Рішення № 77325158, 11.10.2018, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/533/18

Провадження № 2/209/644/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2018 року м. Кам'янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Замкової Я.В.

при секретарі - Драгунцевій С.М.

Позивач - ОСОБА_1

Представник позивача - ОСОБА_2

Відповідач - КП КМР "Комунальник"

Представник відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Кам'янської міської ради "Комунальник" про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до КП КМР "Комунальник", в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 06/18-к від 29.01.2018року комунального підприємства Кам’янської міської ради «Комунальник» про звільнення юрисконсульта ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв’язку з прогулом без поважних причин;

- поновити ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта в комунальному підприємстві Кам’янської міської ради «Комунальник»;

- стягнути з комунального підприємства Кам’янської міської ради «Комунальник» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.01.2018р. до дня поновлення на роботі;

- стягнути з комунального підприємства Кам’янської міської ради «Комунальник» на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу та сплаченого судового збору в сумі 1057,20 грн.

В обґрунтування позову вказує, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області по справі № 209/421/14-ц від 10.12.2014 року, було визнано незаконним та скасовано наказ про її звільнення за №71-к від 31 грудня 2013 року по п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін. Поновлено її на роботі юрисконсультом в комунальному підприємстві Дніпродзержинської міської ради «Комунальник» та стягнуто з КП ДМР «Комунальник» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 січня 2014 року по день поновлення на роботі - за 236 днів - 36 060 грн. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області №209/421/14-ц від 16 березня 2015 року рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області №209/421/14-ц від 10.12.2014 року в частині її поновлення на роботі та сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, залишено без змін. Наказом №01/15-к від 17.01.2015р., її було поновлено на посаді юрисконсульта КП ДМР «Комунальник» з 08.01.2014р. Рішенням 12 сесії VII скликання Кам’янської міської ради №550-12/УІІ від 16.12.2016р. змінено найменування комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради «Комунальник» на комунальне підприємство Кам’янської міської ради «Комунальник». З 17.01.2015р. по 20.10.2017р. вона знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. По закінченню декретної відпустки з 23.10.2017р. по 05.02.2018р. вона безпереревно знаходилась на лікарняних, бо хворіла то вона, то її дитина. Згодом вона перебувала на лікарняному в період з 11 грудня 2017 року по 05.02.2018 року. Останній раз вона знаходилась на лікарняному та перебувала на стаціонарному лікуванні з 24.01.2018 року по 05.02.2018 року, що підтверджується листком непрацездатності від 05.02.2018 року, а коли 06.02.2018р. вона вийшла на роботу то дізналась про своє звільнення, ознайомившись під розпис з наказом про звільнення №06/18-к від 29.01.2018р. та отримала трудову книжку із записом про поновлення на посаду юрисконсульта на підставі наказу № 01/15-к від 17.01.2015р. Вважає своє звільнення з посади юрисконсульта КП КМР «Комунальник» незаконним та безпідставним. Звертає увагу суду на істотні на її думку обставини пов'язані зі звільненням, посилаючись на те, що 09.01.2018р. нею були подані заяви до Державної податкової інспекції у Дніпропетровській області, управління соціальної політики Кам’янської міської ради, 18.01.2018р. до Дніпродзержинської місцевої прокуратури про здійснення перевірки підприємства КП КМР «Комунальник», у зв’язку з порушенням законодавства щодо обчислення та сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування по ОСОБА_1, а також 29.01.2018р. нею була подана друга заява до ОСОБА_4 соціальної політики Кам’янської міської ради про здійснення перевірки підприємства КП КМР «Комунальник» і усунення порушень трудового законодавства, стосовно відсутності особистої картки П-2 на ОСОБА_1, не проходження інструктажу з охорони праці, не повідомлення про розмір її заробітної плати, порушення законодавства щодо обчислення та сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування по ОСОБА_1 ОСОБА_5 цього дня, 29.01.2018 року, на її думку її одразу було звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП у зв’язку з прогулом без поважних причин. Вважає, що саме через ці обставини керівництво КП КМР «Комунальник», звільнило її за прогул, оскільки хотіло уникнути перевірок зі сторони контролюючих органів та накладення штрафів, не хотіло показувати в звітах до ОДПІ виплачену їй заробітну плату за Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10.12.2014 року, та сплачувати податки за вказною виплатою по рішенню суду. Також, зазначає, що керівництво КП КМР «Комунальник», чинило їй перешкоди для оскарження наказу про звільнення 06/18-к від 29.01.2018р., відмовилось надати їй копію наказу, ознайомитись з актами про відсутність на роботі №1-№91, та навіть реєструвати її заяву про надання для ознайомлення документів стосовно її звільнення на підприємстві КП КМР «Комунальник». Крім того посилалася, що відсутність на роботі у зв'язку з її хворобою за період з 11.12.2017 року по 05.02.2018 року підтверджується листакми непрацездатності. Таким чиним причини невиходу її на роботу є поважними та не можуть вважатись прогулом в розумінні п. 4 ст. 40 КЗпП України, а тому звільнення її з цієї підстави є незаконним.

20.03.2018 року ухвалою суду було відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження і витребувано з Комунального підприємства Кам'янської міської ради "Комунальник" наступні документи: довідку про доходи (середньоденний заробіток) ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради «Комунальник» станом на день її звільнення; наказ № 33 від 09.12.2011р. про прийняття ОСОБА_1 на посаду юрисконсульта до комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради «Комунальник» на 0,5 ставки; наказ № 1-к від 29.02.2012р. про переведення ОСОБА_1 з 01.03.2012р. на повний робочий день; наказ № 71-к від 31.12.2013р. про звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін; наказ № 32 від 31.12.2013р. про виведення штатної одиниці юрисконсульта з комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради «Комунальник»; наказ №06/18-к від 29.01.2018р. про звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважної причини; акти про відсутність на роботі №1-№91; штатний розпис комунального підприємства Кам’янської міської ради «Комунальник».

27.06.2018 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позову та просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обгрунтування відзиву зазначив, що ОСОБА_6 в позовній заяві вказує, що зверталася з різного роду скаргами на посадових осіб підприємства, до ряду державних органів та органів місцевого самоврядування, проте на момент подачі до суду відзиву на позов, відповідні органи не винесли жодного рішення, яким би фіксувалося порушення чинного законодавства України уповноваженими особами КП КМР «Комунальник» та притягнення їх до відповідальності. Тому, ці твердження позивача є безпідставним припущенням, здійсненим задля введення суду в оману. Про те, що позивач буде відсутня більше трьох годин протягом робочого дня на роботі починаючи з 11.12.2017 р. по 29.01.2018 р. адміністрацію підприємства остання не проінформувала, будь - яких документів на підтвердження наявності поважної причини своєї відсутності протягом робочого дня у зазначений вище період не надала. Це дало підстави для складання актів про відсутність на роботі ОСОБА_1 впродовж робочого дня. Вважає, що ОСОБА_1 своєю безвідповідальною поведінкою та ставленням до своїх обов'язків, спонукала керівництво підприємства до винесення наказу № 06/18-к від 29.01.2018 року про звільнення її з посади юрисконсульта Комунального підприємства Кам'янської міської ради «Комунальник» за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - у зв'язку з прогулом без поважних причин, який того ж дня було надіслано позивачу для ознайомлення. В даному наказі вказувалося, що звільнення відбулося на підставі актів про відсутність на роботі № 1 -91, в яких міститься інформація про день і час прогулу ОСОБА_1 Отже дивлячись на поведінку позивача та зміст коментованої ст. 149 КЗпП України, зауважує, що в діях ОСОБА_1 наявна вина, виражена у виді прямого умислу. Вказує, що додатково відповідачем був направлений директору департаменту охорони здоров'я та соціального населення Кам'янської міської ради ОСОБА_7, запит № 4 від 11.01.2018 року з проханням проінформувати підприємство чи зверталася до медичних закладів КЗ «КМР № 4» ДОР» та КЗОЗ «Центр ПМСД № 3», ОСОБА_1 у період з 03.01.2018 р. по 11.01.2018 р. за медичною допомогою та чи видавався їй лист непрацездатності. На даний запит підприємство отримало відповідь, у виді листа № 19 за підписом головного лікаря КЗ «КМР № 4» ДОР» ОСОБА_5, в якому зазначалося, що ОСОБА_1 з 03.01.2018 р. по 11.01.2018 р. за медичною допомогою до даного лікувального закладу не зверталася. На листку тимчасової непрацездатності не перебувала. Тож дивлячись на те, що Позивач була відсутня більше трьох годин протягом робочого дня на роботі, починаючи з 11.12.2017 р. по 29.01.2018 р., що підтверджують акти про відсутність № 1 - 91, будь - яких документів на підтвердження наявності поважної причини своєї відсутності не надала, як в процесі відсутності так і під час появи на роботі 11.12.2017р., 20.12.2017 р., 02.01.2018р., на повідомлення про вручення не відповідала, а також зважаючи на зміст відповіді головного лікаря КЗ «КМЛ № 4» ДОР» ОСОБА_5 на інформаційний запит, у відповідача були всі підстави звільнити ОСОБА_1 з посади юрисконсульта КП ДМР «Комунальник» за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України як за прогул без поважних причин. Листки непрацездатності від 11.12.2017 р. серія АДК № 149202, 23.01.2018 р. серія АДК № 149334, 05.02.2018 р. серія АДК № 149335, які нібито підтверджують поважну причину відсутності на роботі позивача з 11.12.2017 року по 05.02.2018 року, підприємство отримало лише коли ОСОБА_1 звернулась до суду, отримавши їх в копіях разом з позовною заявою. Посилаючись на ст. 78, 79 ЦПК України, зазначають, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

