Постанова № 77271193, 18.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5866/18

Номер справи місцевого суду: 503/1159/17

Головуючий у першій інстанції Гура А. І.

Доповідач Калараш А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2018 року м. Одеса

Справа №503/1159/17

Провадження №22-ц/785/5866/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Калараш А.А.

суддів - Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Драганової Ю.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2;

відповідач - ОСОБА_3;

третя особа: ОСОБА_4;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кодимського районного суду Одеської області, ухвалене під головуванням судді Гури А.І. 03 травня 2018 року в м. Кодима Одеської області,

встановив:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та його поділ і в обґрунтування позову посилався на те, що в період з 30 жовтня 1999 року по 14 січня 2016 року позивач разом з ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі, за час якого ними було збудовано житловий АДРЕСА_1

Враховуючи те, що ОСОБА_3 зареєструвала право власності на вищевказаний будинок після розірвання шлюбу лише на своє ім'я, а спірний житловий будинок був збудований спільними фінансовими та фізичними зусиллями за час шлюбу, то будинок та присадибна ділянка підлягають поділу як спільне сумісне майно подружжя.

Позивач просив:

?визнати житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1, та присадибну ділянку площею 900 кв.м. спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_3 та ОСОБА_2;

?поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши позивача та відповідача власниками ? частини будинку АДРЕСА_1;

?поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши позивача та відповідача власниками ? частини присадибної ділянки площею 900 кв.м. (кадастровий номер НОМЕР_1), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав.

Третя особа в судовому засіданні позовні вимоги не визнав.

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 03 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права просив суд скасувати рішення Кодимського районного суду Одеської області від 03 травня 2018 року у справі №503/1159/17 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що позивач та відповідач в період 30 жовтня 1999 року до 14 січня 2016 року перебували в шлюбі, під час якого були фінансовані та здійснені позивачем ремонтні роботи спірного житлового будинку, та суд не врахував пояснення свідків при ухвалені рішення у справі.

Відзив на апеляційну скаргу матеріали справи не містять.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Кодимської районної ради народних депутатів №15 від 30 січня 1990 року земельну ділянку площею 9 га, яка належала колгоспу «Прапор Леніна», передано місту Кодима для новозабудовників в постійне користування (а.с.98).

В судовому засіданні третя особа ОСОБА_4 пояснив, що земельну ділянку АДРЕСА_1,- було в 1990 році отримано ОСОБА_4, який є батьком відповідача ОСОБА_3 В 1991-1992 роках на вказаній земельній ділянці побудовано спірний будинок. Матеріали справи містять квитанції про погашення рахунку за будівництво та про отримання в колгоспі «Прапор Леніна» будівельних матеріалів, ордери про отримання будівельних матеріалів в Балтському ДЛГ за період 1990-1993 років (а.с. 64-77). Вказані квитанції свідчать про те, що ОСОБА_4 на отриманій земельній ділянці побудував будинок, проте, матеріали справи не містять доказів введення в експлуатацію даного будинку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 жовтня 1999 року до 14 січня 2016 року. Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 14 січня 2016 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (а.с.18-20).

Між сторонами виник спір стосовно поділу житлового АДРЕСА_1.

Звертаючись з позовом до суду, позивач ОСОБА_2 послався на те, що протягом періоду перебування у шлюбі з відповідачем він з родичами добудував житловий будинок, ним проводилися та оплачувалися ремонтні роботи спірного житлового будинку. Відповідач після розірвання шлюбу набула право власності на вказане нерухоме майно та стала єдиним його власником, що на думку позивача є незаконним, оскільки будинок має бути визнаний судом як спільне сумісне майно подружжя та підлягає поділу між позивачем та відповідачем в рівних частках.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вірно посилався на те, що позовні вимоги ОСОБА_2 є недоведеними, оскільки спірний будинок був побудований до укладання шлюбу між учасниками справи, право власності на вказаний будинок набуте одним із подружжя після розірвання шлюбу, а тому законні підстави для визнання будинку спільним сумісним майном відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно приписів ст. 60 Сімейного кодексу (далі: СК) України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що будинок був побудований ОСОБА_4 до укладання шлюбу між позивачем та відповідачем. Матеріали справи не містять доказів набуття ОСОБА_2 або ОСОБА_3 спірного житлового будинку у власність на момент перебування в зареєстрованому шлюбі з жовтня 1999 року до січня 2016 року. Спірне нерухоме майно набуте відповідачем ОСОБА_3 у приватну власність 08 лютого 2017 року, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.4-5).

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, вірно становив, що позов з підстав набуття ОСОБА_2 права спільної сумісної власності подружжя на спірний житловий будинок є недоведеним.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 стосовно проведених за час шлюбу ремонтних робіт у спірному житловому будинку слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_2 посилався на те, що за час шлюбу фінансував та здійснював ремонтні роботи спірного житлового будинку. Вказані обставини підтверджуються оригіналами накладних та товарних чеків стосовно придбання будівельних матеріалів для проведення ремонтних робіт, розписками ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо проведення певного виду ремонтних робіт в будинку (а.с.10-13; 14; 16). Крім того, в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 пояснили, що за дорученням ОСОБА_2 проводили ремонтні та оздоблювальні роботи в будинку, що підтверджується журналами судового засідання від 05 грудня 2017 року, 03 квітня 2018 року (а.с. 176-181).

Верховний суд України в п.23 постанови Пленуму №11 від 21 грудня 2007 року «Про судову практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Таким чином, набуття права власності у разі збільшення вартості майна внаслідок трудових чи грошових затрат одного з подружжя можливе лише у разі, якщо на час шлюбу майно перебувало на праві власності у одного з подружжя. З матеріалів справи вбачається, що право власності на спірне нерухоме майно не належало жодному з подружжя на момент перебування у шлюбі, будинок був побудований до укладання шлюбу між учасниками справи, право власності на спірний будинок відповідач набула після розірвання шлюбу з позивачем.

Зважаючи на вищенаведене, підстави для визнання спірного житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя внаслідок трудових та фінансових затрат ОСОБА_2 відсутні.

Крім того, у разі збільшення вартості майна, яким користувалося подружжя протягом періоду перебування у шлюбі, внаслідок спільних трудових чи грошових затрат одного з подружжя, ОСОБА_2 не був позбавлений права вимагати грошову компенсацію.

Проте, доказів збільшення вартості майна (висновку експертизи) матеріали справи не містять. Таких доказів не було надано і в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Вирішуючи питання стосовно збільшення вартості майна, суд не може опиратися лише на квитанції про придбання будівельних матеріалів позивачем, оскільки вказані докази є недостатніми.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 стосовно того, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що він перебував з відповідачем у шлюбі з жовтня 1999 року до січня 2016 року, а тому набув права спільної сумісної власності на спірний будинок, не заслуговують на увагу, оскільки вказана обставина не є достатньою для визнання факту набуття права спільної сумісної власності подружжя на майно.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 посилався на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки поясненням свідків під час ухвалення рішення.

Згідно з положеннями ч.2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, оскільки постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 03 травня 2018 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі оголошення вступної та резолютивної частини постанови зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 19.10.2018 року

Судді апеляційного суду

Одеської області: А.А. Калараш

А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова