Рішення № 77298794, 22.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4162/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2018 року

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В. розглянувши у порядку письмового провадження, за наявними матеріалами, справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про:

визнання протиправною бездіяльність щодо не розгляду і ненадання письмової відповіді ОСОБА_1 на скаргу від 15.05.2018р. до Міністра оборони України на бездіяльність командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та командира військової частини А1942 щодо не розгляду і ненадання письмової відповіді про результати перевірки і суть прийнятого рішення за рапортом ОСОБА_1 від 29.05.2017р.;

зобов’язання об’єктивно, всебічно і вчасно перевірити скаргу ОСОБА_1 від 15.05.2018р. до Міністра оборони України на бездіяльність командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та командира військової частини А1942 щодо не надання письмової відповіді про результати перевірки і суть прийнятого рішення за рапортом ОСОБА_1 від 29.05.2017р. та письмово повідомити ОСОБА_1 про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення відповідно до вимог законодавства України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в 15 травня 2018 року він звернувся до Міністра оборони України зі скаргою на бездіяльність командувача Військово-Морських Сил України та командира військової частини А1942 щодо ненадання письмової відповіді про результати перевірки і суть прийнятого рішення за рапортом капітана 3 рангу ОСОБА_1 від 29.05.2017 року про соціальне неблагополуччя через відсутність грошового і матеріального забезпечення та наслідки, проте відповіді так і не отримав. Позивач вважає, що не розглянувши звернення позивача, відповідачем порушено норми чинного законодавства.

Ухвалою суду від 17 серпня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження по справі.

Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав, та відповідно до ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб’єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

10 жовтня 2018 року через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами (вх..№30067/18).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що засобами електронної пошти 15 травня 2018 року позивач звернувся зі скаргою від 15.05.2018р. до Міністра оборони України, про бездіяльність командувача Військово-Морських Сил України та командира військової частини А1942 щодо ненадання письмової відповіді про результати перевірки і суть прийнятого рішення за рапортом капітана 3 рангу ОСОБА_1 від 29.05.2017 року про соціальне неблагополуччя через відсутність грошового і матеріального забезпечення (а.с.9).

Проте, як зазначає позивач, загальний термін вирішення питань, порушених у скарзі, вже перевищив 45 днів, однак відповідач письмово не повідомив позивача про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення, обґрунтованої відповіді у встановлений законом строк не надав.

На думку позивача, звернення з вищевказаною скаргою до відповідача, стосувалося порушень соціального захисту військовослужбовця як діяльності (функції) держави, спрямованої на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі, як це визначено статтею 1 Закону України «Про соціально правовий захист військовослужбовців та їх сімей».

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» 02.10.1996 р.393/96-ВР встановлено право громадян України на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з ст.3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Вимоги до звернення встановлені у ст.5 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Згідно з ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Таким чином, надання відповіді органом державної влади на звернення громадян України є обов’язковим.

При цьому, ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» визначено які саме звернення не підлягають розгляду та вирішенню, а саме, письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Під час з'ясування офіційних обставин справи судом встановлено, що 15 травня 2018 року о 20 годині 28 хвилин, на електронну адресу Міністерства Оборони України, а саме : admou@mil.gov.ua позивачем було відправлено листа з зазначеною темою – «Скарга ОСОБА_1 від 15.05.2018 до МОУ про бездіяльність кВМС та в/ч А1942 на рапорт від 29.05.2017», що підтверджується роздруківкою з електронної адреси позивача (а.с.9).

Враховуючи те, що відповіді на звернення, отримане відповідачем 15.05.2018 року в супереч Закону України «Про звернення громадян», не надано, суд вважає, що бездіяльність відповідача в частині ненадання відповіді на звернення від 15.05.2018 року є протиправною.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що Європейська Конвенція "Про захист прав людини і основоположних свобод" і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (пункти 70-71), підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день розгляду справи, сторонами не надано інформації щодо розгляду клопотання позивача. Крім того, відповідач, у строк який йому було запропоновано судом, відзив на позовну заяву не надав, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань також до суду не надіслав.

Суд зазначає, що згідно поштового реєстру, відповідачем копію позовної заяви ОСОБА_1 та ухвалу про відкриття провадження по справі № 1540/4162/18 було отримано 27.08.2018 року та відповідно до ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб’єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов’язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства"(Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено, правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись т..ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України,

В И Р І Ш ИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (65012, м. Одеса, провулок Штабний 1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський 6, код ЄДРПОУ 000340022) про визнання протиправною бездіяльність щодо не розгляду і ненадання письмової відповіді ОСОБА_1 на скаргу від 15.05.2018р. до Міністра оборони України на бездіяльність командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та командира військової частини А1942 щодо не розгляду і ненадання письмової відповіді про результати перевірки і суть прийнятого рішення за рапортом ОСОБА_1 від 29.05.2017р.; зобов’язання об’єктивно, всебічно і вчасно перевірити скаргу ОСОБА_1 від 15.05.2018р. до Міністра оборони України на бездіяльність командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та командира військової частини А1942 щодо не надання письмової відповіді про результати перевірки і суть прийнятого рішення за рапортом ОСОБА_1 від 29.05.2017р. та письмово повідомити ОСОБА_1 про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення відповідно до вимог законодавства України – задовольнити.

Бездіяльність Міністерства Оборони України щодо не розгляду і ненадання письмової відповіді ОСОБА_1 на скаргу від 15.05.2018р. до Міністра оборони України на бездіяльність командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та командира військової частини А1942 щодо не розгляду і ненадання письмової відповіді про результати перевірки і суть прийнятого рішення за рапортом ОСОБА_1 від 29.05.2017р. - визнати протиправною.

Зобов’язати Міністерство Оборони України об’єктивно, всебічно і вчасно перевірити скаргу ОСОБА_1 від 15.05.2018р. до Міністра оборони України на бездіяльність командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та командира військової частини А1942 щодо не надання письмової відповіді про результати перевірки і суть прийнятого рішення за рапортом ОСОБА_1 від 29.05.2017р. та письмово повідомити ОСОБА_1 про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення відповідно до вимог законодавства України.

Рішення прийнято в порядку письмового провадження 22 жовтня 2018 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Балан Я.В.

.