Рішення № 77275525, 28.09.2018, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 28.09.2018 Справа № 554/1480/15-ц

Провадження № 8/554/5/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2018 року м. Полтава Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді - Материнко М.О.

за участю секретаря судового засідання - Галушко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року у цивільній справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Октябрського районного суду м. Полтави перебувала цивільна справа за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України.

Рішення, що приймалися у вказаній цивільній справі неодноразово були предметом розгляду судами апеляційної та касаційної інстанції.

Остаточне рішення суду, що набрало законної сили та не було скасовано у встановленому законом порядку, винесено Октябрським районним судом м. Полтави 04.06.2015 р., яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі, а саме: виселено ОСОБА_1, її сина ОСОБА_2, а також ОСОБА_3 з житлового будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України за адресою АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення; вирішено питання про судові витрати.

11.12.2015 року до Октябрського районного суду м. Полтави надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд вказаного рішення суду за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 15.06.2016 року заява ОСОБА_1 про перегляд вказаного рішення суду за нововиявленими обставинами залишена без задоволення, однак ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 18.10.2016 року – скасована, справу направлено для подальшого розгляду.

Заява ОСОБА_1 про перегляд рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04.06.2015 р. за нововиявленими обставинами розглянута по суті 14.05.2018 року.

Так, ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 14.05.2018 р. відмовлено у задоволенні заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.

За результатом оскарження даної ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 14.05.2018 р., постановою Апеляційного суду Полтавської області від 03.07.2018 року оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами – скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 17.07.2018 року справу прийнято в провадження суддею Материнко М.О., заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14.05.2018 р. за нововиявленими обставинами призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Перше судове засідання, що відбувалось 06.09.2018 р. відкладено для встановлення обставин щодо прийняття судом касаційної інстанції касаційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 03.07.2018 р.

У судове зсідання 28.09.2018 р. адвокат заявника ОСОБА_1 – ОСОБА_4 надав до суду заяву про розгляд справи за заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами за його відсутності, прохав суд її задовольнити.

Представник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава у судове засідання 28.09.2018 р. не з’явився, будучи належним чином повідомлений судом про дату, час і місце розгляду справи шляхом отримання судової повістки-повідомлення під розписку, що наявна в матеріалах справи.

27.09.2018 р. від представника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава в особі начальника відділу ОСОБА_5 до суду надійшла заява про перенесення слухання справи у зв’язку із перебуванням представника відділу ОСОБА_6 28.09.2018 року у відрядженні в Господарському суді Запорізької області. Разом з тим, у заяві заявлено клопотання про перехід до розгляду заяви за правилами загального позовного провадження, а не спрощеного з підстави того, що вказана справа знаходиться на особливому контролі Міністерства оборони України, неодноразово переглядалась у судах вищих інстанцій і до цього часу рішення по справі не прийняте.

Заявлене клопотання про здійснення переходу у розгляді заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами до загального позовного провадження суд вважає безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 429 ЦПК України передбачена імперативна норма щодо розгляду заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами у суді першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Частиною 7 статті 277 ЦПК України встановлено, що ч. 4 зазначеної статті, яка передбачає право відповідача подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження і вирішення цієї заяви судом, - не застосовується, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 128 ЦПК України встановлено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є необов’язковою.

Причини неявки представника відповідача ОСОБА_6 у судове засідання 28.09.2018 р. (перебування у відрядженні 28.09.2018 р. за межами міста Полтави до Господарського суду Запорізької області) не підтверджені жодним належним доказом. Разом з тим, на думку суду, відповідач не надав обґрунтування неможливості забезпечення явки у судове засідання іншого представника.

Відповідно, суд не може визнати причину неявки представника відповідача у судове засідання поважною, а тому, в силу положень п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, приходить до висновку про відсутність законних підстав для відкладення розгляду справи в третє.

При цьому, суд враховує, що ст. 429 ЦПК України передбачений скорочений строк розгляду судом заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, в порівнянні із загальним розглядом справ. Тривалість судового провадження повинна задовольняти вимогу розумного строку розгляду справи з метою недопущення порушення права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи, гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Слід зазначити, що в матеріалах справи міститься відзив відповідача на заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, що надійшов до суду 01.03.2018 р.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені судом про дату, час і місце розгляду справи, на підставі зібраних у справі доказів та письмових пояснень, викладених сторонами у заявах по суті справи.

