Рішення № 77325517, 23.10.2018, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/413/16-ц

Провадження № 2/344/166/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого – судді Татарінової О.А.

за участі секретаря судового засідання Бухвак І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» про стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

15.01.2016 року ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом до відповідача ПАТ «Концерн Галнафтогаз» про стягнення заробітної плати, в обґрунтування якого зазначив, що в період з 02.01.2007 року по 09.02.2010 року він працював в Івано-Франківській філії ПАТ «Концерн Галнафтогаз» та перебував у трудових відносинах з відповідачем. З 02.01.2007 року до 01.06.2007 року позивач працював на посаді начальника мережі автозаправних станцій, а з 01.06.2007 року за його згодою, у відповідності до наказу № 20-кп від 01.06.2007 року, переведений на посаду начальника сектору № 1 мережі АЗС. У жовтні 2008 року без згоди позивача, його перевели на посаду начальника сектору № 4 мережі АЗС. За роботу на вказаній посаді відповідач здійснював виплату позивачу заробітної плати у меншому розмірі від розміру заробітної плати, яка виплачувалась за роботу на посаді начальника сектору № 1 мережі АЗС. Зазначив, що його заробітна плата після переведення на посаду начальника сектору № 4 мережі АЗС мала бути не нижчою від середнього заробітку на попередній посаді. Порядок визначення розміру середнього заробітку встановлено постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100.

Вказав, що він переведений на іншу роботу у жовтні 2008 року, таким чином останні 2 календарні місяці, які передували цій події були серпень та вересень 2008 року. Нарахування заробітної плати за серпень 2008 року становило 2714,97грн., за вересень 2008 року – 2026,93грн. Разом – 4741,9грн. Число відпрацьованих робочих днів у серпні 2008 року становило 20 днів, а у вересні 2008 року – 22 дні. Разом 42 дні. Позивач визначив середньоденну заробітну плату за період роботи на попередній посаді – 112,9грн. (4741,9/42 дні). Після переведення на іншу роботу, позивачу у відповідності до довідки від 09.10.2013 року № 1060/03-01 з січня по грудень 2009 року відповідач не нарахував та не виплатив заробітну плату в розмірі 4586,84грн., яка без врахування сум податків та обов'язкових платежів, повинна бути стягнута з відповідача. Крім цього у разі спору про розмір сум належних працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений у ст. 116 КЗпП України виплатити не оспорювану нею суму. Позивач звільнився з роботи 09.02.2010 року. В цей день відповідач не повідомив позивача письмово про належні йому при звільненні кошти, та не виплатив належні кошти позивачу, а тому повинен нести відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України. Позивач розрахувався з роботи 09.02.2010 року і саме в цей день він мав одержати всі належні йому кошти. Останніми двома місяцями з виплат яких слід проводити розрахунок ссереднього заробітку були грудень 2009 року та січень 2010 року. Виплати за грудень 2009 року склали – 2252грн., за січень 2010 року – 2953,47грн. Разом – 5205,47грн. Число відпрацьованих робочих днів у грудні 2009 року становило 23 дні, у січні 2010 року – 3 дні, разом 26 днів. Позивач визнавчив середньоденну заробітну плату – 200,21грн. (5205,47/26 днів). Середній заробіток за весь період затримки виплати розрахунку при звільненні за період з 10.02.2010 року по день постановлення рішення по справі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з розрахунку 200,21грн. за кожен робочий день цього періоду. На підставі наведеного просив суд стягнути з ПАТ «Концерн Галнафтогаз» на користь ОСОБА_1 не нараховану та не виплачену заробітну плату за період з 01.01. по 31.12.2009 року в розмірі 4586,84грн., без врахування сум податків та обов'язкових платежів, стягнути з ПАТ «Концерн Галнафтогаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних йому при звільненні коштів, з 10.02.2010 року по день постановлення судового рішення по даній справі з розрахунку 200,21грн. за кожен робочий день вказаного періоду. Судові витрати поклисти на відповідача.

26.05.2016 року позивач подав заяву про залишення без розгляду окремих вимог цивільного позову (а.с.67 т.1), просив позовні вимоги до відповідача про стягнення заробітної плати в розмірі середньго заробітку за попередньою роботою за час виконання примусової праці, в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні коштів, з 10.02.2010 року по день постановленя судового рішення по даній справі, з розрахунку 200,21грн. за кожен робочий день вказаного періоду залишити без розгляду.

