Рішення № 77278819, 09.10.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/1423/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Супруна Є.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання – Лисака С.В.,

представника відповідача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу №816/1423/18 за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

02 травня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (надалі - відповідач, УДМС в Полтавській області) , в якій просить визнати протиправною відмову у прийнятті документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон без надання відбитків пальців рук та зобов'язати відповідача видати такий документ без внесення відцифрованих відбитків пальців до безконтактного електронного носія.

В обґрунтування позовних вимог вказує на своє небажання надавати відбитки пальців через релігійні переконання, тоді як відмова в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон без біометричних даних вказує на прояв дискримінації відносно позивача.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 (суддя Довгопол М.В.) позовну заяву прийнято до розгляду, поновлено строк для звернення до суду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи № 816/1423/18 передані судді Супруну Є.Б.

Ухвалою судді Супруна Є.Б. адміністративну справу №816/1423/18 прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання на 01.08.2018.

Ухвалою від 01.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судових засіданнях позивач підтримав вимоги позовної заяви, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання 09.10.2018 позивач не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. При цьому, був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду.

Представник відповідача у судових засіданнях проти задоволення позову заперечувала. У відзиві на позов вказувала, що на всі звернення ОСОБА_2 щодо отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон було надано відповіді у відповідності до Закону України «Про звернення громадян». Тому рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача права ОСОБА_2 ніяким чином не порушено. Пояснювала, що чинним законодавством з 20.12.2016 передбачено обов’язкову вимогу щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон шляхом надання відцифрованих відбитків пальців рук, а доводи позивача щодо дискримінації за релігійною чи віковою ознакою з боку УДМС нічим не підтверджені.

Суд, здійснивши розгляд справи в порядку загального позовного провадження, заслухав пояснення учасників справи, дослідив письмові докази, з’ясував фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

27.07.2017 ОСОБА_2 звернувся до Горішньоплавнівського міського сектору УДМС в Полтавській області з метою подання документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон без надання відбитків пальців рук та внесення інформації до безконтактного електронного носія.

Відповідно до Закону України «Про звернення громадян» позивачу була надана відповідь на звернення 26.08.2017 за №47/2180 та роз’яснено, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр» паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформлюється із застосуванням засобів реєстру. Також вказано, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 №1001 від 16.11.2016, з 20.12.2016 припиняється (а.с. 40).

Крім того, до УДМС через ДМС України надходили звернення позивача від 21.09.2018, 06.10.2017, 20.10.2017, на які відповідно 12.10.2017 за №11-23/483, 17.10.2017 за №11-23/С-612 та 30.10.2017 за №11-23/С-679 надано письмові роз’яснення (а.с. 44-51).

Не погодившись з такими відмовами відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначені Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (надалі – Закон №5492-VI).

Відповідно до абзаців першого, третього частини першої статті 4 Закону №5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 №1474-VIII внесено зміни до Закону №5492-VI, які набрали чинності з 01.10.2016.

Згідно з пояснювальною запискою до проекту вищевказаного Закону, метою проекту є уточнення переліку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, з безконтактним електронним носієм або без такого, визначення правового статусу окремих категорій осіб, усунення правових прогалин в діючому правовому регулюванні, приведення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у відповідність із діючим законодавством та реаліями сьогодення.

Суд зазначає, що запуск нових паспортів був однією з вимог Європейського Союзу до України на шляху до надання безвізового режиму. Головна перевага нового документу – це надвисокий рівень захисту від фальсифікацій та підробок. Український біометричний паспорт майже неможливо підробити, адже, на відміну від паспортів старого зразка, до нього вбудовано безконтактний електронний носій з біометричними даними особи, які включають відцифрований підпис особи, відцифрований образ обличчя особи, відцифровані відбитки пальців рук (п. 2 ч.1 ст. 3 Закону №5492-VI).

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №5492-VI визначено, що термін «безконтактний електронний носій» вживається у значенні, як імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов’язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом.

За приписами частини першої статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, серед яких є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Нормами частин першої, другої, п’ятої статті 15 Закону №5492-VI встановлені вимоги до бланків документів та їх форми, а саме: бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення. Бланки документів, які не містять безконтактного електронного носія, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення.

Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Бланки документів, в які імплантовано безконтактний електронний носій для внесення персональних даних, біометричних даних, параметрів та іншої інформації про особу, повинні бути виконані багатокомпонентним захисним друком, містити символ електронного документа, інформацію про підприємство, на якому виготовлено бланк документа, зображення малого Державного Герба України.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 22 Закону №5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.

Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 22 Закону №5492-VI).

На виконання вимог Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 07.05.2014 №152 (у редакції зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2016 №1001) «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», якою затверджені зразок та технічних опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2 та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Пунктом 3 вказаної постанови установлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Таким чином, з огляду на норми чинного законодавства з 20.12.2016 органи та підрозділи Державної міграційної служби здійснюють прийом документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон лише з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено вказаною постановою.

Щодо доводів позивача про його релігійні переконання слід зазначити наступне.

Нормами статті 35 Конституції України передбачено право на свободу світогляду і віросповідання. Але також визначено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви; ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Згідно статті 2 Закону України від 23.04.1991р №987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (надалі - Закон України №987-ХІІ) в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 3 Закону України №987-ХІІ кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.

Відповідно статті 4 Закону України №987-ХІІ громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Отже, виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, будь-яке встановлення прямих чи непрямих переваг громадянам залежно від їх ставлення до релігії є неприпустимим. При цьому право вільно сповідувати релігію або власні переконання не є абсолютним, оскільки таке може бути обмежено у випадку загрози міжнародній безпеці, громадському порядку, правам та інтересах громадян.

Тому посилання позивача на відмову від виконання законів за мотивами релігійних переконань є неприпустимим та таким, що не може бути враховано органами державної влади, їх посадовими особами, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконання ОСОБА_2 свого обов'язку з отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон повинно відбуватися (реалізовуватися) відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус". Жодних привілеїв, переваг, додаткових прав його релігійні переконання не надають.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд також застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

В пункті 125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014р (справа "S.A.S. проти Франції", заява №43835/11) зазначено, що хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів. Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (рішення у справі "Arrowsmith проти Сполученого Королівства", заява №7050/75). Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (рішення у справі "D.H. та інші проти Чеської Республіки", заява №57325/00).

У даному випадку відповідач довів суду, що при вчиненні дій щодо відмови у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки в даний час оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон може здійснюватися лише з безконтактним електронним носієм.

У зв'язку з цим у задоволенні позову ОСОБА_2 належить відмовити у повному обсязі.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 39800, паспорт серія СН №456119) до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 37829297) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 19.10.2018.

Суддя ОСОБА_3