Рішення № 77357679, 19.10.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/2096/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Канигіної Т.С.,

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом

позивача ОСОБА_1до відповідача Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської областіпро визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

18.06.2018 ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Коломацької сільської ради Полтавського району про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області, прийняте 27.04.2018, 29 сесією сьомого скликання "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства" у частині відмови в наданні дозволу ОСОБА_1;

- зобов'язати Коломацьку сільську раду Полтавського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га в межах населеного пункту с. Коломацьке.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на протиправність відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га в межах населеного пункту с. Коломацьке, оскільки останнє прийнято не з підстав, викладених у статті 118 Земельного кодексу України. За доводами позивача, належним способом захисту порушеного права є зобов'язання Коломацьку сільську раду Полтавського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га в межах населеного пункту с. Коломацьке.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 816/2096/18 та призначено підготовче засідання на 12.07.2018.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 відкладено підготовче засідання на 08.08.2018.

18.07.2018 до суду надійшов відзив відповідача, відповідно до якого останній проти позову заперечує, зауважуючи, що земельна ділянка, на яку претендувала позивач, віднесено до громадських пасовищ, що використовуються жителями сільської ради за цільовим призначенням. За доводами відповідача, рішення Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області, прийняте 27.04.2018, 29 сесією сьомого скликання "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства" у частині відмови в наданні дозволу ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим /а.с. 34-38/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2018 відкладено підготовче засідання на 29.08.2018.

29.08.2018 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої останнім підтримано позовні вимоги з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві /а.с. 67/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.09.2018.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до Куликівської сільської ради (надалі – Коломацька сільська рада) 17.02.2018 із заявою від 16.02.2018 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га в межах населеного пункту с. Коломацьке за рахунок земель комунальної власності Куликівської сільської ради /а.с. 11/.

За результатами розгляду заяви прийнято 27.04.2018 рішення Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області 29 сесією сьомого скликання "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства" у частині відмови в наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Коломацьке, орієнтовною площею 2,0 га, оскільки ця земельна ділянка згідно з проектом землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів Куликівської сільської ради являється громадським пасовищем /а.с. 16/.

Не погоджуючись із указаним рішенням, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступе.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За приписами частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах – не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частин шостої-сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.

При цьому, суд наголошує, що відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, вищезазначеною нормою встановлено два альтернативних варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: надати дозвіл або надати мотивовану відмову в наданні дозволу.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету ОСОБА_3 України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної ОСОБА_3 і ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до вимог пункту "а" частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлюється виключна компетенція сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до вимог пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що згідно з проектом землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів Куликівської сільської ради (Коломацької сільської ради) від 2012 року бажана для отримання ОСОБА_1 земельна ділянка є землями громадського пасовища. Також масив розміром 13,6883 га (на земельну ділянку в якому претендувала у своїй заяві ОСОБА_1М.), який рахується громадським пасовищем, використовується жителями сільської ради за цільовим призначенням. Враховуючи викладене, земельна комісія Коломацької сільської ради прийняла рішення рекомендувати сесії не надавати дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га для передачі їй у приватну власність за адресою: с. Коломацьке Полтавського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності Коломацької сільської ради, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Окрім того, частина земельної ділянки, графічні матеріали на яку додані до заяви позивачем, накладаються на земельну ділянку, що знаходиться у приватній власності ОСОБА_4

Так, зі змісту Положення про громадське пасовище по Куликівській сільській раді на 2018-2020 роки вбачається, що громадське пасовище формується за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, не наданих у власність і користування, з метою його спільного використання власниками худоби. Після оформлення права комунальної власності територіальної громади пасовища використовуються для загального користування, відповідно земельний податок і орендна плата за земельні ділянки не сплачуються /а.с.43/.

Відповідно до розпорядження Куликівською (Коломацькою) сільською радою Полтавського району Полтавської області від 26.12.2017 № 80од затверджено "Положення про громадське пасовище по Куликівській сільській раді на 2018-2020 роки" /а.с. 41/.

Водночас указаним розпорядженням встановлено, що це розпорядження затвердити на послідуючій сесії Куликівської сільської ради. Однак доказів затвердження відповідного розпорядження суду не надано.

