Рішення № 7730442, 02.02.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.10                                                                                 Справа № 8/285(11/112).

За позовом Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ,

до Приватного підприємства «Торговий дім «СеВер»», с. Чорнухине Перевальського району Луганської області, -

про стягнення 10 552 грн. 35 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників:

від позивача –Кравцова І.С., юрисконсульт, - довіреність №01-16/597 від 12.08.2009 року;

від відповідача –представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача:

заборгованості в сумі 10552,35 грн. за договором №282 від 23.01.2006 про тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, укладеного між сторонами 23.01.06 року;

судових витрат.

У зв’язку з надходженням цього позову господарським судом Луганської області порушено провадження по справі №11/112.

Рішенням господарського суду від 20.07.09 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.11.09 року рішення суду І інстанції скасовано, а справу спрямовано до господарського суду Луганської області на новий розгляд.

Розпорядженням заступника голови –в.о. господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 08.12.09 року розгляд справи доручено судді Середі А.П.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено з 22 грудня 2009 року до 19 січня 2010 року –у зв’язку з неявкою відповідача.

14.01.10 року відповідач через канцелярію суду подав відзив на позов (вих. №б/н та без дати), згідно якому позов не визнав, вважаючи його незаконним та необґрунтованим;

у відзиві відповідач поставив перед судом питання про розірвання додаткової угоди №001 від 01.08.2006 року до договору №282 від 23.01.2006 року та про відновлення «положення, яке існувало до порушення прав і законних інтересів ПП «ТД «СеВер»», а саме: повернутися до умов договору №282 від 23.01.2006 року, без внесених змін», - тобто дві останні вимоги за своєю суттю є позовними вимогами. Однак з цього відзиву та доданих до нього документів вбачається, що відповідач не додав до нього доказів сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також докази надсилання цього пакету документів на адресу позивача (як копії позовної заяви, її нормативного та документального обґрунтування).

З огляду на останню обставину суд хвалою від 19.01.10 року запропонував відповідачу привести ці вимоги у відповідність до вимог чинного господарсько-процесуального законодавства. Однак з матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав пропозицію суду, - а тому вищезгаданий відзив на позов суд вважає лише відзивом, а не і заявою, яка містить позовні вимоги.

До початку судового засідання, призначеного на 02.02.10 року, представником позивача заявлено клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його судом задоволено.

У судовому засіданні він позов підтримав у повному обсязі, мотивуючи його тим, що відповідач неналежним чином виконував умови вищезгаданого договору.

Представник подав до суду письмові пояснення (вих. №01-16/35 від 02.02.10 року), у яких ставить суд до відома про те, що має намір збільшити позовні вимоги, про що «суд та відповідач за первісним позовом будуть повідомлені письмово».

Виходячи з того, що заява про збільшення позовних вимог станом на 02.02.10 року до суду не подана, а термін розгляду справи закінчується 08.02.10 року, що не надає суду реальної можливості подальшого відкладення її розгляду, суд здійснив розгляд спору в межах первісно заявленого позову.

Відповідач участь у судовому засіданні свого повноважного представника не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, заяву про розгляд спору по суті за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (відзив на позов; та ін.).

Представник позивача заявив усне клопотання про розгляд спору по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, мотивуючи його тим, що двомісячний термін нового розгляду спору добігає кінця 08.02.10 року, а для вирішення спору по суті у справі маються усі належні та допустимі докази; подальше затягування з розглядом спору призведе до порушення охоронюваних законом прав позивача.

          З урахуванням викладеного, враховуючи обставини справи та наявні у ній докази, приймаючи до уваги, що термін судового розгляду справи добігає кінця 08.02.10 року, що унеможливлює подальше відкладення її розгляду, керуючись ст.ст.4-3,22,32-34,43,69 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе здійснити розгляд цього спору по суті у даному судовому засіданні за відсутності відповідача, - на підставі наявних у справі доказів.

