Рішення № 77330065, 17.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2018 р. Справа№0540/7041/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Толстолуцької М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, мешкає за адресою: 87430, Донецька область, Першотравневий район, сел. Бердянське, вул. Весела, буд. 6)

до Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 87400, Донецька область, смт. Мангуш, вул. Тітова, буд. 72а, код ЄДРПОУ 42171919)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (надалі – відповідач, управління, пенсійний орган), в якій просить суд:

- визнати бездіяльність відповідача протиправною;

- зобов’язати відповідача здійснити перерахунок його пенсії з урахуванням сплачених страхових внесків за період з 01.07.2000 року по 28.02.2015 року до страхового стажу, що складає 37 років 8 місяців 29 днів, коефіцієнту стажу, який становить 0,3950 при кількості врахованих місяців – 474, з моменту призначення пенсії, тобто з 24.02.2017 року та здійснювати у подальшому її виплату у новому розмірі.

Одночасно, позивач просив справу розглядати за його відсутності в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до вимог статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шестидесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно норм частини третьої статті 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Про відкриття провадження у справі сторони повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Щодо позиції позивача та заперечень відповідача.

У позовній заяві позивач зазначив, що на момент його звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії він мав страховий стаж 37 років 8 місяців 29 днів.

З 24.02.2017 року позивачу було призначено пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання інвалідам 2 групи відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Проте, відповідно до матеріалів пенсійної справи на веб-порталі Пенсійного фонду України позивачем встановлено, що призначенні його пенсії управлінням не було враховано періоди його роботи за період 1999-2014 років через відсутності інформації про сплату страхових внесків підприємством-страхувальником.

Зазначене було спричинено помилкою підприємства-страхувальника, яким не вірно зазначався номер облікової картки платника податків позивача. Отже, після виявлених розбіжностей та усунення відповідних недоліків позивач звернувся до пенсійного органу за перерахунком його пенсії, з урахуванням усунутих недоліків.

Проте, управлінням відповідний перерахунок його пенсії було зроблено не з моменту її призначення, а з моменту звернення за перерахунком, чим на думку позивача відповідач вчинив протиправні дії та стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Так, у наданому відзиві відповідач зазначив, що при поданні заяви про призначення пенсії позивачем не було надано відомостей про зміну реєстраційного номеру облікової картки платника податків, тому перерахувати пенсію з 24.02.2017 року з додаванням страхового стажу за періоди роботи з 01.01.2004 по 28.02.2015 року відсутні законні підстави.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач – ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, з 24.02.2017 рокує отримувачем пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання інвалідам 2 групи відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058- IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі – Закон № 1058).

Відповідач – Мангушське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171919) є суб’єктом владних повноважень – органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об’єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

Як встановлено судом на підставі матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1, позивач 16.03.2017 року звернувся до управління із заявою про призначення пенсії по інвалідності.

Протоколом пенсійного органу від 22.03.2017 року № 273 позивачеві призначено пенсію по інвалідності з 24.02.2017 року (з дати встановлення інвалідності, підтвердженою випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією).

01 лютого 2018 року позивач звернувся до управління із заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії, до якої було долучено довідку про зміну реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Розпорядженням від 08.02.2018 року № 133099 управлінням проведено перерахунок пенсії позивача «через зміну надбавки» з 01.02.2018 року.

На звернення позивача щодо перерахунку його пенсії листом головного управління Пенсійного органу в Донецькій області від 31 травня 2018 року вих. № 1767-Ч-01 надано інформацію, що З 24.02.2017 Вам призначено пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання інвалідам 2 групи відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).

В умовах дії солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально в залежності від набутого страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачуються страхові внески.

Відповідно до статті 33 Закону пенсія по інвалідності призначається особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком.

Відповідно до статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відомості про заробітну плату, дохід, грошове забезпечення, допомогу та компенсацію, на яку нараховано і з якої сплачено внески, вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування на підставі звітності, що подається страхувальниками відповідно до законодавства.

Станом на 24.02.2017 у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування інформація на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за 1999-2014 роки відсутня.

