Рішення № 77358499, 24.10.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2018 року Чернігів Справа № 2540/2916/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доЧернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду Українипровизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту – також позивач, ОСОБА_1В.) звернулась до суду з позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (надалі по тексту – також відповідач, Чернігівське ОУПФУ) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.11.2017 по 30.04.2018 та зобов’язання відповідача виплатити належну пенсію за період з 01.11.2017 по 30.04.2018 негайно після проголошення судового рішення.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції ОСОБА_1 була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Чернігова, де отримала статус внутрішньо переміщеної особи та відновила виплату належної їй пенсії за віком. З серпня 2017 року виплату пенсії їй було зупинено. 03.11.2017р. рішенням комісії пенсійні виплати поновлені, проте тривалий час знов жодних пенсійних надходжень не відбулось і 18 грудні 2017р. та 26 грудня 2017р. позивач знов звернулась із заявами з проханням пояснити, на якій підставі їй не виплачується пенсія. У січні 2018 року на рахунок позивача надійшла виплата пенсії за серпень, вересень, жовтень 2017 року. На усне звернення ОСОБА_1В, Управління повідомило, що восени 2017 року вона перебувала на неконтрольованій території більше ніж 60 календарних днів, що надало Управлінню праці та соціального захисту населення підставу скасувати дію її довідки внутрішньо переміщеної особи, а Відповідачу - припинити виплату пенсії з листопада 2017 року та повідомили, що відповідно до норм Постанови КМУ № 365 вона має право звернутися за поновленням пенсії тільки через півроку після припинення. Рішенням комісії № 18 від 04.05.2018, яке надійшло до Управління 08.05.2018 позивачу поновлено виплату пенсії з 01.11.2017 тобто з моменту припинення. Наприкінці травня 2018 року позивачу надійшла поточна пенсія за травень 2018 року. На письмову заяву ОСОБА_1В, своїм листом № 656/06/л-7 від 08.06.2018 відповідач повідомив про поновлення виплати пенсії з 01.11.2018 виплату пенсії за травень 2018 року та про те, що виплата доплати пенсії за минулий період з 01.11.2017 по 30.04.2018 буде вирішуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Станом на день звернення до суду позивач отримала належну їй пенсію за травень, червень та липень 2018 року. Заборгованість за період з 01.11.2017 по 30.04.2017 не виплачено. З такими діями відповідача позивач не погоджується, оскільки вони протирічать Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та фактично обмежують її конституційне право на соціальне забезпечення.

Відповідач на адресу суду в установлені строки направив відзив, у якому позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити повністю, оскільки умовою продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою встановленої форми. Відповідач вважає, що він не порушив прав позивача, оскільки припинення пенсійних виплат проведено згідно пп. 2 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 та на підставі рішення комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги.

Ухвалою суду від 27.08.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача щодо розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в м. Перевальськ Перевальського району Луганської області, була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Чернігова, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа, згідно з довідкою № 7423/001045 від 08.12.2014 та відповідач відновив їй виплату пенсії за віком, що не заперечується відповідачем.

З огляду на матеріали справи 02.11.2017 відповідачем отримало рішення комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги № 43 від 27.10.2017, згідно якого було припинено виплату пенсії позивачу відповідно до п.п. 4 п. 12 Порядку.

09.11.2017 до Чернігівського ОУПФУ надійшов лист управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради від 01.11.2017 № 05-06/27266 про зняття позивача з обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб по Деснянському району м. Чернігова та скасовано дію довідки внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 з 19.10.2017.

Таким чином, виплата пенсії позивачу припинена з 01.11.2017 на підставі рішення комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги № 43 від 27.10.2017 у зв'язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Вказану довідку було скасовано на підставі розпорядження начальника Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради на підставі ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

З 01.05.2018 Управлінням було поновлено виплату пенсії позивачу на підставі заяви від 02.05.2018 про поновлення виплати пенсії та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.03.2017 № 690678 та рішення комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги № 18 від 04.05.2018.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення пенсійних виплат з 01.11.2017 по 30.04.2018 ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом своїх прав.

Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058), за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з заявою про поновлення виплати пенсії, згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, до управління не зверталася. Тому управління не мало правових підстав вирішувати питання про поновлення чи відмову в поновленні виплати пенсії позивачу та жодного рішення з цього приводу відповідачем не приймалося.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені статтею 49 Закону № 1058.

Згідно з частини 1 статті 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог частини 1 статті 49 Закону № 1058, оскільки з травня 2018 року позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є таким рішенням у розумінні частини 1 статті 49 Закону № 1058. При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.

Крім того, суд враховує положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини суд застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

На підставі викладеного, бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2017 по 30.04.2018 підлягає визнанню протиправною, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

Решта позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 за період з 01.11.2017 по 30.04.2018 також підлягають задоволенню, оскільки є похідними від задоволених позовних вимог.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору (припинення виплати пенсії особі, яка перемістилась з району проведення антитерористичної операції) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Вказана правова позиція підтверджується і постановою Верховного суду від 20.06.2018 у справі №408/3096/17-а, провадження №К/9901/5399/17.

Відповідно до вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Щодо вимоги позивача виплатити належну їй пенсію за період 01.11.2017 по 30.04.2018 негайно після проголошення рішення суд зазначає таке.

Частиною другою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 1 частини першої статті 371 цього ж Кодексу передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Наведені норми закону свідчать про обґрунтованість вимоги позивача щодо негайного виконання судового рішення лише в межах платежу за один місяць.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.11.2017 по 30.04.2018, а також зобов’язання провести виплату пенсії за період 01.11.2017 по 30.04.2018. В частині вимоги про зобов’язання виплати пенсії за вказаний період негайно після проголошення рішення, суд вважає за можливе допустити негайне виконання рішення в межах суми стягнення за один місяць, а в іншій частині відмовити.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України.

Керуючись ст. 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.11.2017 по 30.04.2018.

Зобов’язати Чернігівське об’єднане управління Пенсійного фонду України провести виплату належної ОСОБА_1 пенсії за період з 01.11.2017 по 30.04.2018.

Звернути рішення у межах суми платежу за один місяць до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1, пр. Миру, буд. 203-А/24, м. Чернігів, 14000, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_2.

Відповідач: Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України, просп. Миру, 44, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40378209.

Дата складення повного рішення суду - 24.10.2018.

Суддя Ю. О. Скалозуб