Рішення № 77297291, 04.10.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/24406/16-ц

Провадження № 2/522/5265/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.

при секретарі Іскрич В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер консалтинг груп» про визнання договорів недійсними, припинення заборони, визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер консалтинг груп», Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на відчуження, скасування державної реєстрації та стягнення предмета іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2, згідно якої просив визнати недійсним договір дарування двокімнатної квартири №18 загальною площею - 105,5 кв.м., житловою площею - 36 кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 10/1, укладений 20.03.2013 р. від його імені ОСОБА_4 на ім’я ОСОБА_2 та посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 783; визнати недійсним договір іпотеки двокімнатної квартири №18 загальною площею - 105,5 кв.м., житловою площею - 36 кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 10/1 від 20.03.2016 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 789 та вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №403651 від 20.03.2013р., припинити заборону на нерухоме майно двокімнатну квартиру №18 загальною площею - 105,5 кв. м., житловою площею - 36 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 10/1 від 20.03.2013 р. та вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 401008 від 20.03.2013р.; визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 20.03.2013р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 790; визнати недійсним ОСОБА_5 редакцію договору про задоволення вимог іпотекодержателя посвідченого 20 березня 2013 року Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 790, укладений 25.03.2014р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5за реєстровим номером 1909, визнати за ним право власності на двокімнатну квартиру №18 загальною площею - 105,5 кв. м., житловою площею - 36 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 10/1.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 03.08.2011 р. ОСОБА_2 передала йому в дар квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим номером 2302. Квартиру від його імені прийняла в дар по довіреності його бабка ОСОБА_8, у зв'язку з тим, що він знаходився на той час за кордоном України, на території Російської Федерації. У листопаді 2016 року йому зателефонувала матір ОСОБА_2, яка сповістила про те, що її виселяє з квартири ОСОБА_3, у зв'язку з невиконаними нею боргових зобовязаннь перед останнім. У ході отримання правової допомоги позивач дізнався про те, що 20.03.2013 р. від його імені по довіреності, ОСОБА_9 був укладений договір дарування квартири на ім'я ОСОБА_2, який посвідчено Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 783, 20.03.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено нотаріальний договір позики грошей, в розмірі 102 000 (сто дві тисячі) доларів США (реєстровий номер 787), який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 20.03.2013 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки спірної квартири (р.н. 788) за адресою: АДРЕСА_1, зальною площею 105,5 кв. м, яка після цього стала належати ОСОБА_2

20.03.2013 року, нотаріусом ОСОБА_5, було зареєстровано заборону на квартиру (р. н. 789). 20.03.2013 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя предметом якого була спірна квартира (р. н. 790).

25.03.2014 року, між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (р.н. 1908).

25.03.2014 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено ОСОБА_5 редакцію договору про задоволення вимог іпотекодержателя по р.н.790 (р. н. 1908). Позивач вважає зазначені договори недійсними та такими, що порушують його права, у зв’язку із чим був змушений звернутися до суду.

05.12.2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер консалтинг груп», Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради, яку було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, згідно якої просив: визнати договір іпотеки від 16 лютого 2017 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідер консалтинг груп», податковий номер 37803808, місцезнаходження: 65039 Одеська область місто Одеса проспект Гагаріна, будинок 16/2 та громадянином ОСОБА_1 реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований в реєстрі за № 270 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округа – ОСОБА_10 – недійсним з моменту його укладення; скасувати заборону на відчуження квартири під № 18, яка знаходиться в м. Одесі по вул. Маразліївська, будинок під № 10/1, яка належить громадянину ОСОБА_1, яку наклав приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_10 та зареєстровано в реєстрі за № 271; скасувати державну реєстрацію нерухомого майна, а саме на квартиру під № 18, яка знаходиться в м. Одесі по вул. Маразліївська, будинок під № 10/1, яка належить громадянину ОСОБА_1, яку провів реєстратор ОСОБА_11 філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради – 14 лютого 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 24438351101, номер запису про право власності 19020354; у рахунок виконання зобов’язання ОСОБА_2 щодо оплати заборгованості за договором позики грошей від 20 березня 2013 року в розмірі 2 037 162, 07 гривень, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру № 18, по вулиці Маразліївська, будинок під № 10/1 умісті ОСОБА_12, що в цілому складається з двох житлових кімнат, жилою площею 36,0 кв. м., загальною площею 105,5 кв. м., що належить на праві власності ОСОБА_2 шляхом визнання права власності на квартиру № 18, по вулиці Маразліївська, будинок № 10/1 у місті Одеса, що в цілому складається з двох житлових кімнат, жилою площею 36,0 кв. м., загальною площею 105,5 кв. м. за ОСОБА_3.

При цьому обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до Нової редакції договору про задоволення вимог іпотекодержателя по р.н.790 (р. н. 1908). за ОСОБА_3 виникли всі права іпотекодержателя на заставлене ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2. Проте на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2017 року, яке набрало законної сили 13.02.2017 року, гр. ОСОБА_1 – 14.02.2017 року, зареєстрував право власності на вищевказану спірну квартиру в Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради. 16 лютого 2017 року гр. ОСОБА_1 передав в іпотеку Товариству з обмеженою відповідальністю «Лідер консалтинг груп» спірну квартиру. Ухвалою суду від 13 жовтня 2017 року, заочне рішення від 02 лютого 2017 року було скасовано. Враховуючи викладене, позивач вважає, що гр. гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконно передали спірну квартиру в іпотеку та ухиляються від повернення грошових коштів позивачу.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за первісним позовом підтримав, та просив суд їх задовольнити в повному обсязі, зустрічний позов не визнав, просив суд у його задоволенні відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача та відповідач позовні вимоги за первісним позовом не визнали, та просили суд у їх задоволенні відмовити в повному обсязі, підтримали зустрічний позов, просили суд його задовольнити.

Інші сторони в судове засідання не з’явилися, про дату, час та місце розгляду цивільної справи повідомлялися належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків на підставі встановлених фактичних обставин, письмових пояснень сторін, представлених письмових доказів.

Відповідно до частини 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 03.08.2011 р. ОСОБА_2 передала позивачу в дар квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим номером 2302. Квартиру від його імені прийняла в дар по довіреності його бабка ОСОБА_8, у зв’язку із тим, що він знаходився на той час за кордоном України, на території Російської Федерації.

20.03.2013 р. від імені ОСОБА_1 по довіреності, ОСОБА_9 був укладений договір дарування квартири на ім’я ОСОБА_2 та який посвідчено Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 783.

20.03.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено нотаріальний договір позики грошей, в розмірі 102 000 (сто дві тисячі) доларів США (реєстровий номер 787), який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5

З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за договором позики грошей від 20 березня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір (без випуску заставної), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 20 березня 2013 року та зареєстровано в реєстрі за № 788, згідно якого іпотекодержатель передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру № 18, по вулиці Маразліївська, будинок № 10/1 у місті Одеса, що в цілому складається, з двох житлових кімнат, жилою площею 36,0 кв. м., загальною площею 105,5 кв. м., що належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності.

Того ж дня, між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, було укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 20 березня 2013 року та зареєстровано в реєстрі за № 790, яким передбачено способи задоволення вимог іпотекодержателя за договором позики.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням суду від 02 лютого 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені в повному обсязі та визнано недійсним договір дарування двокімнатної квартири №18 загальною площею - 105,5 кв. м., житловою площею - 36 кв. м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 10/1, укладений 20.03.2013 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим номером 783; визнано недійсним договір іпотеки двокімнатної квартири №18 загальною площею - 105,5 кв. м., житловою площею - 36 кв. м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 10/1 від 20.03.2016 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 789 та вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №403651 від 20.03.2013р.; припинено заборону на нерухоме майно двокімнатну квартиру №18 загальною площею - 105,5 кв. м., житловою площею - 36 кв. м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 10/1 від 20.03.2013 р. та вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження №401008 від 20.03.2013р; визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 20.03.2013р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 790; визнано недійсним ОСОБА_5 редакцію договору про задоволення вимог іпотекодержателя посвідченого 20 березня 2013 року Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 790, укладений 25.03.2014 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 1909; визнано право власності на двокімнатну квартиру №18 загальною площею - 105,5 кв. м., житловою площею - 36 кв. м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 10/1 за ОСОБА_1.

Між тим, ухвалою суду від 13 жовтня 2017 року, було скасовано вищевказане заочне рішення суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, припинення заборони, визнання права власності.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) зазначених вимог є підставою недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину,прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоровя та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.»

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах (від 27.04.2016 р. № 6-372цс16, від 16.03.2016 р. № 6-93цс16, від 21.10.2015 р. № 6- 202цс15).

Разом з тим, суду не надано беззаперечних доказів того, що позивач за своїм віком та станом здоров'я міг неправильно сприйняти або сприйняв фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення.

Розглядаючи зустрічні позовні вимоги, суд виходив з наступного.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб’єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належить, зокрема, визнання правочину недійсним;

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з’ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Дво - чи багатосторонніми правочинами є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. У відповідності до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Як зазначено в п.7 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК України.

Крім того, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.26 своєї постанови від 06.11.2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_3 не є стороною іпотечного договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідер консалтинг груп» та громадянином ОСОБА_1 реєстраційний номер НОМЕР_1, відтак суд не вбачає підстав, передбачених ст.215 ЦК для визнання недійсним вказаного договору.

Разом з тим, ухвалою суду від 13 жовтня 2017 року, було скасовано заочне рішення суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, припинення заборони, визнання права власності.

Правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952 від 01.07.2004 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 накладено заборону, зареєстрованої в реєстрі за № 271 на відчуження квартири під № 18, яка знаходиться в м. Одесі по вул. Маразліївська, будинок № 10/1, яка належить ОСОБА_1

Оскільки заочне рішення про визнання права власності за позивачем скасовано, суд зробив висновок про необхідність скасування державної реєстрації нерухомого майна, а саме на квартиру № 18, яка знаходиться в м. Одесі по вул. Маразліївська, будинок № 10/1, яка належить гр. ОСОБА_1, яку провів реєстратор ОСОБА_11 філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради – 14 лютого 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 24438351101, номер запису про право власності 19020354.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 В частині звернення стягнення на предмет іпотеки суд зазначає наступне.

З копії договору позики від 20.03.2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 та який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 20.03.2013 року, вбачається, що ОСОБА_2 отримала грошові кошти в розмірі 102 000 (сто дві тисячі) доларів США (реєстровий номер 787), Відповідно до п 4 вказаного Договору, позичальник – ОСОБА_2 зобов’язана повернути суму грошових коштів в розмірі 836 400, 00 гривень, що в еквіваленті, за домовленістю сторін становить 102000,00 доларів США до 20.03.2014 року.

25 березня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено Договір про відступлення права вимоги за договором позики грошей, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 20 березня 2013 року, відповідно до умов якого ОСОБА_12 (первісний кредитор) відступила ОСОБА_3 (новий кредитор), право вимоги за договором позики грошей, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 20 березня 2013 року.

Таким чином, ОСОБА_3, у відповідності до умов вищевказаного договору набув право вимоги за договором позики грошей від 20 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2

25 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено Договір про відступлення права вимоги за Іпотечним договором (без випуску заставної), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 788.