Відповідно до відзиву на заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, представник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава заперечував проти задоволення заяви в повному обсязі. В обґрунтування заперечення зазначав, що заява не містить жодної підстави для перегляду рішення за нововиявленими обставинами, відповідно до вичерпного переліку підстав, викладених у ч. 2 ст. 361 ЦПК України; зміст заяви не відповідає вимогам закону, оскільки відсутні посилання на докази. Також, в обґрунтування заперечення зазначено, що з березня 2011 року між ОСОБА_1 та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтава укладено договір про надання в тимчасове користування спірним житловим приміщенням строком до 31.12.2011 року. Згідно з довідкою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава № 488 від 01.12.2014 р. ордер на вселення позивачів у вказане житлове приміщення не видавався. Позивач ОСОБА_1 проходить службу в органах Служби безпеки України, у зв’язку з чим з 2014 року перебуває на обліку осіб у вказаній установі, що потребують поліпшення житлових умов. Таким чином, позивач вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вірно виходив з того, що спірне житлове приміщення є житловим фондом Міністерства оборони України, балансоутримувачем якого є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтава, а тому, враховуючи вищевикладені обставини, суд вірно дійшов висновку про порушення позивачем порядку вселення у гуртожиток та виселення без надання іншого житлового приміщення.

Суд при розгляді заяви про перегляд заочного рішення виходить з наступного.

Підстави перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами визначені ст. 423 ЦПК України.

Так, рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Пунктами 3, 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 30 березня 2012 р. «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» передбачено, що нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 04.06.2015 року задоволено позов Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава та виселено ОСОБА_1, її сина ОСОБА_2, та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Як вбачається з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.11.2016 року (а.с. 147-149, том 2) рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04.06.2015 року та ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 13.07.2015 року (якою залишено в силі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04.06.2015 року) - залишені без змін.

Таким чином, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04.06.2015 року набрало законної сили 13.07.2015 року та не було скасовано у встановленому законом порядку.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04.06.2015 року обґрунтовано тим, що із встановлених у справі обставин позивачі у 2008 році були вселені та тимчасово мешкали у реконструйованому житловому будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України за адресою АДРЕСА_1, що має статус гуртожитку (житлового будинку); ордер на вселення у житлове приміщення відомчого будинку позивачі не отримували, військову службу в Збройних Силах України не проходять, у підрозділах Міністерства Оборони України не працюють, а тому підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення на підставі ст. ст. 116, 129, 42 ЖК УРСР.

В обґрунтування заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами заявник зазначала, що вже після розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції їй стала відома обставина, яка має істотне значення для розгляду справи та яка існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути їй відома, а саме обставина, що житловий будинок (адміністративна будівля) по вул. Сінній, 50/22 у м. Полтаві ніколи не мав статусу гуртожитку. Ні Управлінням майном комунальної власності міста, ні Управлінням житлово-комунального господарства проекти рішень щодо зміни статусу будинку № 50/22 по вул. Сінній у м. Полтаві з адміністративної будівлі на гуртожиток не готувались.

Таким чином, істотною обставиною, що не була відома заявнику, але існувала на час розгляду справи, є те, що адміністративна будівля по вул. Сінній, буд. 50/22 у м. Полтаві ніколи не мала і немає статусу гуртожитку.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, обставина, на яку заявник вказує, має фактичне підтвердження, та не спростована на момент розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Так, з матеріалів справи вбачається (а.с. 18-19, том 3), що відповідачем ОСОБА_3 було направлено інформаційний запит до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України щодо службових приміщень за адресою м. Полтава, вул. Сінна, 50/22. Згідно з відповіддю на вказаний запит від 11.11.2015 року № 303/4/16/2353 та додатком до відповіді (рішення Міністра оборони України від 12.01.2015 р. 3328/з) вбачається, що у період з 2007 по 2009 роки за рішенням керівництва та житлової комісії військової частини А3990 (м. Полтава) військовослужбовцям Полтавського гарнізону було виділено вивільнені нежитлові приміщення учбових аудиторій будівлі № 11 військового містечка № 6 по вул. Сінній, 50/22 у м. Полтаві для переобладнання власними силами для подальшого проживання. У 2012 році будівля № 11 військового містечка № 6 по вул. Сінній, 50/22 у м. Полтаві була включена до Переліку житлових об’єктів, які передбачають фінансувати у 2012 році за рахунок коштів бюджетної програми КПКВ 2101190 «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України», для реконструкції під житловий будинок.

Також, з матеріалів справи вбачається (а.с. 20-21, том 3), що представником відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_7 було направлено інформаційний запит (вх. № б/н від 09.11.2015 р.) до Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо статусу будинку по вул. Сінній, 50/22 у м. Полтаві. Згідно з відповіддю на запит від 10.11.2015 № 01-05/01.1-17/56зі та доповнення до неї від 25.11.2015 р. № Г01-05/01.1-20/682 вбачається, що Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради проекти рішень стосовно зміни статусу будинку з адміністративної будівлі на гуртожиток за вказаною адресою не готувалися.

Також, з матеріалів справи вбачається (а.с. 22, том 3), що представником відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_7 було направлено інформаційний запит до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради про надання публічної інформації стосовно будинку по вул. Сінній, 50/22 у м. Полтаві. Згідно з відповіддю на запит від 23.11.2015 р. № Г01-0601/19/57-зі вбачається, що будинок за вказаною адресою не перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Полтави, та, відповідно, на балансі комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 2» Полтавської міської ради; Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради не готувалися проекти рішень щодо зміни статусу вказаного будинку з адміністративної будівлі на гуртожиток.

Відповідно до п. 4 «Положення про гуртожитки», затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 27.04.2015 р. № 84, жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті міських (крім міст Києва та Севастополя), районних у містах рад, районних у місті Києві та Севастополі державних адміністрацій.

У сфері житлового права (ст. 127 ЖК УРСР) гуртожитком визнається спеціально споруджений або переобладнаний для цієї мети жилий будинок (частина будинку), який зареєстрований як гуртожиток у виконавчому органі відповідної ради або державній адміністрації і призначений для тимчасового проживання громадян у період роботи (служби) або навчання.

Таким чином, з матеріалів, наданих заявником, відповідно до відомостей, отриманих від Управління майном комунальної власності міста та Управління житлово-комунального господарства, встановлено, що ані Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, ані Управлінням майном комунальної власності міста не готувалися проекти рішень щодо зміни статусу будинку по вул. Сінній, 50/22 у м. Полтаві з адміністративної будівлі на гуртожиток.

Суд, дослідивши матеріли справи, з урахуванням нововиявлених обставин встановив наступне.

Судом встановлено, що згідно з Актом прийому передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд військової частини А3990, затвердженим Начальником Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава 14.02.2006 р., згідно директиви Міністра оборони України від 20.01.2005 р. № Д-332/1/03, від 20.04.2005 р. № д-322/1/10, від 30.06.2005 р. № Д-332/1/014 здійснено прийом-передачу військових містечок №1, №6, №61, №15 на баланс квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава (а.с. 9, том 1). На підставі вказаного акту прийому-передачі військова частина Ф3990 здала, а Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтава прийняла на баланс: казармено-житловий фонд в/ч А3990 (Додаток № 1 до Акту); земельні ділянки, що займає в/ч А3990 (Додаток № 2 до Акту); об’єкти електрогосподарства, мережі водопостачання (Додаток № 3 до Акту); об’єкти благоустрою військової частини (Додаток № 4 до Акту).

Згідно з Додатком № 1 до акту прийому-передачі (а.с. 10, том 1) до переданих на баланс Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава об’єктів військового містечка № 6 належав гуртожиток за номером будівлі за генпланом № 11 (в яку у подальшому були вселені відповідачі).

На підставі рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 28.03.2007 р. № 74 та Додатку до нього, військовому містечку № 6 присвоєно адресу в м. Полтаві – вул. Сінна, 50/22 (а.с. 13-14, том. 1).

У 2008 році на підставі усного дозволу командира військової частини А3990 відповідачу ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_8 (шлюб між останніми розірвано на підставі рішення Київського районного суду м. Полтави від 11.11.2013 р. (а.с. 90, том 1) було надано на час роботи в Управлінні Служби безпеки України в Полтавській області вивільнені нежитлові приміщення учбових аудиторій будівлі № 11 військового містечка № 6 по вул. Сінній, 50/22 у м. Полтаві для переобладнання власними силами для подальшого проживання. У 2012 році на підставі наказу Міністра оборони України від 22.03.2012 року № 155 будівлю № 11 військового містечка № 6 по вул. Сінній, 50/22 у м. Полтаві реконструйовано під житловий будинок. Відповідно до Декларації від 27.06.2012 р. № ПТ 14312107436 вказану будівлю введено в експлуатацію, як житловий будинок. Ремонтні роботи проводились без виселення мешканців, які після завершення робіт залишились у ній проживати (а.с. 19, том. 3).

