Ухвала суду № 77353901, 17.10.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/9844/17

Провадження № 6/752/837/18

УХВАЛА

17.10.2018 року Голосцївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П

з участю секретаря судовог засідання Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Іванова Андрія Валерійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_3, -

ВСТАНОВИВ:

приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Іванов А.В. звернувся до суду з поданням, в якому просить постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_3 до виконання ним зобов'язань, покладених на нього виконавчим листом № 752/9844/17 від 16.05.2018 року, виданого Голосіївським районним судом м. Києва, відповідно до якого судом було вирішено в рахунок часткового погашення боргу ОСОБА_3 перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором № 500089949 від 20.05.2013 року, розмір якого станом на 31.10.2016 року становить 599221 грн. 26 коп., звернути стягнення на предмет застави автомобіль НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження». Заявник вказує, що боржник не виконує рішення суду та ухиляється від його виконання, а тому він вимушений звернутись до суду з даим поданням.

Приватний виконавець до судового засідання не з'явився, про місце, день і час проведення судового засідання повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Суд вважає за можливе розглянути подання у відсутність приватного виконавця, оскільки таке подання розглядається негайно відповідно до положень ст. 441 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали подання, вважає, що в його задоволенні слід відмовити за наступних підстав.

Згідно із ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України від 21.01.1994 «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (з подальшими змінами) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Суд звертає увагу на те, що зазначеним Законом не передбачено за ухвалою суду тимчасове обмеження виїзду за кордон боржника до виконання рішення суду.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 цього Закону, громадянинові України у випадку, якщо діють неврегульовані договірні зобов'язання, та до виконання зобов'язань або розв'язання спору може бути відмовлено у видачі паспорта для виїзду за кордон.

Згідно із ч.ч. 2, 4 ст. 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», громадянинові України, який має паспорт, у випадках, передбачених п.п. 1-9 ч.1 цієї статті, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон або у вказаних випадках паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено.

Таким чином, за наявності підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, до громадянина в залежності від наявності чи відсутності паспорта для виїзду за кордон застосовується: відмова у видачі паспорта; відмова у виїзді за кордон; тимчасове затримання чи вилучення паспорта для виїзду за кордон.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, а громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон. Зазначеною статтею не передбачено здійснення таких дій, як встановлення тимчасового обмеження судом права виїзду громадянина за межі України.

Крім того, слід зазначити, що право приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов'язань, тобто наявність лише самого зобов'язання не наділяє приватного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Івановва А.В. перебуває виконавче провадження АСВП 56509751 з примусового виконання виконавчого листа № 752/9844/17 виданого Голосіївським районним судом м. Києва 16.05.2018 року, відповідно до якого судом було вирішено в рахунок часткового погашення боргу ОСОБА_3 перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором № 500089949 від 20.05.2013 року, розмір якого станом на 31.10.2016 року становить 599221 грн. 26 коп., звернути стягнення на предмет застави автомобіль НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».

Приватний виконавець, звертаючись до суду із вказаним поданням, зазначає, що боржником станом на день зверення з поданням не виконано зобов'язання, покладеного на нього рішенням суду.

В обґрунтування зазначених обставин приватним виконавцем додано до подання копію виконавчого листа, копію заяви стягувача, копію супровідного листа, адресованого сторонам виконавчого провадження, копію постанови про відкриття виконавчого провадження, копію постанови про арешт майна, копію листа адресованого сторонам виконавчого провадження щодо направлення постанови про арешт майна боржника відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації, виклики приватного виконавця, акт приватного виконавця від 22.08.2018 року, відповідно до якого боржник вказує на те, що йому стало відомо про рішення суду, з яким він не погоджується та на даний час доручив своєму адвокату представляти його інтереси у вказаній справі.

Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем вживались заходи щодо примусового виконання рішення суду, зокрема, накладено арешт на майно боржника, разом з тим, з долучених до матеріалів клопотання документів не вбачається, що приватним виконавцем вчинені усі необхідні дії, спрямовані на реалізацію наявного арештованого майна боржника.

За таких обставин, суд вважає, що приватний виконавець, не здійснивши відповідних заходів, передчасно звернувся з поданням до суду про вжиття крайнього заходу забезпечення здійснення виконання рішення суду - обмеження боржника у його конституційному праві - праві виїзду за кордон.

Крім того, не надано приватним виконавцем і будь-яких доказів, які б давали підстави вважати, що боржник може виїхати за кордон на постійне місце проживання, не виконавши зобов'язань.

Дані щодо перетину боржником державного кордону України не є доказом його ухилення від виконання рішення суду та доказом про намір залишити країну з метою ухилення від виконання рішення суду, оскільки право на вільне пересування гарантоване Конституцією України.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому, згідно ч. 3 зазначеної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26 листопада 2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в матеріалах подання наявна інформація про те, що боржник не погоджується із рішенням суду та на даний час сторона боржника звернулась до суду із заявою про скасування заочного рішення, зокрема, і з підстав повного не визнання позовних вимог.

За результатами розгляду подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, яке розглядається в порядку ст. 441 ЦПК України, судом виноситься ухвала. При цьому, порядок тимчасового обмеження у праві виїзду, за межі України регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», відповідно до якого не передбачено обмеження в праві виїзду за межі України за ухвалою суду.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що боржником у встановленому законом порядку оскаржує заочне рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, та приватним виконавцем не надано суду переконливих доказів фактів ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань, суд на даний час не знаходить достатніх підстав для задоволення подання.

Керуючись Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», ст. 33 Конституції України, ст. 441 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Іванова Андрія Валерійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_3, - відмовити.

Апеляційну скаргу на ухвалу може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у разі якщо ухвалу постановлено без участі особи, яка її оскаржує, протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва.

Суддя Н.П. Чередніченко