Рішення № 77280715, 19.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 жовтня 2018 року № 826/6971/16

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій та визнання недійсними рішень та вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивача та/або ФОП ОСОБА_1.) з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - відповідач та/або контролюючий орган) та з урахуванням заяви про зміну (доповнення) підстав позову просить суд:

- визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, які полягають у винесенні наказу №1809 від 17.07.2014 року про проведення позапланової невиїзної перевірки;

- визнати недійсним податкове повідомленні-рішення №000201/1701 від 16.09.2014;

- визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №000203/1701 від 16.09.2014;

- визнати недійсною вимогу №Ф-25/26-50-17-01 від 16.09.2014 року.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що у контролюючого органу були відсутні підстави в розрізі приписів підпунктів 78.1.1 та підпунктів 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України для здійснення позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, а тому, на думку позивача, дії Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, які полягають у винесенні наказу №1809 від 17.07.2014 року про проведення позапланової невиїзної перевірки є незаконними.

Разом з цим, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині спірних податкових повідомлень - рішень ФОП ОСОБА_1 посилається на висновок експерта №111/15, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні №32014100010000280 від 12.06.2015 року та на висновок експерта №63/10/8-16, який складений за результатами проведення експертного економічного дослідження від 16.11.2016 року.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, які викладені в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві прийнято наказ №1809 від 17.07.2014 року, яким наказано забезпечити проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року (далі - наказ) (т. 1, а.с. 43).

Зі змісту вказаного наказу слідує, що позапланова документальна невиїзна перевірка позивача призначена на підставі підпункту 78.1.1, 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт №72-26-50-17-01-26899/8076 від 05.08.2014 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки дотримання вимог чинного законодавства з питань оподаткування громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 рік (далі - акт перевірки) (т. 1, а.с. 47-55).

Відповідно до акту перевірки в ході її проведення відповідачем встановлені наступні порушення, які були допущені фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1:

- п. 2.1 - в порушення п. 49.1, п. 49.2 ст. 49, п. 177.1 п. 177.5, п. 177.11 ст. 177, п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України не подано податкову декларацію про майновий стан та доходи 2013 року, у зв'язку з чим не задекларовано отриману суму чистого доходу, що підлягає оподаткуванню у розмірі 2 937105, 32 грн. За результатами перевірки СПД - фізичній особі ОСОБА_1 донараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 502 675, 08 грн. (2013 рік);

- п. 2.3 - в порушення вимог п. 4, п. 5 ст. 1 Розділу І, п. 2, п. 7 та п. 11 ст. 78, ст. 9 розділу ІІІ Закону України від 08.07.2010 року №2464-VІ про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» СПД - фізична особа ОСОБА_1 не подав звіт на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2013 рік та не сплатив збір у сумі 67 661, 50 грн.;

- п. 2.4 - в порушення вимог п. 181 ст. 181, п. 183.4, п. 183.10 ст. 183, п. 187.1 ст. 187, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України підприємцем не було здійснено реєстрацію в якості платника ПДВ, в результаті чого не було нараховано та несвоєчасно сплачено до бюджету податок на додану вартість у сумі 595 138, 00 грн.

З урахуванням висновків викладених в акті перевірки відповідачем прийнято наступні рішення:

- рішення №0002021701 від 16.09.2014 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 3 383, 07 грн.;

- податкове повідомленні - рішення №000201/1701 від 16.09.2014 року, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 595 138, 00 грн. за основним платежем та у розмірі 148 784, 30 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №1);

- податкове повідомлення - рішення №000203/1701 від 16.09.2014 року, яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 502 678, 08 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 125 838, 77 грн. (далі - оскаржуване рішення №2);

- податкову вимогу №Ф-25/26-50-17-01 від 16.09.2014 року про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску у розмірі 67 661, 50 грн. (далі - оскаржувана вимога).

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно підпунктів 20.1.2, 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом; проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Підпунктом 71.1.1 пункту 71.1 статті 71 ПК України визначено, що для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; про фінансово - господарські операції платників податків.

Інформація, визначена у статті 72 цього Кодексу, безоплатно надається контролюючим органам періодично або на окремий письмовий запит контролюючого органу у терміни, визначені пунктом 73.2 цього Кодексу (п. 73.1 ст. 73 ПК України).

В контексті приписів пункту 73.3 статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

В свою чергу, згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, серед іншого, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту та у випадку якщо платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом (пп. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78 ПК України).

Як слідує з матеріалів справи, 18.06.2014 року відповідачем скеровано позивачу запит про надання інформації №313-26-50-17-0/12, у якому контролюючий орган просив надати інформацію та копії документів з питань отримання доходів ФОП ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 41).

Вказаний запит скерований поштою, однак повернуто без вручення з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» (т. 1, а.с. 42).

Аналізуючи наведені обставини, в розрізі приписів пункту 73.3 статті 73 ПК України, суд приходи до висновку, що запит від 18.06.2014 року №313-26-50-17-0/12 є врученим позивачу, оскільки його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою.

Доказів зворотного ФОП ОСОБА_1 до суду не надано.

Разом з цим, матеріали справи не містять в собі належних та достатніх доказів на підтвердження того, що позивачем надано відповідь на запит від 18.06.2014 року №313-26-50-17-0/12, а тому, суд вважає, що у контролюючого органу були наявні правові підстави, з урахуванням приписів підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України провести документальну позапланову перевірку ФОП ОСОБА_1

З огляду на зазначене, доводи позивача в цій частині є хибними.

Що ж стосується наявності підстав для проведення документальної позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 на підставі підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України суд зазначає, що доказів на підтвердження подання останнім декларації про майновий стан та доходи 2013 року суду не надано, а тому твердження в цій частині є безпідставним.

Враховуючи приписи підпунктів 20.1.2, 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 73.3 статті 73, підпунктів 78.1.1, 78.1.2 пункту 78.1 ст. 78 ПК України суд приходить до висновку, що дії контролюючого органу з прийняття наказу №1809 від 17.07.2014 року, яким наказано забезпечити проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року є правомірними, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

Вирішуючи спір в частині оскаржуваного рішення №1 суд звертає увагу на наступне.

Так, податковим повідомленням - рішення №000201/1701 від 16.09.2014 року ФОП ОСОБА_1 збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 595 138, 00 грн. за основним платежем та у розмірі 148 784, 30 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як зазначено в акті перевірки, позивач у період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року перебував на загальній системі оподаткування.

Проте, ФОП ОСОБА_1 вказує, що зазначені обставини не відповідають дійсності, зокрема, він перебував на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку.

Суд звертає увагу, що на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано належних та достатніх доказів, натомість з висновку експерта №111/15, що складений за результатами проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні №32014100010000280 від 12.06.2015 року та висновку експерта №63/10/8-16, який складений за результатами проведення експертного економічного дослідження від 16.11.2016 року слідує, що ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року перебував на загальній системі оподаткування.

В результаті того, що позивачем не було подано податкової декларації про майновий стан та доходи контролюючий орган вважає, що ФОП ОСОБА_1 порушено п. 49.1, п. 49.2 ст. 49, п. 177.1 п. 177.5, п. 177.11 ст. 177, п. 179.1 ст. 179 ПК України, у зв'язку з чим не задекларовано отриману суму чистого доходу, що підлягає оподаткуванню у розмірі 2 937105, 32 грн. За результатами перевірки СПД - фізичній особі ОСОБА_1 донараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 502 675, 08 грн. (2013 рік).

Згідно пунктів 49.1, 49.2 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Пунктом 164.1 статті 164.1 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу (пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України).

В свою чергу, приписи пункту 164.2 статті 164 ПК України визначають, серед іншого, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору; доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об'єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі - роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу;

Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу (п. 177.1 ст. 177 ПК України).

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПК України).

Згідно пункту 167.1 статті 167 ПК України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Як зазначено у висновку експерта №111/15, що складений за результатами проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні №32014100010000280 від 12.06.2015 року, висновки акту перевірки документально підтверджуються на суму 502 675, 00 грн.

Натомість у висновку експерта №63/10/8-16, який складений за результатами проведення експертного економічного дослідження від 16.11.2016 року, підтверджено висновки акту перевірки частково на суму 14 015, 85 грн.

Згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 101 КАС України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні (ч. 1 ст. 108 КАС України).

Згідно частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 90 КАС України).

Відповідно до частини 3 статті 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, а також надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 4 ст. 90 КАС України).

Суд оцінюючи надані позивачем в ході розгляду справи висновки експертів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, вважає, що висновок експерта №63/10/8-16, який складений за результатами проведення експертного економічного дослідження від 16.11.2016 року, як підстава для задоволення позовних вимог не може бути взята до уваги судом.

Так, у висновку експерта №111/15, що складений за результатами проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні №32014100010000280 від 12.06.2015 року містяться відомості про скерування клопотання до СУ ФР Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про надання документів, зокрема, документів, що підтверджують понесені витрати та отриманий дохід позивачем за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, а саме: первинні документи (накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), договори та інше.

Однак, вказані документи не були надані та не були предметом дослідження, яке здійснено експертом та не було покладено в основу висновку експерта №111/15, що складений за результатами проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні №32014100010000280 від 12.06.2015 року.

Натомість, в матеріалах справи міститься ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 19.09.2015 року у справі №752/15432/15-к та протокол обшуку від 07.10.2015 року згідно якого, у позивача вилучено документи податкової звітності, банківські виписки по рахунку, договори на 118 аркушах.

Суд зазначає, що в переліку вилучених документів відсутні документи на підтвердження понесення позивачем валових витрат.

В той же час, у висновку експерта №63/10/8-16, який складений за результатами проведення експертного економічного дослідження від 16.11.2016 року підтверджено висновки акту перевірки частково на суму 14 015, 85 грн. та надано оцінку первинним документам на підтвердження понесених позивачем валових витрат.

Зокрема, договору №010113/1 від 01.01.2013 року про надання консультаційних послуг, договору №010113/1 від 01.01.2013 року про надання консультаційних послуг та інформаційних послуг, договору №130112/1 про надання консультаційних послуг від 13.01.2013 року, актів про прийняття-передачі виконання робіт, акти звірки взаєморозрахунків, квитанції до прибуткового касового ордеру (т. 1, а.с. 80-159).

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

В свою чергу, в розрізі приписів підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно приписів підпункту 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 138.6 ст. 138 ПК України визначено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці (п. 138.8 ст. 138 ПК України).

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (пп. 138.8.2 п. 138.8 ст. 138 ПК України).

Відповідно до пункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Суд зазначає, що при складанні висновку експерта №63/10/8-16, який складений за результатами проведення експертного економічного дослідження від 16.11.2016 року не було досліджено Книгу обліку доходів і витрат.

В свою чергу, надані позивачем документи до суду щодо понесення валових витрат не були предметом дослідження у висновку експерта №111/15, що складений за результатами проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні №32014100010000280 від 12.06.2015 року.

Натомість, вказані документи не були вилучені на підставі протоколу обшуку від 07.10.2015 року.

Разом з цим, позивачем в ході розгляду не надано обгрунтування, яким чином зазначені господарської операції впливали на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг з контрагентами, дохід від яких ним отримано.

В той же час, суд акцентує увагу на тому, що надані позивачем документи під час проведення експертизи та розгляду даної адміністративної справи не були вилученні під час обшуку та не надавалися контролюючому органу.

Зважаючи на наведені обставини в сукупності суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні поданих документів позивачем вважає, що останні не в повній мірі, з огляду на відсутність Книги обліку та витрат, у тому числі банківських виписок, підтверджують понесення ним валових витрат та судом ставиться під сумнів їх існування під час проведення перевірки як такої.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд при вирішенні спору по суті не враховує висновки експерта №63/10/8-16, який складений за результатами проведення експертного економічного дослідження від 16.11.2016 року, а приймає до уваги висновок експерта №111/15, що складений за результатами проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні №32014100010000280 від 12.06.2015 року.

Вказаним висновком підтверджено висновки акту перевірки документально на суму 502 675, 08 грн.

В той же час, спірним рішенням №2 збільшене позивачу грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 502 678, 08 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 125 838, 77 грн.

Суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджено помилковість висновків акту перевірки, а тому суд вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що ж стосується оскаржуваного рішення №1 суд звертає увагу на наступне.

Так, у висновку акту перевірки вказано, що позивач у 2012 році перебував на спрощеній системі оподаткування (ІІІ) група) та отримав виручку у сумі 903 999, 00 грн., а з 01.01.2013 року переведений на загальну систему оподаткування шляхом анулювання свідоцтва платника єдиного податку, однак на дату проведення перевірки не зареєструвався платником податку на додану вартість, що є порушенням податкового законодавства.

Згідно пункту 183.4 статті 183 ПК України у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

У разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку (п. 181.1 ст. 181 ПК України).

Пунктом 183.10 статті 183 ПК України встановлено, що будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Суд не бере до уваги посилання у висновку експерта №63/10/8-16, який складений за результатами проведення експертного економічного дослідження від 16.11.2016 року відносно того, що в перше обсягу оподатковуваних операцій з податку на додану вартість (300 000, 00 грн.) позивачем було досягнуто в квітні 2013 року, оскільки пункт 181.1 статті 181 ПК України не встановлює обов'язок платника податків зареєструватися платником податку на додану вартість з моменту досягнення ним 300 000, 00 грн., а визначає обов'язковою вимогою такої реєстрації здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, що сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Таким чином, приймаючи до уваги те, що позивач не заперечував факту не реєстрації його платником податку на додану вартість, суд вважає висновки контролюючого органу вірними, а спірне рішення №1 правомірним.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене, суд також вважає правомірною оскаржувану вимогу, оскільки вона є похідною від спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 73, 77, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.А. Бояринцева