Рішення № 77291064, 11.10.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" жовтня 2018 р. Cправа № 902/320/18

Господарський суд Вінницької області у складі судді Колбасова Ф.Ф., при секретарі судового засідання Вознюк К.В., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа М" (фактична адреса: 04209, м. Київ-209, вул. Героїв Дніпра, 5, к. 45; юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, 59а, к. 37)

до: Військової частини А2656 (21007, м. Вінниця-7, вул. Стрілецька, 21)

про стягнення 74622,61 грн.

За участю представників сторін:

позивача: Максименко Ю.Ф. - керівник;

відповідача: Кукуруза Р.В. - представник за довіреністю № 350/139/1588 від 17.05.2018 р.

В С Т А Н О В И В :

Господарським судом Вінницької області розглядається позовна заява Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до Військової частини А2656 про стягнення 74622,61 грн. боргу та фінансових санкцій через збільшення періоду прострочення виконання грошових зобов'язань за договором №261-1 від 24.09.2010 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2007-2008 роках Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" виконано технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку (систем зв'язку) для Військової частини А2656, згідно додаткових угод до договору №261 від 06.08.2004 р.

24.09.2010 р. сторони уклали договір № 261-1 про реструктуризацію боргу за зазначеними вище зобов'язаннями з урахуванням збільшення боргу за рахунок індексу інфляції та трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов'язань станом на 30.06.2010 р. Військова частина А2656 повинна була повернути борг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних за період з 01.07.2010 р. та до дня перерахування коштів. Зобов'язання за договором № 261-1 від 10.09.2010 р. по погашенню боргу повинні були бути виконані не пізніше 31.03.2011 р.

З укладенням цього договору припинились зобов'язання за оплату за технічне обслуговування, виконане за договором № 261 від 06.08.2004 р.

В зв'язку з тим, що відповідач не виконав зобов'язання в строки, визначені договором № 261-1 від 24.09.2010 р., позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою № 25/3 від 21.03.2014 р. про стягнення з Військової частини А2656 боргу та фінансових санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. у справі №902/411/14 задоволено частково уточнені за заявою № 26/4 від 26.04.2014 р. позовні вимоги Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" та стягнуто з Військової частини А2656 93748,18 грн., з яких: 72504,50 грн. грн. - сума основного зобов'язання за договором № 261-1 від 20.10.2010 р., 10157,52 грн. - сума інфляційних втрат, 8141,90 грн. - сума трьох відсотків річних, 4944,26 грн. пені.

Станом на 08.07.2015 р. загальна сума грошових зобов'язань за договором № 261-1 від 24.09.2010 р., становила: 141093,76 грн. - сума основного грошового зобов'язання з урахуванням індексу інфляції за договором № 261-1, з яких: 72504,5 грн. - сума основного (первісного) грошового зобов'язання та 68589,26 грн. - сума інфляційних втрат; 10929,31 грн. - сума трьох відсотків річних; 31813,09 грн. - сума пені, а також згідно рішення суду від 28.05.2014 р. у справі № 902/411/14 - 1914,96 грн. - сума витрат зі сплати судового збору.

09.07.2015 р. Військова частина А2656 платіжними дорученнями № 16 та № 17 сплатила борг на загальну суму 7638,18 грн., за рахунок якої позивачем були погашені судові витрати в сумі 1914,96 грн. та частина неустойки в сумі: 7638,18 - 1914,96 = 5723,22 грн.

Позивач стверджує, що сума залишку непогашених грошових зобов'язань на 09.07.2015 р. становила: 141093,76 + 10929,31 + 26089,87 = 178112,94 грн., де: 141093,76 грн. - сума основного грошового зобов'язання з урахуванням індексу інфляції за договором № 261-1, з яких: 72504,5 грн. - сума основного зобов'язання та 68589,26 грн. - сума інфляційних втрат; 10929,31 грн. - сума 3% річних; 31813,09 - 5723,22 = 26089,87 грн. - сума залишку непогашеної неустойки (пені), де: 31813,09 грн. - сума пені, нарахована станом на 08.07.2015 р.

