Постанова № 77284445, 22.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 640/5343/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бегунца А.О.

суддів: Рєзнікової С.С. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

представник позивача ОСОБА_1,

представників відповідача Сукач Л.О., Третяк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці ДФС на рішення Київського районного суду м. Харкова від 07.08.2018, суддя Губська Я.В., вул. Блюхера, 7б, м. Харків, Харківська, 61168, повний текст складено 07.08.18 по справі № 640/5343/18

за позовом ОСОБА_4

до Харківської митниці ДФС

про скасування постанови про порушення митних правил та закриття провадження у справі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом до Харківської митниці ДФС (далі - відповідач), у якому просив суд: скасувати постанову про порушення митних правил №0046/80700/18 від 15.03.2018 року відносно нього за ч.1 ст. 485 Митного кодексу України (далі - МК України); закрити провадження по даній справі про порушення митних правил; стягнути з Харківської митниці ДФС на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000 грн., з підстав, передбачених ст.531 МК України.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 07.08.2018 вказаний позов задоволено частково. Скасовано постанову у справі про порушення митних правил №0046/80700/18 від 15.03.2018 року, винесену заступником начальника Харківської митниці ДФС України Волокітіним Є.П., якою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 2085982,71 грн. Провадження по справі щодо порушення митних правил за ст. 485 МК України відносно ОСОБА_4 - закрито. В порядку вимог ч.2 ст. 9 КАС України зобов'язано Харківську митницю ДФС України повернути позивачеві ОСОБА_4 вилучений 10.01.2018 року транспортний засіб марки ВМW, модель ВХ5, VIN: НОМЕР_1, 2010 року виготовлення (випуску), тип кузову: універсал, колір: чорний. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з Харківської митниці ДФС України понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 25000 грн. - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме: п.45 ч.1 ст.4, п.п.б) п. 3 ч.10 ст. 374, ст.485, ч.3 ст.511 Митного кодексу України, та порушення норм процесуального права, а саме: ст.ст. 2, 9,44, 90, 242, 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача надав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі, просили скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представників відповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 01.11.2017 року директором ТОВ "Норі-Н" ОСОБА_6, як особою, уповноваженою позивачем ОСОБА_4 на декларування товарів на підставі договору доручення №28/10- 1317 від 27.10.2017, подано до Харківської митниці ДФС митну декларацію типу IM40AA №UA807190/2017/316399 на автомобіль марки ВМW, модель ВХ5, VIN: НОМЕР_1, 2010 року виготовлення (випуску), тип кузову: універсал, колір: чорний.

В графі 36 вищезазначеної декларації - «преференції», зазначено код пільги зі сплати митних платежів 301301301 - «Застосування податкових пільг при ввезенні на митну територію України товарів громадянами, а саме: транспортні засоби особистого користування, що класифікуються в одній із товарних позицій 8702, 8703, 8711 згідно з УКТ ЗЕД та товари, що класифікуються в товарній позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД в разі переселення громадян на постійне місце проживання в Україну». Зважаючи на це, митні платежі, зазначені у графі 47 вищевказаної декларації, декларантом нараховані умовно, у зв'язку зі звільненням від оподаткування, передбаченим п.п. б) п.3 ч.10 ст.374 МК України при переселенні на постійне місце проживання в Україну.

Разом з митною декларацією №UA807190/2017/316399 від 01.11.2017 до Харківської митниці ДФС з метою отримання пільги, було надано документи, зазначені у графі 44 цієї декларації: паспорт громадянина України для виїзду за кордон АЕ840716 від 12.10.1998 з відміткою про дату зняття з постійного консульського обліку або анульованою відміткою про дату поставлення на такий облік від 05.05.2012, ID паспорт громадянина України ОСОБА_4 НОМЕР_2, виданий 03.05.2017 органом 6311, документ №160820367900100 від 20.08.2016, що підтверджує право власності громадянина на транспортний засіб та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу з реєстраційним номером НОМЕР_3, видане 20.08.2016 №19146242, в якому зазначено власником ОСОБА_4

10 січня 2018 року головним державним інспектором відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Харківської митниці ДФС Блудовим А.В. відносно позивача складено протокол №0046/80700/18 про порушення митних правил щодо вчинення протиправних дій, спрямованих на ухилення від сплати митних платежів у сумі 695327,57 грн., які полягають у тому, що ОСОБА_4 неправомірно застосував право на звільнення від митних платежів при ввезенні на митну територію України транспортного засобу згідно з п.п. б) п.3 ч.10 ст.374 МКУ, шляхом приховування перед Харківською митницею ДФС наступних фактів: документування його паспортним документом громадянина Канади від 21.02.2011 та наявності зареєстрованого місця проживання в Канаді одночасно з відміткою від 05.05.2012 р. в паспорті громадянина України від 12.10.1998 року про повернення на постійне проживання в Україну та оформлення 03.05.2017 року ID паспорта громадянина України 000513938. Також, за цим протоколом було вилучено автомобіль марки ВМW, модель ВХ5, VIN: НОМЕР_1, 2010 року виготовлення (випуску), тип кузову: універсал, колір: чорний.

15 березня 2018 року винесено постанову у справі про порушення митних прави відповідно до якої, позивача ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.485 МК України та накладено стягнення в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів на суму 2085982,71 грн.

Не погоджуючись з постановою №0046/80700/18 від 15.03.2018 року, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості висновків, зроблених в оскаржуваній постанові в справі про порушення митних правил, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач заявив неправдиві відомості щодо товару або поданих документів з метою ухилення від сплати митних платежів та в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 485 МК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Порядок звільнення від оподаткування митними платежами, передбаченими законодавством України під час переселення громадян на постійне місце проживання в Україну, регулюється нормами ст. 374 Митного кодексу України (далі - МК України).

Відповідно до пп. б п.3 ч.10 ст.374 МК України при ввезенні (пересиланні) на митну територію України громадянами звільняються від оподаткування митними платежами товари, призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб громадянина та початкового облаштування, що ввозяться громадянами у зв'язку з переселенням на постійне місце проживання в Україну протягом шести місяців з дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні, за умови документального підтвердження того, що до дня видачі цього документа громадянин проживав на території країни, з якої він прибув, не менше трьох років: транспортні засоби особистого користування, що класифікуються в одній із товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД (у кількості однієї одиниці на кожного громадянина, який досяг 18-річного віку), за умови документального підтвердження того, що до дня видачі документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні, громадянин був власником (або співвласником) такого транспортного засобу не менше одного року, а транспортний засіб перебував за ним на постійному обліку (реєстрації) у відповідних реєстраційних органах країни постійного місця попереднього проживання громадянина не менше одного року, якщо даний транспортний засіб підлягає реєстрації в цій країні.

Виходячи з системного аналізу вказаних вище норм права, громадяни звільняються від оподаткування митними платежами за ввезення товарів, які призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб громадян та початкового облаштування, що ввозяться (пересилаються) громадянами у зв'язку з переселенням на постійне місце проживання в Україну (у тому числі, транспортних засобів), за наявності у сукупності таких обставин:

- ввезення транспортного засобу протягом шести місяців з дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні;

- надання документального підтвердження того, що до дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні, на території країни, з якої він прибув, такий громадянин проживав не менше трьох років;

- надання документального підтвердження того, що до дня видачі документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні, громадянин був власником (або співвласником) такого транспортного засобу не менше одного року, а транспортний засіб перебував за ним на постійному обліку (реєстрації) у відповідних реєстраційних органах країни постійного місця попереднього проживання громадянина не менше одного року, якщо даний транспортний засіб підлягає реєстрації в цій країні.

Питання ввезення громадянами на митну територію України транспортних засобів при переселенні на постійне місце проживання в Україну регулюється "Правилами митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України", затвердженими наказом Державної митної служби України від 17.11.2005 р. №1118 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25.11.2005 р. за № 1428/11708 (далі - Правила № 1118).

Згідно з п.7 Правил № 1118 власник транспортного засобу (далі - ТЗ) або вповноважена особа, який переміщує ТЗ через митний кордон України, пред'являє його митному органу для проведення митного огляду й подає оригінали та ксерокопії, крім іншого, паспортних документів та інших документів, визначених законодавством України та міжнародними договорами України, що дають право на перетин державного кордону, та/або паспорта громадянина (посвідчення особи з відміткою про місце проживання); посвідки чи іншого документа про постійне (тимчасове) проживання в Україні або за кордоном.

Як визначено в п.4.1. Розділу III Правил № 1118, при необхідності вирішення питання про можливість звільнення ТЗ від оподаткування посадова особа митного органу, яка здійснює митне оформлення ТЗ, перевіряє відомості та відмітки в документах на відповідність вимогам Закону України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України":

- постійне проживання громадянина на території країни попереднього місця проживання не менше одного року (для іноземців та осіб без громадянства - з дати підтвердження факту постійного проживання в країні попереднього місця проживання до дати отримання посвідки на постійне проживання або до дати отримання паспорта громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні; для громадян України - з дати поставлення до дати зняття з постійного консульського обліку, а за відсутності відмітки про зняття з постійного консульського обліку - до дати отримання паспорта громадянина України);

