Рішення № 77273830, 22.10.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 жовтня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2949/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач, Рубіжанське ОУПФУ), в якій просить:

- визнати дії Рубіжанського ОУПФУ щодо припинення нарахування та невиплати пенсії позивачу з вересня 2018 року неправомірними;

- зобов’язати Рубіжанське ОУПФУ поновити позивачу нарахування та виплату пенсії з вересня 2018 року, нараховувати та сплачувати пенсію надалі та виплатити виниклу заборгованість з виплати пенсії з вересня 2018 року на рахунок, відкритий в ПАТ «ОЩАДБАНК».

Також просить допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, зобов’язати відповідача подати до суду звіт про виконання рішення у строк один місяць з отримання рішення після набрання судовим рішенням законної сили.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач має статус тимчасово переміщеної особи, знаходиться на обліку в Рубіжнаському ОПФУ як пенсіонер за віком та отримував пенсію до вересня 2018 року. Починаючи з вересня 2018 року, пенсію більше не отримує. Приблизно у вересні 2018 року стало відомо про припинення нарахування пенсії та порушення прав після телефонування на гарячу лінію відповідача, а також це підтвердила і гаряча лінія ПАТ «Ощадбанк». Відповідачем жодним чином не було повідомлено про причини припинення виплати пенсії.

Позивач вважає, що, припиняючи виплату пенсії, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, оскільки не існувало підстав для невиплати йому пенсії (у розумінні ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV), таким чином порушені його конституційні права, у зв’язку з чим звернувся з позовом до суду.

Відповідач позов не визнав, подав відзив, в якому у задоволенні вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 21-27).

Позивач відповідно до довідки від 08.12.2016 за № НОМЕР_1, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Кремінської РДА, має статус особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

На підставі особистої заяви позивача взято на облік відповідачем за даними електронної пенсійної справи як внутрішньо переміщену особу, що фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 та зареєстровану за паспортом: АДРЕСА_1.

Відповідно до підпунктів 4, 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону № 1706, та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

На підставі зазначеної інформації виплату пенсії позивачу призупинено з вересня 2018 року.

Відповідач не мав правових підстав вирішувати питання про поновлення чи відмову у поновленні виплати пенсії позивача та жодного рішення з цього приводу відповідачем прийнято не було.

За пунктом 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок 22-1), орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Станом на 15.10.2018 позивач з документами щодо поновлення виплати пенсії до відповідача не зверталась.

Щодо вимоги про поновлення нарахування та виплати пенсії без зазначення кінцевої дати.

Як вбачається з судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 03.06.2014 у справі «ОСОБА_2 проти України»), законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Суд у цьому ж рішенні також констатував, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, були внесені зміни.

З огляду на наведене, покладення на майбутнє зобов’язань діючим законодавством не передбачено.

Щодо вимоги зобов’язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення, то посилаючись на норми Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України відповідач вважає, що не має необхідності зобов’язувати УПФУ в м. Сєвєродонецьку надавати звіт про виконання судового рішення.

Вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні заявлених вимог в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (арк. спр. 1-2).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19.10.2018 клопотання Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 07.08.2001 (арк. спр. 10).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08.12.2014 № 23574, виданої управлінням соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації, фактичним місцем проживання/перебування позивача є - 92900, АДРЕСА_2 (арк. спр. 9).

За інформацією управління соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації від 11.10.2018 № 4321 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як внутрішньо переміщена особа з 08 грудня 2016 року. У заяві про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 була вказана наступна адреса фактичного місця проживання/перебування: АДРЕСА_2. Рішення про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 не приймалось (арк. спр. 19).

Згідно наданих відповідачем документів судом встановлено таке.

08.12.2016 позивач звернувся до УПФУ в Кремінському районі про взяття на облік пенсійної справи (арк. спр. 37).

Згідно витягу з протоколу від 27.12.2016 № 26 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 призначена соціальна виплата згідно Постанови КМУ від 08.06.2016 № 365 (арк. спр. 44).

Згідно розпорядження від 27.03.2017 № 105 ОСОБА_1 було взято на облік (арк. спр. 28).

Згідно довідки Рубіжанського ОУПФУ від 18.10.2018 пенсія позивачу виплачувалась по серпень 2018 року включно, розмір пенсії за серпень 2018 року – 5124,37 грн. (арк. спр. 45)

З відзиву на позовну заяву вбачається, що згідно наданої інформації від Держприкордонної служби виплата пенсії позивачу призупинена з вересня 2018 року.