Згідно зі статтею 24 Закону до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності, крім наявного страхового стажу, зараховується також стаж на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону (60 років).

Ваш страховий стаж на 24.02.2017 становив 25 років 07 місяців 01 день, додатковий стаж відповідно до статті 24 Закону - 02 роки 09 місяців 01 деньі Індивідуальний коефіцієнт стажу з урахуванням кратності 1,35 - 0,38250.

Головним управлінням повідомлено, що страховий стаж враховано на підставі наданих документів та даних системи персоніфікованого обліку за періоди: з 01.09.1977 по 24.06.1982 - навчання; з 28.10.1982 по 03.03.1997 - робота в колгоспі; з 20.05.1999 по 31.12.2003 - на підставі трудової книжки; з 01.03.2015 по 31.01.2017 - за даними персоніфікованого обліку. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії, визначений за періоди з 01.01.1987 по 31.12.1991 згідно з наданою довідкою та з 01.07.2000 по 31.12.2003, з 01.03.2015 по 31.01.2017 - за даними персоніфікованого обліку, складав 5361,63грн. (3764,40 грн. - показник середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2016 рік х 1,42430 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати).

Також, головним управлінням зазначено, що розмір пенсії по інвалідності з 24.02.2017 склав 1845,74 грн., а саме: 2050,82 - основний розмір пенсії за віком (5361,63 грн. х 0,38250) х 90%.

За даними пенсійного органу з 01.10.2017 проведено масовий перерахунок пенсії відповідно до Закону України від 03.10.2017 № 2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» з використанням показника середньої заробітної плати 3764,40 грн. та показника вартості одного року страхового стажу 1 %. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність встановлено в розмірі 1452,00 грн.

З 01.02.2018 на підставі особистої заяви від 01.02.2018 № 403 та довідки про зміну реєстраційного номера облікової картки платника податків від 31.01.2018 № 540-18-00002 (РНОКПП НОМЕР_2 на РНОКПП НОМЕР_1) проведено перерахунок пенсії по стажу та заробітку за даними персоніфікованого обліку за період з 01.07.2000 по 28.02.2015. Після проведеного перерахунку страховий стаж, за повідомленням головного управління, з урахуванням періоду роботи з 01.01.2004 року по 28.02.2015 року склав 36 років 09 місяців 21 день, додатковий стаж відповідно до статті 24 Закону № 1058 – 02 роки 09 місяців 01 день; індивідуальний коефіцієнт стажу – 0,39500.

При цьому, у зазначеному листі головного управління позивача також поінформовано, що оскільки при призначенні пенсії ним не було надано відомостей про зміну реєстраційного номера облікової картки платника податків, то перерахувати пенсію з 24.02.2017 року з додаванням страхового стажу за період з 01.01.2004 року по 28.02.2015 року відсутні законні підстави.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем, як фізичною особою та відповідачем-суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту.

При цьому, спірним питанням у справі є не визначення правомірності проведення перерахунку пенсії, а правомірність відмови пенсійного орану в проведенні відповідного перерахунку пенсії позивача з моменту її призначення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв’язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно норм статті 1 цього Закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі – Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Згідно положень пункту 1.7 зазначеного Порядку днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Отже, суд доходить висновку, що на підставі саме зазначених норм законодавства пенсійним органом було проведено перерахунок пенсії позивача на підставі його заяви, саме з дня звернення з відповідною заявою.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі – Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно норм пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 04 червня 1998 року № 794 затверджене Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (надалі – Положення № 794).

Так, згідно з нормами пункту 1 зазначеного Положення персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).

В основі персоніфікованого обліку, згідно пункту 3 Положення № 794 лежить обов'язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб;

обов'язковість використання індивідуального ідентифікаційного номера даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.

Згідно норм пункту 5 даного Положення персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).

Уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» ( 2657-12 ) має право:

своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення;

проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості;

у встановленому порядку притягати до відповідальності осіб, винних у порушенні строків подання відомостей, а також подання неправдивих відомостей про фізичних осіб;

видавати у межах своєї компетенції нормативні акти та здійснювати роз'яснення з питань організації персоніфікованого обліку, а також інші права, що випливають із завдань персоніфікованого обліку (пункт 6 Положення № 794).