- перебування ТЗ у власності громадянина не менше одного року з дати набуття права власності на ТЗ до дати: для іноземців та осіб без громадянства - отримання посвідки на постійне проживання або отримання паспорта громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні; для громадян України - зняття з постійного консульського обліку, а за відсутності відмітки про зняття з постійного консульського обліку - до дати отримання паспорта громадянина України);

- перебування ТЗ на обліку в країні постійного місця попереднього проживання його власника не менше одного року (для іноземців та осіб без громадянства - з дати підтвердження факту постійного проживання в країні попереднього місця проживання до дати отримання посвідки на постійне проживання або до дати отримання паспорта громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні; для громадян України - з дати поставлення до дати зняття з постійного консульського обліку, а за відсутності відмітки про зняття з постійного консульського обліку - до дати отримання паспорта громадянина України).

Підтвердженням постійного місця проживання особи - громадянина України - нерезидента може бути документ (відмітка в паспорті), що підтверджує постійне проживання або тимчасове перебування громадянина України за кордоном.

Відповідно до п. 2.1 розд. ІІ Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України від 17.11.2011 р. № 337, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 16.12.2011 р. за № 1458/20196, громадяни України, які відповідно до чинного законодавства України є такими, що постійно проживають за кордоном, приймаються на постійний консульський облік.

Консульський облік полягає в реєстрації в закордонних дипломатичних установах України громадянина України, який постійно проживає за кордоном, шляхом внесення даних про громадянина України до облікової картки та електронного реєстру громадян України, які постійно проживають за кордоном, що ведеться в закордонних дипломатичних установах за встановленою формою, проставлені в дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини відповідної відмітки (штампу).

Як свідчать письмові докази, 03.05.2017 року позивачу ОСОБА_4 було видано паспорт громадянина України НОМЕР_2, а з 09.10.2017 року по теперішній час він зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

Доводи відповідача про те, що позивач не має зареєстрованого місця проживання в Україні спростовуються довідками про реєстрацію місця проживання особи від 12.10.2017 року та від 04.06.2018 року, які надані до позову та досліджені судом.

Законність отримання позивачем ID паспорта громадянина України сторонами не оскаржується. Відтак, з моменту отримання паспорта громадянина України у позивача виникло право на ввезення на пільгових умовах (звільнення від сплати митних платежів) транспортних засобів особистого користування.

Посилання відповідача про нездійснення позивачем постійного проживання на території України не підлягають врахуванню, оскільки така підстава для звільнення від сплати митних платежів не передбачена нормою пп.б) п.3 ч.10 ст.374 МК України.

Під час судового розгляду знайшло своє підтвердження, що позивач до отримання ID паспорта громадянина України протягом трьох років проживав в Канаді, що підтверджується всіма наданими позивачем та дослідженими в судовому засіданні доказами.

Також, суд звертає увагу на те, що норма пп.б) п.3 ч.10 ст.374 МК України не містить умову про перебування особи на консульському обліку в якості вимоги для ввезення товарів зі звільненням від сплати митних платежів.

За приписами п.1.2 та п.1.7 розділу І Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей - громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України від 17.11.2011р. №337, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 16.12.2011р. за №1458/20196, консульський облік полягає в реєстрації в ЗДУ громадянина України, який постійно проживає або тимчасово перебуває за кордоном. Прийняття на консульський облік здійснюється на добровільній основі, за винятком прийняття на облік дітей-громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, на підставі заяви громадянина України або його законного представника, яка подається до ЗДУ особисто або надсилається поштою.

Згідно з п.2.1 та п.2.2 розділу ІІ вказаних Правил №337, на постійний консульський облік приймаються громадяни України, які відповідно до чинного законодавства України є такими, що постійно проживають за кордоном. При прийнятті на постійний консульський облік громадянин подає (приведений перелік необхідних документів, в тому числі паспортний документ з відміткою про виїзд на постійне місце проживання за кордон; оригінал і копію виданого компетентними органами іноземної держави дозволу, що дає право на проживання в цій іноземній державі (оригінал такого дозволу обов'язково повертається заявнику).

Відповідно до пп.5.1.2 та пп.5.1.6 п.5.1 розділу V Правил №337, зняття громадянина України з постійного консульського обліку здійснюється у таких випадках: повернення громадянина України на постійне місце проживання в Україну; у разі звернення громадянина України до закордонної дипломатичної установи з клопотанням про зняття з консульського обліку за власним бажанням.

Отже, в Правилах №337 відсутні положення про те, що час постійного проживання громадянина України на території іншої держави підтверджується лише перебуванням на постійному консульському обліку у Генеральному консульстві України.

Крім того, зняття з консульського обліку не свідчить, що громадянин втрачає статус особи, що постійно проживає за кордоном, обов'язок про необхідність перебування на консульському обліку громадян-нерезидентів відсутній. Аналогічна позиція висловлена Генеральним консульством України в Торонто, що обов'язок про необхідність перебування на консульському обліку громадян-нерезидентів відсутній.

З матеріалів справи вбачається, що до дня видачі документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні, позивач був власником транспортного засобу не менше одного року, а транспортний засіб перебував за ним на постійному обліку (реєстрації) у відповідних реєстраційних органах Канади не менше одного року.

Згідно ч.1 ст.9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За змістом ст.10 КпАП України адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до частини першої статті 458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

При цьому, статтею 485 МК України передбачено наявність спеціальної протиправної мети неправомірне зменшення розміру сплати митних платежів, що свідчить про те, що це правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини, оскільки необережно не можливо заявити неправдиві відомості.

Відповідно до ст.495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Тобто, для притягнення до відповідальності відповідно до статті 485 Митного кодексу України необхідно доведення факту заявлення в митній декларації, в даному випадку, неправдивих відомостей та/або надання документів, що містять неправдиві відомості та наявність прямого умислу.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.03.2018 р. року по справі № 640/7258/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

За змістом статті 10 Кодексу України про адміністративне правопорушення, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Встановлені під час судового розгляду справи обставини та досліджені докази свідчать про те, що позивачем в митній декларації зазначено правдиві відомості щодо країни походження автомобіля, мети ввезення транспортного засобу та правдиві відомості про свою особу, дані про документи, що посвідчують особу.

В ході судового розгляду не було встановлено факту подання позивачем до митниці недостовірної інформації або приховування будь-якої інформації, необхідної для класифікації товару або його особи, та не може бути доказом того, що його дії були направлені на умисну несплату митних платежів у формі прямого умислу.

Таким чином, в діях позивача не вбачається вини у формі умислу, спрямованого на ухилення від сплати митних платежів.

Судом достовірно встановлено, що позивач при ввезенні на територію України транспортного засобу в режимі звільнення від оподаткування митними платежами товарів, які призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб громадянина та початкового облаштування, що ввозяться (пересилаються) громадянами у зв'язку з переселенням на постійне місце проживання в Україну повністю дотримався вимог, які встановлені ст.374 МК України.

Як встановлено статтею 486 МКУкраїни, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням. Провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій, зазначених у статті 508 цього Кодексу, розгляд справи, винесення постанови та її перегляд у зв'язку з оскарженням.

Матеріали справи не містять доказів того, що у діях позивача наявний склад правопорушення за статтею 485 МК України - заявлення у митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей чи надання органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості.

Позивач не вчинив умисних дій щодо неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, що є обов`язковою ознакою правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України, тобто відсутні ознаки суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Що стосується доводів відповідача про наявність у позивача подвійного громадянства, що може свідчити про свідоме ухилення від сплати обов'язкових платежів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про громадянство" підставами для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Згідно зі статтею 19 цього Закону громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, довидання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відносно позивача видано відповідний указ Президента України про припинення громадянства України, водночас не має відомостей про припинення громадянства Канади.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що до втрати у встановленому законом порядку громадянства України внаслідок набуття громадянства Канади позивач користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України, в тому числі користується правом звільнення від сплати митних платежів у випадку повернення на постійне місце проживання в Україну, що, виходячи з приписів ст. 374 МК України, має підтверджуватися єдиним документом - паспортом громадянина України, що отримується у встановленому порядку після повернення на постійне проживання в Україну.

Враховуючи відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 485 МК України та відсутності доказів подання позивачем недостовірних документів, наданої недостовірної інформації та внаслідок ненадання всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття митницею рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувана постанова № 0046/80700/18 від 15.03.2018 року підлягає скасуванню, а провадження по справі про адміністративне правопорушення за ст. 485 МК України відносно ОСОБА_4 - закриттю.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Колегія суддів зауважує, що спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів особи від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги є обґрунтованими, одночасно суд першої інстанції вмотивовано дійшов висновку про обрання способу захисту прав позивача відмінного, від зазначеного безпосередньо у позовних вимогах, а саме шляхом зобов'язання Харківської митниці ДФС повернути позивачу ОСОБА_4 ВМW, модель ВХ5, VIN: НОМЕР_1, 2010 року виготовлення (випуску), тип кузову: універсал, колір: чорний.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. 243, 245, 246, 250, 286, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської митниці ДФС залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 07.08.2018 по справі № 640/5343/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя (підпис)А.О. БегунцСудді(підпис) (підпис) С.С. Резнікова В.В. Старостін