Рішення № 77273004, 11.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2018 р. Справа№805/359/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Череповський Є.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Маріупольського міського управління ГУМВС України в Донецькій області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головне Управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - Відповідач 1), Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - Відповідач 2), Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - Відповідач 3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Головне Управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - Третя особа), в якому просить суд (з урахуванням уточнень):

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 393 о/с від 06 листопада 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п.п. “г” п. 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, майора міліції ОСОБА_1;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділення міліції Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 06 листопада 2015 року;

- зобов’язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області змінити підставу звільнення ОСОБА_1 з п.п. “г” п. 64 (через скорочення штатів) на п.п. “з” п. 64 (у зв’язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ;

- зобов’язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до п. 9 Розділу ІХ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про національну поліцію” у Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області та видати відповідний наказ з цього приводу;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 85750, 28 грн.;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17.06.16 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.07.2016 р., у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 10.05.2018 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17.06.2016 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.07.2016 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд, при цьому при новому розгляді було вказано на необхідність дослідження питання, чи дійсно у відповідачів відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення штатів, чим зумовлена неможливість подальшого використання позивача на службі та яке рішення передувало відмові у прийнятті Позивача на службу в поліцію.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що з 01 листопада 1992 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України. Останню посаду займав, начальника відділення міліції Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області у званні майора міліції. Згідно наказу від 06 листопада 2015 року № 393 о/с, виданого ГУ МВС України в Донецькій області, його звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України на підставі п.п. 10, 11 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення”, Закону України “Про національну поліцію” та п.п. “г” п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів). Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки підпунктом “г” п. 64 вищезазначеного Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів – при відсутності можливості подальшого використання на службі. Висловлюючи своє бажання продовжувати службу в новоствореному органі – Національній поліції, Позивач 06 листопада 2015 року подав відповідний рапорт, який було погоджено виконуючим обов’язки начальника Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області підполковником міліції ОСОБА_2, та продовжив роботу в тимчасовому штаті Національної поліції до проведення переатестації. Даний факт Позивач підтверджує тим, що протягом тижня після проведення скорочення штатів він виконував свої посадові обов’язки та організовував проведення перевірок на підставі відповідних службових доручень, здійснював контроль за їх виконанням, що також доводиться рапортами чергових Жовтневого відділу міліції. Крім того, зазначає, що в період з 11 листопада 2015 року по 16 січня 2016 року він перебував на лікарняних, тому про своє звільнення дізнався після виходу з лікарняного – 16 січня 2016 року, незважаючи на те, що його було звільнено з 06 листопада 2015 року. Тому вважає, що при його звільненні були порушені норми п. 9 Розділу ХІ Закону України “Про національну поліцію”, та норми Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114, в редакції Постанови Кабінету міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 885 (далі по тексту – Положення № 114). Позивач переконаний, що він у повному обсязі відповідає вимогам ст. ст. 49, 50, 61 ЗУ “Про національну поліцію”, має достатній рівень кваліфікації та досвід роботи для продовження служби в органах поліції. Крім того, вважаючи своє звільнення незаконним, Позивач наполягає на стягненні грошової компенсації за час вимушеного прогулу, яка розраховується виходячи з розміру середньоденної заробітної плати в сумі 556, 82 грн. та ґрунтується на положеннях Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі по тексту – Порядок № 100), а також узгоджується з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” і складає, на думку Позивача, 85750, 28 грн. Також, Позивач вважає, що правомірною сатисфакцією у компенсацію порушення його прав буде стягнення на його користь 10 000,00 грн. моральної шкоди. Підставами стягнення моральної шкоди є спричинення йому страждань внаслідок незаконного звільнення. Позивач посилається на положення Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”. Згідно до ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 01.09.2015 р. далі – КАС України), просить допустити негайне виконання постанови про стягнення присуджених виплат в межах стягнення за один місяць та поновлення на посаді. Строк звернення до суду з позовом вважає не пропущеним, оскільки він дізнався про своє звільнення лише після виходу на роботу після хвороби.

Відповідачі проти задоволення вимог Позивача заперечували, звертаючи увагу суду на те, що звільнення Позивача зі служби за скороченням штатів проведено на підставі та в межах Конституції України, Законів України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів. Процедура звільнення ОСОБА_1 проведена Відповідачами згідно до норм чинного законодавства, тому вважають, що конституційні права останнього порушені не були. Крім того, зазначають, що в межах реформування правоохоронної системи прийнято Закон України “Про Національну поліцію”. У зв’язку із втратою чинності нормативної бази щодо проходження служби працівниками міліції, скороченням всіх штатів і посад та ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, у тому числі і Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, звільненню підлягали всі працівники без виключення. Національна поліція України є новоствореним органом державної влади та не є правонаступником органів внутрішніх справ, що діяли на підставі положення Закону України “Про міліцію”.

В обґрунтування заперечень також вказали, що Законом України “Про національну поліцію” передбачено, що комплектування поліції здійснюється на підставі конкурсного набору за рахунок осіб, які відповідають категоріям вимог, необхідних та встановлених для служби в поліції, внаслідок чого набір до поліції здійснюється на конкурсних засадах, автоматичного призначення колишніх працівників міліції не передбачено.

Також, зазначили, що Позивача не було позбавлено гарантій соціального захисту та подальшого працевлаштування у визначеному законом порядку, оскільки його кандидатура, як бажаючого продовжити службу в поліції була розглянута управлінням внутрішньої безпеки та інспекцією по особовому складу ГУ МВС України в Донецькій області, але не була погоджена, тому Позивач і не був прийнятий до новоствореного органу – Національної поліції. Крім того зазначив, що інформація про майбутнє вивільнення працівників міліції (в якій містились і дані щодо особи Позивача) була направлена Відповідачами до Маріупольського міського центру зайнятості для постановки на облік і оформлення державної допомоги по безробіттю, вирішення питання подальшого працевлаштування, а у випадку проблем з працевлаштуванням – для проведенні перепідготовки. Посилання Позивача на те, що він після звільнення, яке відбулось 06 листопада 2015 року, виходив на службу вважає безпідставним, оскільки останній не перебував у трудових відносинах з Національною поліцією. Вимоги про стягнення моральної шкоди вважає недоведеними, посилаючись на п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” та зазначаючи, що діями Відповідачів не було спричинено порушення прав Позивача, а тому немає і підстав для стягнення моральної шкоди.

Крім того, зазначили, що протягом трьох місяців з дня опублікування Закону №580, Позивач письмово не звертався з волевиявленням відносно призначення до лав поліції.

На підставі вищевикладеного, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 11 жовтня 2018 року адміністративний позов залишено без розгляду в частині позовних вимог зобов’язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області змінити підставу звільнення ОСОБА_1 з п.п. “г” п. 64 (через скорочення штатів) на п.п. “з” п. 64 (у зв’язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ; зобов’язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до п. 9 Розділу ІХ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про національну поліцію” у Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області та видати відповідний наказ з цього приводу.

Сторони в судове засідання не з’явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання не прибули представники сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України серії ВЕ250088 виданого Іллічівським РВ Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області 27 листопада 2001 року (т. 1 а.с. 10).

З трудової книжки серії ФР № 436784 вбачається, що ОСОБА_1 був прийнятий на службу до органів внутрішніх справ України на підставі Наказу від 03 листопада 1992 року № 117 о/с та звільнений з органів внутрішніх справ України Наказом від 06 листопада 2015 року № 393 о/с Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (т. 1 а.с. 14, 95).

Згідно із витягу з Наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 393 о/с “По особовому складу” (т. 1 а.с.95) майора міліції ОСОБА_1 (М-869187), начальника відділення міліції Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління ГУ МВС України в Донецькій області звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 “г” (через скорочення штатів) відповідно до п.п. 10, 11 розділу ХІ Закону України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 р. № 580-VIІI (далі - Закон № 580-VІІІ) та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року.

Підставою звернення Позивача з адміністративним позовом стала його незгода зі звільненням із займаної посади відповідно до вищезазначеного наказу № 393 о/с.

З адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 03 лютого 2016 року, як свідчить поштовий штемпель на конверті (т. 1 а.с. 33). При цьому, Позивач зазначає, що строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України, ним не пропущений. В обґрунтування ствердження про дотримання строку звернення до суду посилається на те, що про звільнення він дізнався лише 16 січня 2016 року – по виходу на службу після хвороби, що підтверджується довідками Комунального закладу “Володарський районний центр первинної медико-санітарної допомоги” від 26 грудня 2015 року № 16, від 06 січня 2016 року № 1, довідкою Комунальної установи “Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К. Мацука” б\д № 357 та випискою з історії хвороби Комунальної установи “Міська лікарня № 8” м. Маріуполь від 30 грудня 2015 року б/н (т. 1 а.с. 15 зворотній бік, а.с. 16, а.с. 16 зворотній бік), а також розпискою про отримання Позивачем обхідного листа, припису, виписки наказу про звільнення та дублікату трудової книжки від 16 січня 2016 року (т.1 а.с. 73).

В запереченнях на позовну заяву (т. 1 а.с. 61-66) Відповідач - 1 зазначає, що Позивачем порушено строк звернення до суду з адміністративним позовом. Відповідачі зазначають про необхідність застосування судом у даному випадку, наслідків ст. 100 КАС України, проте доказів, що спростовують твердження Позивача щодо не пропущення строків звернення до суду, Відповідачами надано не було. З матеріалів справи вбачається, що датою, коли Позивач дізнався про порушення його прав, свобод та інтересів є дата ознайомлення останнього зі спірним наказом про звільнення, а саме 16.01.2016 року (т. 1 а.с. 73), оскільки він був відсутній на службі в зв’язку із хворобою. Поважність причин відсутності Позивача на роботі доводиться наявними у справі доказами (т. 1 а.с. 15 зворотній бік, а.с. 16, а.с. 16 зворотній бік). Зазначені обставини не є спірними між сторонами. З позовною заявою Позивач звернувся до суду 03 лютого 2016 року, а місячний строк для звернення спливає 16.02.2016 року, отже Позивачем не порушено строки звернення до суду.

Тому суд, не вбачає підстав для залишення позовної заяви без розгляду і вважає доцільним розглядати спір по суті.

Спірні правовідносини регулюються ЗУ «Про міліцію» (далі – Закон 565-ХІІ), ЗУ "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 р. № 580-VIІI (далі - Закон № 580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. № 114 (далі - Положення № 114) та іншими нормативно правовими актами.

При цьому суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Дана позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 р. № 753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби".

З матеріалів справи вбачається, що звільнення Позивача здійснювалось у зв’язку зі скороченням штатів під час впровадження реформи правоохоронної системи України. Для забезпечення ефективного реформування правоохоронних органів, Верховною Радою України було прийнято Закон України “Про Національну поліцію” від 02 липня 2015 року, який був опублікований в газеті “Голос України” від 06 серпня 2015 року №141-142. Згідно до Розділу ХІ Закону № 580-VІІІ “Прикінцеві та перехідні положення”, зазначений Закон набирає чинності через три місяці, з дня, наступного за днем його опублікування, тобто, з 07 листопада 2015 року, в свою чергу, в цей день втрачає чинність Закон України “Про міліцію”, яким до цього часу регламентувалась діяльність даних правоохоронних органів України.

Тобто, зазначений Закон України “Про Національну поліцію” набрав чинності відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України та п. 4 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” (з наступними змінами) та був доведений до відома населення, на виконання ст. 57 Конституції України.

Відповідно до п. 8 розділу ХІ Закону № 580-VІІІ, з дня оприлюднення цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Виданою на виконання Закону № 580-VІІІ Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 “Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України”, утворено, як юридичні особи публічного права на території України органи Національної поліції та ліквідовано, як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України.

З електронних відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що ГУ МВС України в Донецькій області ще не припинено, а лише знаходиться в стані припинення (т. 3, арк.с. 28-30).

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України “Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби” від 26 травня 2010 року № 753/11/13-10, який підготовлено на підставі аналізу вивчення та узагальнення причин скасування Верховним Судом України судових рішень Вищого адміністративного суду України, переглянутих за винятковими обставинами у 2009 році, визначено, якщо у спеціальному законі (Законі України "Про міліцію", "Про Кабінет Міністрів України", тощо) не передбачено або прямо заборонено застосування норм трудового законодавства, то особа може бути звільнена виключно з підстав, передбачених цими законами. Так, правовідносини, що виникають при звільненні публічного службовця у зв'язку зі скороченням штатів юридичної особи, регулюються спеціальним законодавством.

У вищезазначеному Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України також вказано, що розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади у зв'язку з ліквідацією публічної установи, суди повинні, по-перше, перевірити наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права згідно з Конституцією України та чинним законодавством, по-друге, встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 КЗпП України.

Верховним Судом України у справі № 21-237а11 в рішенні від 17 жовтня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР - 19130710) у складі 37 суддів Верховного Суду України на спільному засіданні судових палат за наслідками розгляду заяви про перегляд рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, було висловлено наступну правову позицію: «Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи».

Дійсно чинним законодавством України не визначено правонаступника установи, в якій працював Позивач, проте фактично органи Національної поліції виконують ті самі функції та повноваження, як і органи МВС України.

Таким чином, якщо відбувається ліквідація державної установи і у актах про її ліквідацію «нічого не значиться» про правонаступництво, але поряд із такою ліквідацією створюється інша державна установа на яку покладаються функції ліквідованої, то ця «новоутворена» державна установа і є фактичним правонаступником ліквідованої, а відтак, вона зобов’язана працевлаштувати працівників із ліквідованої організації.

Не виконання цього обов’язку є порушенням трудових гарантій працівників, а тому за цих обставин є достатні підстави для захисту своїх порушених прав та інтересів в суді.

При цьому роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому

структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Водночас, згідно п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Отже, Верховний суд України вказав на позитивний обов’язок держави по працевлаштуванню працівників органів МВС до новостворених органів Поліції. Таким чином, на з’ясування постає питання, чи виконав роботодавець свій обов’язок за для працевлаштування особи Позивача, якому в свою чергу повинно передувати дійсне бажання останього працювати в органах Поліції. При цьому дійсне бажання – будь яка дія Позивача, що вказує на волевиявлення Позивача в проходженні служби в органах Поліції.

Так Позивач в своєму позові вказує, на те що ним до Відповідача-1 06.11.2015 року було подано рапорт, яким він висловив бажання продовжити подальшу службу в органах Поліції, Відповідачі ж заперечували щодо факту подачі Позивачем вказаного рапорту.

Проте в матеріалах справи відсутній вказаний рапорт, натомість за підписами перших посадових осіб Відповідача-1 та Відповідача-3 міститься список працівників Жовтневого РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області, які бажають продовжити службу в органах поліції, серед яких є і Позивач під №21 (т.1 арк.с. 68-72, 96-98). Суд розцінює даний список, як письмовий доказ бажання Позивача продовжити службу в органах Поліції.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що кандидатура Позивача була розглянута Відповідачем, проте його переведення не було погоджено управлінням внутрішньої безпеки та інспекцією по особовому складу ГУ МВС України в Донецькій області, яке в свою чергу не може бути підставою для відмови в подальшому працевлаштуванню Позивача в органах Поліції.

За таких обставин, вимоги Позивача, щодо визнання протиправним та скасування наказу № 393 від 06.11.2015 р. в частині його звільнення, та поновлення Позивача на посаді є обґрунтованими, проте лише з 07.11.2015 р., так як поновлення відбувається з наступного дня, що передує звільненню особи.

Стосовно позовних вимог Позивача про стягнення з ГУ МВС України грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за № 205/14896 (далі - Інструкція № 499).

Відповідно до пункту 1.6. Інструкції № 499, грошове забезпечення рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби.

Відповідно до пункту 24 Положення № 114, у разі незаконного звільнення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Оскільки Позивач проходив службу в Жовтневому районному відділі Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, зазначена установа не є юридичною особою, а є відокремленим підрозділом Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу необхідно здійснювати саме з Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області. На час розгляду справи Маріупольське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області не припинено, а лише знаходиться в стані припинення, що підтверджується Витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (т. 3, арк.с. 31-36).

Щодо розміру грошового забезпечення, що підлягає стягненню на користь Позивача, суд зазначає наступне.

Згідно абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Оскільки Позивач був звільнений з посади в листопаді 2015 року, розрахунок середньої заробітної плати має бути проведений, виходячи з розміру грошового забезпечення за вересень та жовтень 2015 року. Середній заробіток (середньомісячне грошове забезпечення) Позивача згідно довідки ГУМВС України в Донецькій області від 09.08.2018 року за вересень-жовтень 2015 року становить 5695,33 грн. (4897,98 грн. + 6492,67 грн. / 2). При цьому, ГУМВС України в Донецькій області не надано до суду довідку про середньоденне грошове забезпечення Позивача.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2014 року N10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», кількість робочих днів у вересні - 22 дні, у жовтні - 22 дні.

Так, середньоденна заробітна плата складає: 4897,98 грн. (вересень 2015 року) + 6492,67 грн. (жовтень 2015 року): 44 робочих днів за два місяці (22 робочих днів у вересні 2015 року та 22 робочих днів у жовтні 2015 року) = 258 грн. 88 коп.

При розрахунку середньоденного грошового забезпечення суд застосовує норми тривалості робочого часу, визначені Мінсоцполітики України, оскільки жодними нормами чинного законодавства не передбачено розрахунок середньоденного грошового забезпечення шляхом ділення на календарні дні місяця, які зазначає в довідці ГУМВС України в Донецькій області від 09.08.2018 року.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2014 року N10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» кількість робочих днів в листопаді (з 07.11.2015 року) - 16 днів, в грудні - 23 дні, а всього 39 робочих днів.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 року № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість робочих днів у 2016 році становить 251 робочих дні.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» кількість робочих днів у 2017 році становить 249 робочих днів.

Норми тривалості робочого часу на 2018 рік встановлені: у січні - 21 день, у лютому - 20 днів, у березні – 21 день, у квітні – 20 днів, у травні 2018 – 20 днів, у червні – 20 днів, у липні – 22 дні, у серпні – 22 дні, у вересні – 20, у жовтні (станом на 11.10.2018 року) – 9 днів, всього 195 робочих днів.

Таким чином, грошове забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 11 жовтня 2018 року складає 258 грн. 88 коп. * (39+251+249+195) = 190017 грн. 92 коп.

Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13, при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначена без утримання податків і обов'язкових платежів.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що Позивач не надав належних обґрунтувань та доказів заподіяння йому моральної шкоди. Посилання Позивача лише на сам факт протиправних дій Відповідача не може бути достатньою підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки не доведено характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких він зазнав, характер та розмір немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо).

Отже в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 371 КАС України, негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць підлягають негайному виконанню.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України, судові витрати відшкодуванню не підлягають, оскільки вони не були понесені Позивачем, який звільнений від їх сплати.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (87040, Донецька обл., Володарський р-н, с. Кальчик, вул. 8 Березня, 61, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86, код в ЄДРПОУ 08592158), Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86, код в ЄДРПОУ 40109058), Маріупольського міського управління ГУМВС України в Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Георгіївська, 63, код в ЄДРПОУ 08671449); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головне Управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Миру, 68, код в ЄДРПОУ 37967785) про поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 393 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п.п. “г” п. 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділення міліції Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 07 листопада 2015 року.

Стягнути з Маріупольського міського управління ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 190 017, 92 грн.

Сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу визначена без утримання податків і обов'язкових платежів.

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділення міліції Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 07 листопада 2015 року підлягає негайному виконанню.

Рішення суду в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць в сумі 5695,36 грн. (п’ять тисяч шістсот дев’яносто п’ять гривень 36 копійок).

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 11 жовтня 2018 року.

Повний текст рішення виготовлено 22 жовтня 2018 року.

Суддя Череповський Є.В.