У зв'язку із збільшенням періоду прострочення виконання Військовою частиною А2656 грошових зобов'язань, Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" звернулось до суду з позовною заявою № 70/3 від 19.03.2015 р.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.04.2016 р. у справі №902/226/16 позовні вимоги, уточнені за заявами № 32/3 від 29.03.2016 р. та № 31/4 від 18.04.2016 р., задоволено частково та стягнуто з Військової частини А2656 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 51153,23 грн. - суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляції, 2763,49 грн. - суму 3% річних, 1069,69 грн. - суму судового збору.

Згідно розрахунків позивача, збільшення грошових зобов'язань Військової частини А2656, які виникли з договору № 261-1 від 24.09.2010 р., внаслідок збільшення періоду прострочення їх виконання, за період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р. станом на 16.06.2018 р. становило: 50511,57 грн. - сума інфляційних втрат за період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р., 6304,91 грн. - сума збільшення 3% річних за період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р., 10503,70 грн. - сума пені, нарахованої за період з 17.06.2017 р. по 16.06.2018 р.

Сума грошових зобов'язань Військової частини А2656, які виникли з договору №261-1 від 24.09.2010 р., з урахуванням їх збільшення внаслідок прострочення виконання за період з 01.07.2010 р. по 31.05.2018 р., без урахування судових витрат, за розрахунками позивача, станом на 16.06.2018 р. становила: 191605,33 грн. (72504,5 + 68589,26 + 50511,57) - сума основного грошового зобов'язання з урахуванням індексу інфляції, з яких: 72504,5 грн. - сума основного (первісного) грошового зобов'язання; 119100,83 грн. = 68589,26 + 50511,57 - сума інфляційних втрат за період з 01.07.2010 р. по 31.05.2018 р., з яких: 68589,26 грн. - сума інфляційних втрат за період з 01.07.2010 р. по 08.07.2015 р. та 50511,57 грн. - сума інфляційних втрат за період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р.; 17234,22 грн. (10929,31 + 6304,91) - сума трьох відсотків річних за період з 01.07.2010 р. по 08.07.2015 р., з яких: 10929,31 грн. - сума трьох процентів річних за період з 01.07.2010 р. по 08.07.2015 р.; 6304,91 грн. - сума трьох відсотків річних за період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р.

Таким чином позивач просить стягнути на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" суму збільшення грошових зобов'язань, які виникли з умов договору № 261-1 від 24.09.2010 р. на загальну суму 74622,61 грн., з яких: 57790,08 грн. - сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції (інфляційних втрат); 6328,83 грн. - сума трьох відсотків річних; 10503,70 грн. - сума пені.

11.07.2018 р. до суду надійшов відзив на позов (лист № 350/139/2057 від 10.07.2018 р.), в якому Військова частина А2656 позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що рішенням від 28.05.2014 р. у справі № 902/411/14 Господарський суд Вінницької області задовольнив частково уточнені за заявою № 26/4 від 26.04.2014 р. позовні вимоги та стягнув з Військової частини А2656 93748,18 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням, Військова частина А2656 подала апеляційну скаргу. 04.07.2014 року ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Військової частини А2656 було повернуто у зв'язку із несплатою судового збору.

В 2016 році Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа - М'' звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою № 70/3 від 19.03.2015 року про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.04.2016 року по справі №902/226/16 позов задоволено частково та стягнуто з Військової частини А2656 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 51153,23 грн. інфляційних втрат, 2763,49 грн. 3% річних, 1069,69 грн. відшкодування витрат, пов'язаних зі оплатою судового збору.

09.07.2015 р. Державним казначейством України у Вінницькій області за платіжними дорученнями № 16 та № 17 безспірно стягнуто з рахунків Військової частини А2656 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" заборгованість за судовим рішенням №902/411/14 на суму 7638,18 грн. і 19.06.2018 р. за платіжним дорученням № 13 стягнуто ще 36417,48 грн.

Таким чином, відповідач стверджує, що на момент подання позовної заяви, сума заборгованості за судовим рішенням по справі №902/411/14 зменшилась на 44055,66 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказував у відзиві на те, що законодавством не передбачено нарахування інфляційних на суму основного боргу разом із нарахованими за попередні періоди інфляційними втратами, а лише на суму основного зобов'язання; суд вже стягував інфляційні втрати згідно із судовим рішенням по справі №902/226/16. При цьому рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. по справі № 902/411/14 вже стягнуто з відповідача пеню за період до 20.03.2014 року.

Також відповідач вказує про наявність особливого періоду в України, який на його думку, є істотною підставою, що звільняє боржника від виконання грошового зобов'язання, оскільки даний період виник поза контролем боржника та вагомо вплинув на виконання умов договору.

Військова частина А2656, відповідно до Закону України "Про Збройні Сили України", є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядкована Міністерству оборони України та утримується за рахунок коштів Державного бюджету України.

За вище перелічених обставин Військова частина А2656 просила суд відмовити Малому приватному підприємству "Фірма "Альфа-М" задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач у письмовій відповіді № 17/7 на відзив відповідача, що надійшла до суду 26.07.2018 р., проти доводів відповідача заперечував, зокрема посилаючись на те, що позов було подано 16.06.2018 р., а списання коштів відбулось 19.06.2018 р.; нарахування інфляційних та трьох відсотків річних у позові здійснено по 31.05.2018 р., а пені по 16.06.2018 р., тобто до дати зазначеного списання коштів.

Позивач також зазначив суду про те, що задоволено його вимогу у справі 902/411/14 про стягнення пені за період з 21.03.2013 р. по 20.03.2014 р., який починався через два роки після дати, коли виникло право на її нарахування та закінчувався через три роки; на думку позивача, суд таким чином визнав, що умовами договору № 261-1 строк нарахування пені не обмежено шістьма місяцями, якими обмежено строк нарахування пені згідно ч. 6 ст. 232 ГК України і початок перебігу якого чітко визначений цією ж статтею - днем виникнення права нарахування пені (згідно умови п. 4.1. договору - з 01.04.2011 р.) і в такому випадку днем закінчення якого було б 31.10.2011 р., на вимоги якої посилається відповідач, і в якій зазначено: "якщо інше не передбачено договором". А саме "інше" і передбачено цим договором, що визнано рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. у справі №902/411/14, яким задоволено вимогу про стягнення пені з урахуванням строку позовної давності за рік, який передував поданню позову і нарахування пені за який починалось через два роки після того, як борг став простроченим і закінчилось через три роки після цієї події. Умовою договору визначено не просто нарахування пені за кожен день прострочення, а за кожен день прострочення до дня погашення боргу.

26.07.2018 р. позивач подав до суду письмові додаткові пояснення № 18/7, в яких зокрема пояснив суду, що 08.07.2015 р. була здійснена часткова оплата грошових. зобов'язань Військової частини А2656 в сумі 7638,18 грн. За рахунок цих коштів були погашені витрати на сплату судового збору у справі № 902/411/14 в сумі 1914,96 грн., а також частково пеня в сумі 5723,22 грн.

В зв'язку з зазначеною оплатою, інфляційні нарахування, три відсотки річних та пеня для спрощення розраховані позивачем за періоди до оплати, - до 08.07.2015 р. та за період після 08.07.2015 р.

До пояснень позивачем додано виправлений розрахунок суми збільшення боргу за рахунок інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені станом на 08.07.2015 р., а також виправлений розрахунок суми збільшення боргу за рахунок індексу інфляції, трьох відсотків річних та пені станом на 16.06.2018 р., які долучені до матеріалів справи.

27.07.2018 р. Військовою частиною А2656 надано до суду заперечення на відповідь №17/7 від 16.07.2018 р. (лист №350/139/2293 від 27.07.2018 р.), в яких відповідач зокрема зазначив, що при вирішенні спору по справі №902/226/16 Малим приватним підприємством "Фірмою ''Альфа-М'' заявлялись аналогічні позовні вимоги. При цьому суд встановив, що сума основного боргу становить 72504,50 грн.

Однак, на переконання відповідача, позивач в своїх розрахунках здійснив хибну методику, здійснюючи нарахування інфляційних втрат на суму 82727,63 грн., тобто з урахуванням вже стягнутих інфляційних втрат згідно із судовим рішенням 902/411/14 за період з 01.07.2010 року по 31.03.2014 року.

В постанові Вищого господарського суду України від 01.11.2016 року здійснено перерахунок інфляційних нарахувань, які на момент винесення рішення становили 51153,23 грн. за період з 01.04.2014 року по 30.06.2015 року. Тобто до моменту 30.06.2015 року інфляційні втрати вже стягнуто з позивача.

