Рішення № 77273568, 22.10.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2018 року справа № 810/4102/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Виноградова О.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

7 серпня 2018 р. до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 2) про:

- визнання протиправними дій відповідачів 1,2 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії як державному службовцю;

- зобов’язати відповідача 1 призначити позивачу пенсію державного службовця з 4 квітня 2018 р.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначення пенсії державного службовця, оскільки посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави, одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями. Зазначив, що період служби позивача в податкових органах у спеціальних званнях – починаючи з інспектора податкової служби ІІІ рангу, зараховується до державної служби, який дає право на пенсію державного службовця.

Відповідач 1 позов не визнав, подав до суду відзив, в якому у його задоволенні просив відмовити, посилаючись на те, що стаж роботи позивача на посадах державної служби є недостатнім для призначення пенсії державного службовця. Зазначив, що відповідачем 1 правомірно відмовлено позивачу у призначенні такої пенсії (а.с. 64-66).

Відповідач 2 позов не визнав, подав до суду відзив, в якому у його задоволенні просив відмовити, посилаючись на те, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, складає 1 рік 4 місяці 17 днів (з 11 серпня 2013 р. по 26 грудня 2014 р.) та є недостатнім для призначення пенсії державного службовця (а.с. 46-48).

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив, в якому у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що для призначення пенсії за віком згідно Закону "Про державну службу" № 889-VIII, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до вимог ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ (далі – Закон № 3723-ХІІ), який втратив чинність у зв’язку з прийняттям названого Закону, є факт зайняття на дату набрання чинності Законом № 889-VIII особою посади державної служби та стаж на посадах державної служби не менше 10 років. Зазначив, що позивачу не вистачає необхідного стажу роботи на посадах державної служби. Крім того, зазначив, що вимоги п. 3 ст. 3 Закону № 889-VIII не поширюються на посадових осіб місцевого самоврядування (а.с. 27-28).

Представники сторін подали до суду письмові клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За таких обставин на підставі вимог ч. 3 ст. 194 КАС України суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач з 29 грудня 2014 р. перебуває на обліку у відповідача 1 та отримує пенсію за віком.

З 19 липня 1993 р. по 26 грудня 2014 р. позивач обіймала посади в органах податкової служби.

1 червня 1994 р. позивачем було прийнято Присягу державного службовця, а 30 червня 1994 р. присвоєно перше персональне звання «інспектор податкової служби 3 рангу» (а.с. 8-11).

При звільнені за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію за віком позивачу було присвоєно звання радника податкової та митної справ ІІІ-го рангу.

4 квітня 2018 р. позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії державного службовця.

21 травня 2018 р. відповідач листом № 1675/06 відмовив позивачу у переведенні на такий вид пенсії.

Вказана відмова обґрунтована тим, що позивач має персональне звання «інспектор податкової служби 3 рангу» та спеціальне звання інспектора податкової та митної справ першого рангу, а отже, підстави для призначення пенсії державного службовця відсутні (а.с. 13).

У подальшому позивач звернулася зі скаргою на рішення № 1675/06 до відповідача 2.

27 червня 2018 р. відповідач 2 на засіданні Комісії з питань розгляду скарг громадян на рішення органів Фонду області вирішив у задоволенні скарги позивача відмовити, що підтверджується витягом з протоколу №2 (а.с. 15).

Крім того, у вказаному протоколі було зазначено, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, становить 1 рік 4 місяці 17 днів (з 11 серпня 2013 р. по 26 грудня 2014 р.) (а.с. 15).

У зв’язку з тим, що позивач вважає такі дії відповідачів 1,2 протиправними, ним було подано даний позов до суду.

Правову оцінку спірним правовідносинам судом надано з урахуванням наступного.

Згідно з вимогами ст. 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менше як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців , а також особи, які мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

З 1 травня 2016 р. набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII, яким передбачено новий порядок та умови призначення пенсії державним службовцям.

