Рішення № 77305277, 23.10.2018, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/9917/18

Провадження № 2/750/2454/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2018 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:

судді Карапута Л.В.,

секретаря Пишенко М.М.,

за участі позивача, представника відповідача Державної казначейської служби України - ОСОБА_1, прокурора Бабич Є.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області про визнання факту, стягнення трьох відсотків річних, інфляційного збільшення сум матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в:

19 вересня 2018 року позивач подав позовну заяву та уточнивши 23 жовтня свої позовні вимоги просив визнати, що протиправні дії управління Державної казначейської служби у м.Чернігові Чернігівської області встановлені у постанові Новозаводського районного суду м.Чернігова від 12.08.2014р. в частині повернення без виконання виконавчого листа № 2-а-128/11 (№2515/8856/2012) і скасування судом рішення про відмову у прийнятті виконавчого листа № 2-а-128/11 (№2515/8856/2012 призвело до затримки у виконанні судового рішення і призвело до матеріальної шкоди у сумі 20905 (двадцять тисяч дев’ятсот п’ять) грн. 09 коп., що становить 3 % річних –1081 (одна тисяча вісімдесят одна) гривень 26 коп., інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 19823 (дев’ятнадцять тисяч вісімсот двадцять три) грн. 61 коп.; визнати, що порушення Державною казначейської службою України строку виконання судових рішень визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» - протягом трьох місяців і відмова у нарахуванні і виплаті компенсацій за несвоєчасне виконання судових рішень призвело до матеріальної шкоди 20905 (двадцять тисяч дев’ятсот п’ять) грн. 09 коп., що становить 3 % річних –1081 (одна тисяча вісімдесят одна) гривень 26 коп., інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 19823 (дев’ятнадцять тисяч вісімсот двадцять три) грн. 61 коп.; стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2, адреса реєстрації місця проживанням ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН- НОМЕР_1 суму у розмірі 20905 (двадцять тисяч дев’ятсот п’ять) грн. 09 коп., що становить 3 % річних –1081 (одна тисяча вісімдесят одна) гривень 26 коп., інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 19823 (дев’ятнадцять тисяч вісімсот двадцять три) грн. 61 коп. шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що у судових рішеннях прийнятих на його користь про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Новозаводської у м.Чернігові ради зробити перерахунок та здійснити виплату ОСОБА_2 за 2009 рік і 2010 рік, 2011 рік як інваліду війни 3 групи разової грошової допомоги до 05 травня відповідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі семи мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплаченої грошової допомоги», здійснити нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік у розмірі передбаченому ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Позивач зазначив, що у зв'язку із невиконанням рішень суду у строки передбачені статтями 46,124 Конституції України, Законами України «Про виконавче провадження», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і статті 625 Цивільного Кодексу України», позивач був позбавлений можливості отримати належну йому суму боргу, а відтак вважає, що має право на отримання компенсації і інфляційних втрат за порушення встановленого законом строку перерахування коштів.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав та наполягав на задоволенні.

Представник Управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області подав заяву про розгляд справи без участі представника.

Представник Державної казначейської служби України проти позову заперечував, просив відмовити з підстав, вказаних у відзиві.

Прокурор проти позову заперечував.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

20 липня 2010 року рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова задоволено позов позивача. Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради зробити перерахунок та здійснити виплату ОСОБА_2 за 2009 рік і 2010 рік як інваліду війни 3 групи разової грошової допомоги до 05 травня відповідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі семи мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплаченої грошової допомоги» (а.с.12-13) .

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 21.04.2011 вказане рішення суду залишено без змін ( а.с. 14).

23.06.2011 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області ОСОБА_3 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 27277002 на виконання виконавчого листа № 2290/10 і наданий строк до виконання до 30.07.2011 (а.с. 15).

03 листопада 2014 року позивач подав заяву про виконання рішення суду від 20.7.2010 до управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (а.с. 18).

20.11.2015 управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області листом повідомило про передачу судових рішень по справі №2290/10 до головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівської області 12.01.2015 ( а.с. 19-20).

Згідно листа Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівської області від 08.12.2015 №15-10/413/9445 судові рішення по справі №2-2290/10 були прийняті Державною казначейською службою України 12.01.2015 (а.с. 21-22).

25.05.2017 ДКС України виплатило кошти 7628,0 грн. на виконання виконавчого листа №2-2290/10 згідно з платіжним дорученням № 597 від 24.05.2017.

Тримісячний строк виконання виконавчого листа № 2-2290/10 і рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 20.07.2010 сплив 12.04.2015.

Строк несвоєчасного виконання судового рішення – 775 днів.

24.03.2018 позивач звертався до Державної казначейської служби України із заявою провести нарахування і забезпечити виплату компенсації і інфляційних втрат за порушення строку виконання судових рішень.

Листом від 06.04.2018 №5-13/2303-5879 ДКС України вказала, що рішення суду по справі №2-2290/10 має зобов’язальний характер і тому компенсація не нараховується (а.с. 24-25).

