80 коп., відсотки за користування кредитом - 6607 грн. 55 коп.

Позивачем в обґрунтування вимог надано виписка, що підтверджує факт користування карткою типу Master Card Standart, проте виписка надана відносно рахунку НОМЕР_1, і доказів приєднання вказаного рахунку до кредитного договору №2000695318 суду не надано. Отже суд не може прийняти до уваги цей розрахунок на підтвердження існування заборгованості за іншим договором, до того ж враховуючи пояснення представника Банку від 05.05.2018 року про погашення клієнтом ОСОБА_1 цього кредиту 04.03.2013 року .

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов'язки виникають у кожного контрагента.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Згідно п.1.4.1 умов Договору, позичальник зобов'язаний повністю повернути Банку суму отриманого кредиту та виконати всі інші зобов'язання встановлені Договором не пізніше 03 березня 2013 року.

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Останній платіж, згідно з наданим Банком розрахунком заборгованості, здійснений у жовтні 2013 року у сумі 3000,00 грн .

Враховуючи викладене, у позивача з жовтня 2013 року виникло право на позов - можливість захистити своє порушене право в примусовому поряду через суд.

До суду за захистом банк звернувся лише 05 січня 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Відповідач скористався правом на написання заяви з проханням застосувати правові наслідки пропуску позивачем строків позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Верховний суд України 16.11.2016 у справі за № 6-2469цс16 зробив правовий висновок посилаючись на практику Європейського суду з прав людини.

Зокрема, суд вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (тут і надалі за текстом - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд констатує, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.ст. 12, 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позивачем суду не надано доказів того, що він до кінця грудня 2016 року, тобто до дня звернення до суду з позовом, не знав про порушення свого права на отримання від відповідача заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов'язку, в силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

У постанові Верховного Суду України у справі за № 6-1457цс16 від 09.11.2016 зазначено, що вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє інтереси боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Тому, не можна вважати належним доказом переривання строку позовної давності лише наданий банком розрахунок, без надання квитанцій, касових ордерів та іншого підтвердження щодо здійснення платежів по погашенню заборгованості після отримання кредитних коштів саме відповідачем та про визнання нею боргу. Відповідач категорично заперечує вчинення таких дій, а позивач на спростування такого твердження жодних доказів не надав: у жодне з судових засідань представник позивача не з'явився.

За такого, оскільки останній відповідачем платіж було здійснено у жовтні 2013 року, і строк кінцевого повернення усієї суми кредиту сплинув 03 березня 2013 року, тоді як Банк звернувся до суду лише 05 січня 2017 року, то суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

При цьому, в матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження обставин, які перешкодили ПАТ "ОТП Факторинг Україна" вчасно пред'явити позов. Зважаючи на це, підстави для поновлення позивачу строку позовної давності відсутні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України , судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 14, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ ГУДЕНКО О.А.

Повний текст складено 22.10.2018 р.