Рішення № 77272611, 03.10.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 жовтня 2018 р. Справа № 0240/2378/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дончика В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Медвідь І.О.,

позивача: Хессн Хошнав Фарс,

представника відповідача: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Хессн Хошнав Фарс до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язати вчинити дії

в с т а н о в и в :

16.08.2018 року Хессн Хошнав Фарс звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області, у якому просив:

- визнати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №44 від 13.07.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним і скасувати його;

- зобов’язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою суду від 24.07.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

В межах строку наданого судом, 16.08.2018 року позивачем подано матеріали на усунення недоліків позовної заяви, а саме адміністративний позов зі змінами та уточненнями (вх. № 16.08.2018 року), у якому просив:

- визнати наказ Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області № 44 від 13.07.2018 року, про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним і скасувати його;

- зобов’язати Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав, що в червні 2018 року звернувся до Управління Державної міграційної служби країни у Вінницькій області із заявою про надання захисту в Україні.

13.07.2018 р. позивач отримав Повідомлення № 12 від 13.07.2018 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі Наказу № 44 від 13.07.2018 року, у відповідності з яким, на підставі п.6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі - Закон), позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зазначив, що в рішенні відповідач не посилається на жодну інформацію по країні походження, яка була досліджена та не наводить жодних доказів, які були прийнято до уваги під час прийняття рішення за заявою про визнання біженцям або особою, що потребує додаткового захисту.

Зауважив, що на даний час на території ОСОБА_2 Арабської Республіки – країні його походження, продовжується озброєний військовий конфлікт, у зв’язку з чим до групи ризику відносяться особи, які є членами релігійних груп та етнічних меншин. Тому, на думку позивача, він може зазнати переслідувань через належність до етнічної меншини курдів зі сторони антиурядових угрупувань.

Крім того зауважив, що є особою боєздатного віку, та в разі повернення до країни походження автоматично буде залучений до лав армії. Як доказ погіршення ситуації в країні походження, позивач надав листи-підтримки, видані УВКБ ООН всім членам сім'ї, які наразі перебувають в Іраку та були вимушені покинути територію Сирії через конфлікт, який наразі триває в країні їх походження.

Враховуючи наведені факти, на думку позивача, у міграційної служби відсутні підстави вважати його заяву «очевидно необґрунтованою», з огляду на що рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 30.08.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 18.09.2018 року. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

10.09.2018 року до суду надійшов відзив відповідача на адміністративний позов (вх. №38908), у якому зазначили, що заперечують проти адміністративного позову та вважають його необґрунтованим.

Вказували, що під час проведення співбесід Управлінням ДМС України у Вінницькій області на основі всебічного вивчення наданих заявником матеріалів, а також матеріалів по країні походження, матеріалів, що надані УВКБ ООН в Україні, співбесіди по уточненню викладених заявником фактів, встановлено, що громадянин ОСОБА_2 Арабської Республіки Хессн Хошнав Фарс народився 01.02.1988 року у м. Камишлі, Сирійської Арабської Республіки. За національністю Хессн Хошнав Фарс - курд, за віросповіданням мусульманин - суніт. З 1994 до 2009 позивач навчався у середній школі «Арабестан», м. Камишлі, Сирійської Арабської Республіки.

Позивач прибув в Україну у 2009 році з метою навчання. З 2010 по 2011 навчався на підготовчому факультеті Івано-Франківського медичного університету, а з 2011 по 2014 роки - у Державній медичні академії м. Дніпропетровськ, Україна. З Державної медичної академії м. Дніпропетровськ відрахований з 3 курсу навчання у зв’язку із матеріальною заборгованістю за навчання.

Після відрахування із ВУЗу позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту (дата звернення 09.11.2015р.). Паспортний документ позивача перебуває на збереженні в ГУ ДМС України в Одеській області.

Враховуючи свідчення позивача під час повторного звернення із заявою до УДМС України у Вінницькій області (22.06.2018 року) та матеріали розгляду його заяви ГУ ДМС України в Одеській області встановлено, що позивач прибув в Україну 29.09.2009 року авіарейсом Алеппо-Одеса, з метою навчання. Строк дії посвідки на тимчасове проживання ДП №211-04/12 закінчився 27.03.2013 року.

Зазначили, що позивач звернувся вперше із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області 09.11.2015 року, після тривалого нелегального перебування на території України, порушивши ст. 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

За результатами розгляду заяви стосовно позивача, ДМС України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.06.2016 року № 319-16.

Використовуючи своє законне право, Хессн Хошнав Фарс в порядку ст. 12 Закону, звернувся до суду з метою оскарження вищезазначеного рішення ДМС України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 року, у справі №815/4775/16 за позовом Хессн Хошнав Фарс, позивачу відмовлено в задоволенні позову до ДМС України про визнання протиправними та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.02.2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 815/4775/16 за касаційною скаргою Хессн Хошнав Фарс на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 року у справі за позовом Хессн Хошнав Фарс до ДМС України про визнання неправомірними та скасування рішення, зобов’язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З 22 лютого 2017 року позивач перебував на території України нелегально і в такому статусі 22.06.2018 року Хессн Хошнав Фарс вдруге звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до УДМС України у Вінницькій області. Про причину звернення позивач повідомив: «Тому що у мене немає документів, я не можу працювати. Це єдина причина мого звернення. Я хочу жити спокійно. Як я можу одружитись і як я можу працювати без документів». При цьому позивач додав, оскільки він курд, то його там вб’ють або заберуть в армію, і додає, що в місці його проживання (згідно з матеріалами особової справи - м. Камишлі) йому буде небезпечно. Інших причин зверненнь позивач не зазначив.

Підчас співбесіди в Управлінні ДМС України у Вінницькій області, Хессн Хошнав Фарс повідомив, що він за національністю є курд, водночас, за вищезазначеними ознаками не переслідувався. Місце проживання заявника, згідно з інформацією із загальнодоступних та офіційних джерел є місцем масового проживання саме курдів. Очевидно, що позивач не зазнавав переслідувань за ознаками національності та віросповідання.

Крім того, позивач стверджує, що у разі повернення його в Сирію, його можуть призвати до урядової армії.

Зазначений факт також був всебічно проаналізований відповідачем під час першого звернення заявника із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області, а також даному факту надано належну оцінку у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 року у справі № 815/4775/16. Крім цього, обґрунтовану позицію, щодо визнання біженцем з причини не бажання бути призваним до лав ОСОБА_2 армії надав Верховний Суду у постанові від 14.03.2018 року у справі № 820/1502/17.

Заявник вдруге звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 22.06.2018. Тобто через рік свого незаконного перебування на території України. Тривалий проміжок часу між цими подіями може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Позивач не надав жодних документів на підтвердження підстав побоювання стати жертвою переслідування на території країни походження. Матеріали справи позивача свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно позивача. Хессн Хошнав Фарс ніколи не приймав участь у політичній чи релігійній діяльності, не був членом жодних організацій чи політичних партій. Він не брав участь у демонстраціях. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов’язані з расовою, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним ніколи не був. Тобто немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Серед тверджень, які надав заявник, він не навів фактів свого особистого переслідування в країні походження Сирії.

Таким чином, не має підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Зволікаючи повторно тривалий час зверненням до органу міграційної служби, позивач порушив вимоги ст. 5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Отже, очевидно, що позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з метою легалізації на території України, ніяких нових конкретних фактів переслідувань в Сирії позивач не навів.

Інформацію про те, що позивач на своїй батьківщині притягувався до адміністративної або кримінальної відповідальності або переслідувався державними органами, останній також не наводив. Отже, через відсутність доведених Хессн Хошнав Фарс фактів стосовно загрози життю, безпеці чи свободі позивачу в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, у позивача відсутні умови для визначення його особою, що потребує додаткового захисту згідно з п.13 ч. 1 ст.1 Закону.

Відповідно статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» враховуючи Конвенцію про статус біженців від 28.07.1951 року та Протокол від 31.01.1967 року та всі документи та матеріали, що надані позивачем для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Управління ДМС України у Вінницькій області, прийняло законне обґрунтоване рішення про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту із підстав, що умови передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", стосовно позивача відсутні.

На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволені адміністративного позову громадянину ОСОБА_2 Арабської Республіки Хессн Хошнав Фарс у повному обсязі.

Протокольною ухвалою суду від 02.10.2018 року закрито підготовче судове засідання, призначено розгляд справи по суті на 03.10.2018 року.

У судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на обставини наведені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 22.06.2018 року Хессн Хошнав Фарс звернувся до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №13 від 22.06.2018 року, про причину звернення позивач повідомив, що не може працювати, оскільки у нього відсутні документи. Повертатись до Сирії не може, оскільки йому там небезпечно. В Україні проживає вже 8 років. Зауважив, що у нього в Україні є наречена і він хоче створити сім'ю. Інших причин звернень позивач не зазначив.

Наказом Управління ДМС України у Вінницькій області №44 від 13.07.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Хессн Хошнав Фарс», відповідно до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивачу вручено Повідомлення №12 від 13.07.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі наказу відповідача № 44 від 13.07.2018 року.

Не погодившись із прийнятим відповідачем рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом порушених прав.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується наступним.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі-Закон).

Згідно з п.1 ч. 1 ст.1 Закону біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. Закону додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

У ході розгляду справи судом з’ясовано, що у 2015 році позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні. Хессн Хошнав Фарс звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю виїзду на батьківщину через громадянську війну, а також бажанням жити в Україні.

Рішенням ДМС України № 319-16 від 17.06.2015 року позивачу відмовлено у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення позивачем оскаржено до суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 року, у справі №815/4775/16 за позовом Хессн Хошнав Фарс до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, позивачу відмовлено в задоволенні позову до ДМС України про визнання протиправними та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.02.2017року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 815/4775/16 за касаційною скаргою Хессн Хошнав Фарс на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 у справі за позовом Хессн Хошнав Фарс до ДМС України про визнання неправомірними та скасування рішення, зобов’язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2018 року Хессн Хошнав Фарс звернувся до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з тих самих підстав, що звертався до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні у 2015 році.

У судовому засіданні позивач особисто підтвердив, що підстави його звернення із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до ГУ ДМС України в Одеській області у 2015 році, є тими самими, що при зверненні із заявою від 22.06.2018 року до відповідача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме неможливість виїзду на батьківщину через громадянську війну, а також бажання жити в Україні.

При цьому суд зауважує, що згідно положень ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частина 6 статті 8 Закону визначає, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність фактичних обставин, які б безумовно підтверджували ймовірність позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Також судом не встановлено жодних підстав та доказів, які б свідчили, що при поверненні до країни громадської належності позивач може стати жертвою переслідувань, а побоювання бути призваним у Збройні сили не свідчить про можливість стати жертвою переслідувань та відповідно давати підстави для визнання Хессн Хошнав Фарс біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Побоювання позивача бути притягнутим до відповідальності або призваним до армії є безпідставними та не ґрунтуються на фактичних обставинах. При цьому, жодні докази щодо примусового призову позивача до збройних сил у разі повернення суду не надані, а припущення з боку позивача, про можливі проблеми, пов'язані зі службою в армії, не є підставою для їх визнання аргументованими.

Вирішуючи спір, суд враховує, що позивач востаннє виїхав з ОСОБА_2 Арабської Республіки у 2009 році легально на підставі національного паспорту та студентської візи. На території України позивач з 27.03.2013 року знаходиться нелегально. Жодних переконливих доказів, що свідчили б про переслідування позивача на своїй батьківщині суду надано не було.

Крім цього, аналіз матеріалів особової справи позивача за № 2018VN0013, копія якої міститься в матеріалах справи, щодо тверджень позивача з приводу ситуації в країні його громадянської належності, дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що реальними обставинами звернення позивача до міграційної служби є мета легалізувати своє перебування на території України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою, другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні беззаперечні докази в обґрунтування правомірності прийнятого рішення, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.

З урахуванням вимог ст. 139 КАС України, питання розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Хессн Хошнав Фарс (АДРЕСА_1)

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 37836770).

Рішення у повному обсязі виготовлене 22.10.2018 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович