Рішення № 77291272, 18.10.2018, Новоайдарський районний суд Луганської області

Справа № 419/2622/18

Провадження № 2/419/569/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2018 року Новоайдарський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді – Мартинюка В. Б.,

за участю: секретаря – Московченко О. В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Новоайдарського районного суду з даним позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

В обгрунтування позовних вимог, посилається на те, що вона є власником домоволодіння, розташованого за адресою: Луганська область, смт Новоайдар, вул. Дружби, буд. 19. Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у вищевказаному домоволодінні, проте з 2011 року не проживає в ньому. На теперішній час її місцезнаходження невідоме.Відповідач у добровільному порядку не бажає знятися з реєстрації, що перешкоджає позивачу реалізувати в повній мірі права власника на користування та розпорядження своїм майном.

Позивач здійснює догляд за будинком, сплачує всі комунальні та експлуатаційні витрати по його збереженню.

На підставі вищенаведеного, позивач просила суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – домоволодінням, розташованим за адресою: Луганська область, смт Новоайдар, вул. Дружби, буд. 19.

Позивач ОСОБА_1 у підготовче судове засідання не з’явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

Відповідач ОСОБА_2 у підготовче судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнала, не заперечувала проти їх задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню за наступних підстав.

Положеннями ст. ст. 319 ЦК України, 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають в приватній власності будинок, користуються ним для приватного мешкання та мешкання членів своєї сім`ї та мають право розпоряджатись цією власністю за своїм розсудом.

Відповідно до ст. 383 ЦК України, будинок використовується власником для власного проживання та проживання членів його сім’ї.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння, розташованого за адресою: Луганська область, смт Новоайдар, вул. Дружби, буд. 19, що підтверджується копією договору дарування житлового будинку (а.с.5), копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.6). Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у вищевказаному домоволодінні, що підтверджується копією домової книги (а.с.11-12), проте з 2011 року не проживає в ньому, що підтверджується актом депутата Новоайдарської селищної ради від 14.09.2018 р. (а.с.7). На теперішній час її місцезнаходження невідоме. Відповідач у добровільному порядку не бажає знятися з реєстрації, що перешкоджає позивачу реалізувати в повній мірі права власника на користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 9 Житлового кодексу УРСР (надалі ЖК УРСР) визначає, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

На підставі ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ч. 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

На підставі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до п.1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Втручання у це право здійснюється виключно з підстав, передбачених п. 2 ст. 8 Конвенції.

Зазначене покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі «Пауел і Райнер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1990 р.). Такий захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Джілоу проти Сполученого Королівства» від 24.11.1986 р.), так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Ларкос проти Кіпру» від 18.02.1999 р.).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю;ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності знімальника або членів його родини за ним зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.

Судом достовірно встановлено, що відповідач не користуються житлом за місцем реєстрації з 2011 року без поважних на то причин, що дає суду законні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», втрата права користування житловим приміщенням є підставою для зняття особи з реєстрації.

Висновки суду підтверджуються письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на те, що відповідачем визнано позовні вимоги у повному обсязі, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову до суду.

На підставі ст. ст. 319, 355, 369, 383 ЦК України, ст. ст. 71, 150 ЖК України, ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 200, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку селища Новоайдар Луганської області, такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – домоволодінням, розташованим за адресою: Луганська область, смт Новоайдар, вул. Дружби, буд. 19.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у Новоайдарському районі Луганської області повернути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з державного бюджету 50 % сплаченої суми судового збору в розмірі 352,40 грн (триста п`ятдесят дві гривні сорок копійок), згідно квитанції № 45 від 21.09.2018 року, що перераховані на р/р 31217206012207, ЄДРПОУ отримувача - 37895134, банк отримувача -899998 Казначейство України.

Виконання рішення у частині повернення судового збору з Державного бюджету в розмірі 352,40 грн. доручити Управлінню Державної казначейської служби України у Новоайдарському районі Луганської області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: В. Б. Мартинюк