Рішення № 77330020, 22.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2018 р. Справа№0540/8895/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов’янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 (далі за текстом – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в особі Слов’янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області (надалі – УВДФСС, відповідач) про визнання дій щодо невиплати страхових виплат (призначених безстроково), починаючи з травня 2015 року, протиправними та зобов’язання нарахувати та виплатити заборгованість за страховими виплатами (призначених безстроково), а саме у період з травня 2015 року.

22 жовтня 2018 року позивач надіслав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив визнати дії щодо невиплати страхових виплат починаючи з липня 2015 року по 02 жовтня 2017 року протиправними та зобов’язання нарахувати та виплатити заборгованість за страховими виплатами, а саме: у період з липня 2015 року по 02 жовтня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому встановлена 3 група інвалідності. У березні 2018 року він звернувся до Управління із відповідними документами для отримання страхових виплат. До липня 2015 року позивач отримував страхові виплати, однак у зв’язку з набранням чинності Постанови КМУ від 07.11.2014 року №595 виплати були зупинені. У липні 2018 року позивач звернувся до Управління з питанням щодо сплати його страхових виплат, на що отримав відповідь, що страхові виплати нараховані та будуть виплачені у найближчий час, проте станом на дату подання позову вказані виплати не виплачені.

Позивач вважає, що відповідач протиправно припинив виплату щомісячної страхової виплати у період з липня 2015 року, у зв’язку з чим просить суд визнати дії протиправними та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити заборгованість за страховими виплатами, а саме у період з липня 2015 року по 02 жовтня 2017 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20.09.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п’ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

02 жовтня 2018 року від представника УВДФСС надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що постановами від 17.04.2018 року №0536/6700/6700/17 та №0536/6700/6700/18 позивачу були призначені та нараховані щомісячні страхові виплати за період з 01.12.2015 року по 02.10.2017 року включно на загальну суму 136 181,84 грн. у зв’язку із професійним захворюванням від 23.08.2012 року. Однак, у зв’язку з прийнятою Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365» відповідач вважає, що УВДФСС правомірно припинено страхові виплати, оскільки на сьогоднішній день не затверджений порядок сплати сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період внутрішньо переміщеним особам, тому відсутні законні підстави для сплати боргів позивачу і тому дії Фонду не може бути визнані протиправними. З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить копія паспорту (а.с. 9- 11).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України (м. Торез Донецької області), фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.03.2018 року № №0000496065 (а.с. 19).

Згідно пенсійному посвідченню №2598010414, позивач є пенсіонером по інвалідності 3 групи у зв’язку з професійним захворюванням (а.с.13).

27 березня 2018 року до відповідача від Мангушського відділення Фонду надійшло повідомлення №01-03/242 на запит, відповідно до якого з 1 грудня 2015 року призупинено здійснення нарахування страхових виплат потерпілим на виробництві у Чистяковському міському відділенні управління, яке переміщено на територію, що контролюється українською владою, у зв’язку з чим просило провести донарахування щомісячної страхової виплати позивачу за період з 01.12.2015 року по 02.10.2017 року (а.с. 32).

12 квітня 2018 року до Слов’янського відділення Фонду від Васильківського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області надійшов лист №01-38/236 про надання інформації по страховим виплатам ВПО, в якому зазначено, що позивач перебував у відділенні на обліку як внутрішньо переміщена особа та отримував страхові виплати з 1 грудня 2014 року по 30 червня 2015 року, а з 01 липня 2015 року позивача знято з обліку у зв’язку із скасуванням довідки ВПО (а.с. 31).

17 квітня 2018 року Слов’янським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області прийнято постанови №0536/6700/6700/17, якою постановлено продовжити позивачу раніше призначену щомісячну грошову суму в розмірі 5748,04 грн. з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2017 року включно, №0536/6700/6700/18, якою постановлено призначити позивачу перераховану щомісячну страхову виплату в розмірі 7104,58 грн. з 01 березня 2017 року по 02 жовтня 2017 року та №0536/6700/6700/19, якою постановлено припинити позивачу щомісячну страхову виплату в розмірі 7104,58 грн. у зв’язку із закінченням терміну дії довідки МСЕК (а.с. 28-30).

Відповідно до довідки про доходи, виданої на ім’я ОСОБА_1, загальна сума доходу за період з грудня 2015 року по жовтень 2017 року, за винятком аліментів, становить 136181,84 грн. Виплата суми страхових виплат в розмірі 136181,84 грн. не проводилась (а.с. 33).

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність невиплати страхових виплат позивачу у зв’язку із прийняттям Постанови КМУ від 25.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (надалі Закон № 1105-XIV).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як вже зазначено судом, відповідачем не виплачені щомісячні страхові виплати позивачу на підставі постанови КМУ №365 від 08.06.2016 року (в новій редакції). Водночас, Законом №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.

Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання страхових виплат. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Тому, відповідачем протиправно не виплачені суми соціальних виплат за період з липня 2015 року по 02 жовтня 2017 року, оскільки скасування довідки ВПО, я зв’язку з чим позивачу припинені страхові виплати з 01.07.2015 року, не є підставою для припинення таких виплат.

Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства2. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, оскільки зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а саме Законом № 1105-XIV, тому суд не приймає посилання представника відповідача на вказаний нормативно-правовий акт.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не виплатив страхові виплати позивачу з 01.07.2015 року по 02.10.2017 року, діяв не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов’янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь Державного бюджету судовий збір за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов’янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов’янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області щодо невиплати страхових виплат ОСОБА_1 з 01.07.2015 року по 02.10.2017 року.

3.Зобов’язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов’янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Василівська, 16, м. Слов’янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 41417421) нарахувати та виплатити заборгованість за страховими виплатами ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) за період з 01.07.2015 року по 02.10.2017 року.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Василівська, 16, м. Слов’янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 41417421) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Чучко В.М.