Рішення № 77357828, 16.10.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2018 р. справа № 0940/1459/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Біньковської Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лисецької селищної ради Тисменицького району про визнання незаконним та скасування в частині рішення №322-17/2018 від 06.03.2018 та зобов'язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування рішення №322-17/2018 від 06.03.2018 в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,5 га з підстав відсутності земельних ділянок та зобов'язання на черговій сесії повторно розглянути таке клопотання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, протиправно відмовив позивачу, як учаснику бойових дій, що має право на першочергове відведення земельних ділянок, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,5 га в урочищі «Зарінки» Лисецької селищної ради, з підстав відсутності земельних ділянок. Позивач зазначає, що відповідач діяв в порушення п.14 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.ст.118, 122 Земельного кодексу України. Підставою для відмови може бути лише обставини зазначені ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.08.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Від учасників справи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні не надійшло. Враховуючи вимоги частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, що надійшов на адресу суду 31.08.2018 року, в якому просив суд в задоволенні позову відмовити. Зазначив, що рішенням №176-14/2017 чотирнадцятої сесії 7 демократичного скликання від 21.07.2017 позивачу виділено земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, як учаснику АТО, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Лисець Лисецької селищної ради, оскільки на території Лисецької селищної ради немає вільних земельних ділянок. Позивач 22.01.2018 повторно звернувся про виділення йому земельної ділянки однак уже для ведення особистого селянського господарства, площею 0,50 га в урочищі «Зарінки», на що йому було відмовлено у зв’язку з відсутністю вільних земельних ділянок. Жодних порушень з боку Лисецької селищної ради немає, оскільки земельні ділянки виділені для учасників АТО не є у розпорядженні Лисецької селищної ради, так як перебувають за її межами. Розпорядником таких земель є Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області. З метою розроблення проекту формування території (встановлення меж населеного пункту) Лисецькій селищній раді було відмовлено.

12.09.2017 року позивачем подано суду відповідь на відзив, згідно якого вважає не спростованими свої твердження. Зазначає, що виділення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не виключає його право на першочергове отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Відповідач рекомендував йому просити виділити земельну ділянку саме в урочищі «Зарінки».

Правом подання заперечення відповідач не скористався.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1, відповідно до посвідчення №476214 від 14.06.17 є учасником бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни-інвалідів війни. Відповідно до довідки №413/А військової частини ПП В4742 від 19.09.2016 дійсно приймав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції на території Донецької області із 04.06.2016 (а.с.8, 9).

Рішенням №176-14/2017 Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 21.07.2017 заяву ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, як учасника АТО задоволено, вирішено виділити земельну ділянку після затвердження зміни меж земельної ділянки в урочищі «Зарінки».

За наслідками розгляду заяви позивача від 22.01.2018 щодо виділення йому земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Лисецької селищної ради площею 0,50 га в урочищі «Зарінки», рішенням №322-17/2018 Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 06.03.2018 ОСОБА_1 відмовлено, у зв’язку з відсутністю вільних земельних ділянок (а.с.11).

Таке рішення позивач вважає протиправним, у зв’язку з чим оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 9 Коденксу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Як встановлено судом ОСОБА_1 є учасником бойових дій, брав участь у проведенні антитерористичної операції.

Згідно пункту 14 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, щодо першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Згідно пункту «б» частини 1 статті 81 Земельного кодексу України (надалі також - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Згідно частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим, ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч.7 ст.118 ЗК України).

У відповідності до частин 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З наведених норм права слідує, що частиною 7 статті 118 ЗК України регламентовано виключний перелік правових підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Судом встановлено, що підставою для відмови позивачу у виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Зарінки» та прийняття відповідного рішення ради відповідачем зазначено відсутність вільних земельних ділянок.

При цьому, як слідує із змісту поданих позивачем суду документів, зокрема відповіді на відзив, орієнтовне розташування відповідної земельної ділянки було попередньо узгоджено позивачем із відповідачем.

Однак, в обґрунтування заперечень проти позову відповідач не навів та не надав суду жодних доказів в підтвердження правомірності прийняття оскаржуваного рішення, зокрема наявності підстав, визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, а також підтверджень відсутності вільних земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

В оскаржуваному рішенні Лисецької селищної ради Тисменицького району №322-17/2018 від 06.03.2018 правові підстави його прийняття також не зазначено.

У відповідності до ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статті 116, 118, 121 ЗК України не передбачають інших підстав для відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки, крім вказаних законом.

У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб’єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об’єкта вимогам зазначеним у Земельному кодексі документів, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому суд звертає увагу відповідача, що в оскаржуваному рішенні не зазначено про те, що відповідач є неуповноваженим органом щодо розпорядження земельними ділянками в урочищі «Зарінки» і вказана обставина не визначена підставою для відмови у виділенні відповідної земельної ділянки позивачу.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що Лисецькою селищною радою Тисменицького району необґрунтовано відмовлено позивачу у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної у рішенні земельної ділянки, чим порушено норми чинного законодавства.

За таких обставин, рішення Лисецької селищної ради Тисменицького району №322-17/2018 від 06.03.2018 «Про розгляд заяв» в частині відмови у виділенні земельної ділянки ОСОБА_1В для ведення особистого селянського господарства є протиправною та підлягає скасуванню із зобов’язанням відповідача повторно розглянути на черговій сесії заяву ОСОБА_1 стосовно виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,50 га в урочищі «Зарінки».

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Лисецької селищної ради Тисменицького району №322-17/2018 від 06.03.2018 «Про розгляд заяв» в частині відмови у виділенні земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

Зобов’язати Лисецьку селищну раду Тисменицького району повторно розглянути заяву ОСОБА_1 стосовно виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,50 га в урочищі «Зарінки» на черговій сесії ради після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Біньковська Н.В.