Рішення № 77330343, 16.10.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року м.Житомир

справа № 0640/3879/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горовенко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Демчук О.М.,

за участю:

позивач - не з"явився;

представника відповідача - Літвіна С.М. (за довіреністю від 26.06.2018);

представника третьої особи - Гуртового Є.О. (за довіреністю від 08.12.2017),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов"язання призначити, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, -

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи з 25.05.2017, внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов"язаних з виконанням обов"язків військової служби під час перебування в країнах, де велися бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов"язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 30.03.2018 №34;

- зобов"язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплавитити одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, як інваліду 2 групи з 25.05.2017, внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов"язаних з виконанням обов"язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням попередніх виплат.

Також у прохальній частині позовної заяви просить зобов'язати Міністерство оборони України подати до суду в місячний термін, з дня набрання рішенням суду законної сили, звіт про його виконання.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час виконання обов'язків військової служби в Республіці Афганістан отримав травму. Рішенням Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 19.02.2014 №442 встановлено, що отримана позивачем травма пов'язана із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії. Рішенням органів медико-соціальної експертної комісії з 04.04.2014 йому встановлено третю групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, як інвалід третьої групи позивач отримав одноразову грошову допомогу в сумі 182700,00 грн відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». В подальшому, у зв"язку із погіршенням стану здоров"я, з 25.05.2017 позивачу встановлено другу групу інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов"язаного із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, а тому вважає, що з 25.05.2017 набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно до ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов"язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням раніше виплаченої суми.

Рішення відповідача, викладене у протоколі №34 від 30.03.2018, яким йому відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги при встановленні другої групи інвалідності, з урахуванням раніше виплаченої суми, вважає протиправним та безпідставним.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з довідкою від 27.08.2018 розгляд справи відкладене на 25.09.2018, у зв"язку з перебуванням головуючого судді у відпустці з 17.08.2018 по 11.09.2018.

19 вересня 2018 на електронну адресу суду надійшла заява за вх.№19007/18 від представника відповідача - ОСОБА_1 про розгляд справи 25.09.2018 у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.49).

Однак суд зазначає, що дане питання не було вирішене у зв"язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді з 13.09.2018 по 24.09.2018, відповідно до довідки від 25.09.2018. Оскільки першим робочим днем головуючого судді після лікарняного було - 25.09.2018, що є днем призначення судового засідання по розгляду даної справи, на яку представник відповідача в свою чергу просив суд забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції, у суду була відсутня можливість забезпечити задоволення такого клопотання у день засідання.

Згідно з довідкою від 25.09.2018 розгляд справи відкладено на 16.10.2018, у зв"язку з неявкою у судове засідання представника відповідача та представника третьої особи.

У визначений день та час 16.10.2018 у судове засідання прибули представник відповідача та представник третьої особи.

Позивач в судове засідання 16.10.2018 не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 25.09.2018 подав заяву за вх.№19375/18, в якій просив справу розглянути без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладений у відзиві на позовну заяву від 23 серпня 2018 року.

В обґрунтування правової позиції вказує на те, що п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв"язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Зазначає, що аналогічні норми містить Постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов"язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Окрім того, правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду України, на які посилається позивач, не має братися судом до уваги, оскільки доводи даної справи не були предметом розгляду Верховним Судом України, зазначені справи мають зовсім інший предмет і підстави позову та правове регулювання спірних правовідносин.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, 07.08.2018 подав письмові пояснення, в яких зазначає, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги, посилається на положення п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов"язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач проходив строкову військову службу в період з 27.04.1980 по 26.04.1982, що відповідачем не заперечується.

Відповідно до висновку спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 25.01.2014 №155/Ж, зі слів ОСОБА_3, у 1982 році під час бойових дій у Афганістані він отримав осколкове поранення голови, лівої ноги. Описані рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок вогнепальних (осколкових) поранень, отриманих у 1982 році (а.с.19).

Згідно з витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв"язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 19.02.2014 №442 отримані ОСОБА_3 поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.13).

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10ААВ №830302 від 18.04.2014 ОСОБА_3 встановлено третю групу інвалідності з 04.04.2014 до 01.05.2019, причина інвалідності: поранення (контузія) та захворювання, так, пов"язані із виконанням обов"язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.11).

У зв"язку із встановленням позивачу третьої групи інвалідності, внаслідок поранення (контузії), захворювання, пов"язаних із виконанням обов"язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, ОСОБА_3 отримав одноразову грошову допомогу в сумі 182700,00 грн, що сторонами не заперечується.

У подальшому, відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №782533 від 29.05.2017, позивачу встановлено другу групу інвалідності з 25.05.2017 довічно, причина інвалідності: поранення (контузія) та захворювання, так, пов"язані із виконанням обов"язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.12).

08 грудня 2017 року позивач звернувся до Баранівського районного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв"язку із встановленням 25.05.2017 другої групи інвалідності, внаслідок поранення (контузії) та захворювання, так, пов"язаних із виконанням обов"язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, яка була скерована в подальшому до Міністерства оборони України (а.с. 10).

Згідно з рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов"язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в п.32 протоколу №34 від 30.03.2018, позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що відповідно до п.4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після первинного встановлення інвалідності сплинув дворічний термін, з урахуванням зазначеного підстави для виплати різниці одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності відсутні (а.с.14).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІІ (далі - Закон України №2232-ХІІІ).

Відповідно до статті 41 Закону України №2232-ХІІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ.

У частині першій статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975(далі - Постанова № 975), яка набрала чинності 24.01.2014.

Згідно із пунктом 8 Постанови №975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Частиною 4 статті 16-3 Закону №2011-XII визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Відповідно до пункту 3 Постанови №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

При цьому, аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності та не залежить від первинного чи повторного встановлення такої інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 № 21-446а14 та від 21.04.2015 № 21-135а15.

Судом встановлено, що позивач після встановлення йому з 04.04.2014 році 3-ї групи інвалідності, внаслідок травми і захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, отримав одноразову грошову допомогу в сумі 182700,00 грн.

У подальшому, позивачу встановлено 2 групу інвалідності з 25.05.2017, внаслідок поранення (контузії) та захворювання, так, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Відповідно до пункту б) частини першої статті 16-2 Закону № 2011-XII (в редакції, чинні на момент встановлення 2-ї групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Окрім того згідно з Законом України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності з 01 січня 2017 року) було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17.

Окрім того, слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99тавід 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Згідно із п.21 та п.24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах, вироблених Європейським судом з прав людини, підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв"язку зі спливом дворічного строку після первинного встановлення йому інвалідності, є помилковими.

Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в п.32 рішення Комісії, оформленого протоколом №34 від 30.03.2018, не наведено.

При цьому суд зазначає, що встановлення 2-ої групи інвалідності у зв'язку з пораненням (контузією) та захворюванням, так, пов"язаними із виконанням обов"язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, є підставами для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі передбаченому частиною першої статті 16-2 Закону №2011-XII, а саме в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у якому встановлено другу групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Таким чином, п.32 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.03.2018 №34 є протиправним.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення на підставі ст. 382 КАС України, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення у даній справі.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляд на викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч.5ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 12742, ідн. номер НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (пр-т, Повітрофлотський, буд.6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житомирський обласний військовий комісаріат (вул.С.Параджанова, буд.4, м.Житомир, 10001, код ЄДРПОУ 07873079), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов"язання призначити, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п.32 рішення Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022), оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.03.2018 №34, про відмову ОСОБА_3 (ідн. номер НОМЕР_1) у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності, з 25.05.2017, внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов"язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Зобов'язати Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_3 (ідн. номер НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності 25.05.2017, пов'язаного з виконанням обов"язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у якому встановлено другу групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги.

Вступну та резолютивну частини рішення складено у нарадчій кімнаті і проголошено 16 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.В. Горовенко

Рішення у повному обсязі складено 23 жовтня 2018 року