Рішення № 77270218, 19.10.2018, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/1948/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2018 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Струс Т. В. ,

за участю секретаря Коваль Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Державного підприємства «Львіввугілля», Комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградське МБТІ», з участю третіх осіб ОСОБА_4, Комунального підприємства «Червонограджитлокомунсервіс», Служби у справах дітей Сокальської райдержадміністрації, Сокальської міської ради, Виконавачого комітету Сокальської міської ради, Сокальської державної нотаріальної контори, Приватного нотаріуса Сокальського районного нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу квартири та договору дарування житлового будинку і земельної ділянки, а також скасування державної реєстрації права власності,

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулася в суд до відповідачів та просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири (будинку) №49 по вул. Ватутіна (Крушельницької) в м. Сокаль, Львівської області, що укладений між виробничим об’єднанням «Укрзахідвугілля» та ОСОБА_2 28.12.1989р. і посвідчений 20.02.1990р. державним нотаріусом Сокальського державного нотаріального округу ОСОБА_6; визнати недійсним договір дарування, укладений 05.12.2012р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру (будинок) за відповідачем ОСОБА_3; стягнути судові витрати.

Позовні вимоги мотивує тим, що з початку 1970-х років вона, проживає в 4-х кімнатній квартирі по вул.Ватутіна,49 (на даний час Крушельницької) в м.Сокаль Львівської області, що фактично становить окремий житловий будинок. Даний будинок належав виробничому об’єднанню «Укрзахідвугілля» (на даний час ДП «Львіввугілля»). В даному будинку вона проживала однією сім»єю із матір’ю ОСОБА_2, батьком ОСОБА_7 та братом ОСОБА_3. В 1988р. позивачка вийшла заміж. 02.02.1989р. батько позивачки помер. 07.08.1989р. у позивачки народилася дочка ОСОБА_8, яка також була зареєстрована у вказаному будинку. Як пізніше їй стало відомо, згідно договору від 28.12.1989р., мати викупила цей одноквартирний будинок. За умовами цього договору ВО «Укрзахідвугілля», як продавець, продав, в ОСОБА_2 купила у свою особисту власність квартиру за 1045крб. 48коп.. Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Сокальської ДНК ОСОБА_6 20.02.1990р. та зареєстрованим у реєстрі за №425. Вважає, що вказаний договір був укладений з порушенням чинного на той час матеріального права, а також ущемляли особисті немайнові права неповнолітніх дітей – дочки позивачки ОСОБА_4. Продаж квартири було здійснено на підставі «Положення про продаж громадянам в особисту власність квартири у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт», затвердженого Постановою ради міністрів УРСР і Укрпрофради від 19.05.1989р. №142, що було тоді чинним та регулювало спірні правовідносини. Згідно п.9 даного Положення, громадянин, який бажав придбати у особисту власність займану квартиру (будинок) подає заяву за місцем проживання до виконавчого комітету міської ради народних депутатів або адміністрації підприємства, організації, об»єднання у віданні або власності яких перебуває будинок.До заяви додається письмова згода членів сім»ї, проживаючих разом з ними на придбання квартири (будинку) у його особисту власність. Зазначає, що такої згоди ні в кого із членів сім»ї, які проживали разом з нею у квартирі та вели спільне господарство мати не питала і вони такого дозволу не надавали. Зокрема такого дозволу не надавала позивач, ні від свого імені, ні від імені неповнолітньої дочки, а відтак вважає, що її мати викупила дану квартиру незаконно. Стверджує, що в даний час ні її ні дочки, відповідачка навіть не допускає в будинок, проживаючи там сама. З причин не надання відповідної згоди на придбання у власність відповідачки спірного житла, а також порушення в наслідок цього прав неповнолітньої на цей час доньки позивачки, вважає даний договір незаконним та таким, що слід скасувати. Крім цього, зазначає, що після отримання у свою власність вказаної квартири (будинку) відповідач отримала земельну ділянку площею 0,1063м.кв. для його обслуговування і господарських будівель. 05.12.2012р. між матір»ю позивачки та її братом ОСОБА_3 укладено договір дарування вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки. В зв»язку з тим, що відповідач не мала права без згоди усіх членів сім»ї укладати спірний договір купівлі-продажу одноквартирного будинку, відтак її право власності на цю квартиру (будинок) має бути анульоване, шляхом визнання даного договору недійсним, а всі її дії по розпорядженню спірним будинком, зокрема укладення договору дарування від 28.12.1989р. також підлягають визнанню недійсними, оскільки правом укладати договір дарування майна наділений лише власник.

У заяві від 10.04.2017р. про доповнення підстав позовної заяви та збільшення позовних вимог позивачка із урахуванням вказаної заяви просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири (будинку) №49 по вул. Ватутіна (Крушельницької) в м. Сокаль, Львівської області, що укладений між виробничим об»єднанням «Укрзахідвугілля» та ОСОБА_2 28.12.1989р. і посвідчений 20.02.1990р. державним нотаріусом Сокальського державного нотаріального округу ОСОБА_6; визнати недійсним договір дарування, укладений 05.12.2012р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру (будинок) за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із визнанням неправомірними дій реєстратора КП ЛОР «Червоноградське МБТІ» по реєстрації за ОСОБА_2 права власності на це майно згідно з витягом із реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.11.2012р. та по його видачі; стягнути судові витрати.

У обгрунтування зокрема зазначає, що підтримує підставу скасування спірних договорів купівлі-продажу та дарування. Зазначає, що її вимога про визнання недійсним договору укладеного 05.12.2012р. між її мітір»ю та братом підлягає до задоволення не тільки у зв»язку з тим, що підлягає визнанню недійсним правочин по викупу матір»ю будинку, що є предметом договору дарування, а й у зв»язку з тим, що це майно не могло бути на час укладення договору дарування об»єктом права власності і належати їй на праві власності так як є самочинним будівництвом і втратило тотожність з тим майном яке вона придбала у 1989р., через його самочинну реконструкцію. Зазначає, що рішенням Сокальської міської ради №48 від 12.02.1987р. її батькові надано дозвіл на будівництво гаража та літньої кухні в межах земельної ділянки по вул. Ватутіна, 49, якою вони користувалися. Зазначає, що разом із гаражем був збудований також і хлів, що становили єдину споруду. Ці будівлі не увійшли в предмет договору купівлі-продажу від 29.12.1989р., а предметом договору була лише займана квартира. Влітку 2004р. на місці збудованих ще батьком літньої кухні, гаража і хліва, нею із чоловіком, по узгодженню із матір»ю, самочинно, шляхом реконструкції зведено новий двохповерховий житловий будинок, що до сьогоднішнього дня в експлуатацію не зданий і право власності на нього не зареєстровано, так як будинок є недобудований і будувався самочинно. Вказує, що для будівництва нового будинку вони скористалися дозволом виконкому Сокальської міської ради від 13.04.1990р. №92, про надання матері дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на цій земельній ділянці, що використовувалася для обслуговування старого. На прикінці 2012р. між позивачкою та її матір»ю виник конфлікт в результаті якого вона подарувала їх будинковолодіння із самочинно збудованими будівлями її братові. Зазначає, що при укладенні спірного договору дарування факт самочинного будівництва був прихований, однак при проведенні інвентаризації дані відомості мали бути відображеними у новому технічному паспорті. Функції реєстратора в цей час виконували органи БТІ, а саме КП ЛОР «Червоноградське МБТІ», відтак, вважає, що підлягають визнанню неправомірними дії БТІ по видачі ОСОБА_2 витягу із реєстру прав власності.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не прибула та не повідомила суд про причину неявки.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_9 в судове засідання не прибув, в ході розгляду справи надавав суду заяви про розгляд справи без його участі, просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не прибули та не повідомили суд про причину неявки.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_10 в судове засідання не прибув.

Представник відповідача ДП «Львіввугілля» ОСОБА_11 в судове засідання не прибула, надала суду заяву у якій зазначила, що позовних вимог не визнає, розгляд справи просить проводити без її участі.

Представник відповідача КП ЛОР «Червоноградське МБТІ» в судове засідання не прибув, надав суду заяву у якій просив розгляд справи проводити без його участі.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не прибула та не повідомила суд про причину неявки.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Сокальської РДА в судове засідання не прибув, надав суду заяву у якій просив розгляд справи проводити без його участі.

Представник третьої особи Комунального підприємства «Червонограджитлокомунсервіс» в судове засідання не прибув та не повідомив суд про причину неявки.

Представник третіх осіб Сокальської міської ради та Виконавчого комітету Сокальської міської ради ОСОБА_12 в судове засідання не прибула та не повідомила суд про причину неявки.

Представник третьої особи Сокальської державної нотаріальної контори в судове засідання не прибув, надав суд заяву у якій просив розгляд справи проводити без його участі.

Третя особа приватний нотаріус Сокальського районного нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов до наступних висновків.

Дослідженими матеріалами договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 20.02.1990р. за реєстровим №425 Сокальською державною нотаріальною конторою, сторонами якого є ВО «Укрзахідвугілля» та ОСОБА_2, що надані суду Львівським державним нотаріальним архівом, встановлено наступне.

Згідно наказу ВО «Укрзахідвугілля» №454 від 29.09.1989р. вирішено продати, зокрема ОСОБА_2 одноквартирний житловий будинок №49 по вул.Ватутіна в м.Сокаль Львівської області.

Відповідно до договору від 28.12.1989р., зареєстрованого в реєстрі за №425, вбачається, що ВО «Укрзахідвугілля» продано ОСОБА_2 займану нею квартиру житловою площею 54,5кв.м, загальною площею 69,4кв.м, яка знаходиться по вул. Ватутіна,49 в м.Сокаль, Львівської області.

З технічного паспорта вбачається, що загальна площа житлового будинку №49 по вул.Крушельницької (Ватутіна) в м.Сокаль Львівської області становить 69,4кв.м., житлова – 54,5кв.м. Також до будинку належить літня кухня, сарай та гараж.

Крім цього, у матеріалах вказаного договору купівлі-продажу міститься заява позивачки ОСОБА_1 від 28.12.1989р., якою вона надала згоду на оформлення договору купівлі квартири в м. Сокаль по вул. Ватутіна, 49, в якій вона проживає, на її матір ОСОБА_2.

Аналогічна заява подана і братом позивачки ОСОБА_3.

Відтак, твердження позивачки про відсутність надання нею згоди на купівлю її матерію займаної їх сімє»ю квартири №49 по вул.Крушельницької (Ватутіна) в м.Сокаль, що також на думку позивачки порушувало права її малолітньої дочки ОСОБА_8, 07.08.1989р.н., як самостійну підставу недійсності та скасування договору купівлі-продажу, свого підтвердження не здобуло та є повністю спростовано дослідженими матеріалами вказаного договору.

Відповідно у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.1989р., зареєстрованого в реєстрі за №425, згідно якого ВО «Укрзахідвугілля» продано ОСОБА_2 займану нею квартиру житловою площею 54,5кв.м, загальною площею 69,4кв.м, яка знаходиться по вул. Ватутіна (Крушельницької),49 в м.Сокаль, Львівської області, суд відмовляє.

Також встановлено, що ОСОБА_2 реалізуючи свої права, що випливають із дослідженого договору купівлі-продажу, зареєструвала право власності на будинковолодіння №49 по вул. Ватутіна в м. Сокаль, яке складається із житлового будинку та надвірних будівель, що підтверджується дослідженою копією реєстраційного посвідчення, виданого 22.02.1990р. Червоноградським БТІ.

Аналогічне стверджується також із витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.11.2012р., згідно якого ОСОБА_2 належить житловий будинок та господарська будівля з літньою кухнею, які знаходяться по вул.Крушельницької,49 в м.Сокаль Львівської області.

Крім цього, згідно рішенням виконавчого комітету Сокальської міської ради №48 від 12.02.1987р. батькові позивачки ОСОБА_7 надано дозвіл на будівництво гаража, площею 18кв.м та літньої кухні площею 10кв.м в межах присадибної земельної ділянки по вул.Ватутіна,49.

Згідно рішення виконавчого комітету Сокальської міської ради №92 від 13.04.1990р. ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку житловою площею 78,8кв.м, загальною площею 112,12кв.м. по вул.Ватутіна,49 в м.Сокаль Львівської області на наданій в безстрокове користування земельній ділянці, на якій знаходиться старий житловий будинок.

Із Державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ №1552 від 29.12.1995р. ОСОБА_2 належить земельна ділянка, площею 0,1063га, розташована на території м.Сокаль, призначена для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Також відповідно до договору від 05.12.2012р., зареєстрованого за №3924, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок загальною площею 69,4кв.м з якої житлова 54,5кв.м та господарську будівлю з літньою кухнею та гаражем; земельні ділянки площею 0,1000га та 0,0063га., які знаходяться по вул.Крушельницької,49 в м.Сокаль, Львівської області.

Згідно витягу про державну реєстрацію прав від 31.12.2012р. будинок №49 по вул.Крушельницької в м.Сокаль Львівської області належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 05.12.2012р..

В ході розгляду справи із досліджених копій скарг, встановлено, що із такими позивач ОСОБА_1 зверталася у ряд інстанцій щодо самочинного будівництва у спірному будинковолодінні, а також на її думку неправомірності дій посадових осіб Червоноградського МБТІ щодо проведеної реєстрації права власності на дане будинковолодіння за ОСОБА_3.

Із відповідей наданих позивачці ОСОБА_1 зокрема Департаментом ДАБІ у Львівській області від 04.07.2017р. та ДАБІ України від 06.07.2017р., встановлено, що під час перевірки виявлено, що на земельній ділянці по вул. Крушельницької, 49 в м. Сокаль Львівської області розташований індивідуальний житловий будинок з господарськими будівлями, що належать ОСОБА_3 відповідно до договору дарування від 05.12.2.102р.

Житловий будинок та господарські будівлі по вул. Крушельницької, 49 в м. Сокаль Львівської області відповідають технічному паспорту об’єкта, виданого КП ЛОР Червоноградське МБТІ 12.11.2012р.

Ознак виконання підготовчих та будівельних робіт за вказаною адресою не виявлено.

Згідно положень ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Право власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.

В ході розгляду справи встановив, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та земельна ділянка на момент укладення спірного договору дарування від 05.12.2012р., належали ОСОБА_2.

Відповідно до ст.ст. 186, 380, 381 ЦК, господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і под.), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв’язку з чим право власності на такі будівлі та споруди як на окремі об’єкти визнаватися не може.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992р. № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів державного замовлення» визначено відповідну процедуру прийняття у експлуатацію будівельних об’єктів.

Таким чином, до 05.08.1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків та господарських будівель в експлуатацію при оформленні права власності.

Відтак, покликання позивачки на те, що право власності ОСОБА_2 на господарські будівлі не оформлене з огляду на те, що такі не здавалися в експлуатацію є безпідставними.

Разом з тим, ОСОБА_2, як власник розпорядилася майном, яке було зареєстровано за нею на праві власності.

Згідно ст.203 ЦК, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Відповідно до ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

З огляду на вищезазначене, встановлено, що сторонами спірного договору виконано його умови, підстав недійсності даного правочину в судовому засіданні не встановлено.

Відтак, суд не вбачає жодних підстав скасування договору дарування від 05.12.2012р.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 протягом десяти років перебувала на заробітках за межами України, що не заперечила позивач ОСОБА_1.

Також, позивачкою не спростовано тих обставин, що ремонт будинку здійснювався за кошти ОСОБА_2 та не доведено, що такий ремонт проведено виключно за кошти позивачки та з дозволу власника.

В ході розгляду справи позивачем не доведено, а судом не знайдено підтвердження неправомірності дій КП ЛОР Червоноградське МБТІ, як реєстратора, з приводу видачі ОСОБА_2 витягу із реєстру права власності на нерухоме майно від 13.11.2012р., як і підстав для скасування державної реєстрації права власності на будинок за відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_2.

Із врахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Державного підприємства «Львіввугілля», Комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградське МБТІ», з участю третіх осіб ОСОБА_4, Комунального підприємства «Червонограджитлокомунсервіс», Служби у справах дітей Сокальської райдержадміністрації, Сокальської міської ради, Виконавачого комітету Сокальської міської ради, Сокальської державної нотаріальної контори, Приватного нотаріуса Сокальського районного нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу квартири та договору дарування житлового будинку і земельної ділянки, а також скасування державної реєстрації права власності – відмовити.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Т. В. Струс