07.08.2018 року до суду надійшла письмова відповідь на відзив ОСОБА_1, в якій остання вважає заперечення відповідача викладені у його відзиві безпідставними та такими, що не підтверджуються належними доказами і такими, що суперечать нормам діючого законодавства України. Зазначила, що у своєму відзиві (арк. 4 відзиву) відповідач посилається на відповідь КЗ «КМЛ № «ДОР» від 17.01.2018 року за № 19, в якій зазначено, що вона з 03.01.2018 року по 11.01.2018 року за медичною допомогою не зверталась і на листку непрацездатності не перебувала, проте цей лист спростовується іншим листом цього закладу виданий 09 липня 2018 року за № 250 в якому повідомляється, що вона з 09 по 23 січня 2018 року перебувала на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні КЗ «КМЛ № 4 «ДОР» з діагнозом ГХ 2 - кризовий перебіг», а в період з 24.01.2018 року по 05.02.2018 року з діагнозом - «гострий бронхіт». При цьому у відповіді від 09 липня 2018 року за № 250 повідомлено про розбіжність в результаті надання на інформаційні запити від 17.01.2018 року № 19 начальнику управління здоров’я КМР ОСОБА_7 та виникнення помилки. Вважає безпідставними доводи відповідача, що на її адресу відправлялись листи від 11.01.2018 року та від 17.01.2018 року, оскільки за інформацією з сайту "Укрпошта" вона не отримувала листа відповідача від 11.01.2018 року. Лист відповідача від 17.01.2018 року вона отримала лише після її звільнення 23.03.2018 року. 06.02.2018р., вона вийшла на роботу і дізналась про своє звільнення ознайомившись під розпис з наказом про звільнення №06/18-к від 29.01.2018р. та отримала трудову книжку, в якій був запис про її поновлення на посаді юристконсульта здійснений 20.12.2017 року на підставі наказу № 01/15-к від 17.01.2015 року. Крім цього, відповідач не здійснював виплату їй перших 5-ти днів за листками непрацездатності в період з 11.12.2017р. по 29.01.2018 року, а саме: серії АДК №149202, 23.01.2018р. серії АДК №149334, 15.02.2018р. серії АДК 149335, про що свідчить виписка з її банківського рахунку в ПАТ КБ "Приватбанк". Посилаючись на п. 31 Типових правил № 213, вказує, що працівнику має бути оголошено зміст наказу про звільнення, у триденний строк, що також не було зроблено відповідачем.

