Рішення № 77278807, 22.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2946/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1

ОСОБА_2 (представник за дорученням)

відповідач: ОСОБА_3 (представник за довіреністю)

ОСОБА_4 (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовною заявою ОСОБА_1 (65031, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси (65111, м. Одеса, просп. Добровольського, 120 А), Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65017, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Косовська, будинок 2-Д; код ЄДРПОУ 36290160) про визнання протиправною відмови від 27.04.2018 р. у видачі посвідчення “інваліда війни” міжнародного зразка за формою, що діяла станом на 01 січня 1992 року, зобов'язання видати посвідчення “інваліда війни” міжнародного зразка за формою, що діяла станом на 01 січня 1992 року, –

На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 жовтня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси, в якій позивач просить:

визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси від 27.04.2018 року у видачі посвідчення “Інваліда війни” міжнародного зразка за формою, що діяла станом на 01 січня 1992 року гр. ОСОБА_1;

зобов'язати Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси видати ОСОБА_1 посвідчення “Інваліда війни” міжнародного зразка за формою, що діяла станом на 01 січня 1992 року.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Самойлюк Г.П. від 25.06.2018 р. відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи з урахуванням положень ст. 263 КАС України буде здійснюватись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 27.07.2018р. за клопотанням позивача призначено проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; призначено судове засідання по справі на 13.07.2018 р. о 10 год. 00 хв.

Ухвалою суду, яка занесена до протоколу засідання 13.07.2018р., відкладено судове засідання на 27.08.2018р. 14 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 27.08.2018р. залучено до участі у справі в якості співвідповідача Департамент праці та соціальної політики; призначено проведення розгляду справи в порядку загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; встановлено відповідачу та співвідповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п’ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу та співвідповідачу п’ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено учасникам справи п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань; призначено підготовче засідання по справі на 17.09.2018 р. о 10 год.00 хв., яке було перенесено на 08.10.2018р.

Ухвалою суду від 08.10.2018 р. підготовче провадження в адміністративній справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 12.10.2018 р. о 10 год. 00 хв.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни та має право на отримання посвідчення інваліда війни міжнародного зразка за формою, що діяла станом на 01 січня 1992 року, для пільгового проїзду, що передбачене Угодою «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них» від 12.03.1993р. Позивач акцентує увагу на тому, що він може користуватися пільгами, передбаченими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за наявності посвідчення встановленого зразка. Позивач звернувся до органу праці та соціального захиту населення за місцем його реєстрації із заявою про видачу посвідчення інваліда війни зразка колишнього СРСР для пільгового проїзду, однак 27.04.2018р. (вих. № Д-39) отримав відмову у видачі посвідчення. Позивач вважає заначені дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на соціальний захист та суперечать Угоді «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також прирівняних до них» від 12.03.1993р.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 25.07.2018р. (вх. № 21382/18), в якому в обгрунтування правової позиції зазначено, що позивач перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги управління соціального захисту населення в Суворовському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради як «особа з інвалідністю внаслідок війни» ІІ групи, посвідчення на пільги ААБ№040794. Угода «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також прирівняних до них» від 12.03.1993р. регулює лише питання надання права на пільговий проїзд на території держав – учасниць СНД, які її підписали. На думку відповідача, оскільки позивач вперше отримав статус «інваліда війни» у 2001 році, тобто після 01 січня 1992 року, як передбачено Угодою, відповідач правомірно відмовив позивачу у видачі посвідчення інваліда війни міжнародного зразка за формою, що діяла станом на 01.01.1992р.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представники відповідача та співвідповідача у судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус інваліда війни 2 групи, що підтверджується копією посвідчення виданого (повторно) 12.04.2006р. Управлінням праці та соціального захисту населення Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» .

Згідно з відомостями довідки МСЕК №132775 від 24.06.1997, вперше позивач визнаний інвалідом загального захворювання 3 групи, терміном до 01.07.1999р.

Позивач пройшов переогляд та його було визнано інвалідом 3 групи терміном до 01.03.2002р, причина інвалідності пов'язана з пораненням отриманим в період бойових дій при виконанні інтернаціонального обов'язку (довідка МСЕК №004148 від 19.02.2001р.). На підставі зазначеної довідки заявнику було встановлено статус інваліда війни 3 групи та видане відповідне посвідчення.

Як було встановлено Київським апеляційним адміністративним судом при вирішенні справи № 826/675/17, згідно довідки МСЕК №004477 від 04.04.2002р, причина інвалідності пов'язана з пораненням отриманим в період бойових дій при виконанні інтернаціонального обов'язку. Інвалідність встановлена безстроково. Зазначені обставини визнаються учасниками справи та з урахуванням приписів ч.4 ст. 78 КАС України не потребують доказування.

20.04.2018р. позивач звернувся до Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси із заявою щодо видачі посвідчення інваліда війни за формою, чинною на 01.01.1992р.

08.06.2018р. (вх. № Б-58) позивачу на вищевказане звернення Управлінням соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надано відповідь, якою повідомлено про відсутність правових підстав для видачі ОСОБА_1 посвідчення за формою, що діяла на 01.01.1992р., оскільки, відповідно наданих позивачем копій документів статус інваліда війни було йому встановлено після врегулювання питання встановлення статусу ветерана війни та видачі відповідного посвідчення.

Позивач вважає, що йому безпідставно відмовлено у видачі посвідчення інваліда війни зразка колишнього СРСР для пільгового проїзду територією країн-членів СНД.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що відносини регулюються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, постановою Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3552-XII, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» від 12 травня 1994 р. № 302 , Угодою «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них», яка підписана Україною та набула чинності для неї 12.03.1993р.

Закон №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що підставою відмови Управлінням соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради у видачі ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни за формою, яка діяла на 1 січня 1992 року послугувало те, що відповідно наданих позивачем копій документів статус інваліда війни був йому встановлений після врегулювання питання встановлення статусу ветерана війни та видачі відповідного посвідчення.

Україною разом із іншими країнами-учасницями 12 березня 1993 року було укладено Угоду «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них» (далі – Угода).

Дія цієї Угоди поширюється на інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них, для яких встановлені пільги на проїзд на відповідних видах транспорту, згідно з додатками 1, 2, 3 (стаття 1).

Інвалідам Великої Вітчизняної війни I та II груп та особам, прирівняним до них, надається право безкоштовного проїзду залізницею чи на суднах транзитних та місцевих ліній річкового флоту територіями держав-учасниць цієї Угоди один раз на рік (туди та назад) та з 50-відсотковою знижкою повітряним, водним чи міжміським автомобільним транспортом (стаття 2).

Особам, зазначеним у статтях 2 і 3 цієї Угоди, за їхнім бажанням, замість належного їм проїзду з 50-відсотковою знижкою один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом надається безоплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) зазначеними видами транспорту (стаття 4).

Інвалідам і учасникам Великої Вітчизняної війни, а також особам, прирівняним до них, та іншим особам, відповідно до додатка 3, надається право безоплатного проїзду в міському та приміському пасажирському транспорті незалежно від місця їх проживання (стаття 5).

До категорій громадян, прирівняних за пільгами на проїзд у міжміському транспорті до інвалідів Великої Вітчизняної війни належать інваліди з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту колишнього Союзу РСР або під час виконання інших обов'язків військової служби, або внаслідок хвороби, пов'язаної з перебуванням на фронті в інші періоди, а також інваліди з числа партизан громадянської війни (пункт 2 Додатку № 1 до Угоди).

До категорії осіб, прирівняних за пільгами на проїзд у міжміському транспорті до учасників Великої Вітчизняної війни належать військовослужбовці, робітники та службовці, які отримали поранення, контузії чи каліцтва у бойових діях в Афганістані або інших країнах, в яких велись бойові дії (пункт 5 Додатку № 2 до Угоди).