Позивачем було надано розрахунок компенсації 3 % річних відповідно до статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Розрахунок 3% річних з часу закінчення трьохмісячного строку перерахування коштів:

7628 грн. *3% (0,03) /365 * 775 = 485,89 грн. З часу від 12.04.2015 і до перерахування коштів 25.05.2017 = 775днів (а.с. 45).

Позивач надав розрахунок інфляційних втрат у якому розпочав розрахунок з липня 2011 року (23.06.2011 відкрито виконавче провадження на виконання постанови від 20.07.2010) і до 25.05.2017 (дата виплати коштів) шляхом перемноження суми заборгованості 7628,0 грн. і коефіцієнтів інфляції 7628,0 грн. х 2.1147644 (індекс за весь час виконання ) – 7628,0 = 8503.42 грн. (а.с. 45,46,47).

Право на отримання інфляційних витрат узгоджується із судовою практикою Європейського Суду з прав людини у справах «ОСОБА_3 проти України» заява №43483, рішення від 14.12.2006 пункти 22,23,27,29, «Карпухан та 19 інші проти України» рішення від 10.03.2010.

10 січня 2011 року постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова частково задоволено позов позивача. Зобов’язано УПСЗН Новозаводської районної у м. Чернігові ради здійснити ОСОБА_2 нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік у розмірі передбаченому ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") (а.с.28-29).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 вказану постанову Новозаводського районного суду м.Чернігова залишено без змін ( а.с.30).

06.01.2012 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 30670042 на виконання виконавчого листа № 2-а-128/11 і наданий строк до виконання до 13.01.2012 (а.с. 31).

При виконані виконавчого листа № 2-а-128/11 вимоги Закону України «Про виконавче провадження» N 606-XIV виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не виконані.

29 січня 2015 року позивач звернувся до Управління ДКСУ у м.Чернігові із заявою про прийняття на виконання виконавчого листа №2-128/11 (№2515/8856/2012) (а.с. 38).

Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігові від 12.08.2014 визнано протиправними дії від 01.07.2014 року № 04-05/1677 у прийнятті на виконання і поверненню виконавчого листа № 2-а-128/11 (№2515/8856/2012; скасовано рішення Управління Державної казначейської служби у м.Чернігові Чернігівської області від 01.07.2014 року № 04-05/1677 про відмову у прийнятті на виконання і поверненню виконавчого листа № 2-а-128/11 (2515/8856/2012), зобов'язав Управління Державної казначейської служби України у м. Чернігові Чернігівської області прийняти до виконання виконавчий лист 2-а-128/11 (№2515/8856/2012) (а.с. 32-36).

13.11.2014 ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду вказана постанова була залишена без змін (а.с. 37).

29 січня 2015 року позивач подав заяву про виконання рішення суду від 10.1.2011 до управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (а.с. 38).

20.11.2015 листом управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області повідомило про передачу судових рішень по справі №2-а-128/11 до головного управління Державної казначейської служби України 09.07.2015 ( а.с. 19-20).

Згідно листа Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівської області від 08.12.2015 №15-10/413/9445 судові рішення по справі №2-а-128/11 були прийняті Державною казначейською службою України 09.07.2015 (а.с. 21-22).

13.12.2017 ДКС України виплатила 3446,0 грн. нараховані за постановою суду від 10.01.2011 по справі № 2-а-128/2011 згідно з платіжним дорученням № 182935 від 12.06.2018.

З огляду на строк виконання судового рішення по справі № 2-а-128/2011 888 днів позивач має право на отримання компенсації 3% річних за несвоєчасне виконання за 797 днів з 09.10.2015 по 13.12.2017.

24 березня 2018 року позивач звернувся до ДКС України із вимогою провести нарахування і забезпечити виплату компенсації і інфляційних втрат за порушення строку виконання судових рішень ( а.с. 39).

У листі від 06.04.2018 № 5-13/2303-5879 ДКС України повідомила про відсутність підстав для нарахування компенсації в розмірі 3% річних і інфляційні витрати (а.с. 24-25).

Позивачем було надано розрахунок компенсації 3 % річних відповідно до статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (а.с. 45).

Розрахунок 3% річних з часу закінчення трьохмісячного строку перерахування коштів.

Формула розрахунку компенсації у розмірі 3% річних:

Сума заборгованості Х відсоткову ставку / кількість днів у році Х кількість днів прострочення

3446 грн. *3% (0,03) /365 * 797 = 240,67 грн. З часу від 09.10.2015 і до перерахування 13.12.2017 = 797 днів.

Позивач надав розрахунок інфляційних втрат у яком початком розрахунку є період з 06.01.2012 (дата відкриття виконавчого провадження) по 13.12.2017 (дата виплати коштів) шляхом перемноження заборгованості 3674.00 грн. і індекс інфляції за весь період = 2.2695952 – 3674,0 = 4664.49 грн. (а.с. 45,46,47).

2 червня 2011 року рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради провести ОСОБА_2 перерахунок і виплату щорічної разової разової грошової допомоги до 05 травня за 2011 рік, як інваліду війни 3 групи, згідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с. 40).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2011 вказана постанова залишена без змін ( а.с. 41) .