08.08.2018 року представником відповідача ОСОБА_3 надані письмові заперечення, згідно яких останній просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. На обгрунтування заперечень зазначив, що звільнення ОСОБА_1 більше ніж через місяць після виявлення факту прогулу, не є підставою для визнання звільнення незаконним, оскільки за змістом ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Вказує, що, відмова від надання пояснення працівником, спричиняє негативні наслідки для роботодавця, який надалі може зіткнутися з обвинуваченням у незаконності звільнення з незалежних від нього причин. На його думку, не надання позивачем пояснень, щодо причин своєї відсутності на роботі, свідчить про зловживанням правом, яке надано працівнику ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Відповідач звільнив позивача за прогул із дотриманням усіх вимог КЗпП України до даної процедури, вимагати ж визнання такого звільнення незаконним, посилаючись в суді на наявність поважних причин своєї відсутності на роботі постфактум, ОСОБА_1 не може, оскільки сама повелася недобросовісно і така поведінка носить в собі явні ознаки зловживання правом. Оскільки наданий позивачем зміст роздруківки веб-сторінки сайту «Укрпошта» з мережі Інтернет, не дає змоги пересвідчитись, що інформація є правдивою та взята у суб'єкта який володіє та розпоряджається даним видом інформації, а не створена (скоригована) самим позивачем, вважає, що в даному випадку позивач не має правових підстав стверджувати, що відповідач не надсилав позивачу повідомлення про вручення № 3 від 11.01.2018 р. Доказами того, що КП КМР «Комунальник» намагався отримати від ОСОБА_1 пояснення про причини її відсутності на роботі є повідомлення про вручення № 3 від 11.01.2018 р. та № 5 від 17.01.2018 р., що надсилалися на адресу Позивача, а також акти про відсутність на роботі № 2, 10, 19, які засвідчують, що ОСОБА_1 певний час не перебувала на роботі, але будь-яких документів чи пояснень, з приводу своєї відсутності не надала. Отже підставою вважати, що позивач відсутня на роботі без поважних причин, була саме відсутність будь-яких документів чи пояснень ОСОБА_1, які б підтверджували наявність поважної причини відсутності її на роботі. Керуючись нормами чинного законодавства України, вважає, що процедура звільнення ОСОБА_1 була проведена з дотриманням норм КЗпП України, що свідчить про правомірність наказу № 06/18-к від 29.01.2018 року та відсутність підстав для поновлення на роботі ОСОБА_1 Позовні вимоги, які стосуються стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, так як в даному випадку вони є похідними вимогами і їх задоволення можливе лише у разі незаконного звільнення позивача. Додатково зазначив, що виходячи з умов виплати моральної шкоди, які вказані в коментованій статті 237-1 КЗпП України, п. 5.1. листа Міністерства Юстиції України від 13.05.2004 р. № 35-13/797, яким надаються методичні рекомендації для відшкодування моральної шкоди та зі змісту гі.4,5 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.95р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», треба зауважити, що у позивача відсутні підстави для отримання моральної компенсації.

08.08.2018 року ухвалою суду було відкладено розгляд справи на підставі клопотання представника відповідачаОСОБА_3 про витребування доказів та надання інформації, з цих підстав судом було постановлено витребувати докази з Комунального закладу "Кам'янської міської лікарні № 4" Дніпропетровської обласної ради наступні докази та таку інформацію: чи перебувала ОСОБА_1 на лікуванні в КЗ "КМЛ № 4 ДОР" з 11.12.2017 року по 29.01.2018 року? (якщо так надати завірені копії лікарняних листів у цей період); яким терапевтом видавались лікарняні листи ОСОБА_1 від 23.01.2018р. і від 05.02.2018 року?; надати історії хвороб ОСОБА_1В у період з 11.12.2017 року по 05.02.2018 року; надати відомості про спеціалізацію та графік роботи лікаря, який проводив лікування ОСОБА_1В та який видав лікарняний листок від 11.12.2017 року серії АДК № 149202; надати інформацію про процедуру видачі лікарняних листів, яка застосовується в КЗ "КМЛ № 4 ДОР", дату видачі лікарняних листів та їх серії і номера у різні дні.