          І.Заслухавши представника позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

1. 23.01.06 року між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (Робочий орган) та Приватним підприємством «Торговий дім «СеВер»»(Користувач) укладено договір №282 тимчасового користування місцем розташування рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, - згідно якому Робочий орган передає, а Користувач приймає по Акту приймання-передачі, який є невід»ємною частиною цього договору і додається до нього згідно з Додатком №1, у тимчасове платне користування місця, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, які знаходяться за адресами:

вул. Ватутіна (в районі будинку №1 кафе-бару «Плазма»).

Вказані у п.1.1 місця Користувач використовує виключно для розташування рекламних засобів, а саме: тимчасових світлових щитів розміром 6,0 х 3,0м, після прийняття відповідного рішення виконавчого комітету Луганської міської ради про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами на вищевказаних місцях (п.1.2).

Передача місць, вказаних у п. 1.1, здійснюється в день підписання цього договору згідно Акту приймання-передачі (п.2.1).

За користування місцями розташування рекламоносіїв Користувач сплачує щомісячну плату у розмірі 275,40 грн., розмір якої встановлюється згідно Порядку, затвердженому рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради (п.3.2).

Плата за тимчасове користування місцем розміщення рекламного засобу сплачується з моменту отримання у встановленому порядку дозволу на розміщення зовнішньої реклами у місті Луганську щомісячно –до 05 числа звітного календарного місяця (п.3.4).

Сторони встановили, що розмір плати за користування місцями переглядається у випадку прийняття відповідного рішення виконавчого комітету Луганської міської ради та в інших випадках, передбачених діючим законодавством України (п.3.7).

Користувач зобов’язаний своєчасно та у повному обсязі вносити плату за користування місцями розташування рекламних засобів (п.4.4.2).

Відповідно до п.5.1.1 договору у випадку несвоєчасної або неповної сплати за місця розташування рекламних засобів Користувач сплачує пеню у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, яка діяла у термін прострочення. Стягнення заборгованості проводиться у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Термін дії договору – з 23 січня 2006 року до 24 січня 2010 року (п.6.1).

Зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни договору спір вирішується у судовому порядку. Зміни і доповнення до даного договору вносяться шляхом укладення додаткових угод (п.6.3) (а.с.9-11).

Місце розміщення рекламоносія передано ПП «ТД «СеВер»23.01.06 року, що підтверджується актом прийому-передачі, - Додаток №1 до договору (а.с. 12); до нього також додано Додаток №2 - розрахунок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламоносіїв (а.с. 13).

01.08.06 року між тими ж сторонами укладено Додаткову угоду №001, відповідно до якої внесено зміни до наступних пунктів основного договору (цитуються –з урахуванням предмету спору):

п.3.2, - встановлено розмір щомісячної плати за користування місцем розміщення рекламоносія у сумі 979,20 грн. (п.1 додаткової угоди);

п.3.4, - плата за користування місцем розміщення рекламоносія вноситься щомісячно до 20 числа звітного календарного місяця шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Робочого органу (п.3 додаткової угоди);

п.5.1.1, - відповідно до якого у випадку несвоєчасної або неповної сплати за місяця розташування спеціальних конструкцій Користувач сплачує пеню згідно з діючим законодавством України. Стягнення заборгованості проводиться у порядку, передбаченому чинним законодавством України (п.5 додаткової угоди).

Дана угода набирає чинності з 01.08.06 року і діє до закінчення терміну дії договору (п.7 додаткової угоди) (а.с.14).

1.1.Згідно з рішенням 10-ї сесії Луганської міської ради 5-го скликання від 24.10.06 року №10/30 «Про створення Відділу реклами Луганської міської ради та інші питання, пов’язані з цим», - у структурі виконавчих органів названої ради створено відділ реклами (а.с. 18-19).

Розпорядженням Луганського міського голови від 24.11.06 року №207 «Про затвердження Положення про Відділ реклами Луганської міської ради»затверджено назване Положення, відповідно до якого Відділ є юридичною особою (а.с.16).

20.02.07 року між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (Цедент) та Відділом реклами цієї ж ради (Цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до п. 1 якого Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає кредитором за усіма договорами тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, укладеними між Цедентом та суб’єктами підприємницької діяльності, яким видано дозволи на розміщення зовнішньої реклами (а.с.28), - тобто з 20.02.07 року належною стороною за спірним договором та Додатковою угодою №050 від 01.08.06 року Робочим органом став Відділ реклами Луганської міської ради.

Таким чином, Відділ реклами є належним позивачем по цій справі щодо виконання умов договору №282 від 23.01.06 року та додаткової угоди №001 від 01.08.06 року до нього.

2.Як вбачається з висунутих позивачем мотивів звернення до суду з цим позовом, а також з розрахунку суми останнього, він, керуючись вищезгаданим основним договором та додатковою угодою до нього, з 01.08.06 року став вимагати внесення відповідачем плати за користування місцями розміщення рекламоносіїв у розмірі 979,20 грн. за місяць.

Однак, відповідач за серпень 2006 року сплатив лише 550,80 грн.; за вересень 2006 року плату не вніс; за період з 01.10.06 року по 31.01.08 року він вносив плату у розмірі 979,20 грн. щомісячно, але з 01.02.08 року по 28.02.09 року став вносити її у розмірі 275,40 грн. щомісячно (тобто у розмірі, встановленому основним договором, без врахування умов укладеної між сторонами 01.08.06 року додаткової угоди №001) (а.с.8).

Такі свої дії відповідач мотивував тим, що (відзив на позов від 15.05.09 року за вих. №б/н) (а.с.35-39):

1)додаткову угоду №001 від 01.08.06 року підписав не керівник підприємства, а «під пильним вимаганням та загрозою посадових осіб Робочого органу знесення спеціальної конструкції та розірвання договору тимчасового користування місцем розміщення рекламного засобу»додаткову угоду від імені директора підписала інша особа.

Судом звернуто увагу на те, що жодних доказів фактичного вчинення таких дій «іншою особою»відповідач до справи не надав; додаткову угоду з цих підстав не оспорив.

2)на думку відповідача, робочий орган, склавши розрахунок плати за Додатковою угодою №001, припустився порушення чинного законодавства та тарифу, встановленого Порядком плати за тимчасове користування місцем розташування рекламоносіїв, затвердженого рішенням виконкому Луганської міської ради від 12.07.06 року №147.

Судом звернуто увагу на те, що відповідач не надав до справи доказів оспорювання ним застосованого робочим органом рівня плати як на момент укладення додаткової угоди №001 від 01.08.06 року, так і станом на 01.02.08 року (дати відмови відповідача від внесення плати у розмірі, встановленому додатковою угодою №001 від 01.08.06 року).

3)постановою господарського суду Луганської області від 23.01.07 року по справі №16/637-н-ад п.31 Правил розміщення зовнішньої реклами на території міста Луганська, затвердженого рішенням міської ради від 21.06.04 року №205/29, –скасовано.

Також рішенням міськвиконкому від 13.04.07 року №115 скасовано рішення міськвиконкому від 12.07.06 року №147 «Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська»та внесені зміни до п.31 вищеназваних Правил, на підставі яких обчислювався новий розмір плати невірного його визнання

З огляду на це, на думку відповідача, позивач припустився бездіяльності, не вживши заходів до інформування відповідача про прийняття вищезгаданих рішень та внесення змін до укладеного між сторонами договору.

4)Ціна, встановлена додатковою угодою №001 від 01.08.ю06 року, на думку відповідача, не відповідає вимогам чинного в Україні законодавства, а саме: ст.ст.20-23,186 Господарського кодексу України та ін.