Будь-яке рішення Рубіжанського ОУПФУ про припинення виплати позивачу пенсії за віком не надано.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі – Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та від 08 червня 2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.

Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.

В запереченнях відповідач з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «ОСОБА_2 проти України» зазначив про необхідність зазначення кінцевої дати періоду порушення прав позивача, оскільки покладення на майбутнє зобов’язань діючим законодавством не передбачено.

Така позиція відповідача з урахуванням обставин по даній справі є хибною, оскільки адміністративний позов не містить вимог про зобов’язання відповідача вчинити певні дії в майбутньому. Предметом позову є бездіяльність відповідача, яка має місце з вересня 2018 року по теперішній час. В разі задоволення позову відповідач не зобов’язується виконувати дії на майбутнє, а спонукається до дій, які він повинен був вчинити в період протиправної бездіяльності та вчиняти дії, які повинні бути виконані станом на момент виплати позивачу пенсії відповідно до норм чинного законодавства.

У зв’язку з чим зазначення кінцевої дати протиправної бездіяльності при даних спірних правовідносинах є недоцільним. Крім того, відповідач заперечує проти позову та продовжує допускати протиправну бездіяльність, що автоматично подовжує її строк.

Відповідач в запереченнях пояснив, що пенсійні виплати позивачу були заблоковані з урахуванням положень Закону № 1706-VII та постанов КМУ з питань регулювання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Однак при цьому конкретної підстави не зазначив, жодного рішення щодо припинення виплат пенсії позивачу відповідачем не приймалося.

Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.

Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

В свою чергу, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у підрозділі з питань соціального захисту населення та не знятий з обліку як внутрішньо переміщена особа.

Судом не виявлені колізії між положеннями ст. 7 Закону № 1706-VІІ та ст. 49 Закону №1058, оскільки як ст. 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.

Відповідач посилався на ті обставини, що згідно наданої інформації від Держприкордонної служби виплата пенсії ОСОБА_1 призупинена з вересня 2018 року.

Однак при цьому відповідач не надав та не зазначив жодного доказу, який би свідчив про факт постійного проживання позивача за іншою адресою, аніж зазначеною у довідці внутрішньо переміщеної особи. Таких доказів також не виявлено і судом .

Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення ч. 1 ст. 49 Закону №1058 зовсім не виносив рішення про припинення виплати пенсії позивачу, фактично припинивши її виплату.

Відповідач в запереченнях посилався на те, що позивач не позбавлений права на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади України території у разі відновлення виплати пенсії на підставі рішення комісії.

Однак судом встановлено, що позивач ніколи не позбавлялася статусу внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено матеріалами справи, а також стосовно нього не приймалося рішення про припинення виплати пенсії, що підтверджено самим відповідачем. У зв’язку з чим така позиція відповідача є хибною та документально не підтвердженою. Оскільки самого рішення про припинення виплати пенсії не приймалося, відсутні й підстави для звернення щодо відновлення таких виплат.

Як встановлено судом, відповідач діяв всупереч вимогам Законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача як внутрішньо переміщеної особи, та зовсім не мав підстав для припинення виплати пенсії.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01 вересня 2018 року виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним, що вказує на наявність підстав зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01 вересня 2018 року.

Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

В силу приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З урахуванням вище викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі, та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об’єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язати його вчинити певні дії.

Щодо вимоги позивача про відновлення виплати пенсії у подальшому, то суд не знаходить підстав для її задоволення з огляду на таке.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт другий частини першої статті 4 КАС України).

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду

Згідно з пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження

Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів).

Проте, вимога позивача про зобов'язання відповідача нараховувати та виплачувати позивачу пенсію надалі не є захистом порушеного права, а суд не може захистити права та обов'язки позивача на майбутнє. Відтак, у задоволенні вказаної частини позовних вимог слід відмовити.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 02.10.2018 про відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки у даній справі позов задовольняється в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, зобов'язання поновити виплату пенсії за віком з 01.08.2018, судовий збір у розмірі 704,80 грн. до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5124,37 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком з 01 вересня 2018 року.

Зобов’язати Рубіжанське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41245565, місцезнаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35, А) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2; зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3; фактичне місце проживання: 92900, АДРЕСА_2) з 01 вересня 2018 року виплату раніше призначеної пенсії за віком та виплатити утворену заборгованість на рахунок, відкритий в ПАТ «ОЩАДБАНК».

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5124,37 грн. (п’ять тисяч сто двадцять чотири гривні 37 коп.)

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41245565, місцезнаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35, А) до Державного бюджету України (за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_3