Рішення № 77267818, 03.05.2018, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/1468/17

Провадження: № 2/368/69/18

Рішення

Іменем України

"03" травня 2018 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

Головуючий - суддя Закаблук О.В.

При секретарі судового засідання - Широкоступ К.М.

За участі сторін:

Позивач - ОСОБА_1

Представник позивача - ОСОБА_2

Відповідачі - ОСОБА_3

ОСОБА_4

Представник відповідачів - ОСОБА_5

Представник третьої особи - ОСОБА_6

- розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи, - Кагарлицька районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_9, виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Київської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності та усунення перешкод у користуванні власністю, суд, -

В С Т А Н О В И В :

26.10.2017 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи, - Кагарлицька районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, (а.с., 2 - 4), в якій позивачка просила суд винести рішення, на підставі якого:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 1 - 544, що видане 13.03.2015, Кагарлицькою районною державною нотаріальною конторою Київської області на ім»я ОСОБА_4 та ОСОБА_3, на квартиру АДРЕСА_1, площею 36,3 кв.м;

- стягнути з відповідачів понесений судовий збір.

Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 в мотивувальній частині позовної заяви обгрунтовує наступним.

ОСОБА_1 (далі - Позивач), на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 року, належить кімната у квартирі АДРЕСА_1, площею 11.1 кв.м.

При цьому, загальна площа квартири АДРЕСА_1, складає 36,3 кв.м.

Іншим співвласником квартири АДРЕСА_1, площею 25,12 кв.м., на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10.04.1997 року, була ОСОБА_10, яка померла в 2014 році та після смерті якої відкрилась спадщина.

Згідно із відомостями, що містяться в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20.10.2017 р. № НОМЕР_6, квартира АДРЕСА_1, що складається з площі 36,3 кв.м. наразі належить спадкоємцям, а саме - Відповідачам - ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

При цьому, як зазначено в інформаційній довідці, підставою для виникнення права власності на вказану квартиру, є свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: НОМЕР_19) виданий 13.03.2015, видавник: Кагарлицька районна державна нотаріальна контора.

В свою чергу, вона вважає, що свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: НОМЕР_19, виданий 13.03.2015 є незаконним та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч. 1 ст. 218 ЦК України).

Враховуючи, що спадкодавець була лише власником частини квартири, а саме площею 25,12 кв.м, в такому разі спадкоємці (Відповідачі) мали право на отримання саме цієї частини (25,12 кв.м) яка належала спадкодавцю,

Проте, оскаржуване свідоцтво було фактично видано на всю площу квартири АДРЕСА_1, у тому числі на 11.1 кв.м., що належать Позивачу згідно зазначеного вище свідоцтва, при цьому порушуючи право приватної власності.

Разом із цим, відповідно до 42 Конституції України, положень Цивільного Кодексу України (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України), ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 р. відповідно до Закону від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.», Першого протоколу та протоколів N 2, N 4, N 7 та N 11 до Конвенції вбачається, що зазначеними актами закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України, а об'єктом власності особи може бути, зокрема, житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм хнтлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином вона вважає, що право приватної власності Позивача на вільне розпорядження кімнатою у квартирі АДРЕСА_1, підлягає захисту в судовому порядку.

Згідно ст. 109 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Відповідно до 9. Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Згідно ч. 1 ст. 113 ЦПК України, позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Враховуючи, що місце проживання Відповідача 2, Позивачу невідоме, в позовній заяві зазначено місцезнаходження його майна.

26.10.2017 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі ч. 3 ст. 11 - 1 ЦПК України (який втратив чинність 15.12.2017 року) для слухання даної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Київської області Закаблук О.В., (а.с., 13).

01.11.2018 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 122, 127 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено справу до судового розгляду, (а.с., 14).

14.11.2017 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшов лист третьої особи, - Кагарлицької районної державної нотаріальної контори, (а.с., 22). В якому зазначено наступне:

Кагарлицька районна державна нотаріальна контора по справі № 368/1468/17 повідомляє, що заперечує проти позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Пояснюємо, що для отримання належної для видачі свідоцтв про право на спадщину інформації, 13.01.2015 за № 38/02-14 направлявся запит до КП КОР «Південне бюро технічної інвентаризації» щодо вказаної квартири, відповідно до відповіді від 21.01.2015 за № 68 були видані два свідоцтва про право на спадщину: ОСОБА_3 13.03.2015 за реєстровим номером 1-538 на 1/2 частку,

13.03.2015 за реєстровим номером НОМЕР_19 на іншу 1/2 частку - ОСОБА_4 і відповідно проведена державна реєстрація права власності.

Відповідно до вказаної довідки загальна площа квартири становить 36,3 кв.м. житлова - 26,30 кв.м.

