Рішення № 77358138, 19.10.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2018 року м. Рівне №1740/2300/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третьої, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Служби Безпеки України, про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – позивач) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі іменується – відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 під час здійснення контролю за рішеннями, діями головного державного виконавця Руденко В.В. під час здійснення примусового виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 24.10.2017; визнати протиправними дії та бездіяльність головного державного виконавця Руденко В.В. при здійсненні примусового виконання виконавчого листа №817/1221/16 виданого 22.03.2018 Рівненським окружним адміністративним судом; зобов’язати відповідача здійснити виконавче провадження у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження»; постановити окрему ухвалу в порядку, передбаченому статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до виконавчого органу із заявою про примусове виконання рішення суду в частині зобов’язання боржника - Служби Безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, скасовані наказами від 08 липня 2016 року №69-ос, від 11 липня 2016 року №53-ос та від 12 серпня 2016 року №84-ос, за період з 07 липня 2016 року по 16 жовтня 2016 року. Проте, відповідачем порушено норми Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем вчинялися дії в межах виконавчого провадження з порушенням строків, визначених законом, та не вчинялися дії щодо повного та належного виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 26.09.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 05.10.2018.

Ухвалою суду від 05.10.2018 залучено до участі у справі в якості третьої, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Службу Безпеки України.

Підготовче засідання відкладено на 12.10.2018 в порядку пункту 2 частини 2 статті 181 КАС України.

Ухвалою суду від 12.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 19.10.2018.

Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, проте подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. До суду прибув представник відповідача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибула. До суду подала письмові пояснення щодо предмета спору, де зазначила, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.04.2018 на виконання виконавчого листа Рівненського окружного адміністративного суду №817/1221/16. Служба Безпеки України вказує, що позивач проходив службу в структурному підрозділі Центрального управління СБ України з дислокацією в м. Кременчук Полтавської області, звідки і був звільнений. З метою вжиття заходів стосовно виконання рішення суду до структурного підрозділу було надіслано документальні матеріали та лист з вимогою вжити заходів щодо виконання рішення суду. Після чого, 11.09.2018 структурним підрозділом здійснено розрахунок доплати грошового забезпечення ОСОБА_1 та направлено йому лист з пропозицією надати довідку з банківськими реквізитами для перерахування коштів. Отримавши від позивача запитувану інформацію, згідно платіжного доручення від 08.10.2018 №556, йому перераховано кошти, а відтак рішення суду виконане.

Відповідно до частини дев’ятої статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але не всі учасники справи з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження, оскільки потреба заслухати свідка чи експерта відсутня.

За приписами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з’ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними наказів та зобов’язання вчинити певні дії – задоволено повністю:

визнано протиправним та скасовано наказ начальника Центру спеціалізованих операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби Безпеки України від 18 червня 2016 року №65-ос «По особовому складу» щодо оголошення ОСОБА_1 догани;

визнано протиправним та скасовано наказ начальника Центру спеціалізованих операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби Безпеки України від 08 липня 2016 року №69-ос «По особовому складу» щодо позбавлення ОСОБА_1 класної кваліфікації;

визнано протиправним та скасовано наказ начальника Центру спеціалізованих операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби Безпеки України від 11 липня 2016 року №53-ос «По особовому складу» щодо скасування ОСОБА_1 виплат надбавок;

визнано протиправним та скасовано наказ начальника Центру спеціалізованих операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби Безпеки України від 12 серпня 2016 року №84-ос «Про особовому складу» щодо зниження ОСОБА_1 розміру надбавки до 1% посадового окладу;

зобов’язано Службу Безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, скасовані наказами від 08 липня 2016 року №69-ос, від 11 липня 2016 року №53-ос та від 12 серпня 2016 року №84-ос, за період з 07 липня 2016 року по 16 жовтня 2016 року.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2018 апеляційну скаргу Служби безпеки України залишено без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 – без змін.

Відповідно до статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відтак, рішення суду набрало законної сили 12.03.2018.

На виконання рішення суду Рівненським окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист від 22.03.2018 у справі №817/1221/16 в частині зобов’язання Служби Безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, скасовані наказами від 08 липня 2016 року №69-ос, від 11 липня 2016 року №53-ос та від 12 серпня 2016 року №84-ос, за період з 07 липня 2016 року по 16 жовтня 2016 року (а.с. 62).

Позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою від 10.04.2018 про примусове виконання рішення суду (а.с. 61).

