Рішення № 77366003, 25.10.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/18238/18

Провадження 2/127/3120/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулася ОСОБА_1, яка діє в інтересах акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем 30.01.2008 було укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 6 400, 00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Рішенням Вінницького міського суду з ОСОБА_2 на користь позивача було стягнуто заборгованість по кредитному договору б/н від 30.01.2008 в сумі 19 844, 32 гривень. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов’язання за вказаним договором не виконав, у зв’язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 31.05.2018 становить 29 765, 73 гривень, від якої слід відняти 19 844, 32 гривень, стягнутих за рішенням суду, що становить 10 667, 48 гривень.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором б/н від 30.01.2008 у розмірі 10 667, 48 гривень. Також, представник позивача просила суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.08.2018 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

У строк, визначений судом ухвалою суду від 06.08.2018, від відповідача відзив на позов не надійшов. Будь-які докази по справі чи клопотання від відповідача, також, на адресу суду не надійшли.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи до суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

30.01.2008 між ЗАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого банк зобов’язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитного ліміту в сумі 1 000, 00 гривень на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3, 00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. (а.с. 12-18)

Відповідачу позивачем було відкрито рахунок, оформлено кредитну картку «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» і видано її 30.01.2008, що стверджується підписом ОСОБА_2 (а.с. 12 зв.)

Згідно із заявою від 30.01.2008 ОСОБА_2 погодилася з тим, що Пам’ятка клієнта, Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи становлять між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк» договір про надання банківськихпослуг. (а.с. 12 зв.)

Відповідно до нової редакції статуту Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» останнє є правонаступником за всіма правами і обов’язками Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», яке в свою чергу було правонаступником Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк». (а.с. 24-25)

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13.01.2014 по цивільній справі № 127/29342/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, яке набрало законної сили 24.01.2014, з останньої на користь позивача було стягнуто заборгованість по кредитному договору б/н від 30.01.2008 в сумі 19 844, 32 гривень, з яких: 4 995, 35 гривень – заборгованість за кредитом; 10 319, 26 гривень – заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 346, 65 гривень – заборгованість по комісії за користування кредитом; 250, 00 гривень – штраф (фіксована частина); 933, 06 гривень – штраф (процентна складова). (а.с. 6-7)

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання. За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом (п. 5.4 Умов та правил надання банківських послуг). Відтак, у межах строку кредитування - до останнього дня місяця, зазначеного на лицевій стороні платіжної картки (п. 3.1, п. 5.4 Умов та правил надання банківських послуг), відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами.

Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вищевказана позиція суду узгоджується із правовою позицією ОСОБА_3 Верховного Суду, висловленою 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Згідно із п. 5.7. Умов та правил надання банківських послуг банк має право вимагати дострокового повернення боргових зобов’язань в повному обсязі або частково у випадку невиконання позичальником своїх боргових та інших зобов’язань за цим договором.

Судом встановлено, що позивачем було пред’явлено вимогу до відповідача про повернення кредиту, наслідком чого стало ухвалення Вінницьким міським судом Вінницької області від 13.01.2014 заочного рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по кредитному договору б/н від 30.01.2008. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що за період з 30.04.2010 відповідач грошові кошти у кредит не отримувала. Судовим рішенням було стягнено з відповідача на користь позивача не лише проценти за користування кредитними коштами, але й заборгованість по кредиту. Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач скористався своїм правом пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, після чого його право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припилося. З огляду на вказане суд відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі ст. 599 та ч. 4 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

Враховуючи вищевказане, відсутні й правові підстави для застосовування позивачем неустойки на підставі ст. 549 ЦК України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв’язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі суду від 06.08.2018 було роз’яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку – пояснення, викладені в позовній заяві і докази, надані разом із позовом.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що право АТ КБ «ПриватБанк» нараховувати передбачені кредитним договором б/н від 30.01.2008 проценти за кредитом припинилося після пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, наслідком чого стало ухвалення судового рішення від 13.01.2014. Відповідно й відсутнє право на застосування неустойки. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по відсотках за користування кредитом та неустойки в сумі 10 667, 48 гривень по кредитному договору б/н від 30.01.2008, слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 1 762, 00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням від 22.06.2018. (а.с. 1)

Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимогах в повному обсязі та положення ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід залишити за позивачем.

Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись п. 3 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, ч. 1 ст. 251, ст.ст. 252, 525, 526, 530, 536, 549, ч. 1 ст. 612, ст.ст. 627-629, ч. 1 і ч. 4 ст. 631, ст.ст. 1048, 1049, ч. 2 ст. 1050, ч. 1 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10 - 13, 43, 44, 76-83, 89, 133, 141, ст.ст. 229, 258, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 30.01.2008 в сумі 10 667 (десять тисяч шістсот шістдесят сім) гривень 48 копійок – відмовити.

Судовий збір в сумі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок залишити за Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області до апеляційного суду Вінницької області.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання, зареєстроване у встановленому законом порядку: м. Вінниця, вул. Немирівське шосе, буд. 82.

Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д.

Рішення суду складено 25.10.2018.

Суддя: