Рішення № 77348752, 16.10.2018, Бродівський районний суд Львівської області

справа № 439/837/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2018 року м.Броди

Бродівський районний суд Львівської області

в складі: головуючої - судді Бунда А.О.,

з участю секретаря Ковальчук Н.І.,

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача – адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, суд

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача, у якому з наступними уточненнями просив суд:

- визнати набуте під час шлюбу майно, а саме вбудоване приміщення торгового закладу, що знаходить за адресою м. Броди, ОСОБА_4, 21, приміщення 2, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в сумі 1 345 204,4грн.;

- стягнути грошову компенсацію за частку у спільному майні в сумі 672 602,18 грн.;

- визнати за ОСОБА_1 1/2 коштів відповідно до договору депозитного рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнути такі кошти на користь ОСОБА_1.

Позов обґрунтовано такими обставинами.

17.06.2006 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб. ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_1. За час шлюбу народився син ОСОБА_1 Дем?ян Петрович, ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішенням суду від 09.09.2016 шлюб між сторонами розірвано.

Угоди про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю між ними досягнуто не було. Позивач вважає, що нерухоме майно в м. Броди, ОСОБА_4, 21, приміщення 2, збільшилось у вартості внаслідок переобладнання її під об?єкт комерційної нерухомості. Вважає, що за час шлюбу вартість приміщення збільшилась на 1 345 204,4, а тому він претендує на 1/2 частину від цієї суми, а саме на 672 602,18.

Також, позивач зазначає, що в період шлюбу із ОСОБА_2 у подружжя були заощадження – 1650 Євро, які знаходились на банківському рахунку. Вважає, що має право на 1/2 частину вказаної суми – 825 Євро.

15.07.2016 - ухвала про відкриття провадження у справі.

15.07.2016 за заявою позивача про забезпечення позову, суд постановив ухвалу про забезпечення позову, якою наклав арешт на нерухоме майно, а саме: приміщення 2 на ОСОБА_4, 21, в м. Броди та грошові кошти на банківському рахунку ОСОБА_2

07.11.2016 ухвалою суду призначено судову будівльно-технічну експертизу та зупинено провадження у справі.

09.01.2018 ухвала про прийняття справи до свого провадження внаслідок повторного перерозподілу справи та призначення до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач дав пояснення аналогічні наведеним у фабулі позовної заяви, просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник – адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. Відповідач та її представник зазначили, що підстав для визнання нерухомого майна об?єктом спільної власності подружжя немає, оскільки таке майно не було придбано в період шлюбу і за кошти подружжя. Таке майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 Твердження позивача, що за час шлюбу за рахунок праці позивача нерухоме майно істотно збільшилось в ціні внаслідок переобладнання в об?єкт комерційної нерухомості, відповідач вважає безпідставним. Також вважає і безпідставними вимоги про поділ коштів у сумі 1650 Євро, оскільки такі кошти є також особистою власністю відповідача, оскільки були подаровані їй матір?ю ОСОБА_6, яка працювала за кордоном.

З’ясувавши обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.06.2006. Дошлюбне прізвище ОСОБА_2 – ОСОБА_6 (а.с.8). 09.09.2016 рішенням Бродівського районного суду Львівської області шлюб між сторонами було розірвано (а.с.114).

10.06.1996 ОСОБА_2 набула у власність 1/4 частину квартири №2 будинку №21 на пл. Ринок, м. Броди, що стверджується свідоцтвом про право власності на квартиру, що видане Золочівським МБТІ 10.06.1996 (а.с.28).

16.06.2011 на підставі договору дарування 3/4 часток квартири, ОСОБА_2 прийняла в дар 3/4 частки квартири №2 будинку №21 на пл. Ринок, м. Броди, що стверджується відповідним договором дарування, копія якого долучена до матеріалів цивільної справи (а.с.34).

Таким чином, ОСОБА_2 стала одноосібним власником квартири №2 будинку №21 на пл. Ринок, м. Броди.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу, а також набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Таким чином, оскільки 1/4 частка квартири №2 будинку №21 на пл. Ринок, м. Броди, набута ОСОБА_2 до шлюбу, а інші 3/4 частини в період шлюбу, але на підставі договору дарування, таке нерухоме майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2

Частина 1 ст. 62 СК України передбачає, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п.23,24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Позивач у своїх позовних вимогах стверджував, що вартість об?єкта нерухомості істотно збільшилася, внаслідок його трудових та грошових затрат. Як вказує позивач, такими затратами були грошові затрати на оформлення дозвільних документів на переведення житлової квартири у нежитловий фонд та трудові затрати на переобладнання приміщення в об?єкт комерційної нерухомості.

Відповідно до принципу змагальності сторін, який закріплений у статтях 12 та 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, який закріплено в ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом».

Таким чином, ті обставини, на які покликався позивач ОСОБА_1 у своїх позовних вимогах повинні бути доведені перед судом відповідними доказами.

На підтвердження таких обставин, позивач покликається на свою безпосередню трудову участь у переобладнанні приміщення, а також на сам факт збільшення вартості нерухомого майна, що стверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи (а.с.180-189).

Вирішуючи цю позовну вимогу суд виходить з такого.

Даючи відповідь на питання, чи нерухоме майно, яке є особистою приватною власністю ОСОБА_2, за час шлюбу з ОСОБА_1 істотно збільшилось у своїй вартості, необхідно з?ясувати: чи відбулось збільшення вартості нерухомого майна; чи збільшення вартості нерухомого майна відбулось внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя або особисто позивача ОСОБА_1, чи внаслідок інших об?єктивних чинників (наприклад, подорожчання нерухомого майна такого типу на ринку нерухомості); якими були трудові та грошові затрати саме ОСОБА_1

У своїх позовних вимогах позивач вказував, що вартість нерухомого майна на момент його набуття ОСОБА_2 (2011 рік) становить 63 754 гривень, а вартість цього ж майна на момент його оцінки (2017 рік) становить 1 408 959 грн., а тому, різниця вартостей, на думку позивача, є тією величиною, яка становить збільшення вартості цього майна.

З такою позицією позивача погодитись не можна, з огляду на таке.

Відповідно до висновку судової будівльно-технічної експертизи №4017/4018 від 26.12.2017, ринкова вартість вбудованого приміщення торгового закладу №2 на пл. Ринок, 21, в м. Броди, в цінах на час проведення експертизи становить 1 408 959 грн.

В той час, як вартість цього ж майна на момент набуття права власності на нього ОСОБА_2, береться позивачем із договору дарування, у якому зазначено оцінку такого майна не за ринковими цінами (ринкову вартість), а ціну, яку сторони договору самі визначили для себе.

Такий підхід суд вважає неправильним, оскільки встановленню підлягала ринкова вартість майна на час набуття права власності на нього одним із подружжя, ринкова вартість майна на час розгляду справи про його поділ, а також істотні покращення такого нерухомого майна, що призвели до збільшення його вартості.

Однак, позивачем не надано інших доказів, які б підтверджували такі обставини.

Також сторони не заявляли суду клопотання про призначення експертизи з метою з?ясування таких обставин.

Твердження позивача про те, що він особисто брав трудову участь у переобладнанні спірного нерухомого майна в нежитлове приміщення – об?єкт комерційної нерухомості, суд вважає голослівними і такими, що не стверджуються належними і допустимими доказами.

Очевидною для суду є та обставина, що відбулось переведення житлової квартири №2 в будинку №21 на пл. Ринок, м. Бороди в нежитлове приміщення з метою влаштування торгового закладу. Вказане стверджується дослідженими в судовому засіданні Рішенням виконавчого комітету Бродівської міської ради від 26.02.2013 №72, а також свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.11.2014, відповідно до якого за ОСОБА_2 зареєстроване право приватної власності на вбудоване приміщення торгового закладу за адресою: м. Броди, пл. Ринок, 21, приміщення №2 (а.с.31-32).

Та обставина, що після переведення спірного нерухомого майна – житлової квартири в нежитлове приміщення, в такому приміщенні були проведені ремонтні роботи в період, також є для суду очевидною, оскільки така обставина сторонами визнається, і ніхто із сторін її не заперечує.

Допитані свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 лише підтвердили ту обставину, що у спірному приміщенні проводилися ремонтні роботи і розрахунок за виконані роботи проводив позивач. Крім того підтвердили, що зі сторони відповідачки допомагав у ремонтних роботах її рідний брат.

Однак, суду не надано жодного доказу на підтвердження вартості виконаних ремонтних робіт. Відтак за відсутності таких доказів неможливо встановити дійсну вартість виконаних ремонтних робіт у приміщенні.

Враховуючи, що суду не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт істотного збільшення вартості спірного нерухомого майна внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, суд приходить до переконання, що така обставина позивачем перед судом не доведена.