Заява про примусове виконання рішення отримана відповідачем 12.04.2018.

Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №56197898 від 19.04.2018 (а.с. 66).

Супровідним листом від 19.04.2018 «Про відкриття виконавчого провадження» відповідачем надіслано на адреси позивача та Служби Безпеки України постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №56197898 від 19.04.2018 для відома та виконання (а.с. 65).

Позивач вказує, що виконавчі дії в межах виконавчого провадження №56197898 вчинені з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі іменується – Закон України №1404-VIII), відповідачем порушено строки винесення документів та вчинення виконавчих дій.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб’єктом владних повноважень в основу оскаржуваний дій та бездіяльності, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.

За приписами статті 1 Закону України №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом першим частини першої статті 3 Закону України №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною п’ятою статті 26 Закону України №1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов’язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою про примусове виконання рішення суду 12.04.2018, натомість, постанова про відкриття виконавчого провадження №56197898 винесена державним виконавцем Руденком В.В. лише 19.04.2018.

Тобто, державним виконавцем порушено вимоги частини п’ятої статті 26 Закону України №1404-VIII, яка визначає обов’язок винести постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 19.04.2018 зобов’язано боржника – Службу Безпеки України добровільно виконати рішення суду в частині зобов’язання нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, скасовані наказами від 08 липня 2016 року №69-ос, від 11 липня 2016 року №53-ос та від 12 серпня 2016 року №84-ос, за період з 07 липня 2016 року по 16 жовтня 2016 року, протягом 10 робочих днів.

Відповідно до частини шостої статті 26 Закону України №1404-VIII, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

У зазначений строк боржником рішення суду не виконано.

За правилами частини першої статті 63 Закону України №1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що після закінчення строку для добровільного виконання боржником рішення суду, державним виконавцем не вчинялися жодні дії щодо перевірки виконання рішення, чим порушено вимоги частини першої статті 63 Закону України №1404-VIII.

Відповідно до частини другої статті 63 Закону України №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем Руденко В.В. винесено постанову про накладення штрафу від 17.08.2018, відповідно до якої на боржника – СБ України накладено штраф у розмірі 5100 грн. 00 коп. (а.с. 80).

Проте, така постанова винесена державним виконавцем лише 17.08.2018, що свідчить про протиправну бездіяльність з його боку щодо винесення такої постанови у строки, встановлені частиною другою статті 63 Закону України №1404-VIII.

Частиною третьою статті 63 Закону України №1404-VIII визначено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем не здійснено жодних дій щодо повторної перевірки виконання боржником рішення суду у строки, визначені вказаною вище статтею, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України №1404-VIII, вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов’язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

За правилами частини четвертої статті 19 Закону України №1404-VIII, сторони зобов’язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов’язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем Руденко В.В. надіслана на адресу боржника ОСОБА_4 №56197898/25 про зобов’язання боржника протягом 3 робочих днів з моменту отримання такої вимоги повідомити виконавчий органу про виконання рішення суду (а.с. 71).

Проте, така перша вимога сформована державним виконавцем лише 25.06.2018, тобто задовго після закінчення строку для добровільного виконання боржником рішення суду. Тобто, державним виконавцем порушено строки перевірки виконання боржником рішення суду.

Жодних інших дій з боку державного виконавця щодо контролю та перевірки виконання боржником рішення суду вчинено не було, що визначається як протиправна бездіяльність такої особи.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України №1404-VIII, виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов’язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз’яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов’язки (частина друга статті 18 Закону України №1404-VIII).

Таким чином, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 при здійсненні виконавчого провадження №56197898 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 під час здійснення контролю за рішеннями та діями головного державного виконавця Руденко В.В. під час здійснення виконавчого провадження №56197898, суд зазначає наступне.

Позивач звертався до начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 із заявою від 25.06.2018 (а.с. 83), щодо неналежного виконання обов’язків державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 щодо здійснення виконавчого провадження №56197898, та просив вжити необхідних заходів щодо усунення порушень з боку державного виконавця в частині обов’язку у строки та в порядку, визначені законом, вчиняти дії, необхідні для повного та своєчасного виконання рішення суду.