Натомість відповідачем повідомлено, що в подальшому на сесії Куликівської (Коломацької) сільської ради Полтавського району Полтавської області від 08.02.2018 прийнято рішення про проведення інвентаризації земельних ділянок під громадськими пасовищами, орієнтовною площею 10,0 га в с. Степанівка та 13,0 га в с. Коломацьке під громадське пасовище та виготовити відповідну технічну документацію з інвентаризації земельних ділянок. У даний час Коломацькою сільською радою готуються документи відповідно до рішення сільради від 08.02.2018, для укладення договору оренди з землевпорядною організацією на виготовлення технічної документації на проведення інвентаризації земельної ділянки, орієнтовною площею 13,0 га під громадське пасовище та вже укладено договір та розробляється технічна документація під громадське пасовище площею 10,0 га /а.с. 36/.

Суд також зазначає, що суду не надано доказів перебування у приватній власності ОСОБА_4 земельної ділянки, на яку, за доводами відповідача, накладається земельна ділянка, визначена позивачем. При цьому схематичне зображення не розцінюється судом як належний доказ державної реєстрації права власності земельної ділянки за цією особою.

Таким чином, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийнятого Коломацькою сільською радою Полтавського району Полтавської області 29 сесією сьомого скликання рішення "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства" від 27.04.2018 у частині відмови в наданні дозволу ОСОБА_1 У зв'язку з викладеним, останнє є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку вимогам позивача в частині зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га в межах населеного пункту с. Коломацьке, суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження – це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно з Рекомендаціями Комітету ОСОБА_3 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про зобов'язання відповідача зобов'язати Коломацьку сільську раду Полтавського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га в межах населеного пункту с. Коломацьке, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача, є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.

Проте з метою повного та належного захисту прав позивача, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_5 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га в межах населеного пункту с. Коломацьке, з урахуванням висновків суду.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог ОСОБА_1

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності свого рішення, що є підставою для часткового задоволення позову.

Крім того, позивач просить суд зобов'язати відповідача подати у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, за приписами вказаної норми покладення таких зобов'язань на суб'єкта владних повноважень є правом, а не обов'язком суду.

Суд не вбачає підстав для застосування зазначеної форми контролю за виконанням судового рішення, оскільки не вважає, що відповідачем після набрання рішенням суду законної сили не будуть добровільно вживатися заходи з метою виконання даного судового рішення.

Також суд зазначає, що позивачем у прохальній частині позову зазначено клопотання про стягнення з відповідача всіх судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Такого клопотання відповідачем не подано до суду.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду: договір про надання правничої (правової) допомоги № 14 від 22.05.2018 /а.с. 18/, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 967 /а.с. 19/; ордер на надання правової допомоги ПТ № 037055 /а.с. 22/; акт №1 від 15.06.2018 здачі-прийняття робіт (надання послуг), у якому зазначено щодо виконання адвокатом наступних робіт: аналізу судової практики – 2 години (650,00 грн/година, дорівнює 1300,00 грн); складання (написання) позовної заяви – 7,5 годин (650,00 грн/година, дорівнює 4875,00 грн) /а.с. 20/; квитанцію від 15.06.2018 № 20 на суму – 6000,00 грн /а.с. 21/.

Отже, загальна сума витрат на правничу допомогу, сплачена позивачем, складає – 6000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення однієї позовної вимоги позивача (в іншій відмовлено), то на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам, тобто в розмірі 3000,00 грн (6000 грн/2); також на користь позивача підлягає стягненню сплачена позивачем сума судового збору за подання позову в розмірі 704,80 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 36000, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Центральна, 54, с. Коломацьке, Полтавський район, Полтавська область, 38742, ідентифікаційний код 21046294) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області 29 сесії сьомого скликання "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства" від 27.04.2018 у частині відмови в наданні дозволу ОСОБА_1.

Зобов'язати Коломацьку сільську раду Полтавського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.02.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га в межах населеного пункту с. Коломацьке, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні позовних вимог про зобов'язання Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га в межах населеного пункту с. Коломацьке відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Центральна, 54, с. Коломацьке, Полтавський район, Полтавська область, 38742, ідентифікаційний код 21046294) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 36000, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя ОСОБА_6