Рішення № 77329763, 23.10.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2018 року ЛуцькСправа № 140/1970/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

за участю секретаря судового засідання Шаблій Л.П.,

позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 про визнання дій неправомірними та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника - адвоката ОСОБА_2 - звернулася з позовом до Першого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Волинській області про визнання неправомірними дій державного виконавця у виконавчому провадженні №54578184; скасування постанови від 28 серпня 2018 року ВП №54578184 про накладення штрафу у розмірі 3400,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що 28 серпня 2018 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Волинській області (надалі - державний виконавець) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №54578184 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2017 року у справі №161/9385/16-ц. За вказаним виконавчим листом позивач є боржником.

03 вересня 2018 року позивач отримала копію постанови від 28 серпня 2018 року ВП №54578184 про накладення штрафу у розмірі 3400,00 грн. у зв’язку із невиконанням зазначеного вище рішення суду.

Із вказаною постановою позивач не погоджується та вважає, що вона суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач звертає увагу, що відповідно до змісту статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є невиконання рішення суду без поважних причин.

Позивач стверджує, що вона належним чином виконує рішення суду.

На думку позивача, спірна постанова не відповідає вимогам пункту 7 розділу І, розділу ХIV Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, оскільки не містить мотивів, за яких виконавець дійшов висновку, що боржник не виконує рішення суду, зміст вчинених боржником дій. Єдиним обґрунтуванням винесення постанови є заява стягувача.

Відповідач всупереч Інструкції не склав жодних актів, які б підтверджували заяву стягувача про те, що рішення суду не виконується.

З наведених підстав представник позивача просила позов задовольнити.

Ухвалою від 16 жовтня 2018 року після усунення недоліків позовної заяви позивачу поновлено строк звернення до суду, прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, з урахуванням §2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Одночасно до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 – стягувача у виконавчому провадженні №54578184.

У відзиві на позов (а.с.39-40) представник відповідача заперечив позовні вимоги з тих підстав, що позивач ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні №54578184 за виконавчим документом про зобов’язання усунути та не чинити перешкоди у спілкуванні ОСОБА_5 з сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та донькою ОСОБА_7-М.Л., ІНФОРМАЦІЯ_2. Всупереч вимогам частини п’ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_1 не виконує рішення суду. На адресу боржника направлено виклики з’явитись до державного виконавця. Однак позивач на виклик державного виконавця у зазначений час не прибула, про причини неприбуття не повідомила.

17 травня 2018 року та 28 серпня 2018 року винесено постанови про накладення на боржника штрафу. Згідно із заявами стягувача ОСОБА_5 рішення Луцького міськрайонного суду від 05 липня 2017 року №161/9385/16-ц в частині спілкування з дітьми засобами електронного зв’язку, в тому числі через мережу Інтернет, телефонного зв’язку щодня в період з 09.00 до 20.00 годин, але не більше як 30 хвилин підряд, крім часу знаходження дітей у школі, не виконується.

Боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення суду, що призвело до вжиття стосовно неї заходів примусового виконання з накладенням штрафу.

З наведених підстав представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи у письмовому поясненні щодо позову (а.с.115-116) звертає увагу суду, що ОСОБА_1 систематично не виконує рішення суду в частині особистих зустрічей дітей з батьком та вчиняє дії для позбавлення ОСОБА_5 спілкування з дітьми засобами електронного зв’язку, в тому числі через мережу Інтернет. З метою попередження ОСОБА_1 про необхідність виконувати рішення суду, державним виконавцем неодноразово здійснювалися виклики боржника, однак остання їх ігнорує, що свідчить про небажання виконувати рішення суду. Вважає, що державним виконавцем було вжито всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду у справі №161/9385/16-ц та встановлено невиконання ОСОБА_1 цього рішення без поважних причин, а тому прийняття ним рішення про накладення на боржника стягнення у вигляді штрафу є правомірним.

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримують з підстав, наведених у позовній заяві, уточнивши, що вимога про визнання дій протиправними стосується прийняття відповідачем постанови від 28 серпня 2018 року ВП №54578184 про накладення штрафу.

У судовому засіданні представник відповідача позов заперечує та у задоволенні позовних вимог просить відмовити з наведених у відзиві підстав.

Третя особа ОСОБА_5, повідомлений у встановленому порядку про дату, час і місце судового розгляду (а.с.38), у судове засідання не прибув, що згідно з частиною третьою статті 268 КАС України не є перешкодою для розгляду справи.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін (вступне слово), дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

21 серпня 2017 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано виконавчий лист на рішення від 05 липня 2017 року у справі №161/9385/16-ц, яким зобов’язано ОСОБА_1 усунути та не чинити перешкоди у спілкуванні ОСОБА_5 з сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, і донькою ОСОБА_7-М.Л., ІНФОРМАЦІЯ_4. Визначено наступні способи у спілкуванні та вихованні дітей ОСОБА_5, а саме: надати ОСОБА_5 систематичні побачення з сином ОСОБА_6 шляхом зустрічей щоп’ятниці та щосуботи з 09.00 до 18.00 без обов’язкової участі матері ОСОБА_1 за межами її місця проживання, в тому числі за місцем проживання ОСОБА_5, а також протягом 14 днів спільного відпочинку у літній період як за місцем проживання ОСОБА_5, так і за межами його проживання; визначено ОСОБА_5 систематичні побачення з донькою ОСОБА_7-М.Л. шляхом зустрічей щосуботи з 13.00 до 15.00 з необов’язковою присутністю матері ОСОБА_1; встановлено ОСОБА_5 право на спілкування з дітьми засобами електронного зв’язку, в тому числі через мережу Інтернет, телефонного зв’язку щодня в період з 09.00 до 20.00, але не більше як 30 хвилин підряд, крім часу знаходження дітей у школі; встановлено, що ОСОБА_5 має право проводити відведений для нього час як спільно з обома дітьми, так і з кожним з дітей окремо (а.с.112-113).

28 серпня 2017 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_8 за завою стягувача ОСОБА_5 відкрито виконавче провадження №54578184 за вказаним виконавчим документом, про що винесено відповідну постанову (а.с.108, 110-111).

З матеріалів справи слідує, що 17 травня 2018 року головний державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_3 виніс постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700,00 грн.) у зв’язку із невиконанням рішення суду згідно із заявою стягувача ОСОБА_5 та на підставі статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.62-63).

28 серпня 2018 року старший державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_9, розглянувши заяву стягувача ОСОБА_5, керуючись статтями статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на статтю 25 вказаного Закону виніс постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу у подвійному розмірі – 3400,00 грн. (а.с.14-15).

Не погодившись із даною постановою, позивач звернулася до суду.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з частиною другою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і надалі в його редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт перший частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини третьої статті 18 вказаного Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою, другою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 вказаного Закону).

З аналізу вказаних норм можливо дійти висновку про наявність у державного виконавця права накладати стягнення у вигляді штрафу, в тому числі, на фізичних осіб у випадках, передбачених законом.

Зі змісту статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Державний виконавець зобов'язаний перед застосуванням штрафних санкцій встановити, зокрема, наявність або відсутність поважності причин невиконання рішення і обов'язку виконати певні дії лише боржником.

Згідно із Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» (далі – Закон № 2475-VIII), що набрав чинності 28 серпня 2018 року (тобто, на час винесення спірної постанови є чинним), Закон України «Про виконавче провадження» доповнено статтею 64-1. Зазначена стаття визначає порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною. Зокрема, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.

Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.

Отже, вирішуючи питання про наявність підстав для застосування примусових заходів до боржника, на якого рішенням суду покладено обов’язок забезпечити побачення стягувача з дітьми, державний виконавець повинен здійснити перевірку виконання боржником цього рішення в порядку, що визначений таким рішенням.

Аналогічні вимоги щодо виконання рішень немайнового характеру визначені у розділі IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (надалі – Інструкція №512/5).

Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону. У разі невиконання боржником рішення у встановлений виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно до статті 75 Закону та застосовуються інші заходи, передбачені Законом (пункти 1, 2 розділу IX Інструкції №512/5).

З 28 серпня 2018 року (з набранням чинності Законом № 2475-VIII) відповідно до пунктів 8, 9 розділу IX Інструкції №512/5 державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону. При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.

Згідно з пунктом 3 розділу ХІV Інструкції №512/5 у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника та встановлює новий строк виконання. У постанові про накладення на боржника штрафу виконавець зазначає норму Закону, якою передбачена відповідальність боржника, зміст вчинених боржником дій, суму штрафу. Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається боржнику. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Перевіряючи доводи відповідача про невиконання ОСОБА_1 – боржником у виконавчому провадженні №54578184 - рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2017 року у справі №161/9385/16-ц, суд вважає, що вони не знайшли свого підтвердження належними доказами.

Суд не надає оцінку постанові від 17 травня 2018 року про накладення штрафу у розмірі 1700,00 грн., яка не є предметом даного позову, а відтак не бере до уваги докази, що стосуються обставин виконання зазначеного вище рішення суду до 17 травня 2018 року (а.с.59, 61-63, 75-107), так само як і не надає оцінку письмовим доказам після 28 серпня 2018 року – дати винесення спірної постанови про накладення штрафу, оскільки такі не могли бути покладені в основу оскаржуваного рішення (а.с.41-48, 60, 64-65). При цьому суд керується частиною четвертою статті 73 КАС України, відповідно до якої суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За період з 18 травня 2018 року по 27 серпня 2018 року у матеріалах виконавчого провадження, що надані суду, наявні копії заяв ОСОБА_1 від 05 та 07 червня 2018 року (вх.№8590 та №8591 від 08 червня 2018 року), яким вона повідомляла орган державної виконавчої служби про те, що зустріч доньки із ОСОБА_5 не відбулася за станом здоров’я дитини, а також про виїзд за межі міста у період з 09 по 30 червня 2018 року з метою оздоровлення дітей (а.с.73-74); знімки екрана мобільного телефону (а.с.68-69); виклик державного виконавця від 21 серпня 2018 року (а.с.66-67); клопотання представника ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_10 про звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення (вх. №11360 від 14 серпня 2018 року) та відповідь державного виконавця від 21 серпня 2018 року №47395 на клопотання ОСОБА_10 (а.с.49-54).