Схожа позиція викладена у другому відзиві відповідача на позов (вих. №б/н від 14.01.10 року).                                        Плата за тимчасове користування місцями сплачується з наступного дня після прийняття рішення виконавчим комітетом Луганської міської ради про налдання                     

Перевіряючи доводи ПП «ТД «СеВер»»щодо підстав неповної сплати ним місячних платежів за користування місцями розташування рекламних засобів, суд встановив, що постановою господарського суду Луганської області від 23.01.07 року (справа №16/637н-ад) за адміністративним позовом ТОВ «Вест-Медіа»та ТОВ «Медіа-Пресс»до Виконавчого комітету Луганської міської ради –про скасування рішення –позов задоволено, а саме:

визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.06 року №147 «Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська»;

визнано незаконним рішення Виконавчого комітету Луганської міської ради від 21.06.04 року №205/29, яким затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами на території міста Луганська»- в частині абзацу 2 пункту 31 цих Правил (скасований абзац мав наступну редакцію: «При цьому площа місця розташування рекламного засобу дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину»).

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 12.04.07 року це рішення суду залишено без змін, - тобто набрало чинності з вказаної дати.

Таким чином, на дату укладення між сторонами за цим спором додаткової угоди №001 від 01.08.06 року до основного договору рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 року №147 «Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська»- було чинним.

З урахуванням факту скасування рішення міськвиконкому від 12.07.06 року за №147 судом досліджено питання про те, яким рішенням органу місцевого самоврядування у попередні періоди (до 23.01.06 року) регулювалося питання оплати вартості послуг за розміщення рекламоносіїв, при цьому встановлено, що воно регулювалося рішеннями міськвиконкому від 26.09.02 року за №215 «Про Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності м. Луганська»(а.с.82-84) та від 23.07.03 року за №270/19 (одноіменне), - однак обидва рішення були скасовані рішенням виконкому Луганської міськради від 12.07.06 року №147 «Про Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська»; останнє, в свою чергу, скасоване вищезгаданою постановою господарського суду Луганської області від 23.01.07 року (справа №16/637н-ад).

Отже, обидва ці рішення (№215 та №270/19) не можуть бути застосовані при вирішенні даного спору по суті.

Позивач при укладенні спірної додаткової угоди №001 правомірно керувався рішенням виконкому Луганської міськради від 12.07.06 року №147 «Про Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська».

                    Позивач правомірно

ІІ.Заслухавши представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з таких підстав.

Однією з засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ст. 3 ЦКУ).

Частинами 1-2 ст. 6 цього Кодексу конкретизовано поняття засад свободи договору, відповідно до яких сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Але, незважаючи на це, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.3 ст. 6). Як сказано у ст.11 ЦКУ, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, які встановлені актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, між іншим, являються договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.                     Частинами 1-5 статті 203 ЦКУ встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Згідно ст.207 ЦКУ, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Пунктом 1 статті 208 цього Кодексу визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

          Як сказано у частині 1 ст. 626 Цивільного кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ). Частиною 1 ст. 628 ЦКУ передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

А стаття 629 Цивільного кодексу містить імперативну норму: договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку (ч. 1 ст. 630 ЦКУ).

Відповідно до правила частин 1 та 2 ст. 631 ЦКУ, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.           Як сказано у ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.           Безумовно, істотною умовою договору є ціна (розмір плати за користування місцем розташування рекламоносіїв)), - без її визначення та включення до умов договору (додаткової угоди до нього) вона не могла бути укладена. Згідно ч. 1 ст. 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Дослідивши договір №282 від 23.01.06 року, суд вважає, що сторони при його укладенні, крім загальних вимог щодо дійсності правочину, дотрималися також і вимог частини 1 ст. 651 ЦКУ, згідно якій зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладаючи спірну додаткову угоду в частині визначення ціни (плати за користування місцями розташування рекламоносіїв), сторони, на думку суду, також дотрималися вимог чинного законодавства і у цій сфері.

