Постанова № 77284428, 17.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Мар'єнко Л.М.

17 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3391/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старостіна В.В.

суддів: Подобайло З.Г. , Бегунца А.О.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 по справі № 820/3391/18

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03.05.2018, позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради, які полягають у відмові в призначенні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ІН НОМЕР_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово - комунальних послуг за заявою від 12.09.2017 за призначенням щомісячної адресної допомоги;

- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ІН НОМЕР_1, щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за його заявою від 12 вересня 2017 року в сумі, встановленій у законодавстві, а саме з 12 вересня 2017 року - 884 грн., з 17 січня 2018 року - 1000 грн., з 27 січня 2018 по 21 лютого 2018 року - 442 грн. щомісяця.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він змушений залишити місце свого постійного проживання в ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок розгортання там антитерористичної операції. Отже, згідно ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", позивач є внутрішньо переміщеною особою, що посвідчується відповідною довідкою про взяття на облік ВПО. 12.09.2017, відповідно до вищезазначеної постанови, позивачем подано заяву до відповідача про призначення йому щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам. Однак, на звернення за призначенням адресної допомоги від 12.09.2017, позивач отримав повідомлення № 5157 від 30.11.2017 про відмову з посиланням на те, що адреса реєстрації позивача - смт. Кірове (на даний час Північне) м. Торецька Донецької області, згідно Розпорядження Кабінету ОСОБА_2 України від 07.11.2014 № 1085-р не відноситься до вищезазначеного переліку населених пунктів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними дії відповідача, які полягають у відмові в призначенні ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги, як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово - комунальних послуг за заявою від 12.09.2017.

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради повторно розглянути питання з приводу призначення ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за заявою від 12.09.2017 року у розмірі, що встановлений чинним законодавством України, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 704,80 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, подано апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання сторони не з’явились, про день, час та місце судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасникв справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3, що не заперечується сторонами справи.

Згідно довідки від 26.01.2018 №02-45/65, смт. Кірове на підставі клопотання Кіровської селищної ради та відповідно до постанови ВР України від 19.05.2016 №1377-VІІІ "Про перейменування окремих населених пунктів та районів" перейменовано в смт. Північне .

Позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради з 07.09.2017, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується дублікатом довідки від 02.02.2018 № НОМЕР_2.

12.09.2017 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про призначення щомісячної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання.

Проте, як встановлено з повідомлення від 30.11.2017 №5157, в призначенні допомоги позивачу відмовлено у зв'язку з відсутністю смт. Кірове, Донецької області в переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що смт. Північне Донецької області внесено до переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням КМУ від 07.11.2014 № 1085-р, затвердженого 07.02.2018 № 79-р, проінформовано про проведення АТО смт. Північне (колишнє Кірове) Донецької області. Також, з метою захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов до висновку вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути питання з приводу призначення позивачу щомісячної адресної допомоги за його заявою від 12.09.2017.

Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Розпорядженням Кабінету ОСОБА_2 України від 07.02.2018 № 79-р "Про внесення змін у додатки 1 і 2 до розпорядження Кабінету ОСОБА_2 України" від 07.11.2014 № 1085, внесені зміни у додатки 1 і 2 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення".

Згідно змісту вказаного розпорядження від 07.02.2018 №79-р, смт. Кірове, Донецької області, яке на підставі постанови Верховної ради України від 19.05.2016 перейменовано на смт. Північне, внесли до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

Відповідно до повідомлення від 30.11.2017 №5157, відповідач при відмові у призначенні позивачу щомісячної адресної допомоги, як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово - комунальних послуг за заявою від 12.09.2017, керувався п.2 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, який затверджений постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 01.10.2014 року № 505, при цьому, фактичною підставою стало відсутність місця постійної реєстрації позивача у переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, який затверджений розпорядженням Кабінету ОСОБА_2 України від 07.11.2014 № 1085-р.

Правовідносини з приводу забезпечення громадян спірною виплатою унормовані приписами Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік переміщених осіб (затверджений постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 20.10.2014 № 1706-VII, Порядку №505, постанови Кабінету ОСОБА_2 України № 637 від 05.02.2014 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", Розпорядження №1085-р.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач підпадає під критерії визначення внутрішньо переміщених осіб, документований відповідною довідкою.

Так, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до п.2 Порядку № 505, умовами для призначення грошової допомоги визначено 1) переміщення осіб з тимчасово окупованої території України, з населених пунктів, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, з населених пунктів по лінії зіткнення або руйнування чи непридатність для проживання житла внаслідок проведення АТО, 2) знаходження осіб на обліку у органах (підрозділах) соціального захисту населення.

Матеріалами справи встановлено, що у ОСОБА_1 наявні умови для призначення щомісячної адресної допомоги.

Посилання відповідача про відсутність населеного пункту постійної реєстрації позивача (смт.Кірове Донецької області, яке перейменоване на смт. Північне) у переліку за Розпорядженням №1085-р спростовується загальновідомими обставинами та додатково підтверджується листом Донецької обласної військово - цивільної адміністрації "Про розгляд запиту на інформацію", в якому зазначено, що згідно з інформацією, яка розміщена на офіційному веб-порталі Верховної ОСОБА_2 України смт. Кірове (смт. Північне) Донецької області підпорядковане Дзержинській міській раді та входить до складу Кіровської селищної ради.

Крім того, що згідно наявної в матеріалах справи копії паспорта позивача, місце проживання зареєстровано Дзержинським МВ ГУ ДМС України в Донецькій області за адресою смт. Кірове м. Торецька .

Відповідно до листа ГУ СБУ в Донецькій області від 06.03.2018 №78/2/38/А-37-п/11/181 зазначено, що смт. Північне Донецької області внесено до Переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету ОСОБА_2 України від 07.11.2014 №1085-р, в редакції від 07.02.2018 №79-р, проінформовано про проведення АТО смт. Північне (колишнє Кірове) Донецької області.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у відмові в призначенні ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги, як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово - комунальних послуг за заявою від 12.09.2017 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що суд не може підміняти владного суб'єкта у реалізації управлінської функції, тому суд не знаходить підстав для обтяження владного суб'єкта обов'язком призначення спірної виплати згідно заяви позивача від 12.09.2017 року, колегія суддів зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі №826/17109/13-а.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди зобов'язані відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Згідно Рекомендацій Комітету ОСОБА_2 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_2 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Але ж в даному випадку втручання у дискреційні повноваження відповідача є виправданими, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивачів.

Так, у рішенні у справі ОСОБА_3 проти України зазначено: “Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.”

Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Броньовський проти Польщі” від 22 червня 2004 року). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Гавенда проти Польщі” від 14 березня 2002 року., Рішення Європейського суду з прав людини у справі “ОСОБА_4 проти Швейцаріїї” від 16 лютого 2000 року).

Також, Європейський суд з прав людини Рішенням у справі “Круслена” від 24 квітня 1990 року зазначає, що “закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання.”

Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі “Фадєєва проти Росії” від 9 червня 2005 року, в якому Суд з відсилкою до справи “Баклі проти Сполученого Королівства”, зазначив, що: “Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку “необхідності” втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції”.

Зобов'язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб'єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями. Дана думка повністю підтверджена рішенням від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховного Суду України, який вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся 12.09.2017 року до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради із заявою про призначення адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам.

Однак, на звернення за призначенням адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам позивач отримав повідомлення від 30.11.2017 року № 5157, що у призначенні допомоги відмовлено, у зв'язку з відсутністю смт. Кірове (Північне) Донецької області в переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідачем за результатами розгляду заяви позивача не було прийнято рішення (висновку), про призначення допомоги або про відмову в її призначенні.

Проте, зі змісту листа від 30.11.2017 року № 5157 вбачається, що відповідачем фактично відмовлено позивачці у наданні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, відмовивши ОСОБА_1 у наданні адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам за заявою від 12.09.2017 року, не у спосіб, встановлений законом.

Таким чином, оскільки у ході судового розгляду справи колегія суддів дійшла висновку, що відповідач відмовив позивачу у наданні адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам за заявою від 12.09.2017 року протиправно, а визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, колегія суддів вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії зокрема, зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради призначити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за заявою від 12.09.2017 року.

Щодо вимоги позивача допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій ОСОБА_2 Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Зважаючи, що щомісячна адресна допомога для покриття витрат на проживання статусно та законодавчо не віднесена до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, а відтак суд не вбачає підстав для застосування негайного виконання рішення суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає частковому скасуванню та прийняттям в цій частині нової постанови.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 по справі № 820/3391/18 скасувати в частині зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради повторно розглянути питання з приводу призначення ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за заявою від 12.09.2017 року у розмірі, що встановлений чинним законодавством України, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Прийняти в цій частині постанову, якою зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 (ін НОМЕР_1) щомісячну адресну грошову допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за заявою від 12.09.2017 року.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 22.10.2018.