Рішення № 77363951, 24.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.09.2018Справа № 910/1978/17Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

приватне акціонерне товариство "А/Т тютюнова компанія "В.А.Т.- Прилуки"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Юнісон Страхування"

фізична особа-підприємець Кір’янов Віктор Іванович

про стягнення 710 603,40 грн.

При секретарі судового засідання: Савінковій Ю.Б.

Представники сторін:

від позивача: Сечко С.В. - представник за довіреністю № 117-277 від 29.12.2017 р.;

від відповідача: Жмарьова О.М. - представник за довіреністю № 3 від 20.06.2018 р.;

Косарев Д.В. - керівник;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився;

від третьої особи-3: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва подано позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" про стягнення 710 603,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (позивач) на підставі договору добровільного страхування вантажів №40-0105-15-00011 від 31.12.2015 р. внаслідок настання страхової події - втрата застрахованого вантажу, виплачено страхове відшкодування приватному акціонерному товариству "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" (третя особа), а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою на думку позивача є товариство з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (відповідач).

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.07.2017 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 р. у справі № 910/1978/17 позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (04073, м. Київ, Московський проспект, буд. 6; ідентифікаційний код 35322154) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А; ідентифікаційний код 30859524) суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 710 603 (сімсот десять тисяч шістсот три) грн. 40 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 659 (десять тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять) грн. 05 коп.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.04.2018 р. рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2017 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 р. скасовано. Справу № 910/1978/17 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В результаті зазначеного автоматичного розподілу справу № 910/3724/14 передано на новий розгляд судді Мудрому С.М.

15.12.2017 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. № 2147-VIII, яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 1992, № 6, ст. 56) та викладено його у новій редакції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.06.2018 р. прийнято справу до провадження, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.07.2018 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.07.2018 р. відкладено підготовче судове засідання у справі на 23.07.2018 р.

23.07.2018 р. до канцелярії суду позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У судове засідання 23.07.2018 р. представники третіх осіб 1, 2 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2018 р. відкладено підготовче судове засідання у справі на 14.08.2018 р.

У судове засідання 14.08.2018 р. представник третьої особи 2 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 47126618.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.08.2018 р. відкладено підготовче судове засідання у справі на 11.09.2018 р. та продовжено строк підготовчого провадження по справі на 30 днів.

У судове засідання 11.09.2018 р. представник третьої особи 2 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомленні належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 24.09.2018 року.

В судове засідання 24.09.2018 р. представники третьої особи 1, 2 та 3 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомленні належним чином.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти позову.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

31 грудня 2015 року між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (страховик) та приватним акціонерним товариством "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування вантажів №40-0105-15-00011.

Відповідно до п. 3 договору страхування предметом договору є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим вантажем.

Згідно з п. 7 договору страхування страховими ризиками (випадками) є: втрата, знищення або пошкодження застрахованого вантажу внаслідок подій, передбачених п. 3.1.1 Правил "З відповідальністю за всі ризики" у відповідності до Institute Cargo Clauses (A) ICC 252 (1/1/82), включаючи проміжне зберігання вантажів на складах.

Строк дії договору: з 00 год. 00 хв. 01.01.2016 р. і діє до 24 год. 00 хв. 31.12.2016 р. (п. 9 договору страхування).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з п. 1 статті 352 Господарського кодексу України страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

У відповідності до ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування) (ст. 980 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, 01.01.2016 р. між приватним акціонерним товариством А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (виконавець) укладено договір про надання послуг транспортного експедирування №0116В, відповідно до умов якого (п. 1.1) виконавець надає транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів замовника, які належать замовнику, або стосовно яких є заявка на перевезення від замовника, а замовник приймає та оплачує надані послуги.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За змістом статті 4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.

Згідно з п.1.3 договору, виконавець надає послуги згідно заявок на перевезення замовника. Зразок таких заявок наведений у додатку №3 до цього договору.

Відповідно до п. 1.5 договору експедирування виконавець має право для виконання заявки на перевезення від замовника здійснювати самостійний добір перевізників, агентів, інших третіх осіб та укладати відповідні правочини з такими третіми особами від свого імені. При цьому, виконавець несе повну матеріальну відповідальність перед замовником за збереження вантажу та за дії таких третіх сторін, включаючи але не обмежуючись діями, що можуть призвести до матеріальних збитків.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що умови перевезення та транспортно-експедиційного обслуговування регулюються даним договором, правилами перевезення вантажів відповідних типів транспорту, які прийняті в Україні та в міжнародній практиці перевезень.