Відповідно до пункту 1.6 Додатку № 3 до Угоди особи, які мають право безоплатного проїзду на всіх видах міського пасажирського транспорту (крім таксі) та на автомобільному транспорті загального користування (крім таксі) в сільській місцевості в межах адміністративного району за місцем проживання: особи з числа колишніх військовослужбовців-інтернаціоналістів, які брали участь у бойових діях в Республіці Афганістан, на території інших країн.

Згідно пункту 3.2 Додатку № 3 до Угоди особи, які мають право безоплатного проїзду в автобусах приміського сполучення: особи з числа колишніх військовослужбовців-інтернаціоналістів, які брали участь у бойових діях в Республіці Афганістан, на території інших країн.

Як вбачається з зазначеної Угоди, її мета - взаємне визнання державами-учасницями прав інвалідів не тільки Великої Вітчизняної війни, але і осіб, які прирівняні до них.

Зазначені пільги були надані законодавством колишнього СРСР та в подальшому закріплені й у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. № 3551-XII (далі – Закон №3551-ХІІ).

Відповідно до ст. 4 Закону №3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно п.7 ч. 2 ст.7 Закону №3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах.

У пункті 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 20-рп/2004 зазначено, що за Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Пільги та гарантії ветеранам війни, у тому числі щодо безкоштовного проїзду, проїзду зі знижкою встановлюються розділом ІІІ Закону №3551-ХІІ.

Київським апеляційним адміністративним судом при вирішенні справи №826/675/17, було встановлено, що позивачу встановлено інвалідність ІІ групи внаслідок поранення, отриманого в період бойових дій при виконанні інтернаціонального обов’язку (в ОАР). Зазначені обставини визнаються учасниками справи та з урахуванням приписів ч.4 ст. 78 КАС України не потребують доказування.

Позивач має відповідне посвідчення, видане йому 12.04.2006 р. Управлінням праці та соціального захисту населення Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради.

Відтак, на позивача поширюється дія Угоди «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них», яка підписана Україною та набула чинності для неї 12.03.1993р.

При вирішенні спору суд враховує, що згідно ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частинами 2, 3 ст. 2 Закону №3551-ХІІ передбачено, що права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Таким чином, із прийняттям Україною законів після проголошення нею незалежності, пільги, встановлені законодавством колишнього Союзу РСР для інвалідів війни не можуть бути скасовані, а їх права звуженими. Відтак, посилання відповідача та на те, що встановлення позивачу інвалідності після 1991 року позбавляє його можливості отримати документи, необхідні для реалізації його права на пільги, встановлені Угодою, судом відхиляються.

Відповідно до статті 7 Угоди підставою для придбання пільгового проїзного квитка є посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд, видані відповідними органами колишнього Союзу РСР або Сторонами за формою, що діяла на 1 січня 1992 року, за місцем постійного проживання особи, яка має право на пільговий проїзд.

Таким чином, реалізувати своє право на пільги, встановлені Угодою, позивач може пред’явивши відповідне посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд за формою, що діяла на 1 січня 1992 року. Згідно зазначеної статті Угоди, вказане посвідчення та талони можуть бути видані як Українською РСР так і Україною як стороною Угоди.

Аналогічного висновку дійшов Київський апеляційний адміністративний суд при вирішенні справи №826/675/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики Українки про визнання протиправною відмови у видачі посвідчення інваліда війни зразка колишнього СРСР для пільгового проїзду територією країн-членів СНД, зобов’язання Міністерства соціальної політики України видати ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни за формою, яка діяла на 1 січня 1992 року.

За приписами ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни регламентовано Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №302 від 12.05.1994р. (далі – Положення №302).

Пунктом 2 вказаного Положення передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Листи талонів на право одержання ветеранами війни і особами, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проїзних документів (квитків) безоплатно і з 50-відсотковою знижкою їх вартості є документом, на підставі якого надається право на пільговий проїзд зазначеним особам згідно з пунктом 17 частини першої статті 12, пунктом 21 частини першої статті 13, пунктом 16 частини першої статті 14, пунктом 18 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно абзацу другого пункту 7 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до п. 7-1 Положення №302 листи талонів на право одержання ветеранами війни і особами, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проїзних документів (квитків) безоплатно і з 50-відсотковою знижкою їх вартості видають інвалідам війни, учасникам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Таким чином, посвідчення та листи талонів, за якими позивач може реалізувати своє право на пільги відповідно до Угоди може бути видано органами праці та соціального захисту населення за місцем його реєстрації.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 12.05.1994 р. «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» виготовлення бланків посвідчень ветеранів війни і бланків листів талонів на право одержання проїзних документів (квитків) безоплатно і з 50-відсотковою знижкою їх вартості та нагрудних знаків здійснюється Міністерством фінансів для інвалідів війни, учасників війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - за замовленням Міністерства соціальної політики. Виготовлення зазначених бланків та нагрудних знаків здійснюється за рахунок і в межах асигнувань, передбачених для відповідних органів у державному бюджеті.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Щодо тверджень позивача про порушення відповідачем вимог Закон України «Про звернення громадян» під час розгляду його звернення від 20.04.2018р., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України «Про звернення громадян» (далі– Закон №393/96) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Приписи ст. 15 вказаного Закону визначають, що Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) ОСОБА_5 Союзу, ОСОБА_6 Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 19 Закону №393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.

Згідно ст. 20 Закону №393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особа має право на розгляд всіх питань, порушених у зверненні, із наданням належної та вмотивованої відповіді щодо них. Крім того, у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою суб’єкт, якому подане звернення, зобов’язаний роз'яснити порядок оскарження прийнятого за заявою рішення.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, за наслідками розгляду заяви позивача від 20.04.2018р., відповідач у листі від 08.06.2018р. (вх. № Б-58) всебічної відповіді на звернення останнього не надав, як і не зазначив порядку оскарження прийнятного за наслідками розгляду заяви рішення. Підстави, з яких позивачу було відмовлено у задоволенні його заяви щодо видачі посвідчення інваліда війни за формою, чинною на 01.01.1992р., є необґрунтованими, про що зазначено вище.

Посилання відповідача на те, що законодавством України не передбачено видачі посвідчень для ветеранів війни за зразком, які діяли станом на 01 січня 1992 року судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки на теперішній час не припинено дію Угоди, не ініційовано та не внесено змін щодо питання виготовлення країнами-учасницями листів талонів на пільговий проїзд територією країн-членів СНД.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

За таких обставин, враховуючи встановлені судом обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення шляхом визнання протиправною відмови Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси від 27.04.2018 р. у видачі посвідчення “Інваліда війни” міжнародного зразка за формою, що діяла станом на 01 січня 1992 року гр. ОСОБА_1; зобов'язання Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради видати ОСОБА_1 посвідчення “Інваліда війни” міжнародного зразка за формою, що діяла станом на 01 січня 1992 року.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.14 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (65031, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси (65111, м. Одеса, просп. Добровольського, 120 А), Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65017, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Косовська, будинок 2-Д; код ЄДРПОУ 36290160) про визнання протиправною відмови від 27.04.2018 р. у видачі посвідчення “інваліда війни” міжнародного зразка за формою, що діяла станом на 01 січня 1992 року, зобов'язання видати посвідчення “інваліда війни” міжнародного зразка за формою, що діяла станом на 01 січня 1992 року, - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси від 27.04.2018 року у видачі посвідчення “Інваліда війни” міжнародного зразка за формою, що діяла станом на 01 січня 1992 року гр. ОСОБА_1.

Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (65017, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Косовська, будинок 2-Д; код ЄДРПОУ 36290160) видати ОСОБА_1 (65031, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) посвідчення “Інваліда війни” міжнародного зразка за формою, що діяла станом на 01 січня 1992 року.

Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.10.2018 р.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.