12.09.2018 року від представника відповідача ОСОБА_3 до суду надійшли письмові пояснення з приводу лікарняних листів ОСОБА_1, в яких представник відповідача надає власну негативну оцінку змісту та формі наданих позивачем лікарняних листів посилаючись на результати експертного аналізу проведеного спеціалістами управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області, доданого до пояснень. Повторно зазначив раніше викладенні заперечення проти позову та просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

14.09.2018 року позивачем ОСОБА_1 надано до суду її письмову відповідь на письмові пояснення відповідача, в яких позивач повторно зазначила підстави для задоволення позову, викладені нею раніше у її письмовій відповіді на відзив з наданням власної оцінки кожному аргументу сторони відповідача викладених в письмових поясненнях від 12.09.2018 року.Вважає причини свого не виходу на роботу поважними, що підтверджується наданими нею лікарняними листами, що не може вважатися прогулом в розумінні п. 4 ст.40 КЗпП, тому вважає своє звільнення незаконним.

Позивач в судове засідання не з'явилася, надала заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Підтвердила обставини ненадання підприємству лікарняних листів від 11.12.2017 року, від 23.01.2018 року, від 05.02.2018 року, тому що непрацездатність мала триваючий безперервний характер, а тому коли позивач була звільнена вона ще перебувала на лікарняному, а після підприємство вже не прийняло листки напрацещдатності та не сплатило позивачу 5 днів непрацездатності за ними. З цих підстав вважає, що відсутня необхідність допиту свідка - ОСОБА_7

Представник відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, надав заяву в якій просив проводити розгляд справи за його відсутності, заперечував проти позовних вимог. Просив при ухваленні рішення звернути увагу на наступне: позивач під час відсутності на роботі з 11.12.2017 року по 29.01.2018 року не повідомляла про причини своєї відсутності; ОСОБА_1 зобов'язана була повідомляти про наявність у неї лікарняних листів, оскільки її хвороба перешкоджала нормальному процесу її роботи, але позивач цього не зробила і надала лікарняні листи тільки до суду постфактум. З цих підстав, вважає, що в діях позивача вбачається зловживання своїми правами, що не допускається ст.13 ЦК України та суперечить принципам цивільного процесу. На допиті свідка ОСОБА_7 не наполягав.

Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши позиції сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивач була прийнята працювати на 0,5 ставки на посаду юристконсульта в КП ДМР "Комунальник" 09.12.2011 року згідно наказу № 33 від 09.12.2011 року, а 01.03.2012 року була переведена на цій посаді на повний робочий день. (а.с. 29-30, 177-179, 190, 191).

31.12.2013 року наказом КП ДМР "Комунальник" № 71-к від 31.12.2013 року (а.с. 192) ОСОБА_1 була звільнена за п. 1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін, який в подальшому визнано незаконним та скасовано рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.12.2014 року по справі № 209/421/14-ц з поновленням ОСОБА_1 на роботі та стягненням на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.01.2014 року по день поновлення на роботі в сумі 36060 грн., залишеним в цій частині без змін рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.03.2015 року (а.с. 10-15).

Наказом № 01/15-к від 17.01.2015 року позивач була поновлена на роботі юристконсультом КП ДМР "Комунальник" з 08.01.2014 року та запис в її трудову книжку було внесено відповідачем лише 20.12.2017 року із зазначенням про недійсність запису № 9 про звільнення ОСОБА_1 з посади юристконсульта 31.12.2013 року наказом КП ДМР "Комунальник" № 71-к від 31.12.2013 року (а.с. 29 оберт, 31, 78).

ОСОБА_8 № 1-91 КП КМР "Комунальник" (а.с. 79-169) та Табелів обліку робочого часу в грудні 2017 року і січні 2018 року КП КМР "Комунальник" (а.с. 170, 171), відповідачем зазначено, що ОСОБА_1 відпрацювала 11 грудня 2017 року за актом 1 годину, за табелем 2 години, 20 грудня 2017 року - 2 години, 02 січня 2018 року - 2 години, а в періоди з 12.12.2017 року по 19.12.2017 року, з 21.12.2017 року до 02.01.2018 року, з 03.01.2018 року по 29.01.2018 року включно - була відсутня всі робочі дні без поважних причин.

29.01.2018 року ОСОБА_1 звільнена у зв'язку з прогулом без поважних причин за п.4 ст.40 КЗпП України згідно наказу № 06/18-к від 29.01.2018 року (а.с. 29 оберт).

На момент звільнення позивача з роботи, згідно довідки № 51/18 від 20.06.2018 року (а.с. 194) її середньоденна заробітна плата становила 270,65 гривень, що не оспорювалось сторонами у справі.

Як встановлено судом, згідно повідомлень про вручення (а.с. 181-183), листів відповідача № 3 від 11.01.2018 року та № 05 від 17.01.2018 року щодо надання документів про поважність причини відсутності на робочому місці - станом 29.01.2018 року позивач не отримувала.

За час виходів ОСОБА_1 на роботу 11 грудня 2017 року, 20 грудня 2017, 02 січня 2018 року - відповідачем не відбирались її письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі у спірний період, не надавались для ознайомлення ОСОБА_8 про відсутність на роботі, не складались акти про її відмову від підпису в актах, тощо.

Наданий відповідачем лист КЗ «КМР № 4» ДОР» від 17.01.2018 року № 129 (а.с. 185) з приводу того, що ОСОБА_1 у період з 03.01.2018 р. по 11.01.2018 р. за медичною допомогою не зверталася та їй не видавався лист непрацездатності, не містить дату його офіційного отримання КП КМР "Комунальник" та спростовується листом Головного лікаря КЗ "КМЛ № 4" ДОР ОСОБА_5 за № 250 від 09.07.2018 року (а.с. 207-208), а тому не можу бути прийнятий судом як достовірний доказ у справі.

Суд не приймає до уваги надані відповідачем ОСОБА_9 внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві (а.с. 172-176), оскільки останні затверджені в 2017 році (повна дата не відома) та будь-яка інформація щодо ознайомлення з ними ОСОБА_1 - відсутня.

Суд відхиляє аргументи позивача, з приводу того, що причиною її звільнення слугували обставини її звернення з різного роду скаргами на посадових осіб підприємства, до ряду державних органів та органів місцевого самоврядування, оскільки на даний час відповідні органи не винесли жодного рішення, яким би фіксувалося порушення чинного законодавства України уповноваженими особами КП КМР «Комунальник» та притягнення їх до відповідальності.

Під час розгляду справи, позивачем не доведено жодними доказами, обставин того що при її звільненні відповідач не сплатив їй 5 перших днів лікарняних листів, крім цього представником позивача пояснено в заяві від 11.10.2018 року про непред'явлення цих листів відповідачу, у зв'язку з чим, суд вважає ці позовні вимоги позивача передчасними та такими, що не підлягають задоволенню за їх необгрунтованістю.

Зі змісту наданих сторонами заяв по суті справи вбачається, що позивач вважає своє звільнення 29.01.2018 року за прогул незаконним, посилаючись на обставини знаходження в день звільнення на лікарняному, який мав тривалий безперервний характер, а відповідач вважає звільнення законним посилаючись на відсутність на момент звільнення позивача будь-якої інформації щодо знаходження її на лікарняному та зловживання нею своїми правами.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 у період із 11.12.2017 року по 09.01.2018 року, з 09.01.2018 року по 23.01.2018 року включно, а також з 24.01.2018 року по 05.02.2018 року включно, була тимчасово непрацездатна в зв’язку із чим їй були видані відповідні лікарняні листи від 11.12.2017 р. серія АДК № 149202, від 23.01.2018 р. серія АДК № 149334, від 05.02.2018 р. серія АДК № 149335(а.с. 28).

Достовірність вказаних лікарняних листів до теперішнього часу відповідачем не спростована та підверджується витребуваними судом письмовими доказами, а саме: медичними документами КЗ "КМЛ № 4 ДОР" за період з 11.12.2017 року по 05.02.2018 року, зокрема журналом госпіталізаціїї хворих терапевтичного відділення (а.с. 224-224г), журналом обліку консультатвиних висновіків (а.с. 224д-225) медичною картою стаціонарного хворого (а.с. 225а-225в), листками лікарських призначень (а.с. 225г -226а, 226д), епікризом № 8 (а.с. 226б) медичною картою стаціонарного хворого (226в), заявою про видачу лікарняного листа (а.с. 226г), первинним оглядом ОСОБА_1 (а.с. 226є-227), листком лікарських призначень (а.с. 227а-227г) Епікризом № 29 (а.с. 227д-227є) витягом з картки хворої (а.с. 228-229), посвідченням лікаря (а.с. 230), графіком обліку робочого часу лікарні (а.с. 231).

З цих підстав, суд відхиляє наведені стороною відповідача доводи щодо фальсіфікації лікарняних листів та не приймає до уваги додані відповідачем ОСОБА_10 про відсутність на роботі № 1-91 (а.с. 79-169), Табель обліку робочого часу (а.с. 170-171), ОСОБА_9 внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві (а.с. 172-176), ОСОБА_4 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області № 08.2-178/4646 від 06.09.2018 року (а.с.222б-222в), Витягом з ЄРДР від 09.10.2018 року (а.с. 234).

Відповідно до статті 69 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я" та пункту 1 "Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 №532/274/із6-ос/і4о6 (далі - Інструкція) листок непрацездатності являється багатофункціональним офіційним документом, який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності.

Тобто, наведені положення законодавства, у системному зв’язку з нормами статей 77 та 78 ЦПК України, свідчать про те, що саме листки непрацездатності, а не ОСОБА_4 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області № 08.2-178/4646 від 06.09.2018 року, є належним та допустимим доказом тимчасової непрацездатності позивача, який у сукупності з іншими, наявними у справі доказами, відповідно до статті 80 ЦПК України, дає суду змогу дійти висновку про необґрунтованість заявлених доводів представника відповідача про порушення порядку видачі лікарняних листів.

Вказані вище обставини, свідчать про те, що саме листки непрацездатності в даному випадку є належним та допустимим доказом тимчасової непрацездатності позивача ОСОБА_1

Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

ОСОБА_8 зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.43 Конституції України, ст.5-1 КЗпП держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від незаконного звільнення, сприяння у збереженні роботи. Право громадян на працю забезпечується тим, що трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

ОСОБА_8 з п.24 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу .

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки установлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.

Так, за змістом ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов’язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов’язків.

Порушення трудової дисципліни – це невиконання чи неналежне виконання працівником покладених на нього трудовим договором обов’язків без поважних причин, а також недотримання під час виробничого процесу правил поведінки, встановлених чинним законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, наказами і розпоряджаннями роботодавця тощо.

Порушення працівником трудової дисципліни є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

ОСОБА_8 з ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Воно не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Крім того, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за прогул проводиться за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ст.43 КЗпП).

ОСОБА_8 з ст.233 КЗпП працівник має право безпосередньо звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пп. 3, 4, 7, 8 ст. 40 п.1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Як встановлено судом, оскаржуваний наказ від 29.01.2018 року про звільнення позивачки (а.с. 186) містить лише вказівку на факт прогулу, однак не містить дату прогулу та не зазначає підстав застосування такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення і мотивів за яких було обрано даний вид стягнення, не вказує на наявність будь-яких негативних наслідків через допущене порушення та на наявність шкоди.

Суд вважає, що не правильно встановивши причини відсутності позивача на роботі та не зазначивши в наказі про звільнення дати прогулу, відповідач надав виниклим спірним обставинам невірну оцінку чим порушив вимоги трудового законодавства.

Так, дійсно сторонами не оспорюється достовірно встановлений факт того, що позивачка була відсутня на своєму робочому місці з 11.12.2017 року по 05.02.2018 року, але причина такої відсутності відповідачем не з'ясовувались та не перевірялись, будь-які пояснення працівника ОСОБА_1 з цього приводу не відбирались.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, зокрема, у випадку прогулу (в т.ч. відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В даній справі суд вважає, що позивачем доведений факт поважності неявки її на роботу в період з 11.12.2017 року по 05.02.2018 року, що не спростовано відповідачем.

