Рішення № 77275751, 17.10.2018, Херсонський міський суд Херсонської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №766/7647/17

Пров. №2-а/766/564/18

17 жовтня 2018 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі: головуючого судді Ус О.В., секретар судового засідання Неменко Ю.В., з участю представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні міського суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області про зобов’язання призначити та виплатити пенсію за віком, -

В С Т А Н О В И В:

28 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою в якій просив зобов’язати ОСОБА_3 Пенсійного Фонду у м.Херсоні призначити виплату пенсії за віком 22.08.2016 р. (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач в цілому зазначає, що він є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон, його трудовий стаж складає 28 років. Перед виїздом за кордон позивач проживав за адресою: Україна, м.Херсон, вул.Чорноморська, 36/4. У 1997 році виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділ посольства України в Державі Ізраїль. При віці 64 роки і страховому стажі понад 28 років, позивач досяг усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Зазначив, що ані до виїзду за кордон, ані станом на сьогоднішній день, пенсія йому не призначалась, відповідно, пенсійних виплат він не отримує. 30.09.2016 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подала безпосередньо до ОСОБА_3 Пенсійного Фонду у м.Херсоні його особисту заяву про призначення пенсії, нотаріально посвідчену та апостильовану з усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом від 30.09.2016 року. 28.10.2018 року відповідачем відмовлено листом № 397/Г-25 у призначенні пенсії з тих підстав, що при зверненні за призначенням пенсії позивачем порушено Порядок 22-1. Вважає дії відповідача щодо відмови в призначенні виплати пенсії неправомірними, дискримінаційними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства.

Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області від 10.05.2017 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Перше судове засідання призначено на 23 серпня 2017 року о 10:00 годині.

18 серпня 2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано заперечення на позов (вх. № 34792), відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись в цілому на п.2.9 Порядку, відповідно до якого особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Згідно з п. 1.7.Порядку у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Згідно з п. 2.22 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання. Проте, як зазначає відповідач, при зверненні за призначенням пенсії позивачем не надано паспорт громадянина України або посвідку на постійне проживання в Україні, що й стало підставою для відмови у призначенні виплати пенсії, долучені копії документів, відсутня Угода між Україною та Ізраїлем щодо соціального забезпечення громадян. Крім того про порушення свого права позивач дізнався 28.10.2016 р., а до суду звернувся лише 28.04.2017р.

06.11.2017 р. електронною поштою до суду надійшли пояснення представника позивача ОСОБА_4 (вх.№ 85984) стосовно заперечень відповідача, відповідно до який строк звернення до суду не порушений, оскільки відмова у призначенні пенсії відправлена лише 31.10.2016 р., що підтверджено відбитком штемпелю на поштовому конверті, а лист отримано представником взагалі 04.11.2016 р. ОСОБА_5 необхідні документи, в тому числі і оригінали надавалися 30.09.2016 р., а вимога щодо надання паспорту або довідки про місце проживання в Україні не відповідає Конституції України.

25.09.2018 р. за протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справа № 766/7647/17 через закінчення терміну повноважень у судді Гаврилова Д.В. передана судді Ус О.В.

Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області Ус О.В. від 28 вересня 2018 року справа прийнята в провадження, визначено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з призначенням першого судового засідання на 14-10 год. 17.10.2018 р.

12.10.2018 р. від Головного ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України надійшов відзив на адміністративний позов, аналогічний запереченням на позов від 18.08.2017 р. з доказами надіслання його копії стороні позивача.

16.10.2018 р. електронною поштою від представника позивача ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи у відсутність сторони позивача, вимоги підтримують в повному обсязі.

В підготовчій частині судового засідання розглянуте питання про заміну відповідача у справі. Суд, на місці ухвалив на підставі ст. 52 КАС України допустити заміну відповідача ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в м.Херсоні на правонаступника – Головне управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області.

Суд, заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 13 травня 1997 року отримав закордонний паспорт АС430117 громадянина України та виїхав на постійне місце проживання у державу Ізраїль, прийнятий на консульський облік в Посольстві України в Державі Ізраїль (м.Хайфа) 04.08.2003 р. (арк. справи 12-28 – копія закордонного паспорту).

14.09.2016 р. ОСОБА_2 зареєстрований у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків з присвоєнням реєстраційного номеру облікової картки платника податків НОМЕР_1 (арк. справи 29).

30 вересня 2016 року представник ОСОБА_2 за нотаріально засвідченою довіреністю ОСОБА_6 звернулася до ОСОБА_3 Пенсійного фонду України у м.Херсоні з усіма необхідними оригіналами документів, що надавалися для огляду та засвідчення копій, з оригіналом апостильованої заяви, що підписана особисто ОСОБА_2, підпис якого завірений нотаріально, про призначення пенсії за віком (арк. справи (53-57). При цьому до заяви додавалися копії паспорту, трудової книжки та ІПН ОСОБА_2

Листом № 397/Г-25 від 28.10.2016 року (арк. справи 58-59) ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України у м.Херсоні, що був надісланий на адресу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_6 (арк. справи 60) відмовлено у призначенні ОСОБА_2 пенсії з огляду на недотримання заявником вимог щодо порядку звернення за пенсією, а саме п.1.1, 2.9, 2.23 та не надання документу, в якому засвідчене місце проживання заявника у м.Херсоні.

Зазначена відмова оскаржується в судовому порядку.

Стосовно строків звернення до суду суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Відповідно до частин першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Оглядом позовної заяви та доданих документів встановлено, що позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідь УПФУ від 28.09.2016 р., якою відмовлено позивачу у призначення пенсії, надіслана представникам 31.10.2016 р. (арк. справи 60). Таким чином, перебіг шестимісячного строку на звернення позивача до адміністративного суду з даним позовом розпочався саме з дати отримання від відповідача рішення про відмову в поновленні пенсії, і спливає не раніше 30 квітня 2017 року. До адміністративного суду позивач звернувся 28 квітня 2017 року, що підтверджується відбитком поштового штемпелю на опису вкладень у цінний лист про відправлення позовної заяви до суду. Отже строк звернення до суду позивачем не пропущений.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з таких вимог чинного законодавства.

Звертаючись із заявою про призначення пенсії за віком, позивач досяг пенсійного віку та відповідно до записів трудової книжки позивача ОСОБА_7, останній має необхідний та достатній страховий стаж для призначення йому пенсії за віком, визначений ч. 1ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зазначені обставини не заперечувались представником відповідача у відзиві на позов.

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49, другим реченням статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. по справі № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 2 ст.6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство» документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Отже, право громадянина на призначення пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні та відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документом, що засвідчує місце проживання особи є: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

З паспорту громадянина України для виїзду за кордон, виданого позивачеві, вбачається, що він є громадянином України, постійне місце проживання якого є Держава Ізраїль.

Отже, позивач, як громадянин України, має право на звернення до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком.

Судом встановлено, що позивачем були надані всі документі, які визначенні Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування»(що підтверджено супровідним листом від 30.09.2016 р. у якому зазначено, що оригінали надаються для огляду), окрім документа, який підтверджує місце реєстрації в Україні.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Тобто, ОСОБА_2, проживаючи в Державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.

З урахуванням вищезазначеного, вбачається, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або наявністю відмітки про реєстрацію місця проживання в Україні.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, в Україні чи за її межами.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволенні позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його частин.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, з огляду на положення другого речення частини 2 ст.9 КАС України, суд приходить до висновків про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача, та наявність підстав для визнання протиправним дій ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України у м.Херсоні щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_2, викладені у листі № 397/Г-25 від 28.10.2016 р.

У відповідності до ч. 1 ст. 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині наявності законних підстав для того, щоб зобов’язати відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком, починаючи з дати його звернення із заявою про призначення пенсії за віком, тобто з 30.09.2016 року, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а не як помилково зазначено у позовній заяві з 22.08.2016 р.

При цьому, вимоги позивача щодо призначення пенсії з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Тобто, проведення індексації пенсій є обов'язком відповідача та має здійснюватися за наявності зміни індексу споживчих цін. В цій частині права позивача з боку відповідача порушені не були, оскільки відповідач не відмовляв позивачеві у індексації пенсійних виплат.

Отже, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи ту обставину, що суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в їх значній частині, а адміністративний позов позивачем було подано до суду виключно у зв'язку з діями відповідача, суд вважає необхідним стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього, на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в повному обсязі в розмірі 640,00 грн.

Повний текст рішення виготовлено 22 жовтня 2018 року.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області про зобов’язання призначити та виплатити пенсію за віком – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України у м.Херсоні щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_2, викладені у листі № 397/Г-25 від 28.10.2016 р.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області (вул. 28 Армії, б. 6, м. Херсон, 73005, код ЄДРПОУ 21295057) призначити та виплачувати ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати його звернення із заявою про призначення пенсії за віком, тобто з 30.09.2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області (вул. 28 Армії, б. 6, м. Херсон, 73005, код ЄДРПОУ 21295057), на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Постанова суду набирає чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги. Якщо апеляційна скарга не була подана протягом десяти днів, постанова суду набуває чинності після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_5