Так, з умов договору №282 вбачається, що сторони керувалися частинами 1-2 ст. 632 Цивільного кодексу, згідно яким ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Обов’язок сторін за договором дотримуватися порядку визначення істотних умов, у т.ч. –застосування цін у договорі на право користування місцем розміщення рекламоносіїв, - прямо передбачено, крім вищенаведених, ще і наступними нормами чинного цивільного законодавства:

статтею 648 ЦКУ, - відповідно до якої зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства;

          частиною 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» (в редакції, чинній на час укладення спірної угоди), якою встановлено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;           Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 року №2067 (далі –Правила №2067), відповідно до п. 3 яких зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил; п. 32, - яким встановлено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.           На основі Правил №2067 орган місцевого самоврядування –Виконком Луганської міської ради прийняв два вищезгадане рішення від 12.07.06 року №147, - яким затвердив Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська (далі –Порядок №147).

          Цей нормативний акт органу місцевого самоврядування був чинним на момент укладення додаткової угоди №001 до основного договору №282 від 23.01.06 року.

          Аналіз форми та змісту додаткової угоди надає суду підстави дійти висновку, що на час укладення вона відповідала усім вищенаведеним вимогам Цивільного кодексу України, Правил №2067, Правил №205/29 і Порядку №147, та була укладена згідно вільному вибору та волевиявленню обох сторін.

Оскільки факт дійсності додаткової угоди №001 від 01.08.06 року має вирішальне значення для вирішення цього спору, суд вважає, що заперечення відповідача проти позову суперечать фактичним обставинам справи та чинному законодавству.

Як сказано у частині 1 статті 215 ЦКУ, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, - тобто не з підстав, які виникли після вчинення правочину, а тільки тих, яких сторона (сторони) не додержалися в момент його вчинення.

Частиною 3 тієї ж статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Наявність таких обставини по цьому спору – не доведена.

Факт визнання господарським судом Луганської області недійсним рішення Луганського міськвиконкому від 12.07.06 року №147, яке було підставою для визначення умов пункту 1 додаткової угоди №001 від 01.08.06 року щодо рівня місячної плати за користування місцями розташування рекламоносіїв, - не є підставою для визнання договору недійсним в цілому, оскільки такі наслідки не передбачені ані чинним цивільним законодавством, ані умовами договору №282 від 23.01.06 року, ані вищезгаданою додатково. угодою №001 від 01.08.06 року, - недійсність вищеназваного рішення міськвиконкому є підставою для внесення до основного договору відповідних змін, - як те сторони передбачили у його п. 6.3.

Ця домовленість кореспондується з нормами, викладеними у ст.ст.651-652 Цивільного та ст. 188 Господарського кодексів України.

З огляду на норму частини 1 ст. 215 ЦКУ, факт скасування судом нормативних актів органу місцевого самоврядування, яким було врегульовано розмір плати за користування місцями розміщення рекламоносіїв, - не є підставою для визнання недійсними усіх договорів (у т.ч. спірної додаткової угоди), укладених з посиланням на цей нормативний акт.

На думку суду, відповідач у даному конкретному випадку обрав спосіб захисту свого права та охоронюваного законом інтересу, який суперечить чинному законодавству (ч. 1 ст. 215, ч.1 ст. 651 ЦКУ), а також правилу, викладеному у п. 6.3 договору, в якому сказано, що зміни та доповнення до цього договору вносяться за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди.

Тобто, у зв’язку зі скасування судом вищезгаданого рішення виконкому Луганської міської ради від 12.07.06 року №147, сторони, діючи у спосіб, передбачений нормами чинного законодавства, на які є посилання у попередніх абзацах цього рішення, та керуючись укладеним між ними договором, мали право та можливість внести до нього відповідні взаємно узгоджені зміни та доповнення, – відповідно до нормативного акту органу місцевого самоврядування, яким на час укладення такої додаткової угоди було врегульовано рівень плати за користування місцями розміщення рекламоносіїв.

Як сказано вище у цьому рішенні, чинне законодавство України не передбачає права сторони за договором на односторонню відмову від його виконання.

За таких обставин підстави для визнання додаткової угоди №001 від 01.08.06 року до договору №282 від 23.01.06 року недійсною –відсутні, а позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Отже, з наявних у справі доказів вбачається, що відповідач припустився порушення виконання зобов’язань.

Зобов’язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов’язана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші і т.д.) або утриматися від певних дій а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язання.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦКУ).

          Згідно ст.526 ЦКУ зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Відповідно до п. 3 статті 611 ЦКУ у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, - сплата неустойки.

Згідно наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини ПП «ТД «СеВер»»у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Підстав для застосування терміну позовної давності при вирішенні цього спору суд не вбачає.

Вирішуючи цей спір, суд виходить з того, що згідно ст. 4-3 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Статтею 33 цього Кодексу встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а згідно його ст. 34 господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд вважає, що у разі спричинення діями Відділу реклами збитків ТОВ «Хорс»у внаслідок безпідставного або надмірного внесення плати за користування місцями розміщення рекламоносіїв, останнє, маючи статус юридичної особи, має реальні можливість та право захистити свої права шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Позивач у порядку та у спосіб, визначені чинним законодавством, довів законність та обґрунтованість своїх позовних вимог, а тому вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача як на сторону, яка припустилася порушення умов договору, вимог чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду, а саме:

державне мито за подання позову - у сумі 105,53 грн.;

державне мито за подання касаційної скарги - у сумі 42,50 грн.;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –у сумі 118,00 грн., - а всього 266,03 грн.

Судом встановлено, що позивач припустився надмірної сплати державного мита у сумі 32,23 грн.

Так, за подання до Вищого господарського суду України касаційної скарги на рішення господарського суду по цій справі від 20.07.09 року він сплатив державне мито у сумі 85,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №73 від 27.08.09 року (а.с.111).

Пунктом «г»частини 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7/93 «Про державне мито»встановлено, що за подання касаційної скарги на рішення господарського суду або постанову апеляційного господарського суду державне мито підлягає сплаті на користь Державного бюджету України у розмірі 50% ставки, що підлягає сплаті за подання позовної заяви.

Сума позову по даній справі становить 10552,35 грн., за його подачу до суду позивач сплатив держмито у сумі 105,53 грн., - з огляду на що 50% цієї суми становить 52,77 грн., - позивач же сплатив 85,00 грн., а тому сума надмірної сплати становить 32,23 грн. (85,00 грн. –52,77 грн.).

Вказана сума коштів підлягає поверненню з Державного бюджету України на користь платника.

          На підставі викладеного, ст.ст. 3,6,11,16,202,203,207-210,215,258, 264, 509, 549, 626-632,638, 648, 651 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,32-36,43,49, п.4 ч.1 ст. 80, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд                                                  

в и р і ш и в :

          1.Позов задовольнити у повному обсязі.

          2.Стягнути з Приватного підприємства «Торговий Дім «СеВер», ідентифікаційний код 31462682, яке знаходиться за адресою: с. Чорнухине, вул. Центральна, 39-а Перевальського району Луганської області, - на користь Відділу реклами Луганської міської ради, ідентифікаційний код 34791800, який знаходиться за адресою: місто Луганськ. вул. Коцюбинського, 14, - основний борг у сумі 10552 (десять тисяч п’ятсот п’ятдесят дві) грн. 53 коп., а також судові витрати по сплаті державного мита у сумі 148 (сто сорок вісім) грн. 03 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.Повернути з Державного бюджету України на користь Відділу реклами Луганської міської ради, ідентифікаційний код 34791800, який знаходиться за адресою: місто Луганськ. вул. Коцюбинського, 14, - надмірно сплачене державне мито у сумі 32 (тридцять дві) грн. 23 коп.

Підставою для виплати суми грошових коштів, вказаної у цьому пункті рішення, є примірник останнього, скріплений підписом судді та гербовою печаткою господарського суду Луганської області.

          Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 02.02.10 року за згодою представника позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

          Рішення може бути оскаржене до апеляційного господарського суду Луганської області у 10-денний термін з дня його підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 05 лютого 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа