Рішення № 77330002, 23.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2018 р. Справа№0540/9125/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) в інтересах позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2, 86400, м.Єнакієве, Донецької області, вул..Нестерова, 36/56) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код 42170475, 85200, Донецька обл., місто Торецьк, вулиця Дружби, будинок 22). Просив визнати протиправними дії щодо припинення виплати пенсії з 01.03.2016; зобов’язати відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період починаючи 01.03.2016. Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, про що видана довідка, при цьому відповідачем безпідставно в порушення вимог Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” припинено виплату пенсії.

24 вересня 2018 року ухвалою Донецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, зобов'язано відповідача надати відомості щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, рішення про зупинення виплати пенсії.

11 жовтня 2018 року до суду надійшов відзив, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог. Свою позицію вмотивовував тим, що виплата пенсії позивачу була припинена для з’ясування фактичного місця проживання пенсіонера. 16.10.2016 управлінням прийнято рішення №188692 про припинення виплати пенсії. Посилається на необхідність застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам. Просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України, місце реєстрації, згідно паспортних даних – м. Єнакієве Донецької області. Позивач є пенсіонером за віком, перебуває на обліку у відповідача.

4 липня 2016 року позивача взято на облік внутрішньо переміщених осіб в м.Торецьк, про що свідчить довідка №1421017643.

Пенсія виплачена до 01.03.2016, з березня 2016 року виплата призупинена у зв’язку з не підтвердженням фактичного місця проживання, про що зазначено в листі від 16.07.2018 №1581/02.

Інших доказів в обґрунтування законності підстав для припинення виплати пенсії позивачеві з зазначеної дати відповідачем суду не надано.

16 жовтня 2017 року Заступником начальника Управління Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області ОСОБА_3 прийнято рішення №188692 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі і зв’язку із відсутністю за фактичним місцем проживання.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та листа-відповіді відповідача, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві. Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі – Закон № 1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV.

Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що “інші випадки” для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Судом встановлено, що відповідачем прийнято рішення про припинення виплати пенсії позивачеві 16.10.2017 на підставі п.5 ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з посиланням на відсутність за фактичним місцем проживання.

Разом з цим, пенсійний орган, приймаючи рішення про припинення виплати пенсії, не вказав норму закону, що дає право припинення виплати пенсії у зв’язку із відсутністю пенсіонера за фактичним місцем проживання. Тобто, відповідач прийняв спірне рішення, яке є протиправним внаслідок його необґрунтованості та невизначеності.

Доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З врахуванням викладеного, суд визнає протиправним та скасовує рішення Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про припинення виплати пенсії від 16.10.2017 №188692, оскільки саме такий спосіб захисту сприяє відновленню порушеного права позивача на отримання сум призначеної пенсії, яка є власністю позивача.

Крім того, слід зазначити, що виплату пенсії припинено 01.03.2016, однак рішення про припинення винесено лише 16.10.2017, у зв’язку з чим, суд дійшов висновку, що виплату пенсії з 01.03.2016 припинено всупереч зазначеним вимогам чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу саме з березня 2016 року, суд приходить до висновку щодо зобов’язання відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо строку звернення суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, при цьому судом встановлено, що суми пенсії не отримані з вини органу та піддані формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Фактично позовні вимоги задоволені, оскільки рішення про припинення виплати пенсії визнано протиправним, а задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії є похідними від першої вимоги, отже присудженню підлягає судовий збір у розмірі, який передбачений сплаті як за одну позовну вимогу немайнового характеру.

З огляду на те, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.09.2018 відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень судових витрат у розмірі 704,80 грн.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 16.10.2017 №88692 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1.

Зобов’язати Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код 42170475, 85200, Донецька обл., місто Торецьк, вулиця Дружби, будинок 22) відновити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2, 86400, м.Єнакієве, Донецької області, вул..Нестерова, 36/56) виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 1 березня 2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код 42170475, 85200, Донецька обл., місто Торецьк, вулиця Дружби, будинок 22) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. на користь спеціального фонду Державного бюджету України.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кошкош О.О.