Відповідь на заяву позивач отримав лише 30.08.2018 (а.с. 89), в якій зазначалося про розгляд його заяви; винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 19.04.2018; 25.06.2018 державним виконавцем скеровано на адресу боржника вимогу; 11.07.2018 від боржника надійшла заява про зупинення вчинення виконавчих дій у зв’язку зі зверненням до суду із заявою про надання відстрочки виконання судового рішення, яку залишено без задоволення; 17.08.2018 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі 5100 грн. 00 коп.; додатково повідомлено про право позивача ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII від 02.06.2016 (далі іменується – Закон України №1403-VIII), систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Статтею 7 Закону України №1403-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Контроль за діяльністю державних виконавців та інших працівників органів державної виконавчої служби здійснюють органи примусового виконання рішень, визначені у статті 6 цього Закону, в порядку, встановленому Міністерством юстиції України (стаття 12 Закону України №1403-VIII).

Пунктом 3 розділу I «Загальні положення» Наказу Міністерства юстиції України «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України» №2832/5 від 29.09.2016 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 р. за № 1302/29432) (далі іменується – Наказ №2832/5) визначено, що органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;

управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

Тобто, Відділ примусового виконання рішень є структурою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України:

організовує, забезпечує та контролює примусове виконання рішень у випадках, передбачених законом;

організовує інформаційне забезпечення виконавчого провадження, зокрема електронного документообігу, забезпечує ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та здійснює контроль за внесенням державними виконавцями відомостей про вчинені виконавчі дії;

здійснює державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями;

надає державним виконавцям роз'яснення та рекомендації з питань примусового виконання рішень.

забезпечує контроль за роботою структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері примусового виконання рішень;

бере участь у міжнародному співробітництві у сфері примусового виконання рішень, налагоджує і підтримує зв'язки з міжнародними організаціями;

організовує та контролює роботу державних виконавців, вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює керівництво та проводить перевірку діяльності структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень;

здійснює інші функції в межах повноважень Департаменту.

Тобто, керівник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 є посадовою особою, яка має повноваження щодо,зокрема, здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями.

Проте, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів вжиття начальником Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 заходів контролю за додержанням законодавства про виконавче провадження щодо усунення порушень з боку державного виконавця Руденко В.В., що свідчить про протиправну бездіяльність з боку начальника відділу.

Відтак, вказана вище позовна вимога підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача здійснити виконавче провадження у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів четвертого, одинадцятого частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Так, судом встановлено, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо здійснення виконавчого провадження №56197898, що полягає у порушенні строків та порядку вчинення виконавчих дій.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність зобов’язання відповідача здійснити виконавче провадження №56197898 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Також, позивач в прохальній частині позовної заяви просив суд постановити окрему ухвалу в порядку статті 249 КАС України. Проте, така вимога не може бути розглянута як позовна, оскільки відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Разом з тим, суд зазначає, що постановлення окремої ухвали і направлення її відповідним суб’єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, є правом суду, а не обов’язком. Вчинення такої процесуальної дії відбувається виключно за ініціативою суду, а можливість подання позивачем з даного питання заяви не передбачено нормами КАС України (стаття 249 КАС України).

Щодо суті спору, суд також зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов’язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009).

Пункт 1 статті 6 Конвенції, (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Право на виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд» (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37). 96. Це має ще більше значення у адміністративних провадженнях.

Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов’язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32).

У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (ОСОБА_5 проти Італії) [ВП], § 74).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «ОСОБА_6 проти України» (Заява № 40450/04) від 15 жовтня 2009 року суд наголосив, що у справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції», п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не використано належних та своєчасних засобів юридичного захисту для повного виконання рішення суду на користь позивача в межах виконавчого провадження №56197898.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, суд констатує, стверджувальне порушення Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України статті 6 Конвенції.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Одночасно суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 287 КАС України, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Позивачем оскаржується бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 та бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 щодо здійснення виконавчого провадження №56197898.

Відтак, вирішення спору по суті стосуватиметься органу державної виконавчої служби – Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Питання щодо розподілу судових витрат не підлягає вирішенню в порядку статті 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (33000, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622) – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо своєчасного та повного здійснення державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 примусового виконання виконавчого листа №817/1221/16, виданого 22.03.2018 Рівненським окружним адміністративним судом.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не здійснення контролю начальником Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 за проведення примусового виконання виконавчого листа №817/1221/16, виданого 22.03.2018 Рівненським окружним адміністративним судом.

Зобов’язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснити виконавче провадження №56197898 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Адміністративний позов ОСОБА_1 (33000, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622) в частині постановлення окремої ухвали в порядку статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 22 жовтня 2018 року.

Суддя Недашківська К.М.