Відповідно до п. 5.2 договору, в редакції додатку про внесення змін та доповнень №1 від 01.02.2016 року до договору №0116В від 01.01.2016 року, у випадку втрати або пошкодження продукції виконавець повинен довести та надати замовнику всі необхідні підтверджуючі документи про те, що дана втрата, нестача або пошкодження сталося не з вини виконавця, а з причин, які не можна кваліфікувати як страховий випадок відповідно до договору страхування замовника. Тільки за таких умов замовник самостійно звертається за відшкодуванням до своєї страхової компанії. В разі отримання замовника відповідного страхового відшкодування від страхової компанії, що покриває зазначені втрати, замовник не висуватиме фінансових претензій виконавцю щодо згаданих сум, окрім суми франшизи, яку виконавець має виплатити замовнику у повному обсязі. Сума франшизи становить 78 138,50 грн. Сума франшизи може бути змінена відповідно до страхового договору замовника.

Цей договір набирає чинності 01 січня 2016 року і діє до 31 січня 2018 року включно, а в частині невиконаних зобов'язань за цим договором до повного їх виконання сторонами (п.6.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 14.01.2016 року між ФОП Кір’яновим В.І. (перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" укладено договір №1/3 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні.

При цьому згідно умов даного договору в сукупності з положенням п. 1.5. договору транспортного експедирування, ТОВ "Вєста Україна" залишається відповідальним перед замовником - ПрАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.- Прилуки" за збереження вантажу та за дії залучених до перевезення третіх осіб.

На виконання умов договору експедирування, 29 січня 2016 року відповідачем було прийнято до перевезення вантаж-тютюнові вироби для транспортування за маршрутом: м. Прилуки - м. Ізмаїл, що підтверджується товарно-транспортною накладною №9107759182 від 29.01.2016 року.

Як зазначено позивачем та підтверджується матеріалами справи, 03.02.2016 року під час розвантаження автомобіля у місці призначення було виявлено нестачу вантажу у кількості 1430,00 тис. шт. на загальну вартість 710 603,00 грн, про що представниками ПрАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки", вантажоодержувача та водія був складений акт про прийняття продукції від 03.02.2016 року.

Факт нестачі вантажу також підтверджується дефектним актом від 03.02.2016 року.

З письмових пояснень водія, який здійснював перевезення вбачається, що перед виїздом було перевірено та встановлено, що всі пломби на автомобілі були цілими. Під час зупинки водій залишив автомобіль на платній стоянці. Факт нестачі вантажу було виявлено лише після фактичного його розвантаження на території складу ТОВ ТК "Мегаполіс Україна" за адресою:м. Ізмаїл, вул. Некрасова, 3А.

За фактом таємного викрадення майна з автомобіля 03.02.2016 відкрито кримінальне провадження №12016160150000357. В ході огляду місця події було встановлено, що у вантажному відділенні кузова був відкритий верхній люк даного автомобіля.

Як встановлено судом, майнові інтереси ПрАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки", що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим вантажем були застраховані ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" за договором добровільного страхування вантажів №40-0105-15-00011 від 31.12.2015 року.

Згідно п.10.1 договору страхування у відношенні кожного конкретного перевезення починається з моменту початку навантаження вантажу в/на транспортний засіб в місці відправлення і закінчується після завершення вантажу в місці призначення.

Страхова сума: 712 554,00 грн. на будь-яке перевезення/місце проміжного зберігання (п.11 договору страхування).

Пунктами 14.1-15.9 договору страхування передбачений порядок виплати страхового відшкодування: порядок повідомлення про страхову подію, пакет документів, які визначені необхідними для виплати страхового відшкодування; випадки, які є підставою для відмови у виплаті.

Частино 1 статті 8 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховим ризиком визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим випадком є подія, що передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

В силу ст. 988 ЦК України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Дана норма узгоджується з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування".