Уповноважений орган, відповідно до норм пункту 7 Положення № 794:

створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб;

забезпечує автоматизоване використання відомостей про фізичних осіб для визначення права на виплати за пенсійним страхуванням та розміру цих виплат;

надає фізичним особа відомості про них, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а у разі їх зміни, несвоєчасного надходження страхового збору (внесків), перегляду розміру виплачуваної пенсії, її індексації, зміни умов надання соціальних послуг чи перегляду питання про можливості їх надання - інформує письмово у встановлені строки застраховану особу;

надає роботодавцям допомогу в організації підготовки відомостей про фізичних осіб.

Уповноважений орган виконує функції щодо організації персоніфікованого обліку в тісній взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державної податкової адміністрації, фінансовими органами, банківськими установами (пункт 8 Положення № 794).

Роботодавці мають право доповнювати та уточнювати подані до уповноваженого органу відомості про фізичну особу відповідно до законодавства (пункт 9 Положення № 794).

Згідно з нормами статті 10 Положення № 794 Роботодавці зобов'язані:

в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них;

надавати на вимогу фізичної особи копії документів з відомостями про неї стосовно персоніфікованого обліку.

Фізична особа має право:

ознайомлюватися з відомостями про неї, внесеними до системи персоніфікованого обліку;

у разі незгоди з відомостями, внесеними до системи персоніфікованого обліку, звертатися до уповноваженого органу із заявою про їх виправлення;

вимагати від роботодавців повного та своєчасного подання до уповноваженого органу відомостей стосовно персоніфікованого обліку.

З аналізу зазначених норм законодавства, суд доходить висновку, що здійснення помилки підприємством-страхувальником під час перерахування соціальних внесків/внесення відомостей у Реєстр застрахованих осіб не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист.

Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані КонституцієюУкраїни та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п’ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до норм статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Одночасно, нормами зазначеної статті встановлені способи захисту порушеного права, а саме передбачено, що позивач може просити про їх захист, шляхом.

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Повноваження суду при вирішенні справи закріплені нормами статті 245 КАС України.

Зокрема, нормами частини другої зазначеної статті визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;

7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;

8) примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;

11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;

12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;

13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

15) зобов’язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом ОСОБА_2 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З аналізу норм статей 5, 245 КАС України також вбачається, що захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.

Верховним Судом під час розгляду справи № 823/795/17 за адміністративним провадженням К/9901/2159/17 було зроблено правовий висновок, згідно якого якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб’єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов’язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.

Таким чином, враховуючи, що підстави для зарахування періодів роботи позивача до страхового стажу існували ще під час звернення позивача із заявою про призначення пенсії, проте ані про ці періоди його роботи не були відображені у відповідному Реєстрі через помилку роботодавця, суд доходить висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов’язання відповідача здійснити перерахунок його пенсії з додаванням страхового стажу за період з 01.01.2004 року по 28.02.2015 року саме з моменту призначення пенсії – 24.02.2017 року.

Суд зауважує, що зазначене судове рішення ухвалюється не з підстав протиправності рішень чи дій відповідача, а з підстав неможливості поновлення прав позивача, в інший спосіб ніж через судове рішення. Отже, вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача протиправною задоволенню не підлягають.

Позивач в силу вимог пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору як інвалід ІІ групи, що підтверджується наявною в матеріалах справи Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, отже в силу положень статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 287, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов’язати Мангушське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 87400, Донецька область, смт. Мангуш, вул. Тітова, буд. 72а, код ЄДРПОУ 42171919) здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, мешкає за адресою: 87430, Донецька область, Першотравневий район, сел. Бердянське, вул. Весела, буд. 6) з урахуванням сплачених страхових внесків за період з 01.07.2000 року по 28.02.2015 року з моменту призначення пенсії, тобто з 24.02.2017 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Повний текст рішення буде складено та підписано в нарадчій кімнаті 22 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Толстолуцька М.М.