Постанова № 77357140, 11.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6522/18

Номер справи місцевого суду: 520/6001/15-ц

Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2018 року м. Одеса

Справа № 520/6001/15-ц

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря - Драганової Ю.С.,

учасники справи:

- позивачі - 1) ОСОБА_4, 2) ОСОБА_5,

- відповідач - ОСОБА_6,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський», ОСОБА_5, про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житлом та вселення, позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Васильків О.В. 13 червня 2018 року,

встановив:

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просить визнати ОСОБА_6 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - АДРЕСА_1

ОСОБА_4 свої вимоги обґрунтовує тим, що його батько - ОСОБА_6 після укладення нового шлюбу із 1999 року не проживає в зазначеній квартирі. Участі в утриманні спірної квартири не приймає. Має інше постійне місце проживання (Т. 1, а. с. 3 - 4).

У червні 2015 року ОСОБА_6, не визнавши первісний позов ОСОБА_4, звернувся до суду із вищезазначеним зустрічним позовом, в якому просить зобов'язати ОСОБА_4 не чинити йому перешкоди у користуванні житловим приміщенням та вселити його до вказаної квартири. Зобов'язати ОСОБА_4 надати йому дублікати ключів від вказаної квартири (Т. 1, а. с. 57 - 58).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.09.2015 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08.12.2015 року, задоволено первісний позов ОСОБА_4 та визнано ОСОБА_6 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - АДРЕСА_1 У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що на підставі розпорядження голови Київської районної адміністрації №283 від 01.03.1999 р. ОСОБА_6 уклав договір найму на квартиру АДРЕСА_1.

На час укладення договору житлового найму в квартирі проживали ОСОБА_6, його син - ОСОБА_4 та дружина сина - ОСОБА_5.

28.11.1998 р. ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з та ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу.

Встановлено та не заперечувалось відповідачем ОСОБА_6, що після реєстрації шлюбу він став проживати із своєю дружиною за адресою - АДРЕСА_2, де і проживає до теперішнього часу.

Зазначені обставини визнані сторонами, тому відповідно до вимог ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Встановлено, що ОСОБА_6 змінив місце свого проживання у зв'язку із реєстрацією шлюбу та залишив житлову площу за місцем своєї реєстрації добровільно, з власної ініціативи.

Вказані обставини крім пояснень сторін також підтверджені показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які свідчили про добровільне залишенням ОСОБА_6 спірної квартири, відсутність фактів перешкоджання з боку сина в користуванні житловою площею, а також про відсутність намагань батька повернутись на спірну жилплощу.

Факт непроживання ОСОБА_6 у АДРЕСА_1 підтверджений актом від 27.04.2015 р..

Таким чином, право ОСОБА_6 на жилу площу зберігалось за ним відповідно до ст.71 ЖК України протягом шести місяців після залишення в добровільному порядку вказаної жилплощі,тобто до червня 1999 року (Т. 1, а. с. 166 - 168, 213 - 215).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.06.2016 р. касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.09.2015 р. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 08.12.2015 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суд усупереч вимогам ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а саме: не з'ясував питання та не встановив у чому виразилося порушення відповідачем ОСОБА_6 прав позивача ОСОБА_4 та яких саме, адже судовому захисту підлягає лише порушене чи оспорене право.

Крім того, розглядаючи спір, суд не звернув достатньої уваги на ту обставину, що на підставі розпорядження голови Київської районної адміністрації від 01 березня 1999 року № 283 ОСОБА_6 (батько позивача) уклав договір найму АДРЕСА_1 на склад сім'ї з трьох осіб: він, його син ОСОБА_4 (позивач) та дружина сина - ОСОБА_5 (дружина позивача). Відповідно до довідки про склад сім'ї та реєстрації в зазначеній квартирі, яка є комунальною власністю, станом на 20 квітня 2015 року у квартирі зареєстровані: ОСОБА_6 (з 25.05.1970 р.), на ім'я якого відкрито особовий рахунок, ОСОБА_4.(з 10.07.1987 р.), ОСОБА_5 (з 29.09.1993 р.).

