Рішення № 77329570, 16.10.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року Справа № 915/493/18

м. Миколаїв

За позовом: Приватного підприємства “КРЯЖ”

до відповідача: Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”

про: стягнення 209976,69 грн.

Суддя: Смородінова О.Г.

Секретар судового засідання: Ржепецька К.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – за довіреністю б/н від 20.09.2018,

від відповідача: не з’явився.

Суть спору:

31 травня 2018 року Приватне підприємство “КРЯЖ” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 21.05.2018 (вх. № 6446/18) (з урахуванням: уточненої позовної заяви б/н від 11.06.2018 (вх. № 3093/18 від 13.06.2018), уточнення позовних вимог б/н від 21.09.2018 (вх. № 12143/18 від 24.09.2018) та клопотання б/н від 16.10.2018 (вх. № 13363/18 від 16.10.2018)) про стягнення з Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” заборгованості за договором купівлі-продажу № 18/10/17 від 18.10.2017 в розмірі 209912,19 грн., з яких: 196171,33 грн. – сума заборгованості, 10612,87 грн. – інфляційні втрати, 3127,99 грн. – 3% річних.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору купівлі-продажу № 18/10/17 від 18.10.2017; видаткових накладних № РН-0000093 від 19.10.2017, № РН-0000097 від 20.10.2017, № РН-0000098 від 23.10.2017, № РН-0000099 від 24.10.2017, № РН-0000101 від 25.10.2017, № РН-0000102 від 26.10.2017, № РН-0000103 від 27.10.2017, № РН-0000104 від 30.10.2017, № РН-0000105 від 31.10.2017, № РН-0000107 від 01.11.2017, № РН-0000108 від 02.11.2017, № РН-0000109 від 03.11.2017 (на загальну суму 360491,33 грн.); рахунків-фактур № СФ-0000073 від 19.10.2017, № СФ-0000076 від 25.10.2017; доказів часткової оплати відповідачем поставленого товару на загальну суму 164320,00 грн.; двостороннього акту звірки № 1 станом на 31.12.2017; претензії за вих. № 1/03 від 13.03.2018 та відповіді відповідача № ЮР/497 від 21.03.2018 на претензію; норм статей 6, 253, 509, 525, 526, 527, 530, 625, 626, 627, 628, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України, статей 175, 193 Господарського кодексу України, та мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов’язань щодо своєчасної оплати в повному обсязі заборгованості за поставлений позивачем товар.

Ухвалою суду від 18.06.2018, після усунення недоліків позовної заяви, останню було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/493/18, яка розглядається за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 17 липня 2018 року о 12 год. 00 хв.; встановлено відповідачу процесуальний строк для надання суду відзиву.

02.07.2018 до суду від ОСОБА_2, як представника відповідача, надійшла заява б/н від 02.07.2018 (вх. № 7962/18) про відкладення розгляду справи. При цьому, доказів наявності повноважень у ОСОБА_2 на представництво інтересів Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” суду на той час надано не було.

17 липня 2018 року в судове засідання з’явився повноважний представник позивача, якого суд заслухав.

За результатами проведеного судового засідання 17 липня 2018 року суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 24 вересня 2018 року о 10 год. 00 хв.

02.08.2018 до суду від відповідача надійшов відзив б/н від 01.08.2018 (вх. № 9644/18), в якому підприємство на позов заперечує та просить відмовити в його задоволенні, вважаючи, що жодних інших доказів, крім видаткових накладних та рахунків-фактур, які б підтверджували реальність поставок товару на визначену в позові суму, позивачем не надано. Так, на думку відповідача, позивачем не надано суду передбачених договором податкових накладних.

Крім того, відповідач не погоджується із розрахунком штрафних санкцій, вважаючи, що строк по оплаті товару у відповідача фактично не настав.

24.09.2018 до господарського суду від відповідача надійшла заява № ЮР/1768 від 24.09.2018 про перенесення розгляду справи.

24 вересня 2018 року в судове засідання з’явився лише представник позивача, якого суд заслухав.

За результатами проведеного судового засідання 24.09.2018 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 915/493/18 до судового розгляду по суті на 16 жовтня 2018 року о 09 год. 30 хв.

Станом на момент проведення судового засідання від сторін будь-яких інших, крім вказаних вище, заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань до суду не надходило.

16.10.2018 в судове засідання знову з’явився лише повноважний представник позивача.

Відповідач свого повноважного представника в судове засідання 16.10.2018 не направив, про причини його нез’явлення суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про отримання 01.10.2018 копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2018 у справі № 915/493/18 на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400134330585.

16.10.2018 за наслідками розгляду справи суд на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, вислухавши представника позивача, суд

В С Т А Н О В И В:

18 жовтня 2017 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу № 18/10/17, згідно з предметом якого позивач, як продавець, зобов'язався передати у власність відповідачу, як покупцю: Пісок 14210000-6 (гравій, пісок, щебінь і наповнювачі), іменований надалі товар, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на загальну суму 993600 грн. 00 коп. у т.ч. ПДВ. Найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару визначено в специфікації (додаток № 1 до договору).

Згідно з пунктом 2.1 договору кількість товару, що підлягає поставці згідно умов цього Договору становить 9000 т.

Специфікація (Додаток №1) до вищенаведеного договору містить наступне погодження сторін: має бути відвантажено покупцю товар – Пісок, 3265,32 тон за ціною 92,00 на загальну суму 360491,33 грн.

За умовами договору:

2.1. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві протягом 5 календарних днів після підписання дійсного договору, згідно товаросупровідним документам та документам, що засвідчують якість товару.

3.1. Ціна за товар вказується в рахунках-фактурах, видаткових накладних, встановлюється в національній валюті та може бути зменшена або збільшена за взаємною згодою сторін.

Відповідно до умов пункту 3.2 договору покупець здійснює розрахунки за цим договором шляхом оплати 100 % вартості окремої партії товару, визначеної відповідною специфікацією, та вартості її доставки (у разі необхідності), шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на підставі відповідного рахунку-фактури, в строк 10 (десять) робочих днів з дати отримання покупцем відповідного рахунку-фактури, в том числі, але не обмежуючись, засобами факсимільного зв'язку.

Загальна сума дійсного Договору складає 993 600 гри. 00 коп.( дев'ятсот дев'яносто три тисячі шістсот гривень 00 коп.), в тому числі ПДВ -.165 600грн. 00 коп.(сто шістдесят п'ять тисяч гривень 00 коп.) (п.3.3. Договору).

Пунктом 8.1 сторони встановили строк дії цього договору – до 31 грудня 2017 року, а в частині оплати – до повного її проведення.

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача сум основного боргу, інфляційних втрат та відсотків річних внаслідок порушення останнім договірних зобов'язань по своєчасній оплаті поставленого товару.

Підставою – договір купівлі-продажу № 18/10/17 від 18.10.2017 та застосування статей 6, 253, 509, 525, 526, 527, 530, 625, 626, 627, 628, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України, статей 175, 193 Господарського кодексу України,.

Отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про купівлю-продаж, а саме поставки.

Так, згідно з приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, – відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 360491,33 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000093 від 19.10.2017, № РН-0000097 від 20.10.2017, № РН-0000098 від 23.10.2017, № РН-0000099 від 24.10.2017, № РН-0000101 від 25.10.2017, № РН-0000102 від 26.10.2017, № РН-0000103 від 27.10.2017, № РН-0000104 від 30.10.2017, № РН-0000105 від 31.10.2017, № РН-0000107 від 01.11.2017, № РН-0000108 від 02.11.2017, № РН-0000109 від 03.11.2017 (а. с. 49-56, 58-60).

Відповідач отримав товар на підставі довіреностей № 205-1 від 19.10.2017 та № 211 від 01.11.2017 (а. с. 57-61).

Як вбачається із наданих суду доказів, для проведення оплати за отриманий товар, позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплат: № СФ-0000073 від 19.10.2017 на суму 110400,00 грн. та № СФ-0000076 від 25.10.2017 на суму 253920,00 грн. (а. с. 67, 68).

З матеріалів справи слідує, що на виконання взятих на себе зобов’язань відповідач здійснив оплату за отриманий товар лише на загальну суму 164320,00 грн. про що свідчать банківські виписки: від 19.10.2017 та від 02.11.2017 (а. с. 69, 70).

Таким чином, відповідач свого обов'язку по оплаті товару в сумі 196171,33 грн., (360491,33 грн. – 164320,00 грн.) поставленого за вищевказаною видатковою накладною, не виконав.

Крім того, заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 196171,33 грн. підтверджується двостороннім актом звірки взаємних розрахунків № 1 за період з 19.10.2017 по 31.12.2017 (а. с. 66).

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов наступних висновків:

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Умовами пункту 4.1 договору сторони передбачили за отриманий товар здійснення 100% оплати вартості окремої партії товару, на підставі відповідного рахунку-фактури, в строк 10 (десять) робочих днів з дати отримання покупцем відповідного рахунку-фактури.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач направив на адресу відповідача претензію за вих. № 1/03 від 13.03.2018, в якій просив останнього перерахувати суму в розмірі 196171,33 грн. протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії (а. с. 71-72).

У відповідь на претензію відповідач направив позивачу лист № ЮР/497 від 31.03.2018, в якому повідомив, що визнає заборгованість за договором № 18/10/17 від 18.10.2017, з метою належного виконання зобов’язання перед ПП «КРЯЖ» запропонував укласти додаткову угоду про розстрочення грошової сплати за договором (а. с. 73).

За правилами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 253 ЦК України закріплено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду відповідні докази, які свідчать про відсутність станом на час прийняття рішення судом заборгованості перед кредитором за договірними зобов’язаннями.

В спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства, в зв’язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості розраховано вірно, а саме: 196171,33 грн.

Отже, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими позивачем відповідно до вимог чинного законодавства, матеріалами справи підтвердженими, а тому підлягають задоволенню.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв’язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов’язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов’язання.

На підставі статті 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з грудня 2017 року до квітня 2018 року в розмірі 10612,87 грн. та 3% річних за період з 09.11.2017 до 21.05.2018 в розмірі 3127,99 грн.

Перевіривши за допомогою програми “Законодавство” розрахунки позивача в частині нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд погоджується з заявленими позивачем до стягнення сумами інфляційних втрат в розмірі 10612,87 грн. та 3% річних в розмірі 3127,99 грн.

Беручи до уваги вищенаведене, суд погоджується з позовними вимогами позивача та вважає, що відповідачем у спірних правовідносинах дійсно порушені права та законні інтереси підприємства.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм та обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі задоволення позову судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” на користь Приватного підприємства “КРЯЖ” заборгованість за договором купівлі-продажу № 18/10/17 від 18.10.2017 в розмірі 209912,19 грн., а саме: 196171,33 грн. – основний борг, 10612,87 грн. – інфляційні втрати, 3127,99 грн. – 3% річних та 3149,65 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Приватне підприємство “КРЯЖ” (54028, м. Миколаїв, вул. 9-а Лінія, 81; ідентифікаційний код 32755419);

відповідач: Дочірнє підприємство “Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (54029, м. Миколаїв, вул. Г. Петрової, 2А; ідентифікаційний код 31159920).

Повне рішення складено та підписано 24 жовтня 2018 року.

Суддя О.Г. Смородінова