06.04.2012 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області ОСОБА_3 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 32495321 на виконання виконавчого листа № 2-а-6124/11 і наданий строк до виконання негайно.

При виконані виконавчого листа № 2-а-6124/11 вимоги Закону України «Про виконавче провадження» N 606-XIV виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не виконані.

Згідно листа Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області від 08.12.2015 №15-10/413/9445 судові рішення і виконавчій лист по справі №2-а-6124/2011 були прийняті ДКС України 09.10.2015 (а.с. 21-22).

18 червня 2018 ДКС України виплатило кошти 4838,0 грн. на виконання виконавчого листа №2-а-6124 згідно із платіжним дорученням № 182935 від 12.06.2018.

Тримісячний строк виконання виконавчого листа № 2-а-6124/11 сплив 09.01.2016

Строк несвоєчасного виконання судового рішення – 892 днів.

Листом від 23.07.2018 №5-13/498-17941 Державна казначейська служба України вказала, що рішення суду по справі №2-а-6124/2011 має зобов’язальний характер компенсація у зазначеній категорії справ не нараховується ( а.с. 44).

Позивачем було надано розрахунок компенсації 3 % річних відповідно до статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Розрахунок 3% річних з часу закінчення трьохмісячного строку перерахування коштів.

4838 грн. *3% (0,03) /365 * 892 = 354,7 грн.

З часу від 09.01.2016 і до часу перерахування коштів 18.06.2018 = 892 дні.

Позивач надав розрахунок інфляційних втрат, де початком розрахунку взяв період з 06.04.2012 дата відкриття виконавчого провадження) по 18.06.2018 р. (дата виплати коштів) шляхом перемноження заборгованості в розмірі 4838.00 грн. і індексу інфляції за весь період 2.3757585 -4838 = 6655.92 грн.

Гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на справедливий суд розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції. («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40).

У пілотному рішенні «ОСОБА_4 проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «…що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року).

У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v.Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).

В пункті 19 справи «Бурмич та інші проти України» від 12 жовтня 2017 року, Європейський суд з прав людини вказує, що незважаючи на значний проміжок часу після винесення пілотного рішення у справі ОСОБА_4 від 15 жовтня 2009 року, Українському Уряду поки не вдалося здійснити необхідні загальні заходи, здатні вирішити корінні причини системної проблеми, визначеної Судом, і забезпечити ефективний засіб захисту усіх потерпілих на національному рівні.

Відповідно до усталеної практики Суду термін потерпілий означає особу, на яку безпосередньо здійснюється вплив діями чи бездіяльністю. Існування порушення Конвенції можливе навіть за відсутності шкоди. Отже, рішення чи захід на користь заявника не є в принципі достатніми для позбавлення його статусу потерпілого, якщо державні органи не визнали порушення, прямо або по суті, та не надали за це порушення компенсації, справа Ромашов проти України, заява № 67534/01, рішення від 27.07. 2004 року, див. також справу «Коваль та інші проти України», п.125, рішення від 15.11.2012р.

Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Бурдов проти Росії», «ОСОБА_4 проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Європейський суд неодноразово висловлював позицію, що відсутність бюджетних коштів (їх розподіл) не може бути виправданням (підставою) для невиконання судових рішень (справи: «Войтенко проти України», «Кечко проти України», «Півень проти України», «ОСОБА_4 проти України» тощо).

Рекомендації і рішення Комітету ОСОБА_5 Європи.

У засіданні 5-7 грудня 2017 року Комітет ОСОБА_5 Європи прийняв рішення у справах групи ОСОБА_4, груп Жовнер і Бурмич та інші проти України (заяви No. 40450/04, 56848/00, 46852/13) в частині контролю за виконанням судових рішень. У пункті 4 підкреслював, що такий спеціальний механізм повинен передбачати, відповідно до вимог Конвенції, як це передбачено прецедентним правом Суду, адекватне та достатнє відшкодування всім претендентам, які мають дійсні скарги, включаючи виконання рішень національних судів, як і раніше застосовуються, виплати відсотки ставки та відшкодування моральної шкоди та витрат.

В статті 8 Конституції України вказано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

За статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30.03.2016 року у справі № 6-2168цс15.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

В статті 5 вказаного закону значиться, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_5 України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845).

Відповідно до п. 2 Порядку № 845 безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Відповідно до п.6 ч.1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини вказав, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Суб'єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

З огляду на Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Державна казначейська служба України є органом виконавчої влади, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 ЦК України.

Захист цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до рішення ОСОБА_6 палати Верховного суду від 16 травня 2018 року справа № 686/21962/15-ц встановлено, що згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

ОСОБА_6 Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, суд приходить до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 суми у розмірі 20905 грн. 09 коп., яка складається з 3 % річних –1081 гривень 26 коп., інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 19823 грн. 61 коп. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку. В задоволенні позову в іншій частині слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) суму у розмірі 20905 грн. 09 коп., яка складається з 3 % річних –1081 гривень 26 коп., інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 19823 грн. 61 коп. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України (місце знаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 37567646) з єдиного казначейського рахунку.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено 23.10.2018.

Суддя Л.В. Карапута