А тому, суд приходить до переконання, що в задоволенні позовної вимоги про визнання вбудованого приміщення торгового закладу, що знаходить за адресою: м. Броди, ОСОБА_4, 21, приміщення 2, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в сумі 1 345 204,4грн. необхідно відмовити.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання приміщення 2, на ОСОБА_4, 21, м. Броди, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд вважає, немає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні в сумі 672 602,18 грн.

Щодо позовних вимог про визнання права на 1/2 коштів та стягнення їх в користь позивача з відповідача.

Позивач стверджував, що під час шлюбу з ОСОБА_2 у них були певні заощадження у розмірі 1650 Євро, які ОСОБА_2 на підставі договору від 24.10.2012 розмістила на депозитному рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк» і які були нею достроково зняті 04.08.2016, тобто період, коли судом розглядався спір між сторонами про поділ майна подружжя. Тому, позивач вважає, що такі кошти, оскільки набуті за час шлюбу, є спільною сумісною власністю і частка, яка належить йому при поділі такого майна становить 1/2.

Та обставина, що ОСОБА_2 на підставі договору від 24.10.2012 розмістила на депозитному рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк» 1650 Євро, які нею були достроково зняті з рахунку, внаслідок дострокового розірвання депозитного договору, стверджується наданими банком виписками з рахунку за період з 01.10.2012 по 12.09.2016 (а.с.44-87).

Для з?ясування джерел набуття коштів у розмірі 1650 Євро судом було допитано свідка ОСОБА_6, яка пояснила, що з 2000 по 2011 рік перебувала на роботі в Іспанії і систематично перераховувала кошти через платіжну систему Western Union своїм дітям, в тому числі дочці ОСОБА_9, кожен раз вона в середньому перераховувала по 200 Євро. Також кошти перераховував і її другий чоловік ОСОБА_10 Після одруження дочки вона переказувала кошти ще на протязі двох років.

З представлених суду платіжних документів про перерахування коштів через платіжну систему Western Union випливає, що кошти на прізвище ОСОБА_5 перераховувалися в період 2005-2007 років. При цьому суд звертає увагу, що після одруження відповідачці було перераховано лише 1000 Євро, в той час як на депозитному рахунку розміщено 1650 грн. (а.с.93-104).

Водночас, з врахуванням того, що кошти на депозитному рахунку були розміщені лише 24.10.2012 року, тобто через п’ять років після отримання відповідачкою коштів від матері ОСОБА_6, то суд критично оцінює твердження відповідачки про те, що кошти, які розміщені на депозитному рахунку належать їй на праві особистої власності.

В той же час позивач в період перебування у шлюбі до жовтня 2014 року був офіційно працевлаштований, мав постійне місце праці, отримував стабільну заробітну плату (а.с.118-123). Після звільнення з роботи спільно із відповідачкою працював у їх власному магазині з продажу квітів, про що не заперечувалося самою відповідачкою.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

А тому суд вважає, що позивачем доведено наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог про визнання права на 1/2 коштів, які знаходилися на депозитному рахунку та їх стягнення з відповідачки. Ним надано суду достатні і належні докази того, що спірні грошові кошти були спільними заощадженнями їх сім’ї в період перебування сторін у шлюбі.

Посилання представника відповідача на той факт, що кошти в даний час зняті з депозитного рахунку, тому немає підстав для їх поділу, немає жодного правового значення, оскільки як встановлено матеріалами справи відповідачкою спірні кошти були зняті з депозитного рахунку в період розгляду судом справи про поділ майна подружжя та справи про розірвання шлюбу, тому в жодному разі не могли бути витрачені в інтересах сім’ї.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, об’єктивному розгляді справи, зібравши по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

На підставі ст.ст. 57, 60, 69, 70, 71 СК України, керуючись ст.ст. 10,12, 81,89, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

позов задовольнити частково.

Поділити спільне майно подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку грошових коштів, що знаходяться на депозитному рахунку за депозитним договором №SAMDN 25000729977005 в сумі 1650 Євро та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ? частку грошових коштів в сумі 825 Євро, що станом на день розгляду справи відповідно до офіційного курсу НБУ еквівалентно 26667 (двадцять шість тисяч шістсот шістдесят сім) гривень 38 коп.

У позовній вимозі ОСОБА_11 до ОСОБА_2 про визнання вбудованого приміщення торгового закладу за адресою м.Броди пл.Ринок,21, приміщення 2 спільною сумісною власністю в сумі 1345204.40 грн. та стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні в сумі 672602.18 грн. відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_11 551.20 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

У відповідності до п.п.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне рішення суду складено 24 жовтня 2018 року.

16 жовтня 2018 року

Суддя: ОСОБА_12