Згідно з договором про відступлення права вимоги за Іпотечним договором (без випуску заставної) ОСОБА_6 (цедент) відступила ОСОБА_3 (цесіонарій), право вимоги, належне цеденту за Іпотечним договором (без випуску заставної), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5

25 березня 2014 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено ОСОБА_5 редакцію Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 20 березня 2013 року та зареєстрованого в реєтрі за № 790.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Слід зауважити, що Законом України «Про іпотеку» не передбачено такий спосіб звернення стягнення, як визнання права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. Ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено лише можливість задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Тобто, для того щоб здійснити задоволення власних кредиторських вимог, позивачеві за наявності відповідного застереження у договорі, достатньо було б звернутися із відповідними вимогами про проведення державної реєстрації прав власності на предмет іпотеки до відповідної реєстраційної служби.

В той же час, звертаючись до суду із вимогою про визнання за ним права власності на предмет іпотеки, позивач не надав жодних доказів, які свідчили б про здійснення ним позасудової процедури задоволення власних кредиторських вимог, або відповідної відмови державного реєстратора у проведенні державної реєстрації його прав власності на спірне майно. Тому суд приходить висновку про передчасне звернення позивача до суду із названим позовом, та не доведення ним обставин в такому позові, які б перешкоджали йому самостійно здійснити задоволення власних кредиторських вимог.

Разом із тим, ст.39 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок задоволення кредиторських вимог за рішенням суду, згідно якої передбачено, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

З наведеного вбачається, що в разі обрання іпотекодержателем способу задоволення власних кредиторських вимог шляхом звернення до суду, то суд вправі установити лише один із наведених способів задоволення вимог, або реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури самостійного продажу іпотекодержателем. Інших способів судового задоволення вимог іпотекодержателя названим Законом не передбачено.

Відтак, з наведеного слід підсумувати, що позивачем при зверненні до суду було невірно обрано спосіб задоволення власних кредиторських вимог, що на думку суду, слугує підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, на підтвердження виконання в повному обсязі взятих на себе зобов'язань за договором позики грошей від 20.03.2013 року, відповідачкою за первісним позовом та зустрічним позовом ОСОБА_2 відповідно до статей 12 та 81 ЦПК України були надані відповідні письмові докази, а саме: копії розписок від 20.04.2013 року, 21.05.2013 року, 25.06.2013 року, 25.07.2013 року, 21.08.2013 року, 21.09.2013 року, 25.10.2013 року, 25.11.2013 року, 23.12.2013 року, 25.01.2014 року, 26.01.2014 року, 25.03.2014 року, 01.05.2014 року, 23.05.2014 року, 18.06.2014 року, 18.07.2014 року, 11.11.2014 року, копія листа НБУ від 28.08.2018 року № 61-0053/46265, графік погашення позики, копія корінця квитанції № 26 від 04.09.2018 року та копії квитанцій від 31.08.2018 року і від 03.09.2018 року.

З наданих письмових доказів вбачається, що ОСОБА_2 відповідно до вказаного договору позики дійсно було отримано 836 400 грн., з яких нею було повернуто (виплачено) 492 186 грн. 25 коп., а залишок у розмірі 344 213 грн. 75 коп. було внесено в депозит для передачі позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_3

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 виконала в повному обсязі взяті на себе зобов’язання за договором позики грошей від 20.03.2013 року, який був укладений між нею та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрованого в реєстрі за № 787, що також спростовує ствердження ОСОБА_3 про порушення його прав.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.12 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер консалтинг груп» про визнання договорів недійсними, припинення заборони, визнання права власності – відмовити.

Зустрічний позов – задовольнити частково.

Скасувати державну реєстрацію нерухомого майна, а саме на квартиру під № 18, яка знаходиться в м. Одесі по вул. Маразліївська, будинок під № 10/1, яка належить громадянину ОСОБА_1, яку провів реєстратор ОСОБА_11 філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради – 14 лютого 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 24438351101, номер запису про право власності 19020354.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15.5 Розділу XII Перехідні положення ЦПК України).

Повний текст рішення суду складений 12.10.2018 року.

Суддя А.Ю. Бойчук