Рішення № 77351084, 12.10.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

12.10.2018 Справа №607/14006/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2018 року

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Черніцької І.М.

за участю секретаря судового засідання Пастернак О.В.

з участю

позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради, Тернопільського об’єднаного міського військового комісаріату про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до управління соціальної політики Тернопільської міської ради, Тернопільського об’єднаного міського військового комісаріату про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії.

В обґрунтування вимог позивач вказує, що її син ОСОБА_4 проходив військову службу у військовій частині 3035 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

У період з 17 серпня 2015 року по 19 вересня 2015 року ОСОБА_4 безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції м.Словянськ Донецької області. Згідно витягу із наказу командира військової частини 3035 Національної гвардії України від 08 червня 2016 року 138, солдат ОСОБА_4 звільнений з військової служби у зв’язку зі смертю, що настала 19 вересня 2015 року внаслідок самогубства вчиненого в стані алкогольного сп’яніння з 08 червня 2015 року.

У серпні 2017 року позивачка звернулась до управління соціальної політики щодо надання їй статусу члена сім‘ї загиблого. Листом від 04 серпня 2017 року за №2418/13.5 отримала відмову у зв’язку з відсутністю постанови ( висновку) військово-лікарської комісії, яка би підтверджувала причинний зв'язок смерті військовослужбовця ОСОБА_4 з виконанням обов’язків військової служби, участю в антитерористичній операції.

На адвокатський запит, надісланий командувачу Національної гвардії України, отримана відповідь про те, що членам сім’ї ОСОБА_4 для отримання статусу члена сім’ї загиблого необхідно звернутись із заявою та документами, що підтверджують загибель ОСОБА_4 до військового комісаріату за місцем реєстрації. Тернопільський об’єднаний міський військовий комісаріат 09 жовтня 2017 року надіслав їй відповідь, у якій про порядок чи можливість отримання статусу «Член сім’ї загиблого» не згадується.

Посилаючись на наведене, позивач просить суд визнати протиправними дії Тернопільського об’єднаного міського військового комісаріату, управління соціальної політики Тернопільської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу «Член сім’ї загиблого» та видачі їй відповідного посвідчення, зобов’язати відповідачів вжити заходи по наданню ОСОБА_1 статусу «Член сім’ї загиблого» та видати їй відповідне посвідчення.

24 листопада 2017 року представник Тернопільського об’єднаного міського військового комісаріату подав до суду заперечення проти адміністративного позову в яких зазначив, що заперечує проти адміністративного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон) дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

ОСОБА_4 помер внаслідок самогубства вчиненого у стані алкогольного сп’яніння, тобто його смерть не пов’язана з виконанням службових обов’язків, а тому підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги згідно вимог Закону та надання позивачу статусу і посвідчення «Член сім’ї загиблого», відсутні.

Згідно з вимогами п.1 Постанови КМУ від 28 травня 1993 року №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісті під час проходження військової служби» посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісті під час проходження військової служби (надалі - посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразком згідно з додатками №1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом.

Після смерті ОСОБА_4 позивач не зверталася до Тернопільського об’єднаного міського військового комісаріату із письмовою заявою та необхідними документами про надання їй статусу «Член сім’ї загиблого».

Крім того вказує, що членам сімей загиблих учасників АТО доцільно представити документи, що підтверджують перебування в зоні проведення АТО, безпосередню участь загиблого (померлого) в АТО та сам факт загибелі, а також документи, які встановлюють причинний зв'язок загибелі (смерті) із виконанням обов’язків військової служби (службових обов’язків), участь в АТО.

Члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час участі в АТО, мають право на встановлення статусу особи, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З питань встановлення такого статусу та видачі посвідчення «Член сім’ї загиблого» слід звертатися до органів соціального захисту населення за місцем реєстрації.

Посилаючись на наведене, представник Тернопільського об’єднаного міського військового комісаріату вважає, що комісаріат діяв правомірно, в межах своїх повноважень і компетенції, на підставі чинного законодавства та не порушував прав, свобод і законних інтересів позивача, а тому у задоволенні позову просив відмовити.

14 грудня 2017 року представник управління соціальної політики Тернопільської міської ради (надалі - Управління) подав заперечення, вказує, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими і не підлягають до задоволення з наступних підстав.

23 вересня 2015 року КМУ видав постанову №740 «Про затвердження Порядку надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, деяким категоріям осіб» (надалі - Порядок). Порядком передбачено, що для встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, членам сімей загиблих, померлих (тих, що пропали безвісти) осіб, зазначених у п.2 цього Порядку, необхідно подати структурному підрозділу місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення заяву і документи, передбачені п.4 цього Порядку (п.5 Порядку).

02 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася в управління соціальної політики Тернопільської міської ради із заявою та додатками до неї про встановлення їй статусу члена сім’ї загиблого, у зв’язку із смертю 19 вересня 2015 року її сина – ОСОБА_4, який з 17 серпня 2015 року по 19 вересня 2015 року дійсно приймав безпосередню участь в антитерористичній операції. Однак, у зв’язку з відсутністю у додатках до заяви ОСОБА_1 про встановлення їй статусу члена сім’ї загиблого від 02 серпня 2017 року постанови військово-лікарської комісії, позивачу було законно відмовлено у встановленні статусу члена сім’ї загиблого. Посилаючись на наведене, вказує, що дії управління є законними, а тому просив відмовити у позові.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити в повному обсязі.

Представник Тернопільського об’єднаного міського військового комісаріату в судове засідання не з’явився, хоча про час та місце його був повідомлений належним чином. Представник ОСОБА_5 була присутня у попередніх судових засідання, просила відмовити у задоволенні позову.

Представник управління соціальної політики Тернопільської міської ради підтримав попередньо подані ним заперечення, вважає, що заявлені вимоги є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Судом встановлено, що за наказом військового комісара Тернопільського об’єднаного міського військового комісаріату (по стройовій частині) №125 від 09 липня 2015 року, матрос ОСОБА_4 вважався призваним з оголошенням часткової мобілізації, згідно Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15/2015, та зарахованим у команду 3007, направленим у розпорядження командира військової частини 3007 м.Золочів Львівської області.

Попередньо ОСОБА_4 був ознайомлений зі змістом ст.ст.336, 337 КК України, про що розписався на витязі з КК України.

19 червня 2015 року ОСОБА_4 проходив обстеження та медичний огляд стану здоров’я у медичній комісії Тернопільського об’єднаного міського військового комісаріату, попереджений про відповідальність за надання неповної та недостовірної інформації.

Відповідно до картки обстеження та медичного огляду №21/2423 від 19 червня 2015 року, наданої медичною комісією Тернопільського об’єднаного міського військового комісаріату встановлено, що ОСОБА_4 здоровий, анонімно не лікується, на обліку у психдиспансері або наркодиспансері не перебуває. На «Д» обліку з приводу хронічних захворювань не знаходиться. Згідно висновку комісії ОСОБА_4 придатний до військової служби.

Задовільний стан здоров’я ОСОБА_4 підтверджується також медичною характеристикою на військовослужбовця військової частини 3035. За час проходження військової служби в частині, з 17 серпня 2015 року по 19 вересня 2015 року, ОСОБА_4 не звертався за медичною допомогою.

Згідно облікової картки до військового квитка ОСОБА_4 ВОС 103061, останній проходив військову службу у військовій частині 3007 з 09 липня 2015 року, посадова кваліфікація – гранатометник ручних протитанкових гранатометів.

Наказом командира військової частини 3035 Національної гвардії України (по стройовій частині) за №175 від 17 серпня 2015 року (м.Слов’янськ), солдат ОСОБА_4 призваний по мобілізації радіотелефоністом 2-го відділення 3-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти стрілецького батальйону (з охорони взводних опорних пунктів) (ВОС №423641П), який 17 серпня 2015 року прибув для подальшого проходження служби із військової частини 3017 (м.Харків), згідно розпорядження командира об’єднаного угрупування Національної гвардії України «С» від 12 серпня 2015 року №6/3-321, зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення.

Згідно довідки т.в.о. першого заступника командира військової частини 3035 від 25 серпня 2015 року №6/494, виданої солдату ОСОБА_4, слідує, що останній був військовослужбовцем військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України (м.Слов’янськ Донецької області) з 17 серпня 2015 року.

Службова характеристика, складена командиром 1 стрілецької роти стрілецького батальйону (з ОВОП) капітаном ОСОБА_6 від 29 вересня 2015 року містить висновок про те, що солдат ОСОБА_4 за своїми морально-психологічними якостями відповідає займаній посаді.

Відповідно до довідки за №3414 від 14 грудня 2016 року про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданої т.в.о. військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об’єднання НГУ встановлено, що солдат ОСОБА_4 з 17 серпня 2015 року по 19 вересня 2015 року безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції в районі м.Слов’янськ Донецької області.

Згідно лікарського свідоцтва про смерть за №188 від 21 вересня 2015 року, ОСОБА_4 помер 19 вересня 2015 року.

30 вересня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис №1477 та видано свідоцтво про смерть ОСОБА_4 серія І-ИД №195416. Місце смерті – Україна, Донецька область, Костянтинівський район, село Білокузьминівка.

Відповідно до акту розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 19 вересня 2015 року (форма Н-5*), яке проводилося у період з 22 вересня 2015 року по 02 березня 2016 року комісією в складі заступника начальника Східного територіального управління по роботі з особовим складом полковника ОСОБА_7, заступника начальника відділення по роботі з особовим складом (психолог) Східного територіального управління підполковника ОСОБА_8, командира військової частини 3035 полковника ОСОБА_9, старшого офіцера з охорони праці та пожежної безпеки військової частини 3035 майора ОСОБА_10, начальника медичної служби військової частини 3035 майора медичної служби ОСОБА_11, начальника служби охорони праці Східного територіального управління підполковника ОСОБА_12 вбачається, що нещасний випадок з радіотелефоністом 2 відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти стрілецького батальйону (з охорони взводних опорних пунктів) військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України солдатом ОСОБА_4 стався в період проходження служби.

Відповідно до висновку експерта за №182 від 21 вересня 2015 року смерть ОСОБА_4 наступила при явищах механічної асфіксії в результаті удавлення органів шиї петлею, затягнутою під вагою власного тіла (повішання). При судово-токсикологічному дослідженні крові виявлено етиловий спирт в концентрації 2,02%, що відносно живої людини можна розцінювати як алкогольне сп’яніння середнього ступеню.

02 лютого 2016 року слідчим СВ Костянтинівського відділення поліції Артемівського відділу поліції ГУ Національної поліції в Донецькій області підполковником поліції ОСОБА_13 винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015050380001500 від 20 вересня 2015 року, у зв’язку з відсутністю у діях складу кримінального правопорушення. В ході досудового розслідування осіб, які би були причетні до смерті ОСОБА_4 не виявлено.

На підставі наказу командира військової частини 3035 №138 від 08 червня 2016 року, солдата ОСОБА_4, стрільця-кухаря 2-го відділення 3-го стрілецького взводу 1-ої стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону військової частини 3035, звільненого з військової служби у зв’язку зі смертю, що настала 19 вересня 2015 року внаслідок самогубства вчиненого в стані алкогольного сп’яніння. Виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 08 червня 2016 року.

Згідно акту за №3/16 про нещасний випадок невиробничого характеру (форма НТ*), затвердженого начальником Східного територіального управління Національної гвардії України від 04 вересня 2016 року, смерть солдата ОСОБА_4 сталася внаслідок дій, учинених у стані алкогольного сп’яніння.

Як вбачається з висновку службового розслідування по факту вчинення самогубства солдата ОСОБА_4, затвердженого т.в.о. начальника Східного територіального управління 07 грудня 2015 року,причиною смерті солдата ОСОБА_4 стала механічна асфіксія в результаті здавлювання органів шиї петлею. В ході проведення службового розслідування не встановлено фактів, які б указували на те, що причиною смерті солдата ОСОБА_4 є порушення порядку проходження військової служби з боку командування частини або стрілецького батальйону (з охорони взводних опорних пунктів), неналежне матеріальне (тилове) забезпечення військовослужбовця чи наявність нестатутних проявів в підрозділі стосовно даного військовослужбовця.

Причинами даного факту є: соціальний психотравмуючий фактор – груповому виконанню бойових завдань притаманний колективізм, який ґрунтується на залежності від групи, навичок товаришів, але фрустрація цих психологічних потреб у солдата ОСОБА_4 призвела до того, що він вжив спиртні напої, що значно ускладнило його психоемоційний стан, та сильні переживання особисто-сімейних проблем; особистісний психотравмуючий фактор – постійне переживання за свою матір, втрату самоповаги та почуття задоволення від радощів. Сукупність вищезазначених психотравмуючий факторів та низька нервово психологічна стійкість у незвичних умовах, солдата ОСОБА_4 могла стати причиною його самогубства.

Позивач ОСОБА_1 є матір’ю померлого ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серіїIV-ВЛ №376911, виданим виконкомом Харківської міської ради.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 був єдиним сином ОСОБА_1

02 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до управління соціальної політики Тернопільської міської ради із заявою про надання їй статус члена сім’ї загиблого, як матері загиблого військовослужбовця в АТО, згідно поданих документів.

Листом за №2418/13.5 від 04 серпня 2018 року Управління соціальної політики Тернопільської міської ради повідомило позивача про те, що відповідно до вимог п.4 пп.4 постанови КМУ від 23 вересня 2015 року №740 «Про затвердження Порядку надання статусу особи на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», деяким категоріям осіб», підставою для надання статусу члена сім’ї загиблого є, окрім іншого, постанова штатної військово-лікарської комісії відповідного військового формування. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 16 вересня 2014 року №10518/0/14-14/06 висновок військово-лікарської комісії має підтверджувати причинний зв'язок загибелі (смерті) військовослужбовця з виконанням обов’язків військової служби (службових обов’язків), участю в антитерористичній операції. У зв’язку з відсутністю постанови військово-лікарської комісії ОСОБА_1 відмовлено у наданні статус члена сім’ї загиблого.

Допитаний в судовому засіданні в якості спеціаліста лікар-психіатр ОСОБА_14, який надає допомогу учасникам АТО, суду пояснив, що військовослужбовці, які перебувають у зоні АТО перебувають, у стані тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, асоційованого зі стресом. Особи знаходяться в психологічному стані розгубленості, страху, жаху, почуття провини за загиблого товариша, безпорадності, порожнечі, нездатності щось змінити, дизадаптації, втрати самоконтролю над своїми почуттями, відчуттями та емоціями. На фоні виниклих психічних порушень у солдата ОСОБА_4 цілком могли бути переживання суїдинального характеру. Дане захворювання ОСОБА_4 могло виникнути саме внаслідок проходження ним військової служби на Сході України.

Крім того, вказаний факт також підтверджується висновком службового розслідування по факту вчиненого самогубства солдата ОСОБА_4 від 07.12.2015 року, де причиною смерті вказано сукупність психотрамвуючих факторів та низька нервовопсихологічна стійкість у невизначених умовах, солдата ОСОБА_4 могла стати причиною самогубства.

Аналогічні пояснення надав в судовому засіданні психолог ОСОБА_15

Суд, розглянувши справу, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та оцінивши в сукупності наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до вимог ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Положеннями абзацу 8 п.1 ч.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі - Закон) визначено, що чинність Закону поширюється, зокрема: на сім'ї військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних) та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також сім’ї працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти), військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених в п.1 ч.1 ст.10 Закону, належать і батьки.

23 вересня 2015 року постановою КМУ №470 затверджено Порядок надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», деяким категоріям осіб (надалі - Порядок).

Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що статус особи на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається сім’ям працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення.

До членів сімей загиблих, померлих (тих, що пропали безвісти) осіб, зазначених у п.2 цього Порядку, належать, згідно переліку, і батьки (п.3 Порядку).

Підставами для надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, для осіб, зазначених в абзаці п’ятому пункту 2 цього Порядку, є: свідоцтво про смерть (копія) або повідомлення про загибель особи; документи про безпосередню участь особи, яка захищала незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, або документи про безпосереднє залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції особи, яка загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення; постанова штатної військово-лікарської комісії відповідного військового формування (п.4 Порядку).