Статтею 990 ЦК України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Судом встановлено, що ПрАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" звернулася до позивача, як до страховика, з повідомленням про настання страхового випадку, а саме викрадення частини вантажу, який перевозився згідно товарно-транспортною накладною №9107759182 від 29.01.2016 року. За результатами розгляду поданої заяви та документів, доданих до неї, позивачем на виконання умов договору страхування було складено страховий акт № ДКЦВ-11232 від 06.06.2016 року на суму 610 603,40 грн. та здійснено виплату страхового відшкодування ПрАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" у розмірі 710 603,40 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 10313 від 06.06.2016 року.

За твердженням позивача, оскільки відповідач несе повну матеріальну відповідальність за втрату та/або пошкодження майна, згідно з договором експедирування, проте свого обов'язку щодо збереження схоронності та цілісності вантажу належним чином не виконав, в результаті чого виникла нестача товару, то позивач в силу ст. 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до відповідача, як особи відповідальної за завдану шкоду.

Суд дійшов висновку, що позивач набув в межах суми виплаченого страхового відшкодування права звернення до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина боржника.

Дослідивши зміст договору, який укладений між ПрАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.- Прилуки" та ТОВ "Вєста Україна", суд дійшов висновку, що даний договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, правове регулювання якого здійснюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про транспортну-експедиторську діяльність", та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 929 ЦК України, що узгоджується із ст. 9 Закону України "Про транспортну-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Згідно ч. 2, 3 ст 14 Закону "Про транспортну-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

З представлених документів вбачається, що вантаж не був доставлений до місця призначення в повному обсязі, який був прийнятим до перевезення у зв'язку із його частковою втратою.

Разом з цим, суд звертає увагу, що вантаж, який був переданий відповідачу у справі для його перевезення, був переданий відповідачу саме з метою його подальшої доставки вантажоодержувачу. Тобто, вантаж було надано в тимчасове володіння відповідача у справі, який зобов'язався забезпечити його збереження та вручення вантажоодержувачу.

Згідно зі ст. 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

За змістом ч.1 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Тобто, відповідач, прийнявши товар в пункті завантаження, без будь - яких зауважень в товаро-транспортних документах, в тому числі без зазначення недоліків, пов'язаних з порушенням умов завантаження продукції, несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу під час його транспортування до моменту його видачі.

Відповідно до ч.1 ст.22, ч.1 ст.623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

За оцінкою суду в даному випадку відповідачем порушені договірні зобов'язання, оскільки він не забезпечив збереження вантажу та його видачу вантажоодержувачу в повному обсязі, а тому обставини щодо вчинення ТОВ "Вєста Україна" порушення своїх зобов'язань, що спричинило втрату вантажу, суд вважає доведеними та таким, що підтверджуються поданими до суду документами.

Загальні принципи цивільного законодавства передбачають принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Щодо наявності у діях відповідача вини, як елементу цивільної відповідальності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 614 ЦК України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частина 2 статті 614 ЦК України).

Відповідач вказує, що його вина у спричиненні вказаних збитків відсутня, оскільки транспортний засіб, який здійснював перевезення спірної партії товару, перебував на стоянці, на якій здійснювалась цілодобова охорона, а тому відповідач стверджує, що вчинив усі необхідні заходи щодо забезпечення схоронності вантажу та належного виконання договірних зобов'язань перед ПрАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.- Прилуки".

На підтвердження викладеного факту відповідач посилається на лист ТОВ "ГЕОРГАВТО" №16/06-17 від 16.06.2017, в якому ТОВ "ГЕОРГАВТО" повідомляє, що з ФОП Кір’яновим заключило договір на надання послуг стоянки. Територія стоянки огороджена та охороняється, але відповідальності за вантаж, який знаходиться безпосередньо в автомобілях ТОВ "ГЕОРГАВТО" не несе.

Суд звертає увагу, що за договором транспортного експедирування експедитор несе відповідальність саме за збереження довіреного йому вантажу, і відповідно для звільнення його від відповідальності повинен довести вчинення ним належних заходів для збереження саме вантажу, а не самого транспортного засобу, який здійснює його перевезення, вчинення всіх можливих заходів, щоб запобігти втраті чи пошкодженню довіреного вантажу.

При цьому, суд зазначає, що жодних інших доказів, які б підтверджували дійсність укладення договору на надання послуг стоянки між ТОВ "ГЕОРГАВТО" та ФОП Кір’яновим В.І. відповідач не надав. При цьому, відсутність тексту договору, відсутність документів, які б давали змогу встановити, які саме послуги надає ТОВ "ГЕОРГАВТО", унеможливлює встановлення обставин того, які саме послуги замовлялись за ніби-то укладеним договором з ФОП Кір’яновим В.І. чи то послуги за договором зберігання автотранспортних засобів, які регулюються ст. 977 ЦК України, чи то послуги за договором охорони, що регулюються ст. 978 ЦК України, чи зовсім інших послуг.

Відповідачем не надано жодних документів, які б могли засвідчити умови укладеного договору, порядок надання послуг охорони, щодо якого саме майна надавались послуги ТОВ "ГЕОРГАВТО", обсяг його зобов'язань за договором та докази виконання такого договору. Також не представлено доказів, які б підтверджували, що факт втрати вантажу мав місце саме на території і в той час, коли автомобіль знаходився на вказаній стоянці, а не в іншому місці, не надано доказів встановлення винних осіб у викраденні майна та обставин, за яких реально мала місце втрата вантажу, оскільки кримінальне провадження за даним фактом ще не закінчене.

Відтак, враховуючи відсутність наведених вище документів, суд дійшла висновку, що відповідачем під час розгляду справи не доведено того, що втрата вантажу сталась не з його вини, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення втрати вантажу та вчинення всіх заходів, які від нього залежать для його схоронності, оскільки обставина щодо поміщення автомобіля на стоянку та обставина того, що факт часткової втрати вантажу мав місце саме в період, коли автомобіль знаходився на стоянці, а не в інший період з 29.01.2016 (з моменту завантаження) до 03.02.2016 (моменту розвантаження автомобіля) є недоведеними належними та допустимими доказами у справі.

Таким чином, обставини щодо спричинення ПрАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" збитків у вигляді втрати вантажу, порушення експедитором своїх договірних зобов'язань, вина ТОВ "Вєста Україна" у порушенні своїх договірних зобов'язань, та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та спричиненими збитками є доведеними та належним чином обґрунтованими.

Скасовуючи рішення у даній справі та передаючи її на новий розгляд Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що суди попередніх інстанцій задовольняючи позов про стягнення з відповідача повної суми страхового відшкодування позивача-страховика на користь приватного акціонерного товариства "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.- Прилуки", не застосували до спірних правовідносин норм статті 1194 ЦК України в ракурсі застрахованої відповідальності товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" та не дослідили обставин справи на предмет прийняття приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Юнісон Страхування", як страховиком відповідача, рішення про виплату в повному обсязі чи частково відповідачу-страхувальнику чи третій особі-вигодонабувачу суми страхового відшкодування у зв'язку із втратою спірного вантажу, чи правомірність відмови у такій виплаті, а, відтак, не з'ясували дійсного обсягу цивільної відповідальності відповідача перед позивачем та дійшли передчасного висновку по суті позовних вимог.

Як встановлено судом, відповідно до п.5.5 договору №9116В від 01.01.2016 року про надання послуг транспортного експедирування, виконавець повинен застрахувати свою відповідальність за даним договором.

Так на виконання вищезазначеного пункту договору 06.11.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (страхувальник) та приватним акціонерним товариством «Страхова крмпанія «Юнісон Страхування» (страховик) укладено договір №0703.000401.120 страхування цивільної відповідальності експедитора.

Відповідно до п.1.1 договору, апедмет цього договору є майновий інтерес, пов'язаний з цивільною відповідальністю страхувальника при здійсненні останнім експедирування вантажів на умовах нормативних актів.

Згідно з п.1.3 договору вигодонабувачами за цим договором є особи, що мають право на одержання страхового відшкодування відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що страховими ризиками за цим договором є ризики, позначені в таблиці №2, а саме: відповідальність за загибель та/або пошкодження вантажу, відповідальність за втрату вантажу.

Відповідно до п.3.2.4.1 договору страхувальник зобов'язаний: забезпечити збереження вантажу під час пересування за маршрутом, в період коротких і тривалих зупинок для будь-яких цілей, в тому числі, у випадках, передбачених «Європейською угодою, що стосується роботи кіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення» (ЄУТР) від 01.07.1970р. та Постановою ЄС №561/2006 від 15.06.2006р. У період тривалої зупинки для відпочинку перевізник, з яким страхувальник уклав договір на перевезення, зобов'язаний залишати свій транспортний засіб на спеціалізованій стоянці для вантажних автомобілів. В рамках цього договору: під «спеціалізованою стоянкою для вантажних автомобілів» розуміється місце призначене для відстою та паркування вантажних транспортних засобів, яке знаходиться під охороною.

Як зазначено судом вище, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували дійсність укладення договору про надання послуг стоянки між ТОВ "ГЕОРГАВТО" та Кір’яновим В.І.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія листа ТОВ "ГЕОРГАВТО" вих. №01/09-16 від 01.09.2016 року в якій ТОВ "ГЕОРГАВТО" повідомило ПрАТ «СК «Юнісон Страхування» про те, що підприємство не здійснює охорону автомобілів та не несе відповідальності за збереження майна, яке в них знаходиться.

Судом встановлено, що страховиком відповідача відмовлено позивачу та відповідачу у виплаті страхового відшкодування.

Так, листами вих. №9-140 від 23.03.2016 року та №10-209 від 04.05.2016 року ПрАТ «СК «Юнісон Страхування» відмовила ТОВ «Вєста Україна» у виплаті страхового відшкодування та не визнала вказану подію страховим випадком за договором керуючись п.2.10.10, 3.4.3 договору №0703.000401.120 від 06.11.2015р. страхування цивільної відповідальності експедитора.

У вищезазначеному рішення зазначено, що згідно інформації, викладеної у заяві про відшкодування збитку та отриманою компанією під час встановлення обставин зазначеної події, було встановлено, що нестача вантажу (тютюнових виробів), який транспортувався автомобілем НОМЕР_1, що належить СПД Кір’янов В.І., під керуванням водія ОСОБА_5, була виявлена під час розвантажування автомобіля, при цьому не була порушена цілісність вантажного відсіку кузову транспортного засобі та пломб відправника вантажу.

Відповідно до п.2.10.10 договору №0703.000401.120 від 06.11.2015р. за цим договором не підлягає відшкодування збиток, що виник внаслідок: нестачі вантажу при цілісності зовнішнього упакування і непорушених пломбах відправника вантажу чи митних органів, у випадку коли наявність пломб передбачена умовами перевезення.

Згідно з п.3.4.3 договору №0703.000401.120 від 06.11.2015р. страховик має право відмивити у виплаті страхового відшкодування у випадках, передбачених цим договором, Правилами страхування і чинним законодавством України.

Таким чином, відмова ПрАТ «Страхова компанія «Юнісон Страхування» у виплаті страхового відшкодування за даним випадком відповідає умовам договору №0703.000401.120 страхування цивільної відповідальності експедитора від 06.11.2015р.

Судом взято до уваги висновки Верховного Суду з питань застосування статті 1194 ЦК України. Так, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2589/17 від 29.03.2018 року суд дійшов висновку, що:особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст.12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 6-2808цс15,від 23.12.2015 у справі № 6-2587цс15 та від 14.09.2016 у справі № 6-725цс16 .

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Судом встановлено, що відповідно до розрахунку позивача №ДКЦВ-11232 від 06.06.2016 року матеріальний збиток становить 710 603,40 грн., франшиза - 0,00 грн.

Проте, рішенням Господарського суду м. Києва від 25.07.2017 року у справі №910/9085/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2017 року та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2018 року стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на користь приватного акціонерного товариства "А/Т тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" грошові кошти в розмірі 178 138 грн. 50 коп. та судовий збір в розмірі 2 672 грн. 08 коп.

У вищезазначеному рішенні встановлено, що 31.12.2015 року між приватним акціонерним товариством "А/Т тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" (страхувальник) та ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" (страховик) укладено договір добровільного страхування вантажів №40-0105-15-00011, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим вантажем. Розмір безумовної франшизи складає 178 138,50 грн.

Під час дії договору транспортного експедирування сталося, серед інших, 2 події втрати продукції під час виконання відповідачем договірних зобов'язань, які були визнані страховими випадками та щодо яких між сторонами виник спір.

Перший випадок. 02.02.2016 року згідно товарно-транспортної накладної №9107759182 від 29.01.2016 року, відповідачем прийнято до перевезення вантаж позивача.