У зв'язку із цим суд не з'ясував питання про те, чи не втратив ОСОБА_6 інтересу до вказаної квартири та чи наявні безумовні підстави вважати його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, виходячи тільки із того, що він проживає за іншою адресою зі своєю дружиною у квартирі, яка не належить ні йому, ні його дружині на праві власності; чи несе позивач якісь витрати по утриманню спірної квартири за відповідача з огляду на те, що відповідач фактично не проживає у спірній квартирі, не споживає комунальні послуги; чи є якість підтвердження посиланням позивача, зазначеним у позові, про те, що дружина відповідача претендує на спірну квартиру (Т. 2, а. с. 49 - 50 зворотня сторона).

У квітні 2017 р. з позовом до суду звернулася ОСОБА_5, як третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору, в якому просить визнати ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою - АДРЕСА_1

ОСОБА_5 свої вимоги обґрунтовує тим, що вона з 1993 р. проживає та зареєстрована у спірній квартирі. Крім неї у квартирі зареєстрований її чоловік - ОСОБА_4, який проживає у квартирі, та батько її чоловіка - ОСОБА_6, який з 1998 р. у спірній квартирі не проживає. Добровільно вибув на постійне проживання в іншу квартиру, вивіз усі свої особисті речі(Т. 2, а. с. 101 - 102).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13.06.2018 р. первісна позовна заява ОСОБА_4 задоволена.

Визнано ОСОБА_6 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - АДРЕСА_1

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 та в задоволені позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 01.03.1999 р. Київською районною адміністрацією виконкому Одеської міської ради було прийнято розпорядження № 283 «Про зміну договору найму АДРЕСА_1, та видачу розпорядження гр. ОСОБА_6.», яким встановлено, що гр. ОСОБА_6. проживає та постійно прописаний в двохкімнатній квартирі АДРЕСА_1, складом сім'ї три особи: він, син - 1960 року народження, дружина сина - 1968 року народження. Наймач квартири ОСОБА_12 - мати дружини, померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Громадянин ОСОБА_6 просить змінити договір найму даного жилого приміщення та видати йому розпорядження на право укладення договору найму, складом сім'ї три особи (Т.2, а. с. 173/.

Таким чином, на час укладення договору житлового найму в квартирі проживали ОСОБА_6, його син - ОСОБА_4 та дружина сина - ОСОБА_5.

28.11.1998 р. ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, НОМЕР_1, виданим 28.11.1998 р. Відділом реєстрації актів громадянського стану Київської райадміністрації виконкому Одеської міської ради (Т.1, а. с. 63).

Встановлено та не заперечувалось ОСОБА_6, що після реєстрації шлюбу він став проживати із своєю дружиною за адресою: АДРЕСА_2, де і проживає до теперішнього часу.

Зазначені обставини визнані сторонами, тому відповідно до вимог ч.1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

З довідки №1310 від 20.04.2015 р. (з місця проживання про склад сім'ї та реєстрації), виданою начальником дільниці № 4 КП «ЖКС «Вузівський», вбачається, що за адресою - АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_6, 1936 року народження, - з 25.05.1970 р.; ОСОБА_4, 1960 року народження, - з 10.07.1987 р.; ОСОБА_5, 1968 року народження, - з 29.09.1993 р. (Т.2, а. с. 105).

Судом досліджено Акт від 27.04.2015 року, складений сусідами ОСОБА_10 та ОСОБА_8 щодо не проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 з 1993 року (Т.1, а. с. 6), а також Акт перевірки житла за адресою - АДРЕСА_1, від 12.08.2016 р., згідно з яким комісія у складі: голови комісії - ОСОБА_13, членів комісії - ОСОБА_8, ОСОБА_14, в присутності користувачів житла ОСОБА_4 та ОСОБА_5, дійшла висновку, що ОСОБА_6 вибув із житла, що перевіряється у 1998 році. У житлі за адресою - АДРЕСА_1, не проживає. Його майно та особисті речі відсутні (Т. 2 а. с. 87).

Непроживання ОСОБА_6 у спірній квартирі підтверджується також поясненнями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9.

Таким чином, достеменно встановлено, що ОСОБА_6 переїхав на нове місце проживання добровільно, з власної ініціативи, та до моменту розгляду справи у суді не намагався повернутись до спірної квартири.

Ствердження відповідача ОСОБА_6, про те що позивач ОСОБА_4 перешкоджає поверненню батька до спірної квартири умисно змінивши двері, не знайшли підтвердження у судовому засіданні. Так, надані стороною ОСОБА_6 та його представником докази звернення до Київського РВ ОГУ УМВС в Одеській області про неможливість користування житлом, звернення до державної санітарно-епідеміологічної служби в Одеській області та інші, датовані строком після звернення ОСОБА_4 до суду 28.04.2015 р. (Т.1, а. с. 142 - 151), тому не можуть прийматись як належні докази перешкод у проживанні у спірній квартири в період до 2015 року. Факт стягнення з пенсії ОСОБА_6 заборгованості по комунальним послугам за квартиру, які йому повертав ОСОБА_4, не є доказами користування квартирою, жодних інших доказів, які б підтверджували наміри ОСОБА_6 вселитись до спірної квартири суду не надано.

Доводи сторони ОСОБА_6, що він переїхав до дружини у зв'язку із необхідністю стороннього догляду, також не були доведені у судовому засіданні належними доказами, оскільки надані стороною відповідача ОСОБА_6 медичні документи лише характеризують стан його здоров'я в певні проміжки часу, але до суду не надано жодного документа про те, що позивач по зустрічному позову, входить до переліку осіб, які можуть бути визнані такими, що потребують стороннього догляду.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 дружина відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 померла, що слідує з свідоцтва про смерть, НОМЕР_2, виданого 04.08.2017 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області. У зв'язку з цим доводи ОСОБА_4 стосовно того, що дружина відповідача претендувала на спірну квартиру, суд не приймає до уваги.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що у судовому засіданні доведена відсутність наймача ОСОБА_6 у АДРЕСА_1 більш ніж шість місяців без поважних причин, у зв'язку із чим наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6, оскільки зустрічні вимоги щодо усунення перешкод спірною квартирою, надання ключів від квартири та вселення відповідача ОСОБА_6 в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження.

При цьому судом встановлено, що реєстрація відповідача ОСОБА_6 за спірною адресою порушує права позивача ОСОБА_4 та третьої особи ОСОБА_5, передбачені житловим та цивільним законодавством щодо вільного користування та розпорядження житлом.

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими та доведеними, в зв'язку з чим підлягають задоволенню, а також що вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_6 не підлягають задоволенню, так як необґрунтовані та недоведені.

Стосовно позовних вимог третьої особи ОСОБА_5 суд вважає, що вказані вимоги також не підлягають задоволенню, так як заявлені на підставі ст. 107 ЖК України, в зв'язку з чим суд, дійшовши висновку щодо задоволення вимог за первісним позовом ОСОБА_4, з урахуванням положень п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вважає, що немає підстав для задоволенню позову третьої особи ОСОБА_5 (Т. 2, а. с. 205 - 210).

ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_4, позову ОСОБА_5 та задоволення його зустрічного позову.

Апеляційна скарга ОСОБА_6 обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосування норм матеріального права.

ОСОБА_6 вказує на те, що суд не з'ясував, які права ОСОБА_4 порушені. Вимоги ОСОБА_4 є недоведеними. Не взято до уваги надані ним квитанції про сплату житлово-комунальних послуг, відсутність у нього на праві власності іншого житла, наявність сімейного конфлікту, перешкоджання з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживанню у спірній квартирі. Він не втратив інтересу до спірної квартири.

ОСОБА_5. в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції змінити. Застосувати у мотивувальній частині рішення статтю 107 ЖК України.

Апеляційна скарга ОСОБА_5 обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неправильному застосування норм матеріального права.

ОСОБА_5 вказує на те, що у зв'язку з вибуттям ОСОБА_6 на інше постійне місце проживання суд повинен був застосувати ст. 107 ЖК України, а не ст. 71 цього Кодексу.

Представник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримала викладені в апеляційній скарзі останнього доводи та вимоги. Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_5 не надала. Вважала необхідним апеляційну скаргу останньої залишити без задоволення за її безпідставністю.

ОСОБА_5 та її представник у судовому засіданні підтримали викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги. Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_6 не надали. Вважали необхідним залишити її без задоволення за її безпідставністю.

ОСОБА_4 та його представник у судовому засіданні вважали необхідним залишити апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_5 без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилалися на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Вказували, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_6 добровільно покинув спірну квартиру. Відсутність ОСОБА_6 у спірній квартирі без поважних причин у спірній квартирі. Вважали застосування судом першої інстанції ст. 71 ЖК України правильним.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Колегія суддів вважає, що рішення суду вказаним вимогам законодавства у повній мірі не відповідає. Погодитися з висновками суду першої інстанції не можна. Вказаних висновків суд дійшов при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням вищевказаних норм процесуального права та неправильному застосуванні вказаних далі норм матеріального права.

Частиною 2 ст. 107 ЖК України встановлено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї , який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Судом першої інстанції вірно встановлено вищевказані обставини щодо: 1) укладення із ОСОБА_6 договору найму АДРЕСА_1, що в вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_6, 1936 року народження, - з 25.05.1970 р.; ОСОБА_4, 1960 року народження, - з 10.07.1987 р.; ОСОБА_5, 1968 року народження, - з 29.09.1993 р.; 2) непроживання ОСОБА_6 після укладення шлюбу з ОСОБА_7 у спірній квартирі, його переїзд на проживання до іншої квартири.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 протягом проживання в іншій квартирі ніколи не втрачав юридичного інтересу до спірної квартир. Про це свідчить, зокрема, видача 25.11.203 р. судом на ім'я ОСОБА_6 наказу про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги по спірній квартирі у сумі - 8 952,04 грн. та здійсненні утримання із пенсії останнього (Т. 1, а. с. 64, 149 - 149 зворотня сторона), сплата на ім'я ОСОБА_6 у 2007 р., 2009 р., 2011 р., 2012 - 2014 роках житлово-комунальних послуг (Т. 1, а. с. 19 - 30).

Колегія суддів приймає до уваги відсутність на праві власності у ОСОБА_6 іншого житлового приміщення (Т. 1, а. с. 59 - 62).

Сторони у судовому засідання визнали, що квартира у якій проживає ОСОБА_6 та його жінка - ОСОБА_7 не належала останній на праві власності. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла. Правові підстави проживання ОСОБА_6 в іншій квартирі не визначені.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_6 не втратив інтересу до вказаної спірної квартири. Відсутні безумовні підстави вважати його таким, що втратив право користування спірною АДРЕСА_1

Наявність між сторонами спору щодо користування спірною квартирою підтверджується наявними у справі зверненнями ОСОБА_6 до міліції та відповідями останньої (Т. 1, а. с. 142, 143).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що вимоги ОСОБА_4 є недоведеними, судом не взято до уваги надані ним квитанції про сплату житлово-комунальних послуг, відсутність у нього на праві власності іншого житла, перешкоджання його проживанню у спірній квартирі, він не втратив інтересу до спірної квартири, є обґрунтованими. Його апеляційна скарга підлягає задоволенню.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що первісний позов ОСОБА_4 є безпідставним. В його задоволенні необхідно відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_6 є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.

У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення зустрічного позову ОСОБА_6, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про те, що у зв'язку із вибуттям ОСОБА_6 на інше постійне місце проживання суд повинен був застосувати ст. 107 ЖК України, а не ст. 71 цього Кодексу.

Апеляційна скарга ОСОБА_5є частково обґрунтованою тільки в частині скасування рішення суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги може скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені при їх невідповідності обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5- задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 червня 2018 року- скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - відмовити.

У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявлять самостійних вимог щодо предмета спору - комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський», ОСОБА_5, про зобов'язання не чинити перешкод у користування житлом та вселення - задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_6 перешкоди у користуванні АДРЕСА_1

Вселити ОСОБА_4 у АДРЕСА_1

Зобов'язати ОСОБА_4 передати ОСОБА_6 дублікати ключів від АДРЕСА_1.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 22 жовтня 2018 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе