Рішення № 77357936, 19.10.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2018 року м. ПолтаваСправа № 1640/3048/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Канигіної Т.С.,

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом

позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду Полтавської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

31.08.2018 ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправними та дискримінаційними дії ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати позивачу пенсії;

- зобов'язати ОСОБА_2 об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату позивачу пенсії та виплатити виниклу заборгованість.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що відповідач припинив виплату пенсії позивачу з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", чим порушив право позивача на пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 1640/3048/18, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

10.10.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому вказано, що позивач з грудня 2014 року перебуває на обліку в ОСОБА_2 об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області, як внутрішньо переміщена особа за тимчасовим місцем проживання в м. Кременчуці, та отримує пенсію за віком відповідно до довідки № НОМЕР_1 від 11.12.2014 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Відповідач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі – соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Водночас Управління звертає увагу суду на те, що позивач не зверталася до відповідача із заявою про виплату їй пенсії на поточний рахунок, відкритий в ПАТ "Державний ощадний банк України". Крім того, відповідач стверджує, що оскільки виплата пенсії здійснюється щомісячним платежем, то позивач дізналася про припинення виплати їй пенсії у липні 2016 року; розпорядження про припинення виплати пенсії Управлінням не приймалося, припинення виплати пенсії здійснено автоматизованою системою; дії щодо припинення виплати пенсії позивач не є дискримінаційним, оскільки не містить ознак дискримінації /а.с. 26-27/.

19.10.2018 до суду відповідачем надано письмові пояснення на позов, у яких зазначено, що позивачу припинено виплату пенсії з 01.07.2016 автоматизованою системою, оскільки позивач не звернулася до Управління із заявою про виплату пенсії на поточний рахунок, відкритий у ПАТ "Державний ощадний банк України".

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином України, що підтверджено копією паспорта /а.с. 33/.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у ОСОБА_2 об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області та отримує пенсію за віком, що не заперечується сторонами у справі.

Залученою до матеріалів справи копією довідки від 11.12.2014 № НОМЕР_1 підтверджено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою з Калінінського району м. Горлівки Донецької області до м. Кременчук, Полтавської області /а.с. 36/.

12.12.2014 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії /а.с. 32/.

Відповідачем не заперечується, що позивач з грудня 2014 року перебувала на обліку як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком.

ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 09.08.2018 № 255/с-14 повідомлено позивача, що звернення позивача щодо припинення виплати пенсії з липня 2016 року розглянуто. Указано, що з прийняттям змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" з 13.01.2016 виникла неузгодженість з діючим Положенням КМУ № 509 у частині реєстрації внутрішньо переміщених осіб, яке передбачало проставлення Міграційною службою штампів про реєстрацію на довідках. 08.06.2016 КМУ прийнято постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", якою скасовано проставлення Державною міграційною службою штампів у посвідки вимушених переселенців про проживання на підконтрольній території. Зазначено, що з червня 2016 року призначення (відновлення) виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01.10.2014 № 509, на підставі рішення Комісії з питань призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених виконавчими органами районних, міських, районних у місті рад. З огляду на викладене, зазначено, що для поновлення пенсії необхідно звернутися до органів соціального захисту населення за місцем реєстрації та до територіального органу Пенсійного фонду /а.с. 9/.

Не погодившись з діями відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі – Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (стаття 92 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

За приписами частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Таким чином, виплату пенсії може бути припинено за рішенням територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду, однак, виключно у випадках, визначених Законом.

Відповідачем зазначено, що ним рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося, водночас припинення виплати пенсії позивачу здійснено автоматизованою системою.

Водночас Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, як незвернення внутрішньо переміщеної особи до пенсійного органу із заявою про виплату пенсії на поточний рахунок, відкритий в ПАТ "Державний ощадний банк".

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (надалі – Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

08.06.2016 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", пунктом 1 якого затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються, зокрема територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі – структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.

Відповідно до пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі – соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Водночас суд зазначає, що відсутність у позивача карткового рахунку, відкритого у ПАТ "Державний ощадний банк України", не є передбаченою Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підставою для припинення нарахування та виплати пенсії,

Як вище зазначено, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

При цьому суд зазначає, що відповідачем не надав до суду доказів повідомлення позивача щодо необхідності відкриття поточного рахунку в ПАТ "Державний ощадний банк України" для забезпечення продовження виплати пенсії позивачу.

Також у матеріалах справи відсутні докази скасування дії довідки від 11.12.2014 № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи – ОСОБА_1

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки припинено з 01.07.2016 виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 № 1058-1V "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Також Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначив про право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08.07.2004 "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" Європейський суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі і рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-1У "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Припиняючи виплату пенсії позивачеві за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладені висновки суду, наявні підстави для задоволення вимог позивача про визнання протиправними дій ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2016, та, відповідно, наявні підстави зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2016 та сплатити заборгованість, починаючи з 01.07.2016.

Стосовно вимог позивача про визнання дискримінаційними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, суд зазначає таке.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

При цьому із змісту позову вбачається, що проявом дискримінації щодо позивача є припинення виплати пенсії. Суд не вбачає у таких діях відповідача прояву дискримінації з огляду на те, що питання призначення, перерахунку та припинення пенсійних виплат належать до компетенції органів Пенсійного фонду України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з'ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об'єктивні, обґрунтовані підстави.

З урахуванням доводів позивача, у такому разі має місце припущення щодо обмеження її прав, яке не можна пов'язувати з дискримінацією.

З огляду на викладене суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у частині визнання дій відповідача дискримінаційними.

Стосовно посилань відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас відповідачем не надано до суду доказів направлення та вручення позивачу рішення/повідомлення щодо припинення виплати пенсії з 01.07.2016.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності своїх дій, що є підставою для задоволення позову.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243-246, 250, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (вул. Першотравнева, 39, каб. 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Велика набережна, 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний код 37895789) про визнання дій дискримінаційними та протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2016.

Зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість, починаючи з 01.07.2016.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання дискримінаційними дій ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Велика набережна, 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний код 37895789) на користь ОСОБА_1 (вул. Першотравнева, 39, каб. 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя Т.С. Канигіна