Відповідач зазначає, що в розрахунках інфляційних втрат позивачем допущено помилку, зокрема, в п. 2.1. розрахунків позивача зазначено, що сума основного первісного зобов'язання становить 141093,76 грн.

Дана сума нарахована з урахуванням індексу інфляції, що в свою чергу суперечить постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Також відповідач зазначив, що Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області від 09 липня 2015 року здійснило безспірне стягнення коштів з рахунків Військової частини А2656. Всього було списано 7638,18 грн. основної суми заборгованості без урахування індексу інфляції. Тобто станом на 09.07.2015 року основна сума заборгованості становила 64866,32 грн..

При цьому відповідач вказав на те, що сторонами у договорі №261-1 не було встановлено іншого строку, упродовж якого можливе нарахування пені; судовим рішенням у справі № 902/411/14 з Військової частини вже було стягнуто пеню в розмірі 4944,26 грн.

Відповідач просив суд врахувати причини невиконання ним грошового зобов'язання з огляду на відсутність фінансування відповідача та його статус державної установи, а також неспіврозмірність нарахованої суми пені з наслідками поведінки відповідача.

27.07.2018 р. Військовою частиною А2656 подано заяву про застосування строку позовної давності (лист № 350/139/2294 від 27.07.2018 р.), в якій відповідач зазначив, що спірні правовідносини між ним та позивачем ґрунтуються на підставі договору №261-1, укладеного 24.09.2010 року, який в свою чергу був укладений на підставі договору №261 від 06.08.2004 року.

Відповідно до договору 261-1, боржник був зобов'язаний повернути борг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних не пізніше 31.03.2011 року. Відповідач вважає, що перебіг строку позовної давності розпочався наступного дня за датою, яка відповідно до якої Військова частина А2656 зобов'язувалась оплатити кошти, тобто 01.04.2011 року.

Проти доводів відповідача позивач заперечив, надіславши суду відповідну заяву за № 6/8, яку долучено до матеріалів справи.

Ухвалою від 31.07.2018 р. судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання до 20 вересня 2018 р.

20.09.2018 р. від відповідача надійшло клопотання про долучення матеріалів до справи доказів (лист № 350/139/2765 від 19.09.2018 р.) а саме копій судових рішень Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 року по справі № 902/411/14 та від 25.04.2016 р. по справі № 902/226/16 від 25.04.2016 року. Надані відповідачем документи судом долучено до матеріалів справи.

За наслідками проведеного підготовчого засідання 20.09.2018 р. судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи для судового розгляду по суті на 11.10.2018 р.

Відповідно до ухвали Господарського суду Вінницької області від 20.09.2018 р. судове засідання 11.10.2018 р. проведено в режимі відеоконференції з Оболонським районним судом м. Києва.

В судове засідання 11.10.2018 р. прибули представники обох сторін.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовільнити.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог позивача з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, додаткових письмових запереченнях та усних пояснень представника в засіданнях суду.

Відповідач просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши матеріали господарських справ № 902/411/14 та №902/226/16, судом встановлено наступне.

06.08.2004 р. між позивачем - Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" (в договорі - "Виконавець") та відповідачем - Військовою частиною А1459 (в договорі - "Замовник") був укладений Договір № 261 на виконання робіт технічного обслуговування систем зв'язку на вузлах зв'язку Військової частини А1459.

Відповідно до п.1.1. договору № 261 замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи по технічному обслуговуванню систем зв'язку на вузлах зв'язки військової частини А1459.

Згідно п. 8.3 Договору у випадку, коли Сторони не відмовляються від виконання в цьому договорі технічного обслуговування в 2005 та наступних роках, цей Договір вважається пролонгованим на наступні роки.

В 2007 - 2008 роках Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" виконало технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку військової частини А2656, яка є правонаступником військової частини А1459, в зв'язку з її ліквідацією згідно директиви Міністерства оборони України від 29.12.2006р. №322/1/016, згідно додаткових угод №1 від 05.09.2007 року до Договору №261 від 06.08.2004р. (акти виконаного технічного обслуговування, відповідно № 4/9 від 27.09.2007 р. та № 1/10 від 01.10.2008 р.).

24.09.2010 року сторони уклали договір № 261-1 з метою зменшення витрат бюджетних коштів та недопущення арешту банківських рахунків Військової частини А2656 та врегулювання спору щодо погашення заборгованості за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку ( систем зв'язку) Військової частини А2656, виконане згідно додаткових угод № 3 від 02.09.2007 року та № 4 від 11.09.2007 року до договору № 261 від 06.08.2004 року за кошторисами, відповідно, № 261/4 та № 261/5 (акти виконаного технічного обслуговування, відповідно, № 4/9 від 27.09.2007 року та № 1/10 від 01.10.2008 року, рахунки - фактури, відповідно, № 4/9 від 27.09.2007 року та №1/10 від 01.10.2008 року) уклали цей договір про наступне.

Відповідно до п.1.1. договору Сторона 1 зобов'язується погасити заборгованість МПП "Фірма "Альфа-М", визнану у відповіді № 1804 від 20.09.2010 року на претензію № 5/7 від 21.07.2010 року в сумі 72504,50 грн. за технічне обслуговування внутрішніх санкцій зв'язку в/ч А 2656 в терміни та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.2.1. договору Військова частина А2656 самостійно без пред'явлення рахунку від МПП "Фірма "Альфа-М" перераховує на поточний рахунок суму боргу, вказану в п.1.1., не пізніше 31.03.3011 року з урахуванням індексу інфляції за період з 30.06.2010 року до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% та з урахуванням та 3-х процентів річних за період з 30.06.2010 року до дня перерахування згідно п.2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п.4.1. договору при порушенні строків платежів Військова частина А2656 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст.ст. 534,549 та п.3 ст. 611 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 604 та п.7.2. договору № 261-1 від 24.09.2010 року з укладенням цього договору припинились зобов'язання за актами № 4/9 від 27.09.2007 року та №1/10 від 01.210.2008 року виконаного, відповідно за додатковими угодами № 3 від 02.09.2007 року та № 4 від 11.09.2007 року до договору № 261 від 06.08.2004 року технічного обслуговування.

Враховуючи, що Військова частина А2656 не виконала свої зобов'язання по сплаті заборгованості перед Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" в обумовлені договором строки, останнє 04 квітня 2014 року звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовними вимогами про стягнення 102007,89 грн. за договором №261-1 від 20.10.2010 р.

За вказаним позовом Господарським судом Вінницької області розглядалась справа № 902/411/14.

Дана справа судом оглянута, і як слідує з матеріалів справи № 902/411/14, представник позивача 20.05.2014 р. подав заяву № 27/5, в якій уточнив свої позовні вимоги і просив стягнути з відповідача загальну заборгованість 100557,30 грн., з яких 82662,02 грн. сума основного боргу за договором № 261-1 від 24.09.2010 року з урахуванням індексу інфляції (інфляційних втрат) (у тому числі: 72504,50 грн. - сума первісного основного боргу без урахування індексу інфляції та 10157,52 грн. - сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції, нарахованого за період з 01.07.2010 року по 31.03.2014 року, 8141,90 грн. - сума трьох відсотків річних, нарахованих за період з 01.07.2010 року до 31.03.2014 року, 4944,26 грн. сума пені, нарахованої за період з 21.03.2013 року до 20.03.2014 року, 4809,13 грн. - сума збитків від неодержаного доходу, нарахованих за період з 23.09.2011 року до 31.03.2012 року.

У справі № 902/411/14 судом було встановлено, що борг, що виник у відповідача перед позивачем підлягає задоволенню частково (відповідно до розрахунку), а саме:

- сума первісного основного боргу без урахування індексу інфляції в розмірі 72504,50 грн.;

- сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції в розмірі 10157,52 грн. (період нарахування з 01.07.2010р. по 31.03.2014р.);

- сума 3% річних в розмірі 8141,90 грн.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28 травня 2014 р. у справі №902/411/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини А 2656 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 72504,50 грн. - сума основного первісного зобов'язання без урахування індексу інфляції, 10157,52 грн. - сума збільшення основного первісного зобов'язання за рахунок індексу інфляції, 8141,90 грн. - сума 3% річних, 4944,26 грн. - сума пені, 1914,96 грн. - витрати зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.

