Вирок № 77342143, 24.10.2018, Богуславський районний суд Київської області

гСправа № 371/1561/17 Провадження № 1-кп/358/59/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2018 року

Богуславський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Корбута В.М., при секретарі Ведмеденко І.В., за участю прокурорів Піголя Р.В., Биченко А.Е., обвинуваченого ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі кримінальне провадження № 12017110220000377, внесене 02.08.2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, маючий на утриманні малолітню дитину, не працюючого, військовозобов’язаного, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

23 липня 2017 року приблизно о 20 год., ОСОБА_1, керуючи технічно справним мотоциклом МТ-10-36 реєстраційний номер 26-12 ЧКУ, рухаючись по вул. Соборності м. Миронівка Київської області в напрямку с. Росава, Миронівського району Київської області, проїхавши перехрестя з автодорогою Київ - Знам’янка, здійснив поворот праворуч, виїхав на автодорогу Київ - Знам’янка в напрямку м. Київ, перебуваючи на 103 км. + 750 м., порушив вимоги п. 2.3. б); п. 12.1 та п. 2.9 а) Правил дорожнього руху України, а саме: перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху керованого ним транспортного засобу і рухаючись із швидкістю близькій до 30 км./год., під час наближення до майданчика для торгівлі в с. Росава Миронівського району, допустив виїзд за межі проїзної частини автодороги на узбіччя, де здійснив наїзд на ОСОБА_2, яка сиділа на узбіччі дороги та торгувала овочами.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 33 від 25.09.2017 року встановлено, що ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді: рани забійного характеру на передній поверхні лівої гомілки в середній третині; рана рвано-скальпованого характеру на тильній поверхні гомілко- стопного суглобу і стопи зліва (з ушкодженням сухожилку м’язу - розгинача); рана рвано-скальпованого характеру в ділянці внутрішньої поверхні лівої п’яти (з відшаруванням від п’яткової кістки); садна в ділянках лівої гомілки (на передній її поверхні) і лівої стопи. Окремо взяті рани і ділянках гомілко- стопного суглобу і стопи зліва та лівої п’яти відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, так як вони не становили небезпеки для життя потерпілої і призвели до тривалого розладу здоров’я на строк понад 21 день. Окремо взята рана лівої гомілки відноситься до легких тілесних ушкоджень, які призводять до короткочасного розладу здоров’я. Окремо взяті садна відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 48 від 24.11.2017 року встановлено, що тілесні ушкодження виявлені у ОСОБА_2 могли утворитись в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з висновком судової інженерно-технічної експерти №12-1/2251 від 15.11.2017 року в заданій дорожньо-транспортній ситуації, з технічної точки зору, водій мотоцикла МТ-10-36, реєстраційний номер 26-12 ЧКУ, мав технічну можливість попередити дану дорожньо-транспортну пригоду, на що у нього не було перешкод технічного характеру.

Грубе порушення водієм ОСОБА_1 вимог пунктів п. 2.3. б); п. 12.1 та п. 2.9 а) ПДР, перебуває в прямому причинному зв'язку з вчиненою ним дорожньо-транспортної пригодою та отриманням ОСОБА_2 тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України визнав у повному обсязі та показав, що 23.07.2017 року близько 20 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, він їхав на мотоциклі на заправку. Перед виїздом на перехрестя з дорогою Київ-Знам’янка він їхав зі швидкістю 30 км./год., подивився назад, щоб переконатися чи можливо здійснити поворот. В цей час переднє колесо мотоцикла на щось наїхало, він не впорався з керуванням мотоцикла і тому виїхав на узбіччя та наїхав на відро і жінку яка торгувала овочами. Після цього він підняв постраждалу жінку, обмотав пошкоджену ногу рушником та викликав швидку допомоги. В цей час прийшов син постраждалої з яким виникла сварка. Коли приїхала швидка допомога він дав потерпілій жінці 300 грн. на придбання ліків, так як у нього на той час більше не було грошей. Наступного дня він провідав потерпілу у лікарні, де дав останній 400 грн. на лікування та залишив їй свій номер телефону для того, щоб вона повідомляла про стан здоров’я та про необхідність в придбанні ліків, що можуть підтвердити її сусіди по палаті. Однак, потерпіла повідомила, що їй нічого не потрібно, оскільки її син заплатив за операцію. У скоєному щиро кається та жалкує, що так трапилося, обіцяв, що таке більше не повториться. Цивільний позов визнав частково.

Потерпіла ОСОБА_2 звернулася до суду з цивільним позовом до обвинуваченого ОСОБА_1 (т.1 а.с.63-65), однак в судове засідання призначене на 21 лютого, 28 лютого, 14 травня, 18 червня, 13 липня, 25 вересня та 22 жовтня 2018 року не з’явилася, посилаючись на свій похилий вік та незадовільний стан здоров’я (т.1 а.с. 40, 52, 58, 239, 244, т.2 а.с.13, 23, 35, 39). Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_1 частково визнав цивільний позов та те, що потерпіла ОСОБА_2 безпосередньо або через свого представника в судовому засіданні не обґрунтувала свої вимоги, суд за погодженням з учасниками судового провадження з метою повного і об’єктивного вирішення цивільного позову був вимушений неодноразово відкладати розгляд справи по суті.

Беручи до уваги, що учасники судового провадження визнали недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин вчинення злочину, які ніким не оспорюються і судом з’ясовано, що вони правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви у добросовісності їх позиції, при цьому роз’яснивши їм, що в такому випадку вони будуть позбавлені права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку, суд розглянув справу у відповідності до ч.3 ст. 349 КПК України.

Враховуючи покази обвинуваченого, які були надані під час судового засідання, згідно яких останній визнав свою вину повністю у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених у обвинувальному акті, а прокурор не висловлював жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд прийшов до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України доведена повністю, оскільки він 13.07.2017 року керуючи транспортним засобом порушив правила безпеки дорожнього руху, внаслідок чого потерпіла ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Обираючи обвинуваченому вид та міру покарання, суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії невеликої тяжкості, характер та ступінь суспільної небезпеки, фактичні обставини справи та відношення обвинуваченого до скоєного, який повністю визнав свою вину у вчиненому злочині.

Судом також враховуються дані про особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності (т.1 а.с.198), має постійне проживання за яким характеризується позитивно (т.1 а.с.203), не працює, одружений, має на утриманні малолітню дитину (т.1 а.с. 209), на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває (т.1 а.с.114,115).

До обставин, що пом’якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1, суд відносить щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставиною, що обтяжує відповідальність обвинуваченого, суд відносить вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.

З огляду на викладене суд вважає, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 та попередження вчинення нових злочинів є призначення покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України.

Також суд, враховуючи конкретні обставини вчинення злочину та наслідки, що настали, вважає за необхідне призначити обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в межах, встановлених для даного виду покарання.

Крім того, враховуючи те, що даний злочин вчинено з необережності, наявності по справі декількох обставин, що пом'якшують покарання, та обставину, що обтяжує покарання, приймаючи до уваги висновок відділу з питань пробації, думку прокурора висловлену в судових дебатах щодо міри покарання та відношення обвинуваченого до вчиненого, та з огляду на те, що ОСОБА_1, будучи звільненим від покарання з випробуванням матиме реальну можливість відшкодовувати заподіяну матеріальну і моральну шкоду, та зможе довести своє виправлення без реального відбування покарання, суд приходить до висновку про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з встановленням іспитового строку та покладенням на нього обов’язків, передбачені п. 1, п. 2, ч.1 ст. 76 КК України.

Разом із цим, під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_1 звернувся із клопотанням про звільнення його від покарання на підставі Закону України "Про амністію у 2016 році", посилаючись на те, що на його утриманні перебуває малолітня дитина.

Прокурор в судовому засіданні щодо заявленого клопотання, поклався на розсуд суду, зазначивши, якщо обвинувачений підпадає під застосування до нього амністії, тому суд ухвалить законне рішення.

Заслухавши клопотання обвинуваченого та вивчивши матеріали кримінального провадження, суд прийшов до наступного.

Як встановлено ст. 85 КК України, на підставі закону про амністію засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань.

Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання (ч.2 ст.86 КК України).

Відповідно до ч. ч 1, 2 ст.1 Закону України "Про застосування амністії в Україні" амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили; амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального Кодексу України та цього Закону.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що, установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

07.09.2016 року набрав чинності Закон України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 р. №1810-VII. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про амністію у 2016 році», питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді чи здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їх захисників чи законних представників.

Відповідно до п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію в 2016 році» звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили: не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_1 на день набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році» є батьком малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.2 а.с.29), батьківських прав відносно якої він не позбавлений (т.2 а.с.30), вчинив злочин 23.07.2017 року з необережності, який не є особливо тяжким, до дня набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році».

Обмежень щодо застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_1 амністії, передбачених ст. 4 Законом України "Про застосування амністії в Україні" та ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», судом не встановлено.

За таких обставин суд вважає, що на обвинуваченого ОСОБА_1 поширюється дія Закону України «Про амністію у 2016 році», а тому він підлягає звільненню від відбування призначеного покарання.

Згідно ст.15 Закону України «Про амністію у 2016 році» особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені він відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим законом.

В даному випадку, з урахуванням наслідків, які настали від дорожньо-транспортної пригоди, враховуючи дані про особу, суд вважає за можливе звільнити ОСОБА_1 лише від відбування основного покарання.

Обвинуваченому ОСОБА_1, суд роз’яснив про наслідки застосування амністії, а саме: що в подальшому протягом десяти років до нього не може бути застосована амністія, на що останній погодився.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 на досудовому розслідуванні не обирався.

19.02.2018 року потерпіла ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до обвинуваченого ОСОБА_1, в якому просила стягнути з обвинуваченого на її користь 6615 грн., що становить матеріальну шкоду, яка пов’язана з її лікуванням та 50000 грн. моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я. Свої вимоги потерпіла ОСОБА_2 обґрунтувала тим, що внаслідок ДТП, яке відбулося 27.07.2017 року з вини обвинуваченого, вона перенесла три операції з пересадки шкіри на лівій нозі. Крім того, вона тривалий час проходить курс реабілітації і тому вимушена постійно купувати медикаменти та перев’язочні матеріали, що підтверджується копією амбулаторної картки, копіями фіскальних чеків та копіями товарних чеків (т.1 а.с.63-82). Однак, позивач в позовній заяві не зазначила чи закінчила вона амбулаторне лікування, чи продовжує станом на 19.02.2018 року, тобто на час звернення до суду з даним позовом.

Обвинувачений ОСОБА_1 вимогу потерпілої про стягнення матеріальної шкоди визнав частково, посилаючись на те, що в деяких фіскальних та товарних чеках наданих до позову зазначено медикаменти, які не пов’язані з лікуванням потерпілої від ДТП, однак погоджується, що потерпіла під час лікування понесла матеріальні витрати приблизно у розмірі 3500 грн. Щодо розміру моральної шкоди вважає її безпідставно завищеною, оскільки оцінює у розмірі 5000 грн.

При вирішенні заявленого цивільного позову потерпілою ОСОБА_2, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п.2, п.4 ч.2 ст.43 ЦПК України, учасники справи зобов’язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст.ст. 77-79 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч.1-ч.3, ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, відповідно до загальних засад змагальності кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обґрунтовуючи їх належними та достовірними доказами.

Відповідно до ч.1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Вина обвинуваченого ОСОБА_1 в завданні шкоди потерпілій ОСОБА_2 підтверджена матеріалами справи і самим обвинуваченим не оспорюється.

Дослідивши та оцінивши матеріали кримінального провадження та письмові додатки до цивільного позову у їх сукупності, заслухавши обвинуваченого, прокурора та прийнявши до уваги письмові заяви потерпілої, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди.

Так, судом встановлено, що внаслідок вчиненого злочину потерпіла ОСОБА_2 в період з 23.07.2017 року по 01.09.2017 року перебувала на стаціонарному лікуванні в Миронівський ЦРЛ, що підтверджується висновком експерта №33 від 25.09.2017 року (т.1 а.с.139,140) та довідкою Миронівської ЦРЛ від 25.09.2018 року (т.2 а.с.24).

Згідно копії амбулаторної картки (т.1, а.с.66-73) та довідки Миронівської ЦРЛ від 05.10.2018 року (т.2 а.с.37) вбачається, що потерпіла ОСОБА_2 перебувала на амбулаторному лікуванні в період з 02.09.2017 року по 16.11.2017 року, оскільки 30 вересня, 11 жовтня, 14 жовтня, 21 жовтня та 05 листопада 2017 року була на прийомі у лікаря хірурга.

Таким чином, суд вирішує цивільний позов на підставі наданих доказів до матеріалів кримінального провадження за період з 23.07.2017 року по 16.11.2017 року, оскільки потерпілою не надано належних і достовірних доказів про те, що вона після 16.11.2017 року проходила курс амбулаторного лікування, що пов’язано з ДТП.

Суд не приймає до уваги долучені до цивільного позову копії фіскальних та товарних чеків із аптеки (т.1 а.с.74-82), оскільки вони не носять іменного характеру та не вказують на інформацію щодо особи, яка купувала медикаменти. Крім того, із наданих копій не вбачається, що придбані медикаменти призначені лікарем для лікування потерпілої від отриманих нею тілесних ушкоджень внаслідок ДТП. Таким чином, дані копії фіскальних та товарних чеків із аптеки не є належними та достовірними доказами щодо встановлення розміру матеріальних витрат понесених потерпілою.

Враховуючи довідку Богуславської ЦРЛ від 25.09.2018 року (т.2 а.с.24) щодо переліку медикаментів, які були призначені потерпілій під час стаціонарного лікування за період з 23.07.2017 року по 01.09.2017 року, довідку Богуславської ЦРЛ від 05.10.2018 року ( т.2 а.с.37) щодо переліку медикаментів, які були призначені потерпілій під час амбулаторного лікування за період з 02.09.2017 року по 16.11.2017 року та інформацію адміністрації аптеки від 18.10.2018 року (т.2 а.с.41) про вартість медикаментів та медичних препаратів, які призначалися потерпілій під час стаціонарного та амбулаторного лікування, суд приходить до висновку про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої 4118 грн. 92.коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Що стосується вимог потерпілої в частині відшкодування моральної шкоди, суд, керуючись положеннями ст.ст. 23, 1167 ЦК України, приходить до висновку, що потерпілій завдано моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та психологічних стражданнях, пов’язані з ушкодженням здоров'я, переживаннями та незручностями, внаслідок злочинних дій обвинуваченого у зв'язку з цим у період з 23.07.2017 року по 16.11.2017 року вона перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в Миронівський ЦРЛ.

Разом з тим, враховуючи всі обставини справи, зокрема що даний злочин обвинуваченим вчинено з необережності, зважаючи на його матеріальне становище, який не працює та утримує малолітню дитину, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості моральних страждань потерпілої, виходячи з принципів співмірності, справедливості, розумності та виваженості, суд приходить до висновку, що визначений потерпілою ОСОБА_2 розмір відшкодування є явно завищеним та вважає за необхідне частково задовольнити її вимогу стягнувши з обвинуваченого 30000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, що є достатніми для компенсації потерпілій завданих моральних страждань.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої витрати понесені нею по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн.

Крім того, суд роз’яснює, якщо потерпіла після 16.11.2017 року перебувала на амбулаторному лікуванні, яке пов’язане з ДТП, про право на звернення з позовною заявою з наданням належних та достовірних доказів в порядку цивільного судочинства.

Арешт накладений на майно ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 24.10.2017 року- скасувати, після вступу вироку в законну силу.

Долю речових доказів вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати стягнути з обвинуваченого на користь держави.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, Законом України «Про амністію у 2016 році», суд,-

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, призначивши покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 від відбування покарання звільнити з випробуванням з іспитовим строком один рік та з покладенням відповідно до п. 1, п. 2, ч.1 ст.76 КК України обов’язків: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Міра запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 не обиралася.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про застосування до нього Закону України "Про амністію у 2016 році" задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді обмеження волі, за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, у зв'язку із застосуванням до нього п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію в 2016 році».

Призначене ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 (один) рік виконувати реально.

Цивільний позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, не працюючого, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_6, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, ІПН НОМЕР_2, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 4118 грн. 92 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди 30000 грн. та витрати по сплаті судового збору 1762 грн. , а всього 35880 (тридцять п’ять тисяч вісімсот вісімдесят) гривень 92 копійки.

Арешт накладений на майно ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 24.10.2017 року, на мотоцикл МТ 10-36 реєстраційний номер 26-12 ЧКУ- скасувати, після вступу вироку в законну силу.

Речові докази: мотоцикл МТ 10-36 реєстраційний номер 26-12 ЧКУ, який шляхом поміщено на територію Миронівського ВП ГУНП в Київській області за адресою вул. Лермонтова, 20 м. Миронівка Київської області - повернути ОСОБА_1, після вступу вироку в законну силу.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, не працюючого, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_6, на користь держави (р/р 31116115700080 УК у Богуславському р-ні., МФО 821018, код одержувача 37556042, код платежу 24060300) 790, 96 грн. за проведення інженерно-транспортної експертизи №12-1/2250 від 14 листопада 2017 року; 790,96 грн. за проведення інженерно-технічної експертизи №12- 1/2251 від 15 листопада 2017 року; 1237,00 грн. за проведення інженерно-технічної експертизи №12- 1/2252 від 24 листопада 2017 року, а всього 3216 ( три тисячі двісті шістнадцять) гривень 20 копійок.

На вирок суду може бути подана апеляція до Апеляційного суду Київської області через Богуславський районний суд Київської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано або не змінено, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після його проголошення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Головуючий суддя ОСОБА_4