Посилання відповідача на те, що до цього позивач була тривалий період часу відсутня на роботі, спростовується тим, що про ці обставини було відомо керівництву підприємства. При цьому матеріали справи не містять доказів, що роботодавець кваліфікував попередню відсутність у листопаді-грудні 2017 року як порушення трудової дисципліни, і головне в наказі про звільнення, який оспорюється у цій справі, відсутні посилання на будь-які дати прогулу.

Таким чином, у справі є встановленим, що позивач з причини непрацездатності, яка носила триваючих безперервний характер знаходилась на лікарняному з 11.12.2017 року по 05.02.2018 року, що позбавляло останню надати відповідні лікарняні листи відповідачу в період до 05.02.2018 року.

Окрім цього, роботодавець, на думку суду, обрав вид стягнення у вигляді звільнення, не звертаючи уваги на те, що працюючи з 2011 року на підприємстві позивач до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, принаймі матеріали справи іншого не містять. Також роботодавець не вказував взагалі, які були для нього негативні наслідки за фактом не виходу позивачки на роботу у зв'язку з хворобами і що цим йому завдана будь-яка шкода.

З цих підстав, суд відхиляє аргументи сторони відповідача щодо прямого умислу не виходу позивача на роботу в період з 11.12.2017 року по 05.02.2018 року та зловживання нею своїми правами.

Таким чином, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення позивачки на роботі, суд вважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до розрахунку наданого роботодавцем суду у довідці про середній заробіток (а.с. 194), який складено відповідно до норм законодавства, середньоденний заробіток позивача на момент її звільнення склав – 270,65 грн., кількість робочих днів вимушеного прогулу за п'ятиденний графіком робочої неділі становить 178 днів (з 29.01.2018 року по 10.10.2018 року включно), а тому загальна сума, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача становить 270,65грн. х 178 дн. = 48175,70 грн.

Оскільки позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в позовній заяві від 22.03.2018 року позивачем не заявлені, суд вважає недоцільним дослідження доводів ізаперечень сторони відповідача з цих обставин.

Задовільняючи частково позов ОСОБА_1, суд дійшов висновку про те, що відповідач не вжив всіх можливих заходів, спрямованих на з'ясування причин відсутності позивача на підприємстві, що передбачено вимогами КЗпП України та в наказі про звільнення позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України відповідачем не зазначено дати прогулу, підстав застосування такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення, мотивів за яких було обрано даний вид стягнення, не вказано на наявність будь-яких негативних наслідків з вини позивача та на наявність завданої підприємству шкоди, у зв'язку з чим порушені трудові права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги щодо оплати ОСОБА_1 перших пя'ти днів листків непрацездатності, суд вважає необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на підставі ст. 141 КЗпП, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача по справі на користь позивача понесені нею витрати на правову допомогу в сумі 5500 грн. та сплачений судовий збір в сумі 1057,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 19, 141, 247, 259, 265, 268, 279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 51937, м. Кам'янське пр. Івана Франка, 22-125, до Комунального підприємства Кам'янської міської ради "Комунальник" (ЄДРПОУ 36981122, юридична адреса: 51925, м. Кам'янське, площа Гагаріна будинок 3), про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства Кам'янської міської ради "Комунальник" № 06/18-К від 29.01.2018 рокупро звільнення ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в Комунальному підприємстві Кам'янської міської ради "Комунальник" на посаді юристконсульта.

Стягнути з Комунального підприємства Кам'янської міської ради "Комунальник" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 48175 гривень 70 копійок за період з 29 січня 2018 року до 11 жовтня 2018 року.

В частині зобов'язання оплати перших пя'ти днів листків непрацездатності - відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства Кам'янської міської ради "Комунальник" на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на отримання правової допомоги в сумі 5500 гривень та сплачений судовий збір в сумі 1057,20 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області до або через Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення - 16 жовтня 2018 року.

Суддя Я.В. Замкова