13.06.2014 р. на виконання рішення суду від 28.05.2014 р. видано наказ, який надіслано позивачу для пред'явлення до виконання (а.с.67, т.1 справи № 902/411/14).

16.06.2014 р. на адресу суду надійшла апеляційна скарга на вищезазначене рішення, однак ухвалою апеляційної інстанції від 04.07.2016 р. дана апеляційна скарга була повернута скаржнику (а.с.70-74, т.1 справи № 902/411/14).

Відповідач після винесення рішення від 28.05.2014 р. у справі № 902/411/14 09.07.2015 р. провів частковий розрахунок з позивачем за договором, сплативши останньому 7638,18 грн.

08.10.2018 р. до матеріалів справи № 902/411/14 надійшов лист за №13-12/1288 від 05.10.2018 р. Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області "Про повернення виконавчого документа", з якого вбачається, що наказ Господарського суду Вінницької області від 13.06.2014 року по справі № 902/411/14 про стягнення з Військової частини А2656 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 97663,14 грн. повернуто в зв'язку з повним виконанням.

Також як вбачається з матеріалів іншої господарської справи - № 902/226/16, розглянутої Господарським судом Вінницької області, та оглянутої судом при вирішенні даної справи, невиконання відповідачем належним чином свого зобов'язання по виконанню договору № 261-1 від 24.09.2010 р. та рішення суду від 28.05.2014 р. у справі № 902/411/14, яке набрало законної сили 13.06.2014 р., спонукало позивача звернутись з позовом до суду про стягнення з відповідача 69 456,56 грн., з яких: 58405,71 грн. - сума збільшення основного зобов'язання за договором № 261-1 від 24.09.2010 р. за рахунок індексу інфляції за період з 01.04.2014 р. до 30.06.2015 р., 2763,49 грн. - 3 % річних за період з 01.04.2014 р. до 09.07.2015 р. та 8 287, 66 грн. - пені за період з 21.03.2014 р. до 28.02.2015 р. з урахуванням поданої заяви № 31/4 від 18.04.2016 р.

Так, рішенням господарського суду Вінницької області від 25.04.2016 р. у справі №902/226/16 за позовом Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до Військової частини А2656 про стягнення 69456,56 грн., позов задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини А2656 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 51153,23 грн.. інфляційних втрат, 2763,49 грн. - 3 % річних, 1069,69 грн. відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7252,48 грн. інфляційних втрат та 8287,36 грн. пені відмовлено.

Із зазначеного рішення у справі № 902/226/16 слідує, що:

- відповідач станом на день розгляду справи в суді не здійснив повного розрахунку з позивачем на умовах Договору № 261-1 від 24.09.2010 р., не здійснивши цього обов'язку навіть після винесення рішення у справі № 902/411/14;

- сума основного зобов'язання станом на час прийняття рішення у справі №902/226/16 становила суму 72 504,50 грн.;

- судом при перерахунку отримано 51153,23 грн. за період з 01.04.2014 р. до 30.06.2015 р., в той час як позивачем було заявлено до стягнення 58405,71 грн. інфляційних втрат, з огляду на що судом відмовлено в стягненні 7252,48 грн. інфляційних втрат, як заявлених безпідставно.

- дійшовши такого висновку, суд зауважив, що сума інфляційних втрат за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р. вже була стягнута судом під час розгляду справи №902/411/14;

- судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 8287,36 грн. пені за період з 21.03.2014 р. по 28.02.2015 р.;

- із змісту позовної заяви слідує, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 21.03.2014 р. до 28.02.2015 р.

- як встановлено судом, рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. по справі № 902/411/14, позовні вимоги Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" до Військової частини А2656 про стягнення боргу 102007,89 грн. за договором № 261-1 від 24.09.2010 р. задоволено частково, стягнуто з Військової частини А 2656 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" - 72504,50 грн. - сума основного первісного зобов'язання без урахування індексу інфляції, 10 157, 52 грн. - сума збільшення основного первісного зобов'язання за рахунок індексу інфляції за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р., 8 141, 90 грн. - сума 3% річних за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р., 4944,26 грн. - сума пені за період з 21.03.2013 р. по 20.03.2014 р., в решті позовних вимог відмовлено.

- предметом розгляду справи № 902/411/14 була заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 100 557,30 грн., яка виникла з договору № 261-1 від 24.09.2010 р.

- рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. по справі №902/411/14 вже стягнуто з відповідача пеню за період до 20.03.2014 р.;

- перевіркою правильності розрахунку 3 % річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом виявлено помилку у проведеному обрахунку щодо 3 % річних, яка полягає у невірному визначенні позивачем кінцевої суми за вказаною вимогою. Зокрема, при перерахунку судом отримано 2765,10 грн. за період з 01.04.2014 р. до 09.07.2015 р., в той час як позивачем заявлено до стягнення 2763, 49 грн.;

з розрахунку інфляційних втрат, долучених до заяви позивача № 32/3 від 29.03.2016 р., вбачається, що останні здійснені позивачем на суму основного боргу з урахуванням інфляції за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р. тобто на суму основного боргу 72504,50 грн. збільшену за рахунок інфляційних втрат до 82 727,63 грн.

Рішення Господарського суду Вінницької області у справах № 902/411/14 та №902/226/16 набрали законної сили.

Згідно ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Отже, судові рішення, прийняті в справах № 902/411/14 та 902/226/16, мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення, зокрема не потребує доведення факт, що розмір суми основного первісного зобов'язання без врахування індексу інфляції Військової частини А2656 перед Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" становила 72504,50 грн. - згідно рішення суду від 28.05.2014 р. у справі № 902/411/14.

Є встановленим той факт, що відповідач після винесення рішення від 28.05.2014 р. у справі № 902/411/14 на час прийняття рішення у справі № 902/226/16 лише 09.07.2015 р. здійснив частковий розрахунок з позивачем за договором, сплативши останньому 7638,18 грн.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов наступних висновків щодо заявленого позову.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач припустився порушення строку виконання свого грошового зобов'язання перед позивачем.

Так, суд під час розгляду по суті справи № 902/320/18 встановив, що сума основного первісного зобов'язання Військової частини А2656 перед Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" становила 72504,50 грн.

При цьому відповідач провів такі часткові розрахунки:

13.06.2014 р. було сплачено 6617,97 грн. згідно повідомлення про безспірне списання коштів з рахунків боржника згідно з меморіальним ордером № 16 від 09.07.2015 р. (а.с. 35-36, т.1);

09.07.2015 р. - 1020,21 грн. згідно повідомлення про безспірне списання коштів з рахунків боржника згідно з меморіальним ордером № 17 від 09.07.2015 р. (а.с. 38-39, т.1).

Всього на суму 7638,18 грн.

19.06.2018 р. за платіжним дорученням № 13 сплачено 36417,48 грн.

Таким чином, станом на 01.07.2015 р. по 09.07.2015 р. розмір суми основного зобов'язання відповідача перед позивачем складав 65886,53 грн.

В період з 10.07.2015 р. по 19.06.2018 р. сума боргу Військової частини А2656 перед Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" по основному зобов'язанню складала 64866,32 грн.

При цьому позивачем в позовній заяві необґрунтовано визначений розмір основного зобов'язання у 72504,50 грн., який за висновками суду склав 64866,32 грн.

Також невірно визначені періоди нарахування пені, втрат від інфляції та трьох відсотків річних, без врахування періодів, вже охоплених рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.04.2016 р. у справі № 902/226/16.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

З урахуванням того, що сума основного боргу в період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р. (кінцева дата нарахування, визначена позивачем у його розрахунках до позовної заяви) складала 64866,32 грн., позивач має право на відшкодування йому інфляційних втрат та отримання трьох відсотків річних за цей період - 09.07.2015 року по 31.05.2018 р.

Проведеним розрахунком інфляційних втрат та трьох відсотків річних, здійснених за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт" калькулятора, судом встановлено, що інфляційне збільшення боргу 64866,32 грн. за період з 09.07.2015 р. по 31.05.2018 р., на відшкодування якого має право позивач, складає 23201,22 грн., а розмір трьох відсотків річних за період з 09.07.2015 року по 31.05.2018 р. (кінцева дата нарахування, визначена позивачем) складає 5635,37 грн.

Суд визнає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення 34588,86 грн. інфляційних втрат та 693,46 грн. 3% річних, оскільки позивач при їх нарахуванні невірно визначив суму основної заборгованості та при визначенні періоду нарахування санкцій не врахував, що за рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.04.2016 року у справі № 902/226/16 вже вирішено вимоги про стягнення трьох відсотків річних за період з 01.04.2014 року по 09.07.2015 року та інфляційних втрат за період з 01.04.2014 р. по 30.06.2015 р.

