Рішення № 77330280, 17.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2018 р. Справа№0540/6102/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Бабаш Г.П.,

при секретарі – Оголь В.К.

за участю

представника позивача – ОСОБА_1 (за довіреністю від 03.09.2018 року №01/09-18),

представника відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю від 01.06.2018 року №91),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального судового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Селидівська” (ЄДРПОУ: 31714629, Донецька область, м. Селидове, вул.Миру, 34) до Головного управління ДФС у Донецькій області (ЄДРПОУ: 39406028, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114) про скасування податкової вимоги про сплату судового збору (недоїмки) №Ю-2542-25 від 10.05.2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Селидівська” звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкової вимоги про сплату судового збору (недоїмки) №Ю-2542-25 від 10.05.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.05.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Селидівська” була отримана вимога від 10.05.2018 року № Ю-2542-25 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 30.04.2018 року у сумі 884 005,08 грн.

Зазначена вимога була оскаржена позивачем до ДФС України. Рішенням ДФС України скарга ТОВ ЦЗФ «Селидівська» залишена без задоволення.

Позивач не згоден з зазначеною вимогою, посилається на звільнення від відповідальності за невиконання обов’язків платника єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції по теперішній час відповідно до приписів пункту 9-4 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”. Зазначає, що оскільки позивач знаходиться на території, де здійснюється антитерористична операція, відповідно до статей 25, 26 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” за невиконання обов’язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції штрафні санкції не застосовуються.

Представник позивача у судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та відповідно платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідач вказує на те, що згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість позивача станом на 30.04.2018 року становить 884 005,08 грн., на підставі цих даних відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2018 року № Ю-2542-25. Щодо посилання позивача на звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску у відповідності до пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI до закінчення проведення антитерористичної операції, у тому числі звільнення від сплати єдиного внеску у період з 14.04.2014 року по теперішній час, відповідач зазначає, що пунктом 28 Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2016 року, виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону України № 1669. Відповідач зазначив, що вищевказані зміни до Закону № 2464 внесені Законом № 1669 втратили чинність згідно із Законом № 911, з 01.01.2016 року отже з цього періоду будь - які пільги для платників єдиного внеску відсутні. Крім того, відповідач посилається на те, що під час формування вимоги про сплату боргу платником не підтверджено належним чином настання обставин непереборної сили (форс - мажору), щодо звільнення від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, тому, контролюючим органом, прийнято спірну вимогу у відповідності до законодавства.

Представник відповідача підтримав обставини викладені у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.07.2018 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня отримання копії ухвали шляхом надання до суду належним чином оформленого документу, що підтверджує сплату судового збору в сумі 13 260,07 грн. та докази оскарження вимоги №Ю-2542-25 від 10.05.2018 року в адміністративному порядку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.08. 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами загального судового провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 12.09.2018 року.

12.09.2018 року розгляд справи перенесено на 01.10.2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.09.2018 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду на 17.10.2018 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Селидівська” зареєстровано в якості юридичної особи 28 листопада 2001 року за № 12761450000002577, включено до ЄДРПОУ за № 31714629

10.05.2018 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області сформовано вимогу № Ю-2542-25 про сплату боргу з Товариства з обмеженною відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Селидівська” заборгованості з єдиного соціального внеску в сумі 884 005,08 грн., яка виникла станом на 30.04.2018 року, до складу якої входить: недоїмка з єдиного внеску у сумі 884 005,08 грн.

Не погодившись з винесеною вимогою № Ю-2542-25 від 10.05.2018 року позивач звернувся зі скаргою від 01.06. 2018 року № 02-129 до Державної фіскальної служби України.

За результатами розгляду скарги позивача ОСОБА_3 фіскальною службою України прийнято рішення від 02.07.2018 року №22167/6/99-99-11-02-25 про результати розгляду скарги, відповідно до якого скарга позивача залишена без задоволення, а оскаржувана вимога без змін.

Суд зазначає, що позивач не згоден з вимогою відповідача про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 10.05.2018 року № Ю-2542-25 в сумі 884 005,08 грн., оскільки відповідно до положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” та Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” позивач звільнений від виконання обов’язків, щодо сплати єдиного внеску, отже, саме ця обставина стала підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту – Закон № 2464).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464 недоїмка це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом 10 зазначеної норми Закону визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону, платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Тобто, позивач в розумінні зазначених норм Закону є страхувальником та на нього покладений обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Пунктами 1, 4 частини 2 статті 6 Закону № 2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Статтею 9 Закону № 2464 визначені порядок обчислення і сплати єдиного внеску, зокрема, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Частиною 8 статті 9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Згідно з п. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Як вбачається з матеріалів справи, визначена у спірній вимозі сума боргу з єдиного внеску у розмірі 884 005,08 грн., виникла у зв’язку із несплатою позивачем в строк, визначений ч. 8 ст. 9 Закону № 2464, самостійно нарахованого єдиного внеску за період з січня по березень 2018 року.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність вимоги в сумі 884 005,08 грн. Зазначена сума самостійно нарахована позивачем, відповідно до податкових декларацій №9294937139 від 16.01.2018 року термін сплати 29.01.2018 року у розмірі 117835,28 грн.; №9021101550 від 14.02.2018 року термін сплати 28.02.2018 року у розмірі 363574,55 грн.; №904355573 від 14.03.218 термін сплати 28.03.2018 року у розмірі 402 595,25 грн.

Суд зазначає, що згідно з п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення антитерористичної операції (АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 2 вересня 2014 року № 1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів м. Селидове, де зареєстрована юридична особа позивача.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року зупинено дію Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/18327/14 від 26 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року визнано нечинним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України по даній справі зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року до розгляду касаційної скарги Кабінету Міністрів України у Вищому адміністративному суду України.

Крім цього, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, яким визнано такими, що втратили чинність Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079, затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших є м. Маріуполь.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року діяло у період з 30 жовтня 2014 року по 4 листопада 2014 року та у період з 2 квітня 2015 року по 27 квітня 2015 року. Аналізуючи наведене, а також беручи до уваги факт прийняття 02 грудня 2015 року Розпорядження № 1275-р, суд зазначає, що станом на час прийняття спірної вимоги факт знаходження у спірний період населених пунктів м. Селидове, на території, де проводилась антитерористична операція - є встановленим, чим спростовуються заперечення відповідача з цього приводу.

Як вже зазначалося судом, відповідно до п. 9-4 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться/проводилась антитерористична операція - звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. При цьому, достатньою підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем направлено заяви від 06 листопада 2014 року № 633 до заступника начальника інспекції – Начальнику Селидівського відділення Красноармійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області ОСОБА_4 про звільнення його від сплати ЄСВ відповідно до ст. 9-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” до закінчення антитерористичної операції, у відповідь на що отримав відмови у задоволенні заяв.

Стосовно тверджень відповідача щодо неналежності сертифікатів, суд зауважує, що приписами п. 9-4 розділу VIII “Прикінцевих та перехідних положень” Закону № 2464-VI не вимагається надання будь-якого сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин для звільнення платника від сплати ЄСВ – необхідним є подання до органу фіскальної служби лише заяви, складеної в довільній формі. Посилання у вказаному пункті на порядок списання недоїмки, передбачений Податковим кодексом, стосується лише здійснення самої процедури/порядку списання недоїмки (питання щодо чого у межах даної справи не вирішується). У свою чергу підтвердженням існування підстав для звільнення платника від сплати ЄСВ відповідно до зазначеного пункту є виключно знаходження платника на обліку в органах фіскальної служби, що розташовані на території населених пунктів, визначених відповідним переліком, де проходить АТО, та подання таким платником відповідної заяви до контролюючого органу.

Разом із цим, як встановлено під час розгляду справи, ТОВ “ЦЗФ “Селидівська” зверталась до Донецької торгово – промислової палати з заявою про видачу сертифікату про засвідчення форс – мажорних обставин, однак відповідного сертифікату позивач не отримав.

Листом від 15.02.2017 року № 173/12.1-18-03 Донецька Торгово - промислова палата повідомили позивача про те, що стаття 9-4 розділу VIII Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” не містить обмеження у вигляді обов’язкової наявності форс – мажорних обставин, які підтверджуються сертифікатом Торгово – промислової палати, для надання звільнення від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій за невиконання обов’язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що станом на час прийняття Закону № 911-VIІІ зазначений пункт Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI на підставі Закону України “Про внесення змін до розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці” від 2 березня 2015 року № 219-VIII, мав (та має станом на час розгляду даної справи) нумерацію “ 9-4”, а не “ 9-3”.

А ні Законом № 911-VIІІ, а ні будь-яким іншим законом приписи п. 9-4 Закону № 2464-VI не виключені із цього закону (або змінені) станом на час виникнення спірних правовідносин (та станом на час розгляду даної справи), а тому є чинними.

Суд зауважує, що чинна редакція Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” № 2464-VI містить п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень. Відповідно до преамбули Закону № 2464-VI саме цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Таким чином, станом на час розгляду справи, на час прийняття спірної вимоги, приписи Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо звільнення певної категорії платників єдиного внеску від виконання обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону, - чинні, у зв’язку з чим суд не приймає до уваги посилання відповідача з цього приводу.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що відповідачем при формуванні спірної вимоги та направленні її позивачу всупереч приписам абз. 4 п. 9-4 розділу VIII “Прикінцевих та перехідних положень” Закону № 2464 проігноровано заяви позивача про звільнення його від виконання обов’язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ.

Таким чином, спірна вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) в сумі 884 005,08 грн. є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджується правомірність прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2542-25 від 10.05.2018 року в сумі 884 005,08 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2542-25 від 10.05.2018 року прийнята відповідачем необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства, через що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Селидівська” до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування повністю податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2542-25 від 10.05.2018 року на суму 884 005,08 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд, –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Селидівська” (ЄДРПОУ: 31714629, Донецька область, м. Селидове, вул. Миру, 34) до Головного управління ДФС у Донецькій області (ЄДРПОУ: 39406028, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114) про скасування податкової вимоги про сплату судового збору (недоїмки) №Ю-2542-25 від 10.05.2018 року – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області Ю-2542-25 від 10.05.2018 року про сплату боргу (недоїмки) на суму 884 005,08 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС у Донецькій області (ЄДРПОУ: 39406028, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Центральна збагачувальна фабрика “Селидівська” (ЄДРПОУ: 31714629, Донецька область, м. Селидове, вул. Миру, 34) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 13 260 грн. 07 коп.

Рішення ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 17 жовтня 2018 року.

Повний текст рішення складено 24 жовтня 2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. ч. 5, 6 ст. 250 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаш Г.П.