Відповідно до Довідки, виданої начальником КЕВ м. Полтава від 06.02.2015 р. № 447 (а.с. 32, том. 1) зазначено, що ОСОБА_1 та члени її сім`ї проживали у кімнаті 20 за адресою м. Полтава, вул. Сінна, 50/22; після реконструкції будинку кімната 20 переобладнана у двокімнатну квартиру № 6 у житловому будинку, який відноситься до відомчого житлового фонду Міністерства оборони України.

Відповідно до Довідки № 46 від 04.02.2015 р., виданої начальником КЕВ м. Полтава, у даній квартирі за адресою АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_1 (заявник) з 08.02.2008 року, ОСОБА_2 (син заявника) з 13.01.2010 року, ОСОБА_3 (батько чоловіка заявника) з 08.02.2008 року (а.с. 19, том 1). Вказане також підтверджується паспортними даними останніх (а.с. 104-105, том 1).

Відповідно до ОСОБА_5 з Єдиного реєстру об’єктів державної власності щодо державного майна балансоутримувача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава від 16.10.2014 р. (а.с. 35, том 1) до такого майна відноситься житловий будинок за адресою м. Полтава, вул. Сінна, 50/22, який за класифікатором державного майна відноситься до багатоквартирного будинку масової забудови (код 1122.1).

Таким чином, станом на момент розгляду справи, житловий будинок за адресою м. Полтава, вул. Сінна, буд. 50/22 є власністю держави в особі Міністерства оборони України, перебуває в оперативному управлінні, на балансі, експлуатується і обслуговується Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтава, що є установою, яка веде облік казармено-житлового фонду та здійснює контроль за використанням житлового фонду Міністерства оборони України (а.с. 36, том 1).

Відповідно до документації Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтава до вказаного житлового будинку застосувавалось поняття гуртожиток.

Однак, відповідно до чинного законодавства, про яке зазначалось вище, будинок набуває статусу гуртожитку після проведення його реєстрації у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі, вселяючись у спірний будинок не знали та не могли знати про те, що він не мав статусу гуртожитку, не був зареєстрований як гуртожиток у встановленому законом порядку.

Тоді як, суд першої інстанції ухвалюючи рішення, що переглядається, а також Апеляційний суд Полтавської області в ухвалі від 13.07.2015 року керувались нормами матеріального права, які регулюють порядок виселення громадян саме із гуртожитків, однак з урахуванням нововиявлених обставин до даних правовідносин мають застосовуватися інші норми матеріального права.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що обставина, на яку вказує відповідач у даній заяві, що розглядається, існувала на час розгляду справи і не могла бути відома заявнику на час розгляду справи; обставина входить до предмету доказування і має істотне значення для правильного вирішення справи та впливає на висновки суду щодо спірних правовідносин, а тому рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04.06.2015 року підлягає перегляду.

Крім того, набрало законної сили рішення Апеляційного суду Полтавської області від 08.10.2015 року у справі №554/7986-14-ц про перегляд рішення за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА_9 по цивільній справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава до ОСОБА_9 про виселення з кімнати за адресою м. Полтава, вул. Сінна, 50/22 (а.с. 23-30, том. 3). У даній справі встановлено, що вказаний будинок не мав статусу гуртожитку, а був готелем Міністерства оборони України, кімнати в якому надавалися для заселення військовослужбовців, які потребували житла, на підставі дозволу командира військової частини. У даній справі Верховним Судом України (№ 6-191цс15) також висловлена правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 року, яка стосується статусу будинку за адресою: м. Полтава, вул. Сінна, буд. 50/22. Правова позиція висловлена щодо відсутності застосування підстав виселення, передбачених ст. 132 ЖК УРСР, оскільки вселення у житловий будинок відбулось до набуття будинком статусу гуртожитку.

Таким чином, слід зробити висновок, що вселення відповідачів ОСОБА_1 та членів її сім`ї (ОСОБА_2, ОСОБА_3О.) у житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, також і реєстрація осіб за вказаною адресою, відбулись правомірно, підстави вважати самоправним зайняття відповідачами вказаного житлового приміщення – відсутні, оскільки будинок на момент вселення не мав статусу гуртожитку та ордер на вселення не вимагався.

Станом на час розгляду справи докази набуття вказаним житловим будинком статусу гуртожитку відсутні.

Належні докази, які б свідчили про отримання відповідачами ордеру на проживання у спірному житловому будинку – відсутні.

Згідно з довідкою № 442 від 06.02.2015 р. виданою Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтава ордер на спірний житловий будинок не видавався відповідачам (а.с. 39, том 1).