Актом про прийняття продукції від 03.02.2016 року при розвантаженні засвідчено нестачу вантажу на загальну суму 710 603,40 грн.

06.06.2016 року, за наслідками зазначеної події, яка була визнана ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" страховим випадком, позивачу здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 710 603,43 грн.

Позивачем зазначено, що страховою компанією помилково сплачено страхове відшкодування у розмірі повної вартості нанесених збитків, без вирахування безумовної франшизи. А відповідачем не сплачено 178 138,50 грн. франшизи, які мали б бути виплачені згідно з умовами договору транспортного експедирування за першою подією, та, у відповідь на відповідну претензію позивачем, направило повідомлення про відмову від сплати зазначеної суми.

Другий випадок. 18.03.2016 року згідно товарно-транспортної накладної № 9113034904 від 18.03.2016 pоку, відповідачем прийнято до перевезення продукцію позивача. Відповідно до акту про прийняття продукції від 22.03.2016 p., під час розвантаження виявлено нестачу продукції. Загальна вартість втраченого вантажу склала 932 353,08 грн.

15.08.2016 року, за наслідками цієї події, яка визнана страховою компанією страховим випадком, останньою було здійснено позивачу виплату страхового відшкодування у розмірі 576 076,08 грн., що підтверджується платіжним дорученням №14804 від 15.08.2016 року.

15.09.2016 року, на підставі претензії позивача №1875/16 ПО від 12.09.2016 року, відповідачем сплачено суму франшизи за другою подією у розмірі 178 138,50 грн.

В матеріалах справи наявний лист приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" вих. № 0310622 від 01.02.2017 року в якому зазначено, що за першою подією, яка мала місце 29.01.2016 року, під час перевезення вантажу згідно товарно-транспортної накладної №9107759182 від 29.01.2016 року страховик помилково визначив та виплатив страхувальнику розмір остаточного страхового відшкодування в сумі 710 603,40 грн. без ПДВ без вирахування суми безумовної франшизи, яка згідно п.4.3 договору добровільного страхування вантажів №40-0105-15-00011 від 31 грудня 2015 року становить 178 138,50 грн. У зв'язку з цим, за другою подією, яка мала місце 22.03.2016 року, під час перевезення вантажу згідно товарно-транспортної накладної №9113034904 від 18.03.2016 року, за якої розмір понесеного страхувальником збитку склав 932 353,08 грн., сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору добровільного страхування вантажів №40-0105-15-00011 від 31 грудня 2015 року, відповідно до п.3 якої розмір страхового відшкодування було погоджено сторонами на рівні 576 076,08 грн. таким чином, розмір страхового відшкодування за другою подією було визначено за вирахуванням подвійного розміру безумовної франшизи, закріпленого в п.4.3 договору, з метою виправлення помилки, допущеної страховиком під час виплати страхового відшкодування за першою подією, описаною вище, без вирахування суми безумовної франшизи в сумі 178 138,50 грн., яка згідно з умовами договору мала бути вирахувана при виплаті страхового відшкодування страхувальнику.

Відповідно до ч. 4 статті 74 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що чинним законодавством та умовами договору відповідач, як виконавець за договором, несе повну матеріальну відповідальність перед замовником за збереження вантажу, тому вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги підлягає частковому задоволенню в розмірі 532 464,90 грн. (710 603,40 грн. вартість товару - 178 138,50 грн. - франшиза).

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд зазначає, що позивачем в прохальній частині позову зазначено, зокрема, стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, проте будь-яких доказів на підтвердження її надання матеріали справи не містять.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.4 ст. 74, ст.ст. 129, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 6; ідентифікаційний код 35322154) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А; ідентифікаційний код 30859524) суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 532 464 (п'ятсот тридцять дві тисячі чотириста шістдесят чотири) грн. 94 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 986 (сім тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 83 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А; ідентифікаційний код 30859524) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 6; ідентифікаційний код 35322154) витрати по сплаті судового збору в апеляційні інстанції в розмірі 2 939 (дві тисячі дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 45 коп., витрати по сплаті судового збору в касаційній інстанції в розмірі 3 206 (три тисячі двісті шість) грн. 67 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 25.10.2018 року.

Суддя С.М. Мудрий