За змістом п.п. 10 та 12 розділу XI Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 р. №229 (далі - Порядок № 229), встановлено, що стаж державної служби обчислюється відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України №889-VIII. До стажу державної служби зараховуються: час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону; час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Відповідно до вимог п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, встановлених на той час законодавством. Згідно п. 6 вищезазначеного Порядку №229 стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.

Так, судом встановлено, що загальний стаж позивача складає 38 років 1 місяць та 26 днів (з 1 вересня 1976 р. по 30 листопада 2014 р.), з них на посадах державної служби відповідачами 1,2 враховано 1 рік 4 місяці 17 днів (з 11 серпня 2013 р. по 26 грудня 2014 р.).

Отже, відповідачами 1,2 не враховано період роботи позивача з 19 липня 2013 р. по 10 серпня 2013 р.

У цей період позивач:

- 1 червня 1994 р. прийняла Присягу державного службовця;

- 30 червня 1994 р. було присвоєно перше персональне звання «інспектор податкової служби 3-го рангу»;

- 1 жовтня 2004 р. присвоєно чергове звання «інспектор податкової служби 1-го рангу»;

- 26 грудня 2014 р. присвоєно спеціальне звання «радник податкової та митної справ ІІІ рангу» (а.с. 8-11).

При вирішенні питання правомірності таких дій відповідачів 1, 2 судом враховано таке.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, визначав Закон №3723-ХІІ.

Відповідно до ст. 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон №3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України від 4 грудня 1990 року №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №509-XII).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 4 цього Закону державна податкова адміністрація України, якій за змістом частин другої, третьої цієї статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм, у свою чергу, - відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади та відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 року № 778 (чинного на час виникнення спірних відносин), забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері та здійснює свої повноваження, зокрема, через державні податкові інспекції.

Посадовою особою органу державної податкової служби за правилами ч. 1 ст. 15 Закону № 509-XII може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (ч. 5, 6 ст. 15 цього Закону).

Статтею 6 цього Закону визначено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Законом № 509-XII не врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, тому при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, за правилами якої на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.

Вимогами абз. 2, 3 п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 р. №283, передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби, а також на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.

За таких обставин суд дійшов висновку, що період державної служби позивача в податкових органах у спеціальному званні інспектора податкової служби 3 рангу зараховується до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 р. у справі № 211/2672/17.

Таким чином суд приходить до висновку, що відповідачами 1,2 незаконно відмовлено у переведенні позивача з пенсії за віком на пенсію державного службовця.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідачів 1,2 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії державного службовця.

Стосовно позовних вимог в частині зобов’язання відповідача 2 призначити позивачу пенсію державного службовця з 4 квітня 2018 р., судом враховано таке.

Практика Європейського суду свідчить, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Як вбачається з матеріалів справи, спірним питанням правомірність дій відповідача щодо неврахування періоду роботи позивача в органах податкової служби до стажу державної служби.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов’язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, та з урахуванням дискреційних повноважень відповідача на прийняття рішення суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з застосуванням положень ст.ст. 9, 245 КАС України, зокрема, вважає за необхідне обрати інший спосіб захисту, який необхідний для відновлення порушеного права, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1, оформлене листом від 21 травня 2018 р. № 1676/06, та зобов`язати відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача від 4 квітня 2018 р. з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, що і було зроблено позивачем в частині позовних вимог.

Водночас, відповідачами 1,2 не було надано суду жодного доказу на підтвердження обґрунтованості відмови позивачу у призначенні пенсії державного службовця.

Крім того, при вирішенні справи судом не можуть бути взяті до уваги обставини, викладені відповідачами 1,2 у відзивах на позовну заяву, оскільки вони спростовуються наявними матеріалами справи.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Сквирського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії як державному службовцю на підставі вимог ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії як державному службовцю на підставі вимог ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

Визнати протиправним та скасувати рішення Сквирського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, оформлене листом від 21 травня 2018 р. № 1676/06.

Зобов`язати Сквирське об’єднане управління Пенсійного фонду України Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 4 квітня 2018 р. з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Виноградова О.І.