Таким чином, судом задовільняються позовні вимоги про стягнення 23201,22 грн. інфляційних втрат та 5635,37 грн. - трьох відсотків річних.

Законодавством не передбачено можливості нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу разом із нарахованими за попередні періоди інфляційними втратами, а лише на суму основного зобов'язання, тобто в даному випадку - на суму 64866,32 грн.

Отже, у стягненні 34588,86 грн. 86 грн. інфляційних втрат та 693,46 грн. трьох відсотків річних позивачу слід відмовити за безпідставністю позовних вимог в цій частині.

Розглянувши позовні вимоги про стягнення пені, суд встановив наступне.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 4.1 Договору № 261-1 від 24.09.2010 р. при порушенні строків платежів Військова частина А2656 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст.ст. 534, 549 та п.3 ст. 611 ЦК України.

Із змісту позовної заяви слідує, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 10503,70 грн. за період з 17.06.2017 р. до 16.06.2018 р.

Здійсненим судом перерахунком пені встановлено, що виходячи з умов п. 4.1. договору, який передбачає можливість стягнення у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу, розмір пені за прострочення сплати 64866,32 грн. основного боргу та однієї облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, розмір пені складає 8049,91 грн. за період з 17.06.2017 р. по 16.06.2018 р.

В зв'язку з цим позовні вимоги про стягнення 10503,70 грн. пені судом задовільняються частково, на суму 8049,91 грн.

У стягненні решти суми пені 2453,79 грн. позивачу слід відмовити в зв'язку із неправильністю нарахування.

З огляду на те, що відповідачем 27.07.2018 р. подано та в судовому засіданні 11.10.2018 р. підтримано заяву про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтями 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила також за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч. 2, 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Твердження відповідача про те, що перебіг позовної давності розпочався 01.04.2011 року спростовується фактичними обставинами справи.

В зв'язку з тим, що судом не встановлено факту пропуску позивачем строку позовної давності, остання судом не застосовується.

Щодо інших тверджень відповідача проти позову, суд відзначає наступне.

В Україні не оголошено надзвичайного стану, який міг би бути підставою для звільнення відповідача від виконання грошового зобов'язання перед позивачем.

Окрім того, суд враховує, що основна заборгованість, присуджена за рішенням суду у справі № 902/411/14 від 28.05.2014 року, сплачена боржником повністю лише у 2018 році.

Наведені відповідачем доводи не можуть бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язань за договором та судовим рішенням.

Суд зазначає, що положеннями п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст.326 ГПК України закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим на всій території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 326 ГПК України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Несвоєчасна сплата заборгованості, зокрема підтвердженої рішенням суду від 28.05.2014 року у справі № 902/411/14, накладає на відповідача зобов'язання сплатити позивачу санкції у вигляді пені та відшкодувати відповідні суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних в порядку ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються 870,97 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору.

11.10.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 104, 123, 126, 129, 185, 191, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А 2656, вул. Стрілецька, 21,0 м. Вінниця-7, 21007 (ідентифікаційний код - 07937980) на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М", вул. Артема, 59А, кв. 37, м. Київ, 04053 (ідентифікаційний код - 30726900) 8049,91 грн. пені, 5635,37 грн. трьох відсотків річних 23201,22 грн. інфляційних втрат, 870,97 грн. на відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2453,79 грн. пені, 693,46 грн. трьох відсотків річних та 34588,86 грн. інфляційних втрат відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам (позивачу на вказану в позовній заяві фактичну адресу: 04209, м. Київ-209, вул. Героїв Дніпра, 5, к. 45, директору Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" Максименку Ю.Ф.) рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

6. Копію рішення також надіслати позивачу засобами електронного зв'язку на електронну адресу: 30726900@mail.gov.ua.

Повне рішення складено 22 жовтня 2018 р.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (04209, м. Київ-209, вул. Героїв Дніпра, 5, к. 45, директору Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" Максименку Ю.Ф.)

3 - відповідачу (21007, м. Вінниця -7, вул. Стрілецька, 21)