Положеннями п.п. 5, 6 Порядку передбачено, що для встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, членам сімей загиблих, померлих (тих, що пропали безвісти) осіб, зазначених у пункті 2 цього Порядку, необхідно подати органу праці та соціального захисту населення заяву і документи, передбачені пунктом 4 цього Порядку. Рішення про встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, приймається органами праці та соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання у місячний строк з дати подання документів. Відсутність документів, визначених п.4 цього Порядку, та їх недостовірність є підставою для відмови в наданні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону.

Посвідчення з написом «Посвідчення члена сім’ї загиблого» видається відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 у період з 17 серпня 2015 року по 19 вересня 2015 року безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції в районі м.Слов’янськ Донецької області, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах/ проведення антитерористичної операції, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами спору.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що смерть ОСОБА_4 настала під час несення ним військової служби в зоні АТО с.Білокузьминівка Костянтинівський район Донецька область.

ОСОБА_1 є матір’ю померлого 19 вересня 2015 року солдата ОСОБА_4, відтак має право на встановлення статусу член сім’ї загиблого.

Лікарським свідоцтвом про смерть № 188 року від 21.09.2015 року причиною смерті ОСОБА_4 визначено механічну асфіксію.

Допитані в судовому засіданні в якості спеціалістів лікар-психіатр ОСОБА_14 та психолог ОСОБА_15 суду пояснив, що смерть солдата ОСОБА_4 могла настати в результаті тривожно - депресивного розладу з панічними атаками, яке було наслідком впливу психофізичних, небезпечних і шкідливих факторів в зоні проведення АТО.

02 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до управління соціальної політики Тернопільської міської ради із заявою про надання їй статус член сім’ї загиблого. Однак, отримала відмову, у зв’язку з відсутністю постанови військово-лікарської комісії, яка би підтверджувала причинно-наслідковий зв'язок смерті військовослужбовця з виконанням обов’язків військової служби, участю в антитерористичній операції.

Згідно з вимогами ч. 5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Відповідно до вимог ст. 65 Конституції України, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з вимогами ст. 3 ЗУ «Про Національну гвардію» діяльність Національної гвардії України ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, позапартійності, безперервності, законності, відкритості для демократичного цивільного контролю, прозорості, відповідальності, централізованого керівництва та єдиноначальності.

У діяльності Національної гвардії України забороняється застосування тортур, катувань та інших жорстких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

Право на життя закріплене в ст. 27 Конституції України. Обов'язок держави захищати життя кожної людини.

Положення ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановлено, що право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

У справі « Мосендз проти України» у рішення від 17 січня 2013 року (Заява № 52013/08), Європейський суд з прав людини встановив порушення ст. 2 Конвенції у зв’язку з тим, що державою не було дотримано свого позитивного обов’язку захистити життя сина заявниці під час його перебування під її контролем та адекватно пояснити обставини його смерті, а також процесуального обов’язку провести ефективне розслідування щодо цього.

У п.п. 90,99 Європейський суд у справі «Мосендз проти України» зазначив, що положення ст. 2 Конвенції, зобов’язує ОСОБА_16 не лише утриматись від умисного і незаконного позбавлення життя, але також приймати відповідні міри для захисту життя осіб, які перебуваються під її юрисдикцією. Це позитивне зобов’язання включає в себе, перше за все, обов’язок ОСОБА_16 вести законодавчу та адміністративну систему, призвану забезпечити ефективну профілактику. Ця система повинна включати в себе правила, включаючи особливості окремих видів діяльності, в основному, рівень потенційного риску для людського життя. ОСОБА_16 несе відповідальність за будь-які травми чи смерть, які відбуваються в армії, діяльність внутрішніх військ повинна базуватись на принципах законності, гуманізму, поваги до прав і свобод людини.

Встановлено, що Управління соціальної політики відмовило позивачу у наданні статусу члена сім‘ї загиблого у зв’язку з відсутність постанови військово-лікарської комісії, яка би підтверджувала причинний зв'язок загибелі (смерті) військовослужбовця з виконанням обов’язків військової служби (службових обов’язків), участю в антитерористичній операції.

На неодноразові звернення адвоката позивача та на запити суду під час розгляду справи, відповідні органи Національної гвардії не надали повної та вичерпної відповіді щодо події, яка мала місце із солдатом ОСОБА_4

Разом з тим, суд вважає, що в судовому засіданні встановлено чіткий причинно-наслідковий зв’язок із перебуванням солдата ОСОБА_4 в зоні проведення АТО, подальшим захворюванням у вигляді тривожно депресивних розладів та самоудушення.

Більше того, до відправлення в зону АТО ОСОБА_4 проходив медичний огляд, комісія не встановила будь-яких відхилень, визнала останнього здоровим та придбаним до служби. Під час проходження служби за медичною допомогою останній не звертався.

Відповідач не надав суду жодних вмотивованих доказів в заперечення позовних вимог та підтверджено того факту, що загибель (смерть) гр. ОСОБА_4 настала внаслідок навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Доводи відповідачів про навмисне самоушкодження не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки причиною смерті солдата ОСОБА_4, як було зазначено вище, послужило захворювання, травма і причина смерті, пов’язані із захистом Батьківщини, при безпосередньому виконання обов’язків громадянина ОСОБА_16.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені ) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку оскаржуваним діям Управління соціальної політики, які полягали у прийнятті рішення про відмову у наданні позивачу статусу члена сім‘ї загиблого, суд вважає, що вони не відповідають критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення шляхом визнання протиправними таких дій.

Виходячи із роз'яснень пункту 10.3. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, суд вважає за можливе зобов'язати Управління соціальної політики надати ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення «Члена сім‘ї загиблого»

Враховуючи вищенаведені вимоги Закону та встановленні обставини справи, зважаючи на суспільно-політичний обов'язок захисту та підтримки учасників бойових дій в зоні Антитерористичної операції на Сході України та членів їх сімей, суд приходить до висновку, про необхідність задоволення позову шляхом визнання дій Управління соціальної політики щодо відмови позивачу у наданні статусу члена сім‘ї загиблого протиправними та зобов’язання Управління надати ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення «Члена сім‘ї загиблого» .

Щодо позовних вимог, які заявлено до Тернопільського об’єднаного міського військового комісаріату суд роз’яснює позивачу, що вказаний відповідач не уповноважений вирішувати питання встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Крім того, позивач не зверталась до вказаного органу із заявою про надання їй статусу члена сім‘ї загиблого та відмови не отримувала, а тому в цій частині вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, так як звернені до неналежного відповідача.

При стягненні судових витрат, суд виходить з положень ч.1 с.139 КАС України та вважає, що вони підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень - управління соціальної політики Тернопільської міської ради.

Керуючись ст.ст. 1,2, 3,6, 10, 12, 36, 14, 73-77, 90, 243-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (вул.Золотогірська,2/31 м.Тернопіль, реєстраційний номер облікової картки платника податків -НОМЕР_1) до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради (вул. Лисенка,8 м.Тернопіль, код ЄДРПОУ- 03195636), Тернопільського об’єднаного міського військового комісаріату (вул. Тролейбусна, 5 м.Тернопіль, код ЄДРПОУ -0977060) про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дій Управління соціальної політики Тернопільської міської ради щодо відмовити ОСОБА_1 у наданні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зобов’язати Управління соціальної політики надати ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення «Члена сім‘ї загиблого»

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Управління соціальної політики Тернопільської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноваженьна користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 640,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до восьмого апеляційного адміністративного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1, вул.Золотогірська,2/31 м.Тернопіль, реєстраційний номер облікової картки платника податків -НОМЕР_1.

Відповідач: Управління соціальної політики Тернопільської міської ради, вул. Лисенка,8 м.Тернопіль, код ЄДРПОУ- 03195636.

Відповідач: Тернопільський об’єднаний міський військовий комісаріат, вул. Тролейбусна, 5 м.Тернопіль, код ЄДРПОУ -09770604.

Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2018 року.

Головуючий