У постанові про накладення штрафу від 28 серпня 2018 року як на підставу її прийняття вказано заяву стягувача ОСОБА_5, однак суду така не надана (вище зазначалося про наявність клопотання представника ОСОБА_5 від 14 серпня 2018 року про звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, яке не містить фактів про невиконання рішення суду у період з 17 травня по 14 серпня 2018 року).

Також суд звертає увагу, що виклик державного виконавця від 21 серпня 2018 року стосується виконання постанови про накладення штрафу у розмірі 1700,00 грн., а не виконання судового рішення у справі №161/9385/16-ц.

Згідно з частиною першою статті 73, частиною другою статті 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінюючи надані відповідачем письмові докази відповідно до статей 73, 74 КАС України, суд дійшов висновку, що зазначені докази не є належними і допустимими для прийняття на їх підставі спірної постанови про накладення на ОСОБА_1 штрафу, оскільки факт невиконання рішення суду має бути задокументований державним виконавцем у спосіб, що визначений законом - шляхом складання акта про невиконання без поважних причин боржником рішення, як це визначено статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», розділом IX Інструкції №512/5. Проте такі акти суду не надано, що вказує на недотримання державним виконавцем порядку і способу прийняття ним рішення про застосування заходів примусового виконання рішення суду.

Також суд погоджується із доводами представника позивача, що спірна постанова не відповідає загальним вимогам до постанов державного виконавця, що визначені у пункті 7 розділу І, пункті 3 розділу XIV Інструкції №512/5, оскільки мотивувальна частина постанови не містить мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків); у постанові не зазначено зміст вчинених боржником дій.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов переконання, що державний виконавець не вжив усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій для з'ясування обставин щодо виконання судового рішення, відтак у відповідача були відсутні правові підстави для винесення постанови про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3400,00 грн. за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що оскаржувана постанова про накладення на позивача штрафу від 28 серпня 2018 року ВП №54578184 відповідає вимогам та принципам, передбаченим частиною другою статті 2 КАС України. Ця постанова прийнята необґрунтовано, з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» в частині порядку та способу її прийняття, а тому така постанова є протиправною.

При цьому суд зауважує, що прийняття суб’єктом владних повноважень рішення є результатом вчинення ряду дій, що йому передують. З огляду на те, що в правовому регулюванні бере участь саме рішення суб’єкта владних повноважень, а не окремі дії, вчиненні в процесі здійснення повноважень, за результатами яких прийнято таке рішення, ці дії не можуть бути предметом оскарження до адміністративного суду окремо від рішення. Обставини щодо вчинення цих дій входять до предмета доведення у справі за позовом про скасування рішення суб’єкта владних повноважень, а їх правова оцінка судом на відповідність встановлених законом компетенції, порядку вчинення може бути підставою для скасування рішення як протиправного внаслідок вчинення посадовими особами суб’єкта владних повноважень дій не у спосіб та не у порядку, що встановлені законом.

Як визначено частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

З урахуванням наданих суду повноважень позов необхідно задовольнити шляхом прийняття рішення про визнання протиправною та скасування постанови від 28 серпня 2018 року ВП №54578184 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3400,00 грн.

Таким чином, позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частинами першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, сплатила судовий збір у сумі 1409,60 грн. за дві позовні вимоги: за немайнову вимогу (про визнання дій протиправними) та майнову вимогу (про скасування постанови про накладення штрафу), що підтверджується фіскальним чеком від 08 жовтня 2018 року, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с.28, 30).

Після уточнення у судовому засіданні позовних вимог встановлено, що вимога про визнання дій протиправними стосується прийняття відповідачем постанови від 28 серпня 2018 року ВП № 54578184 про накладення штрафу. Отже, ці вимоги є взаємопов’язаними та підлягали оплаті судовим збором у сумі 704,80 грн. Відтак, у зв’язку із задоволенням позову на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 704,80 грн. В той же час, переплачена сума судового збору 704,80 грн. може бути повернута позивачеві за його клопотанням ухвалою суду в порядку, визначеному статтею 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 268, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (43017, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Грабовського,11/44, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Першого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Волинській області (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 27а, ідентифікаційний код юридичної особи 35041461), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 (43018, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Степова, 138а) про визнання дій неправомірними та скасування постанови від 28 серпня 2018 року ВП№54578184 про накладення штрафу задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_9 від 28 серпня 2018 року ВП№54578184 про накладення штрафу у розмірі 3400,00 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Першого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Волинській області судові витрати у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ж.В. Каленюк