Конституція України (ст. 47) гарантує право кожного на житло, що включає в себе, серед іншого, і громадян, які потребують соціального захисту, отримати державне житло безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК УРСР передбачено громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченим законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст. 5 ЖК УРСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Відповідно до ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Судом встановлено, що 01.03.2011 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтава та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір № 12 про надання послуг по утриманню гуртожитку та відшкодування витрат за надані комунальні послуги, відповідно до якого КЕВ м. Полтава (як Балансоутримувач) надав ОСОБА_1 (Квартиронаймач) у тимчасове користування житлове приміщення загальною площею 69,9 кв. м. Предметом договору є забезпечення Балансоутримувачем надання послуг з утримання гуртожитку, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо-будинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів у гуртожитку за адресою м. Полтава, вул. Сінна, 50/22, а Квартиронаймач оплачує Балансоутримувачу кошти за експлуатаційні витрати по утриманню гуртожитку та надані комунальні послуги згідно з установленими тарифами. Договір укладено з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., з відповідною пролонгацією на той самий строк (згідно з п. 6.2) якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду. Умови дострокового розірвання передбачені п. 6.3 Договору, у разі: переходу права користування гуртожитком до іншої особи; невиконання сторонами умов цього договору.

Відповідно до ст. 108 ЖК УРСР договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду може бути розірвано на вимогу наймодавця лише з підстав, установлених законом, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення з будинків, що загрожують обвалом.

Відповідно до положень ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.

Статтею 109 ЖК УРСР передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Перебування відповідача ОСОБА_1 з 05.08.2014 р. на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов в Управлінні Служби безпеки України в Полтавській області (тобто за місцем роботи, згідно з Довідкою № 66/16-9810 від 24.10.2014 р., а.с. 89, том 1), перебування відповідача ОСОБА_3 на квартирному обліку при виконавчому комітеті Полтавської міської ради (довідка № 216 від 23.04.2014 р., а.с. 88 том 1) і відсутність перебування останніх та їх членів сім`ї (ОСОБА_2В.) на обліку в Полтавському гарнізоні Збройних Сил України (довідка № 444 КЕВ м. Полтава від 06.02.2015 р., а.с. 38, том 1) - не є підставою вважати неправомірним вселення останніх у вказане житлове приміщення у 2008 році, користування ним, або вважати самоправним зайняття вказаного житлового приміщення, з огляду на встановленні вище обставини.

Отримання колишнім чоловіком відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_8 службового приміщення у встановленому законом порядку за іншою адресою (а.с. 83, том 1) також не спростовує правомірності вселення відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та проживання у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається (а.с. 84-87 том 1), що за відповідачами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не зареєстровано на праві власності житлових приміщень.

Статтею 110 ЖК УРСР передбачено, що громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий. Офіцерів, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби Збройних Сил СРСР і прирівняних до них осіб, звільнених з дійсної військової служби у відставку або в запас, а також осіб, які проживають разом з ними, може бути виселено із займаних ними жилих приміщень у військових містечках з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення. У такому ж порядку підлягають виселенню з військових містечок інші особи, які втратили зв'язок із Збройними Силами СРСР.

Статтею 116 ЖК УРСР передбачено підстави виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення.

Так, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Підстав, передбачених ст. 116 ЖК УРСР, судом не вбачається в межах розгляду даної справи.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог, а саме виселення ОСОБА_1, її сина ОСОБА_2, а також ОСОБА_3 з житлового будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України за адресою АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено обов’язковість прецедентів Європейського суду з прав людини (надалі - Європейського суду) для національних судів України та впроваджено в українське судочинство практику європейських стандартів прав людини. Згідно зі ст. 17 цього Закону суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

При розгляді справ щодо захисту права кожного на житло Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла; при втручанні у право на повагу до житла необхідно враховувати не тільки підстави, передбачені в національному законодавстві, але й повинно відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Європейський суд з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06) від 02.12.2010 року зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 47 Конституції України; ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. ст. 5, 9, 61, 108-110, 116, 127 ЖУ УРСР; п. 4 «Положення про гуртожитки» затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 27.04.2015 р. № 84, ст. ст. 2-5, 10, 76-82, 258-259, 263-265, 273, 423-424, 429 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року у цивільній справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України – задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року у цивільній справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України – скасувати.

В задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України – відмовити в повному обсязі.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Полтавської області як суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.О. Материнко