Ухвала суду № 77271219, 16.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2295/18

Номер справи місцевого суду: 522/933/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

ОСОБА_2,

за участю:

секретаря Ющак А.Ю.,

представника ОСОБА_3О і ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5,

представника ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_6,

представника ОМР – ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_5, яке було підтримано адвокатом ОСОБА_6, про закриття провадження у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом приведення об’єкта самочинної реконструкції у попередній стан, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2017 року,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, згідно якого просив суд зобов’язати ОСОБА_3, ОСОБА_4 власними силами і за рахунок власних коштів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом знесення самочинної прибудови до кв. 3, розташованої на першому поверсі житлового будинку в м. Одесі, пров. Леваневського, 9 та приведення даної квартири у попередній стан, стягнути з відповідачів судові витрати на користь Одеської міської ради (далі – ОМР).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2017 року вищевказаний позов ОМР був задоволений у повному обсязі.

Зобов’язано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 власними силами і за рахунок власних коштів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинної прибудови до кв. 3, розташованої на першому поверсі житлового будинку за адресою: м. Одеса, пров. Леваневського, 9 та привести дану квартиру у попередній стан.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОМР суму сплаченого судового збору в розмірі 1 218 грн. з кожного, всього – 2 436 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_3– ОСОБА_8 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2017 року, та ухвалити нове, яким в позові ОМР відмовити.

Крім того, 14.05.2018 року представник апелянта ОСОБА_3 – ОСОБА_8 подав до суду клопотання про призначення у справі судову будівельно-технічну експертизу (т.2, а.с.1-4).

Справа призначалась до розгляду в суді апеляційної інстанції неодноразово, однак, через неналежне сповіщення відповідачів у справі розгляд справи відкладався.

Разом з тим, 11.09.2018 року до суду апеляційної інстанції від нового представника апелянта ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_5 надійшло клопотання про закриття провадження у цивільній справі, яке між тим, було підтримано іншим представником апелянта ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_6 (т.2, а.с.89-93).

Клопотання про закриття провадження у справі вмотивовано тим, що на даний час правові позиції Верховного Суду полягають у тому, що дана категорія спорів за позовами суб’єкта владних повноважень до фізичних осіб має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

При цьому, кожний із вищевказаних адвокатів відмовився від раніше заявленого клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи.

Заперечуючи проти заявленого клопотання, 16.10.2018 року представник ОМР ОСОБА_7 надав суду свої письмові позиції щодо клопотання про закриття провадження у справі (т.2, а.с.103-108).

При цьому, свої заперечення ОСОБА_7 мотивував тим, що в даному випадку ОМР виступає як власник земельної ділянки, на якій самочинно відповідачами зведена прибудова, а тому даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має бути розглянутий в порядку цивільного судочинства, оскільки в даному випадку ОМР пред’явило позов не як суб’єкт владних повноважень, а як власник земельної ділянки.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши заявлене клопотання і письмові позиції щодо нього, матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість заявленого клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання підлягає задоволенню, з огляду на наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі по справі ОСОБА_9 та ОСОБА_4 є власниками квартири №3, що розташована за адресою: м. Одеса, пров. Леваневського , 9, у якій відповідачі зареєстровані, про що свідчить свідоцтво про право власності на житло № 190 від 24.02.1994 року та довідка (виписка з домової книги про склад сім’ї та прописку) № 2164 від 12.08.2015 року.

Згідно листа Приморської РА ОМР від 14.09.2015 року № 01-11/803(4), Одеській міській раді стало відомо про самовільну реконструкцію вищевказаної кв. № 3.

Актом обстеження, складеного комісією з виходом на місце реконструкції від 10.06.2015 року, засвідченого у доповідній директора КП «ЖКС «Фонтанський» за № 1939 від 21.08.2015 року, було встановлено, що у порушення норм та положень чинного законодавства України відповідачами без затвердженої проектної документації були виконанні роботи з реконструкції вказаної квартири з улаштуванням прибудови, загальною площею до 30 кв. м., за рахунок території двору загального користування.