26.05.2016 року позивач змінив підстави та предмет позову про стягнення заробітної плати в розмірі середнього заробітку за попередньою роботою за час виконання примусової праці (а.с.68-71 т.1), в якій зазначив, що 01.06.2007 року він подав відповідачу заяву про переведення на посаду начальника сектору № 1 мережі АЗС. На підставі зазначеної заяви відповідач видав наказ № 206 від 01.06.2007 року, що підтверджується записом у трудовій книжці позивача. Таким чином між позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір. Після ознайомлення з наказом, позивач був ознайомлений під розпис із своїми посадовими обов'язками. До сектору № 1 мережі АЗС, куди позивач був призначений начальником сектору входили: АЗС № 1, АЗС № 2, АЗС № 3, АЗС № 4, АЗС № 5, АЗС № 6, АЗС № 7, АЗС № 11, АЗС № 19 м. Івано-Франківська, АЗС № 28 м. Калуш, АЗС № 31 м. Рожнятів, АЗС № 26 м. Долина. На кожній із вказаних АЗС працював начальник АЗС, які відповідно до посадової інструкції позивача, підпорядковувались йому функціонально та адміністратвино. Основна мета діяльності позивача на посаді начальника сектору № 1 мережі АЗС полягала у організації ефективної роботи підпорядкованих АЗС у відповідності із стратегічними завданнями та корпоративними вимогами. З 01.10.2008 року відповідач вніс зміни у штатний розпис Івано-Франківської філії, із штату філії було виведено посаду, яку займав позивач та посади начальників АЗС №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,10,11,14,15,16,17,18,19,21,25,29,32,33,34,35,36,37. У штатний розпис було введено посади «Начальник сектору мережа АЗС №1», «Начальник сектору мережа АЗС №1», «Начальник сектору мережа АЗС №2», «Начальник сектору мережа АЗС №3», «Начальник сектору мережа АЗС №4», «Начальник сектору мережа АЗС №5», «Начальник сектору мережа АЗС №6», «Начальник сектору мережа АЗС №7», залишено у штаті посади начальників: АГНКС № 1 с. Дроботів, АЗС № 24 м. Яремча, АЗС № 26 м. Долина, АЗС № 31 смт. Рожнятів. 08.10.2008 року директор Івано-Франківської філії відповідача видав наказ № 97 «Про зміну структури служби експлуатації АЗС», яким сворив сім секторів служби експлуатації. Цим наказом за позивачем було закріплено сектор № 4- АЗС №№10,17,32,33. До вказаних змін штатного розпису, посада яку займав позивач називалась «Начальник сектору № 1 мережі АЗС», після внесених змін що штатного розпису, без будь-якого погодження з позивачем, його призначили на посаду «Начальник сектору мережа АЗС №4». Таким чином по відношенню до позивача допущено зміну істотних умов праці. Відповідач не повідомив позивача про зміну найменування посади та про суміщення посад начальників АЗС №№ 10,17,32,33 з посадою, яку займав позивач «начальник сектору № 1 мережі АЗС» та відповідно до цього введення в штат нової посади - «начальник сектору мережа АЗС №4». Після переведення позивача на посаду начальник сектору мережа АЗС № 4, на позивача було покладено виконання обов'язків начальників АЗС № 10 (м. Бурштин), АЗС № 17 (м. Галич), АЗС № 32 (м. Рогатин), АЗС № 33 (м. Рогатин), посади яких були виведені зі штатного розпису, тобто відбулось суміщення професій (посад) начальника автозаправної станції та начальника сектору № 1 мережі АЗС. Зокрема на позивача було покладено матеріальну відповідальність за майно, основні засиби, товари, які знаходились на вказаних АЗС, що підтверджується наказом № 99 від 15 жовтня 2008 року, хоча попередня посада позивача не вимагала укладення договору про матеріальну відповідальність. Наказом № 101 від 17.10.2008 року позивача призначили відповідальним за забезпечення охорони праці техніки безпеки і промсанітарії на вказаних АЗС, тобто змусили виконувати роботу, яку раніше виконували начальники АЗС. Наказом № 103 від 17.10.2008 року позивача призначили відповідальним за пожежну безпеку та цивільний захист на АЗС 10,17,32,33. Наказом № 113 від 05.11.2008 року позивача змусили пройти навчання та переатестацію для отримання спеціального допуску, як відповідальної особи за електрогосподарство АЗС. Також на позивача поклали відповідальність за справний стан і безпечну дію посудин, які працюють під тиском, відповідальність за експлуатацію очисних споруд та каналізаційних мереж, відповідальність у сфері поводження з відходами, відповідальність за правильну експлуатацію будівель і споруд та їх збереження в належному стані. Позивача не попереджали про зміни в організації виробництва і праці. Він не давав згоду на роботу в нових умовах. Більше того в усних розмовах з керівництвом позивач вказував на незаконність таких дій. Натомість позивача попередили, що у випадку будь-яких офіційних дій з приводу захисту своїх прав, будуть знайдені можливості для його звільнення за такими підставами, що в подальшому жоден роботодавець не прийме позивача на роботу. Негайно після цього залишити роботу позивач не міг, адже це означало залишитись без засобів для існування. Однак працювати під примусом також не міг. Підходящу роботу позивач знайшов тільки наприкінці 2009 року. У лютому 2010 року не зважаючи на те, що заробітна плата у відповідача з грудня 2009 року збільшилась майже у два рази, позивач подав заяву на звільнення за власним бажанням.

Ухвалою суду від 15.06.2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Концерн Галнафтогаз» про стягнення заробітної плати, – в частині позовних вимог про стягнення з ПАТ «Концерн Галнафтогаз» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні коштів, з 10.02.2010 року по день постановлення судового рішення в даній справі, з розрахунку 200,21 грн. за кожен робочий день вказаного періоду, – залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 06.11.2017 року витребовувався оригінал наказу директора Івано-Франківської філії ВАТ «Концерн Галнафтогаз» № 93 від 01.10.2008 року «Про переміщення працівників» (а.с.212).

Дані документи надані суду не були.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином про час та місце судового розгляду, в матеріалах справи міститься письмове запечречення (а.с.25-27 т. 1), в якому представник відповідача позов заперечив, посилаючись на безпідставність та необгрунтованість.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Концерн Галнафтогаз», що підтверджується копією трудової книжки (а.с.6).

Згідно з записами у трудовій книжці, 02.01.2007 року ОСОБА_1 прийнятий начальником мережі автозаправних станцій в порядку переведення із ДП «Івано-Франківськнафтопродукт» (Наказ № 447-кп від 02.01.2007).

01.06.2007 року ОСОБА_1 переведений начальником сектору № 1 мережі АЗС, (Наказ № 206-кп від 01.06.2007)

09.02.2010 року ОСОБА_1 звільнений за власним бажання згідно ст. 38 КЗпП України (наказ № 10-4 від 09.02.2010).

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, чітко відокремлено і описано основну заробітну плату - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці; додаткову заробітну плату - винагорода за роботу понад установлені норми, яка включає доплати, надбавки, гарантії і компенсаційні виплати - за особливі умови праці (шкідливість, підвищену емоційність, нічний час, тощо), трудові успіхи, емоційність; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Законодавством встановлено, що усі виплати за структурою заробітної плати, пов'язані з виконанням роботи за трудовим договором.

Також, в ст. 4 Закону України «Про оплату праці» вказано, що джерелом коштів на оплату праці працівників є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок господарської діяльності підприємства, тобто, кожного члена трудового колективу відповідно до складності та умов виконуваної роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

В ст. 15 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що форми і система оплати праці, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних та гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі, але з додержанням норм і гарантій передбачених законодавством.

Положення про преміювання, як складова частина діючої на підприємстві системи оплати праці, має відповідати всім вимогам нормативних актів, мати ознаки визначеності, тобто давати у відповідних випадках можливість одержати наслідок про наявність чи відсутність у працівника права на премію і про обсяги такого права.

Збільшення розміру премії, що проводиться керівником підприємства на свій розсуд, позбавлення премії повністю чи частково у зв'язку зі скоєнням працівником виробничого упущення має оформлятися наказом.

Згідно ст. 2 Закону «Про оплату праці», заробітна плата включає як постійні складові, так і додаткові, які не є гарантованими та мають індивідуальний характер (премії, окремі надбавки тощо).

Зазначене підтверджує, що заробітна плата працівників не має максимально визначеного розміру і може змінюватися в залежності від конкретних обставин, які обумовлюють складові в оплаті їх праці.

Ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У відповідності з вимогами ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я. У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36цього Кодексу.

Відповідно до копії Наказу № 93 від 01.10.2008 року «Про переміщення працівників» за підписом Директора філії ОСОБА_2, у зв’язку із виробничою необхідністю переміщено з 01.10.2008 року в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, у межах посади, обумовленої трудовим договором, з попереднім графіком робити та без змін умов оплати праці наступних працівників Івано-Франківської філії ВАТ «Концерн Галнафтогаз»: начальника сектору мережа АЗС ОСОБА_1 у сектор мережа АЗС № 4: начальника сектору мережа АЗС ОСОБА_3 у сектор мережа АЗС № 6 (а.с.48т.1)

Згідно з копією Акту перевірки додержання суб’єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування № 13010090321 від 03.04.2014 року, складеного Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області, за результатами перевірки ПАТ «Концерн Галнафтогаз», виявлених порушень вимог законодавства не встановлено (а.с.29-47 т.1).

Згідно з довідкою № 1060/03-01 від 09.10.2013 року ПАТ «Концерн Галнафтогаз» на звернення ОСОБА_1 повідомив про розміри доходів, отриманих ним на підприємстві помісячно за період з 01.01.2007 року по 09.02.2010 року, які склали разом 88921,70грн. (а.с.7-8 т.1).

Згідно з довідкою № 1220/19-02 від 15.11.2013 року, ОСОБА_1 працював в Івано-Франківській філії ВАТ «Концерн Галнафтогаз» з 02.01.2007 року був прийнятий на посаду «Начальник сектору мережі АЗС» з посадовим окладом 1400грн.; з 01.06.2007 року – переведений на посаду «Начальник сектору мережа АЗС» з тим самим посадовим окладом; з 01.01.2008 року встановлено посадовий оклад -1600грн; з 01.07.2008 року встановлено посадовий оклад – 1750грн.; з 01.10.2008 року встановлено посадовий оклад – 1865грн.: з 09.02.2010 року звільнений з роботи за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, з компенсацією за невикористану відпустку у кількості 19 календарних днів. Нарахування заробітної плати та утримання за цей період склали: 84462,85грн. (а.с.49-50 т.1). з даної довідки вбачається, що за оспорюваний період посадовий оклад ОСОБА_1 становив 1865грн., що на 115грн. більше, ніж посадовий оклад до переміщення ОСОБА_1

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02.02.2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Концерн Галнафтогаз» про стягнення заробітної плати в розмірі згідно з попередніми умовами, за період скорочення без попередження про зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення, згідно з попередніми умовами в розмірі 3141,20грн.– відмовлено (а.с.52-57 т.1).

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108 /95 ВР та Інструкцією зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. № 5, визначено структуру заробітної плати:

Основна заробітна плата винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язаці з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Зазначено, що діюче законодавство не містить поняття середня заробітна плата. Середня заробітна плата - макроекономічний показник, який вираховується як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується, виходячи з фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, надбавок, винагород за підсумками роботи за рік і одноразових заохочень. Тобто, середня заробітна плата по підприємству, установі - це економічний показник, який характеризує розмір нарахованої заробітної плати, що припадає на одного працівника підприємства, організації; визначається поділом загальної суми нарахованої заробітної плати на середню чисельність працівників.

В Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. № 5, зазначено, що середніми показниками номінальної заробітної плати є: середня заробітна плата одного штатного працівника облікового складу, що визначається діленням суми нарахованого фонду оплати праці штатних працівників на середньооблікову кількість цих працівників за відповідний період (місяць, квартал, півріччя, рік);середня заробітна плата на одного працівника в еквіваленті повної зайнятості, що визначається діленням суми нарахованого фонду оплати праці найманих працівників (штатних та позаштатних) на їхню середню кількість в еквіваленті повної зайнятості за відповідний період.

Обчислення середньої заробітної плати це порядок визначення заробітної плати, яка виплачується працівнику у випадках, передбачених законодавством. Чинним законодавством передбачений ряд випадків, коли оплата праці та інші виплати, що нараховуються працівнику, розраховуються виходячи з середньої заробітної плати. Розрахунок середньої заробітної плати передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, який потрібен для обчислення сум відпускних, відряджень, вихідної допомоги та ін. Обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших нарахувань, виходячи з розмірів середньої заробітної плати, здійснюється згіднопостанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266, яка використовується для обчислення сум лікарняних, допомоги по вагітності та пологах та інше.

Рівень середньої заробітної плати є економічним показником, який вираховується як середнє арифметичне значення заробітних плат працівників та розраховується, виходячи з фонду оплати праці, а заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Посиланні позивача про те, що його не ознайомлювали з наказом директора Івано-Франківської філії ВАТ «Концерн Галнафтогаз» № 93 від 01.10.2008 року «Про переміщення працівників» не може бути прийняте до уваги, оскільки даний наказ не скасований.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, оскільки не доведено порушення прав позивача. Посилання позивача на те, що його заробітна плата після переведення на посаду начальника сектору № 4 мережі АЗС мала бути не нижчою від середнього заробітку на попередній посаді, оскільки позивач був переміщений в інший структурний підрозділ. Крім того, його заробітна плата також включала премії, яка відповідно до норм трудовго законодавства має індивідуальний характер та застосовується,як заохочення.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» про стягнення заробітної плати - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Івано-Франківського апеляційного суду з дня його проголошення.

Суддя Татарінова О.А.

Повний текст рішення складено 23 жовтня 2018 року.