Рішення № 77300452, 18.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 жовтня 2018 року № 826/10423/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вєкуа Н.Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві ГУ ДФС у м. Києвіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №45957-1305 від 28.04.2017року, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі- позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі- відповідач, ДПІ у Печерському районі), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №45957-1305 від 28.04.2017 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2017 року відкрито провадження у справі №826/10423/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку другої групи), та використовує земельну ділянку, на якій розташований належний йому на праві власності нежитловий об'єкт, для провадження господарської діяльності. В зв'язку з цим, на думку позивача, він, згідно з пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, звільнений від сплати земельного податку. Крім того зазначив, що за результатами отримання податкового повідомлення-рішення №45957-1305 від 28.04.2017 року позивач встановив, що сума земельного податку у розмірі 5485,31 була розрахована відповідачем невірно.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Судовому засіданні було залучено відповідача 2 ГУ ДФС в м. Київі. Предстаник іідповідачів заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником земельного податку, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

У судовому засіданні 07.11.2017 року на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція КАС України, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України (в редакції з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Таким чином, справа розглядається з урахуванням положень пункту 10 ч. 1 ст. 4, ч. 5 ст. 250 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу частини нежилого приміщення від 28.08.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р.О. та зареєстрованого за реєстровим №5429, та на підставі договору дарування частини нежилого приміщення від 28.08.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р.О. та зареєстрованого за реєстровим №5434.

Право власності на частини вказаного нежилого приміщення зареєстровано за позивачем 28 серпня 2014 року, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, за 2 групою та 20% ставкою платника єдиного податку, про що свідчить тимчасовий витяг з реєстру платників єдиного податку та основним видом господарської діяльності є 68.20. «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

Також, позивачем надано докази використання для провадження господарської діяльності нежилого приміщення приміщення АДРЕСА_1, а саме: надання послуг, рзміщення офісу, здавання частини приміщення в оренду.

Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 року №45957-1305, яким відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України було визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 5485,31 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Перевіряючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення, суд виходить із наступного.

Спірним у даній справі є визначення, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Відповідно до ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є: - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; - земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно до п. 269.2 ст. 269 Податкового кодексу України особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Пунктом 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1. ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою ( гл. 1 розділу XIV цього Кодексу), з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п.п. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Указу Президента України від 03.07.98 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів підприємницької діяльності» - суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю.

Відповідно до п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 № 507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.98 № 727/98» суб'єкт малого підприємництва, який згідно абз. 5 ч. 1 ст. 6 не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.

Тобто, якщо платник єдиного податку першої - третьої груп використовує приміщення, які розміщені на земельній ділянці, для провадження господарської діяльності, він вільний від обов'язку нараховувати, сплачувати та подавати податкову звітність із земельного податку.

Як було встановлено судом та зазначалось вище ОСОБА_1 згідно з тимчасовим витягом з реєстру платників єдиного податку від 19 грудня 2015 року №3261/В/26-58-17-05-09 є платником єдиного податку другої групи, а одним із видів господарської діяльності за КВЕД-2010 є 68.20 "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна".

На підтвердження використання нежилого приміщення АДРЕСА_1, для провадження господарської діяльності, а саме надання послуг, розміщення офісу, здавання частини приміщення в оренду, позивачем надано договір оренди, акти наданих послуг, платіжні доручення.

Так, контролюючим органом не надано доказів невикористання позивачем як фізичною особою-підприємцем земельної ділянки під належним їй на праві приватної власності нежилим приміщенням для проведення господарської діяльності.

Суд звертає увагу на те, що позивач є платником єдиного податку і здійснює підприємницьку діяльність, здаючи в оренду належне йому нежитлове приміщення, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування позивачу земельного податку, оскільки це суперечить чинному законодавству.

Враховуючи викладене у сукупності, зважаючи на недоведеність та необґрунтованість застосування конкретних показників, неврахування контролюючим органом використання позивачем нежитлового приміщення у власній господарській діяльності, перебування позивача на спрощеній системі оподаткування, суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №45957-1305 від 28.04.2017 року в повному обсязі.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірність нарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 5485,31 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №45957-1305 від 28.04.2017 року, таким, що є протиправним та підлягає скасуванню.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 77-78, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №45957-1305 від 28.04.2017 року.

Присудити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) сплачений нею судовий збір у розмірі 640,00грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, вул.Шолуденка, 33/19, Київ. 04116).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Суддя Н.Г. Вєкуа