На підставі наданих КП «ЖКС «Фонтанський» документів, а саме: доповідної записки від 21.08.2015 року № 1939, акту обстеження від 10.06.2015 року, припису від 15.06.2015 року, довідки (виписки з домової книги про склад сім’ї та прописку) № 2164 від 12.08.2015 року, свідоцтва про право власності на житло від 24.02.1994 року, розпорядження органу приватизації від 24.02.1994 року № 195, технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1, доповідної начальника дільниці № 9 від 10.06.2015 року КП «ЖКС «Фонтанський», фотофіксації самовільно реконструйованої квартири, Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради (далі – Приморська РА ОМР) прийнято розпорядження від 02.09.2015 року № 551 «Про приведення самовільно реконструйованої квартири №3, яка розташована у житловому будинку за адресою: м. Одеса, пров. Леваневського, 9.

Згідно доповідної від 10.06.2015 року, завіреної начальником дільниці № 9 КП «ЖКС «Фонтанський» вбачається, що розпорядження Приморської РА ОМР №551 від 02.09.2015 року відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконано не було, що і стало підставою для звернення ОМР до суду з даним позовом, який заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2017 року було задоволено в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буле встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.3 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.

За правилами визначеними у ст.377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч.1 ст. 255 даного Кодексу суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якою справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною другою статті 377 ЦПК України визначено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами заявника клопотання про закриття провадження у справі, у зв’язку з чим вважає, що заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 березня 2017 року у цивільній справі №522/933/16-ц підлягає скасуванню, оскільки даний спір слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 177 ІІК України об'єктами цивільних прав є речі.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Речі поділяються на рухомі та нерухомі. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення(статті 179.181 І ІК України).

Згідно з положеннями статті 182 ІІК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 331 ІІК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, для того, щоб новостворене майно стало об'єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.

За змістом ч. 3 ст. 331 ЦК України до тих пір поки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).

У відповідності до статті 376 ІІК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Вимоги особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно, або заінтересованої особи, що не пов'язані з правом власності на ці будівлі, зокрема, про визнання права на матеріали, одержані при їх знесенні, підлягають розгляду судами на загальних підставах.

Отже, метою знесення об'єктів самочинного будівництва за позовом суб'єкта владних повноважень є не перехід права власності на ці об'єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів.

Зважаючи на викладене, спір, який є предметом даного розгляду не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування.

Справа за позовом такого суб'єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Leo Zand v. Austria» (заява № 7360/76) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження йото рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб'єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій.

Водночас за приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 31 Закону України віл 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва, а саме: прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством; організація роботи, пов'язаної зі створенням і веденням містобудівного кадастру населених пунктів; здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу; здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності будинків і споруд незалежно від форм власності в районах, що зазнають впливу небезпечних природних і техногенних явищ та процесів; організація охорони, реставрації та використання пам'яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників; вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд, оскільки зазначений висновок міститься у постанові ОСОБА_10 Верховного Суду від 11 квітня 2018 року № 11-251апп18 та постанові Верховного Суду від 26 червня 2018р. у справі №638/3935/15ц (т.2, а.с.95-102).

Таким чином, враховуючи, що у вищевказаній цивільній справі, по якій було прийнято постанову Верховного Суду від 26 червня 2018р., у справі №638/3935/15ц, також мова йде про позов органу місцевого самоврядування - Харківської міської ради про знесення самовільно побудованої прибудови та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки (т.2, а.с.95-97), то викладеним повнію спростовуються доводи представника ОМР – ОСОБА_7 про те, що даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Одеська міська рада є суб’єктом владних повноважень, оскільки здійснює делеговані повноваження. Враховуючи вказане, спір у справі слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за участю виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, які виникають під час виконання делегованих повноважень у сфері державного контролю за дотриманням законодавства у галузі будівництва.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення, а також доводів клопотання про закриття провадження у справі.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог процесуального права.

У зв’язку з цим, клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 слід задовольнити частково, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2017 року слід скасувати і провадження у справі закрити.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне повідомити ОМР, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Також слід роз’яснити сторонам, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими особами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Часткове задоволення клопотання полягає у тому, що скасовуючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції не ухвалює нового рішення, а закриває провадження у справі, про що постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. 182, 222, 255, 256, 263, 377, 381, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2017 року у цивільній справі № 522/933/16-ц за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом приведення об’єкта самочинної реконструкції у попередній стан, скасувати і провадження у справі закрити.

Повідомити Одеську міську раду, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Роз’яснити сторонам, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими особами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19.10.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_11

ОСОБА_2