Відповідно до ст.1301 ЦКУ свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Вважаємо, що свідоцтва про право на спадщину видане спадкоємцям на законних підставах і підстав визнавати їх недійсними немає.

У випадку визнання свідоцтв про право га спадщину недійсними необхідно буде знову видавати якісь інші свідоцтва - але ж які, коли параметри щодо площі квартири не зміняться, у свідоцтвах про право на спадщину вони вказані правильно, не зміниться і склад спадкоємців померлої ОСОБА_10, адже вони не позбавляються права на спадкування.

Із виданих Кагарлицькою міською радою свідоцтв про право власності на житло та проведеною Кагарлицьким БТІ реєстрацією вбачається, що по свідоцтву від 10.04.1997 право власності на квартиру АДРЕСА_1 за реєстровим номером 4338 кн.25 зареєстрованою за ОСОБА_10, так само на цю ж квартиру затим же реєстровим номером по свідоцтву від 13.02.1998 право власності зареєстровано і за ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_13.

Тому можна рекомендувати власникам цієї квартири (спадкоємцям ОСОБА_10 та сім'ї ОСОБА_13) визнати її спільною частковою власністю в частках, які будуть відповідати належним їм квадратним метрам з проведенням відповідної державної реєстрації часток кожного співвласника у праві власності на квартиру.

Справу просимо слухати без участі представника нотаріальної контори.

14.11.2017 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла заява представника позивачаОСОБА_1, - адвоката ОСОБА_2, (а.с., 24 - 25), в якій представник позивача просив суд винести судове рішення у формі ухвали, на підставі якої:

- забезпечити позов шляхом накладення арешту квартиру АДРЕСА_1;

- заборонити Державній реєстраційній службі або іншим державним органам з належними повноваженнями провадити будь - які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 до вирішення спору по суті;

- виконання ухвали доручити Кагарлицькому РВ ДВС ГТУЮ у Київській області.

Вимоги, викладені в прохальній частині заяви про забезпечення позову, представник обгрунтовував наступними фактичними обставинами справи, та нормами права.

В провадженні Кагарлицького районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 368/1468/16-ц про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, яке було видано незаконно, оскільки право власності на квартиру квартирі АДРЕСА_1, площею 11,1 кв.м., також зареєстроване та належить і Позивачу, ще при видачі оскаржуваного свідоцтва, даний юридичний факт врахований не був.

Враховуючи, що розгляд даної справи може затягнутися із різних підстав, зокрема, через клопотання Відповідачів про перенесення розгляду справи, існує ризик в тому, що під час судового розгляду, спірна квартира може бути відчужена третім особам, що в свою чергу утруднить відновлення Позивачу своїх прав та збільшення розміру та додатковий час та витрати, на витребування майна у добросовісного набувача.

Крім того, в розмові із Відповідачами, Позивач з'ясувала їхній намір на відчуження спірної квартири, оскільки останні в ній не проживають.

Тому, він вважає, що на даний час існують ризики того, що спірна квартира може бути відчужена третім особам, що в свою чергу унеможливить чи ускладнить відновлення порушених прав Позивача. Крім того, Позивач на даний час проживає в даній Квартирі, відчуження якої позбавить Позивача права на житло.

З метою забезпечення позову вважає за необхідне накласти арешт та заборонити вчинення будь-яких реєстраційних дій по відношенню до вказаної квартири.

14.11.2017 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі ч. 3 ст. 11 - 1 ЦПК України (який втратив чинність 15.12.2017 року) для слухання даної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Київської області Закаблук О.В., (а.с., 27).

14.11.2017 року Кагарлицьким районним судом було винесено ухвалу про забезпечення позову, (а.с., 33 - 35), на підставі якої:

- клопотання представника позивачки ОСОБА_1, - адвоката ОСОБА_2 про забезпечення позову, - задоволено.

Забезпечено позов шляхом:

- накладення арешту на відчуження нерухомого майна, а саме, - квартири АДРЕСА_1, реєстраційний номер об»єкта нерухомого майна, - 596169532222, номер запису про право власності: 9038101, дата та час державної реєстрації: 13.03.2015 15:59:17;

- заборони Державній реєстраційній службі та іншим державним (не державним) органам з належними повноваженнями провадити будь-які реєстраційні дії щодо дій, спрямованих на відчуження нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1, реєстраційний номер об»єкта нерухомого майна, - 596169532222, номер запису про право власності: 9038101, дата та час державної реєстрації: 13.03.2015 15:59:17, до вирішення спору по суті;

- виконання ухвали доручено Кагарлицькому РВ ДВС ГТУЮ у Київській області, 09201, Київська область, м. Кагарлик, вул.. Кооперативна, 19.

Ухвала підлягала до негайного виконання на підставі ч. 9 ст. 153 ЦПК України, за невиконання даної ухвали передбачена кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду.

24.01.2018 року Кагарлицьким районним судом винесено ухвалу, (а.с., 61 - 63), на підставі якої:

- клопотання представника відповідача - адвоката ОСОБА_5 про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, - задоволено;

- залучено до участі в справі № 368/1468/17, провадження № 2/368/69/17, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа, - Кагарлицька районна державна нотаріальна контора в Київській області, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, в якості третіх осіб, що незаявляють самостійні вимоги на предмет позову, на стороні позивача, - фізичних осіб:

- ОСОБА_12, адреса: 09201, АДРЕСА_1.

- ОСОБА_13, адреса: 09201, АДРЕСА_1.

Роз»яснено третім особам, що не заявляють самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача, - ОСОБА_7, ОСОБА_8, що на підставі ч. 1 ст. 181 ЦПК України вони мають право подати письмове пояснення щодо позову, встановивши строк на подання такого пояснення, - до 06.02.2018 року.

Згідно положень ч. 3 ст. 181 ЦПК України пояснення на позов повинно відповідати вимогам, які встановлені ч.ч. 3 - 6 ст. 178 ЦПК України.

В зв»язку з залученням третіх осіб оголошено перерву до 15 год. 00 хв. 12.02.2018 року.

12.02.2018 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3, ОСОБА_4, до ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_13, виконавчий комітет Кагарлицької міської ради Київської області, про визнання недійсним свідоцтва про право власності та усунення перешкод у користуванні власністю, (а.с., 120 - 123), в якій позивачі зустрічного позову просили суд винести рішення, на підставі якого:

- скасувати розпорядження виконавчого комітету Кагарлицької міської ради № 976 від 19.02.1998 р. та визнати недійсним свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р., видане виконавчим комітетом Кагарлицької міської ради ОСОБА_1, ОСОБА_14, ОСОБА_15 на кімнату у квартирі АДРЕСА_1;

- усунути ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди у користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з квартири ОСОБА_1.

Вимоги зустрічної позовної заяви позивачі зустрічного позову в мотивувальній частині позову обгрунтовують наступними обставинами та нормами права.

ОСОБА_1 (далі-Відповідач) звернулась до Кагарлицького районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 (далі-Позивачі) про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Свої позовні вимоги Відповідач обґрунтовує тим, що їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р. належить кімната АДРЕСА_1, площею 11,1 кв. м.

Також, Позивач зазначає, що 13.03.2015 р. Кагарлицькою районною державної нотаріальною конторою Позивача було видано свідоцтво про право на спадщину за №1- 544. Вказане свідоцтво було видано Позивача згідно свідоцтв про право власності на житло від 10.04.1997 р., яке було видано ОСОБА_10 на квартири АДРЕСА_1, площею 25,12 кв. м.

Відповідач видане Позивачам свідоцтво про право на спадщину вважає незаконним, оскільки вона має право на спірну квартиру згідно свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р.

Проте, видане Відповідачу та ОСОБА_12, ОСОБА_13 свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р. належить кімната АДРЕСА_1, площею 11,1 кв. м. та розпорядження виконавчого комітету Кагарлицької міської ради №976 від 19.02.1998 р.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р., воно видано згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право ча житло.

Виходячи з вищезазначених норм закону право на приватизації та отримання права власності на частку в квартирі (будинку) мають повнолітні члени сім'ї, які постійно проживають в квартирі (будинку), що приватизується.

Слід зазначити, що Відповідач ОСОБА_1 на момент видачі свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р. та прийняття розпорядження виконавчого комітету Кагарлицької міської ради № 976 від 19.02.1998 р. не проживала у АДРЕСА_1.

Відповідно до копії паспорту Відповідача ОСОБА_1 вона була зареєстрована 22.02.1997 р. у квартирі АДРЕСА_1.

Отже, оскільки Відповідач ОСОБА_1 на момент видачі свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р. не проживала у спірній квартирі свідоцтво про право власності на житло від 13.02.1998 р. було видано в порушення ч. 1 ст. 5, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Таким чином, приватизація Відповідачем ОСОБА_1 кімнати у квартирі АДРЕСА_1 була незаконною, а тому є всі підстави для визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р. та скасування розпорядження виконавчого комітету Кагарлицької міської ради №976 від 19.02.1998 р.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Виходячи з вказаних положень Конституції України та Цивільного кодексу України Позивачі як власники майна мають право безперешкодно користуватись своєю власністю та таке право гарантується державою. Тобто, у разі порушення права власника держава, в особі судів, забезпечує захист права власності від порушень з боку іншої особи.

Згідно ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України у разі створення перешкод у користуванні власністю Позивачі можуть звернутися до суду з вимогою про вчинення дій необхідних для відновлення порушеного права власності, а саме усунення перешкод в користуванні майном.

12.02.2018 року Кагарлицьким районним судом винесено судове рішення у формі ухвали, (а.с., 138 - 139), на підставі якого:

- зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_13, виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Київській області про визнання недійсним свідоцтва про право власності та усунення перешкод у користуванні власністю, об»єднано з первинним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи, - ОСОБА_7, ОСОБА_8, Кагарлицька районна державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, для їх спільного розгляду в одному провадженні.

06.03.2018 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла заява представника відповідачки первинного позову ОСОБА_1, - адвоката ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності, (а.с., 146 - 147), в якій представник відповідача зустрічного позову просив суд винести судове рішення, на підставі якого:

Застосувати строк позовної давності до зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо:

- скасування розпорядження виконавчого комітету Кагарлицької міської ради № 976 від 19.02.1998 р. та визнати недійсним свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р., видане виконавчим комітетом Кагарлицької міської ради ОСОБА_1, ОСОБА_14, ОСОБА_15 на кімнату у квартирі АДРЕСА_1;

- усунення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди у користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з квартири ОСОБА_1.

Своє клопотання - заяву представник відповідач зустрічного позову, - адвокат ОСОБА_2 обгрунтовує наступними обставинами та нормами права.

В провадженні Кагарлицького районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 368/1468/16-ц про визнання недійсними свідоцтва про пра спадщину за законом, та за зустрічним позовом про визнання недійсним свідоцтва про право власності та усунення перешкод у користуванні власністю.

У зустрічному позові заявлена вимога про:

1998 р. та визнати недійсним свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р., видане виконавчим комітетом Кагарлицької міської ради ОСОБА_1, ОСОБА_14, ОСОБА_15 на кімнату у квартирі АДРЕСА_1;

- усунення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди у користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з квартири ОСОБА_1.

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В свою чергу, положенням ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Таким чином, враховуючи, дату розпорядження виконавчого комітету Кагарлицької міської ради № 976 від 19.02.1998, наразі пропущений строк позовної давності, щодо його оскарження у судовому порядку.

Положенням ч. 3 ст. 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положенням ч. 4 ст. 267 ЦК закріплено, що сплив позовної давності, застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, звернувшись із зустрічною позовною заявою 12.02.2018р., пропущено трьохрічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

20.03.2018 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшов відзив представника відповідачки зустрічного позову ОСОБА_1, - адвоката ОСОБА_2, (а.с., 153 - 154), в якому зазначено наступне:

В провадженні Кагарлицького районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 368/1468/16-ц про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, та за зустрічним позовом про визнання недійсним свідоцтва про право власності та усунення перешкод у користуванні власністю.

В свою чергу він не погоджується із зустрічним позовом, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 та її дітям, - ОСОБА_7 і ОСОБА_8, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 року, належить кімната у квартирі АДРЕСА_1, площею 11,1 кв.м.

Вказана кімната є кімнатою спільного заселення, площею 11,1 кв.м., з яких житловою площею є 8,1 кв.м., що підтверджується: свідоцтвом про право власності на житло від 13.02.1998 року; технічним паспортом; протоколом житлової комісії від 13-03-1979 року.

У вказаній квартирі ОСОБА_1 проживає з 1979 року, на підставі ордеру № 57 від 14.03.1997 року і по цей час.

Оскільки квартира АДРЕСА_1, є квартирою спільного заселення, що підтверджується свідоцтвами про право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_10, дані кімнати були умовно були розділені за 2 поштові адреси № 4 та №4-а.

З метою остаточного врегулювання питання розбіжностей у поштовій адресі, Виконавчий комітет Кагарлицької міської ради рішенням від 27.09.2016 № 181-12, змінив поштову адресу кімнати, що належить Відповідачам за зустрічним позовом з № 4 на № 4 а.

Таким чином, заявлені позовні вимоги за зустрічним позовом є безпідставні, внаслідок чого, просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову.

В судовому засіданні позивачка первинного позову, віповідачка зустрічного позову, - ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги первинного позову, обгрунтовувала свою позицію обставинами, які викладені в мотивувальній частині первинної позовної заяви, заперечувала проти задоволення зустрічного позову, обгрунтовуючи свою позицію обставинами, які викладені в мотивувальній частині відзиву на зустрічний позов.

В судовому засіданні представник позивачки зустрічного позову, відповідачки зустрічного позову ОСОБА_1, - адвокат ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги первинного позову, обгрунтовував свою позицію обставинами, які викладені в мотивувальній частині первинного позову, заперечував проти зустрічного позову, обгрунтовував свою позицію обставинами, які викладені в мотивувальній частині відзиву на зустрічний позов, підтримав свою письмову заяву - клопотання про застосування до зустрічного позову строків позовної давності, та, відповідно, просив відмовити в задоволенні зустрічного позову в зв»язку з застосуванням поцесуальних наслідків пропущення строку позовної давності позивачами зустрічного позову.

В судовому засіданні відповідачі первинного позову, позивачі зустрічного позову, - ОСОБА_4, ОСОБА_3 заперечували проти первинного позову, підтримали свій зустрічний позов, обгрунтовували свою позицію обставинами, які викладені в мотивувальній частині зустрічного позову.

В судовому засіданні представник відповідачів первинного позову, позивачів зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_3, - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти первинного позову, підтримав зустрічний позов, обгрунтовував свою позицію обставинами, які викладені в мотивувальній частині зустрічного позову, заперечував проти клопотання адвоката ОСОБА_2, - представника відповідача зустрічного позову про відмову в задоволенні зустрічного позову в зв»язку з пропуском строків давності звернення до суду.

В судовому засіданні представник відповідача зустрічного позову, - Кагарлицької міської ради Київської області, - ОСОБА_6 підтримав первинний позов, заперечував проти зустрічного позову, обгрунтовував свою позицію обставинами, які викладені в мотивувальній частині первинного позову, та які судом наведені вище.

В судове засідання представник третьої особи первинного позову, Кагарлицької районної державної нотаріальної контори не з»явився, проте, на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява, в якій третя особа заперечувала проти задоволення первинного позову, просила суд слухати справу без участі її представника.

Суд, вислухавши думку сторін та учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо задоволення первинного позову, та відмови в задоволенні зустрічного позову, обгрунтовуючи своє рішення наступним.

Підсудність.

Слід зазначити, що первинна позовна заява надійшла до Кагарлицького районного суду Київської області ще 26.10.2017 року, тобто, на той час діяли норми ЦПК України, який втратив чинність 15.12.2017 року.

Згідно ст. 109 ЦПК України, (який втратив чинність 15.12.2017 року), позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Відповідно до п. 9 ст. 110 ЦПК України (який втратив чинність 15.12.2017 року), позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Згідно ч. 1 ст. 113 ЦПК України (який втратив чинність 15.12.2017 року), позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Згідно ч. 1 ст. 114 ЦПК України (який втратив чинність 15.12.2017 року), позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред»являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

З 15.12.2017 року діє чинний ЦПК України, згідно п. 9 Перехідних положень якого справи в судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються з правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред»являються в суд за ареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Згідно ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред»являються за місцезнаходження майна або основної його частин.

Згідно ч. 2 ст. 31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудна іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.

Отже, враховуючи вищевикладені норми процесуального права, що регулюють підсудність цивільних справ, дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області, як суду загальної юрисдикції першо інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні.

Позивачем первинного позову, та відповідачем зустрічного позову є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка с. В. Кут Таращанського району Київської області, громадянка України, паспорт громадянки України серії НОМЕР_7, виданий 12 листопада 1997 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, (а.с., 7), ідентифікаційний номер НОМЕР_1, (а.с., 8).

Відповідачем первинного позову, та позивачем зустрічного позову є ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець село Лавриків Львівської області Рава - Руського району, громадянин України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_8, виданий 18 червня 2002 року ТУМ Солом»янського РУ ГУМВС України в місті Києві, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, (а.с., 29).

Відповідачем первинного позову, та позивачем зустрічного позову є ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженка село Лавриків Рава - Руського району Львівської області, громадянка України, паспорт громадянки України серії НОМЕР_9, виданий 13 лютого 2007 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, (а.с., 30).

Відповідачем зустрічного позову є ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище, - ОСОБА_1, а.с. 130), ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженка місто Кагарлик Київської області, громадянка України, паспорт громадянки України серії НОМЕР_10, виданий 14 вересня 2009 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, (а.с., 128), ідентифікаційний номер НОМЕР_4.

Відповідачем зустрічного позову є ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище, - ОСОБА_1, а.с., 131 - 133), ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженка м. Кагарлик Київської області, громадянка України, паспорт громадянки України серії НОМЕР_11, виданий 22 квітня 2009 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, (а.с. 129), ідентифікаційний номер НОМЕР_5.

Відповідачем зустрічного позову є Кагарлицька міська рада Київської області, 09201, Київська область, м. Кагарлик, вул. Героїв Небесної Сотні, будинок № 1.

Третьою особою первинного позову на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, є Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області Головного територіального управління юстиції у Київській області Міністерства Юстиції України, 09201, Київська область, м. Кагарлик, пл. Незалежності, 1, (а.с., 22).

Обставини справи, встановлені в судовому засіданні, та застосування до них норм права.

Так, первинно, спірна житлова площа мала адресу: АДРЕСА_1, та мала правовий статус комунальної квартири спільного заселення.

Даний факт підтверджується довідкою № 386/02 - 44, яка видана 03.03.2018 року Кагарлицькою міською радою Київської області, ( а.с., 161), в якій зазначено:

- Виконавчий комітет Кагарлицької міської ради розглянув Ваш запит (вх. № 238 від 27.02.2018 року) та повідомляє, що квартира № 4 по вул. 97-ї Стрілецької дивізії, 3 є однією квартирою, де спільно заселено дві сім'ї (комунальна квартира).

Гр. ОСОБА_1 дійсно зверталася до виконавчого комітету Кагарлицької міської ради щодо зміни поштової адреси для оформлення документації на розподіл даного приміщення в БТІ, але ніякої технічної документації на затвердження до виконавчого комітету не надходило. (Копія рішення додається).

Також, зазначаємо, що рішенням виконавчого комітету Кагарлицької міської ради народних депутатів вулицю Клінічну перейменовано у вулицю Імені 97-ї стрілецької дивізії. (Копія рішення додається).

В подальшому, вулиця Клінічна була переіменована на вулицю 97 - ї Стрілецької дивізії на підставі рішення виколнавчого комітету Кагарлицької міської ради народних депутатів № 1 від 21.01.1985 року, що підтверджується копією даного рішення, яке міститься в матеріалах справи, ( а.с., 158).

В подальшому дана квартира була приватизована наступними особами.

Так, Позивачка ОСОБА_1, треті особи, - ОСОБА_7, ОСОБА_8 є власниками спірної житлової площі, а саме, кімнати площею 11,1 кв.м., яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1.

Даний факт підтверджується наступними належними та допустимими доказами:

1. Свідотвом про право власності на житло від 13 лютого 1998 року, видане в м. Кагарлик Київської області Кагарлицькою міською радою народних депутатів, ( а.с., 9), в якому зазначено наступне:

- приміщення квартири спільного заселення, (кісманата), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 дійсно належить на праві спільної часткової власності гр. ОСОБА_1, та членам її сім»ї, - ОСОБА_12, ОСОБА_13.

Кімната у квартирі спільного заселення приватизовані згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Загальна площа кімнати становить 11, 1 кв.м.

Свідоцтво видане згідно з розпорядженням від 19 лютого 1998 року за № 976.

Квартира № 4, приміщення у квартирі спільного заселення АДРЕСА_1, зареєстрована в Кагарлицькому бюро технічної інвентаризації на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності і записана у реєстровій книзі 25 за ; 4338;

Слід зазначити, що в подальшому ОСОБА_12 та ОСОБА_13 внаслідок укладення шлюбів змінили свої прізвища на ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відповідно.

Факт зміни прізвища третьою особою по даній справі, - ОСОБА_12, (паспорт а.с., 128) на ОСОБА_7 підтверджується:

- свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_12, яке видане 18 липня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області, ( а.с., 130), в якому зазначено наступне:

- ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженець місто Кагарлик Київської області, громадянин України, та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженка місто Кагарлик Київської області, громадянка України, зареєстрували шлюб 18 липня 2009 року, про що в Книзі реєстрації шлюбів 18 липня 2009 року зроблений відповідний актовий запис за № 94.

Прізвище після реєстрації шлюбу:

Чоловіка - ОСОБА_17.

Дружини - ОСОБА_17.

Факт зміни прізвища третьою особою по даній справі, - ОСОБА_13, (паспорт а.с., 129) на ОСОБА_8 підтверджується:

- свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_13, яке видане 24 грудня 2002 року відділом реєстрації актів громадянського стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області, ( а.с., 131), в якому зазначено наступне:

- ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_10, уродженець м. Кагарлик Київської області та ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_7, уклали шлюб 24.12.2002 року, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 24 грудня 2002 року зроблено запис за № 104.

Після укладення шлюбу присвоєні прізвища:

Чоловікові - ОСОБА_18;

Дружині - ОСОБА_18.

- свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_14, яке видане 16 травня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управлівння юстиції Київської області, ( а.с., 132), в якому зазначено наступне:

- шлюб між чоловіком ОСОБА_18 і дружиною ОСОБА_20 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 50 від 16 травня 2008 року.

Після реєстрації розірвання шлюбу присвоюються прізвища:

Їй - ОСОБА_20.

- свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_15, яке видане 14 лютого 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області, ( а.с., 133), в якому зазначено наступне:

- ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_12, уродженець м. Кагарлик Київської області, громадянин України, та ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженка м. Кагарлик Київської області, громадянка України, зареєстррували шлюб 14 лютого 2009 року, про що в Книзі реєстрації шлюбів 14 лютого 2009 року зроблений відповідний атковий запис за № 18.

Прізвище після реєстрації шлюбу:

Чоловіка - ОСОБА_21.

Дружини - ОСОБА_21.

2. Довідкою № 2982, яка видана 02.11.2017 року Комунальним підприємством Київської обласної ради Південне бюро технічної інвентаризації, ( а.с., 26), в якій зазначено наступне:

- На Ваш запит № 03\10\17 від 25.10.2017 року КП КОР «Південне БТІ» повідомляє, що станом до 01.01.2013 року, право власності на приміщення квартири спільного заселення АДРЕСА_1 зареєстровано за:

- ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло б\н від 10.04.1997 року, виданого виконкомом Кагарлицької міської Ради (реєстрова книга №25 реєстровий №4338);

- ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_13 на підставі свідоцтва про право власності на житло б\н від 13.02.1998 року, виданого виконкомом Кагарлицької міської Ради (реєстрова книга №25 реєстровий №4338).

Додатково повідомляємо, що на вищезазначений об'єкт нерухомого майна в КП КОР «Південне БТІ» заведена інвентаризаційна справа, яка формується та ведеться виключно в єдиному екземплярі на кожний об'єкт нерухомого майна на час його існування, тому заведення інших (паралельних) інвентаризаиійних справ на об'єкт нерухомого майна, відповідно до чинного законодавства України, не допускається.

2. Довідкою № 613, яка видана 05.03.2017 року Комунальним підприємством Київської обласної ради Південне бюро технічної інвентаризації, ( а.с., 162), в якій зазначено наступне:

- у відповідь на Вашу заяву від 28.02.2018 року, КП КОР «Південне БТІ» повідомляє, що у відповідності від правоустановичх документів, що містяться в інвентаризаційній справі на квартиру АДРЕСА_1 та реєстрової книги № 25, станом на 01.01.2013 року, власниками квартири спільного заселення № 4 в будинку № 3 по вул. 97 - ї Стрілецької Дивізії у м. Кагарлику є:

- ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10.04.1997 року, виданого виконкомом Кагарлицької міської Ради у відповідності до розпорядження міського голови № 639 від 10.04.1997 року, та, -

- ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_13 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10.04.1997 року, виданого виконкомом Кагарлицької міської Ради у відповідності до розпорядження міського голови № 976 від 13.02.1998 року, про що внесено запис за № 4338 до реєстрової книги № 25 Кагарлицького, надалі Південного БТІ на умовах спільної часткової власності.

Власницею ж іншої частини спірної житлової площі, а саме, кімнатами площею 25,12 кв.м., яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 була ОСОБА_10.

Даний факт підтверджується наступними належними та допустимими доказами:

1. Свідотвом про право власності на житло від 10 квітня 1997 року, видане в м. Кагарлик Київської області Кагарлицькою міською радою народних депутатів, ( а.с., 11), в якому зазначено наступне:

- приміщення квартири спільного заселення, (кіманата), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної власності гр. ОСОБА_10.

Кімнати у квартирі спільного заселення приватизовані спільно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду.

Загальна площа кімнат становить 25,12 кв. м.

Свідоцтво видане згідно з розпорядженням від 10 квітня 1997 року № 619.

Квартира АДРЕСА_1 зареєстрована в Кагарлицькому БТІ на праві власності на підставі свідоцтва про право власності і записана в реєстрову книгу 25 за № 4338.

ІНФОРМАЦІЯ_14 року ОСОБА_10 померла.

Даний факт підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_16, яке видане 09 січня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області, ( а.с., 69), в якому зазначено наступне:

- ОСОБА_22 померла ІНФОРМАЦІЯ_14 року у віці 88 років, про що 09 січня 2014 року складено відповідний актовий запис за № 4.

Місце смерті - місто Кагарлик Київської області.

Спадкоємцями померлої ОСОБА_10, ( а.с., 69), є ОСОБА_4, ( а.с., 30), ОСОБА_3, ( а.с., 29), - відповідачі по первинному позову.

Даний факт підтверджується спадковою справою № 128/2014, яка була заведена 13.05.2014 року Кагарлицькою районною державною нотаріальною Конторою Київської області.

Так, 13.05.2014 року відповідачі первинного позову, - ОСОБА_3, та ОСОБА_4 звернулися до Кагарлицької районної нотаріальної контори про прийняття спадщини після померлого спадкодавця, - ОСОБА_10.

Для прийняття спадщини ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали державному нотаріусу рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 18.11.2014 року в справі № 368/2094/14 - ц, яке набрало законної сили 01.12.2014 року в справі за заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4, заінтересована особа, - Кагарлицька державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин, ( а.с., 70), в якому зазначено:

- встановити факт, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 являються рідними племінниками ОСОБА_10, яка моерла 5 січня 2014 року в м. Кагарлик.

Під час здійснення дій, спрямованих на встанорвлення об»єму спадкової маси державним нотаріусом було здійснено запит до Комунального підприємства Київської обласноїх ради «Південне бюро технічної інвентаризації», на який було отримано відповідну довідку № 68 від 21.01.2015 року, ( а.с., 89), в якій зазначено наступне:

- На Ваш запит № 38/02 - 14 від 13.01.2015 року КП КОР «Південне БТІ» повідомляє, що станом до 01.01.2013 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10.04.1997 року, виданого виконкомом Кагарлицької міської ради та зареєстрованого в Кагарлицькому БТІ, реєстраційна книга № 25, реєстраційний № 4338.

Загальна площа квартири становить 36,30 кв.м., житлова - 26,30 кв.м., житлова площа квартири - 25,12 кв.м. в свідоцтві про право власності від 10.04.1997 р. вказана без проведення технічної інвентаризації. Самовільне перепланування та прибудови відсутні.

Суд критично відноситься до вищевказаної довідки з наступних підстав.

- по - перше - вищевказане свідоцтво про право власності, ( а.с., 11) видане не на всю квартиру, а на житлову площу лише 25,12 кв.м.;

- по - друге - вищевказане свідоцтво видане не на квартиру, а на площу приміщень квартири спільного заселення.

Зглядаючись на обставини справи, встановлені з письмових належних та допустимих доказів, суд, при розгляді даного спору позитивно сприймає довідку 2982, видану 01.11.2017 року Комунальним підприємства Київської обласної ради «Південне бюро технічної інвентаризації», ( а.с., 26), а до довідки № 68, яка видана 21.01.2015 року Комунальним підприємством Київської обласної ради Південне бюро технічної інвентаризації, ( а.с., 89), _- суд відноситься критично, та до уваги при винесенні рішення не бере.

Суд зазначає, що в діях посадових осіб, які видали спірну довідку, ( а.с., 89), містяться ознаки злочину, та, відповідно, дії посадових осіб, які видали таку довідку, межують з кримінальною відповідальністю, так як видача такої довідки потягнула за собою видачу оспорюваних свідоцтв про право на спадщину.

Так, 13.03.2015 року державним нотаріусом Кагарлицької районної державної нотаріальної контори видано:

- свідоцтво про право на спадщину за законом серії НОМЕР_17, спадкова справа № 128/2014, зареєстровано в реєстрі за № 1 - 538, ( а.с., 100);

- свідоцтво про право на спадщину за законом серії НОМЕР_18, спадкова справа № 128/2014, зареєстровано в реєстрі за № 1 - 544, ( а.с., 104);

Згідно вищевказаних свідоцтв:

- спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна гр. ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_13, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_14 року є її племінниця ОСОБА_4, та її племінник ОСОБА_3, - по ? частці.

Спадщина, на яку у вказаних частках видане це свідоцтво, складається з квартири, що знаходиться в місті Кагарлик, по вул. 97 - ї стрілецької дивізії, 3, кв. 4, Київської оласті, що належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Кагарлицькою міською радою 10 квітня 1997 року, та зареєстрованого в Кагарлицькому бюро технічної інвентаризації за № 4338, кн. 25.

Відповідно, суд зазначає, що вищевказані свідоцтва, ( а.с., 100, 104), повинні бути визнані недійсним, так як дані свідоцтва є похідними від незаконної довідки, яку видало Комунальне підприємство Київської обласної ради «Південне бюро технічної інвентаризації», ( а.с., 89).

Так, дійсно, в діях державного нотаріуса не вбачається незаконних дій, проте, суд ще раз наголошує на тій обставині, що в даному спорі слід використати так званий принцип «плодів отруєного дерева», тобто, якщо певний правоустановчий документ грунтується на іншому документі, який має значущі юридичні вади, то такий документ повинен бути визнаний недійсним.

Норми матеріального та процесуального права, застосовані до даного спору.

Слід зазначити, що даний спір лежить в площині основного Закону України, - Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, норм ЦК України, так і в межах норм галузевого права, - норм ЖК України.

Отже, що стосується Конституції України, то в даному випадку суд застосовує наступні положення.

Перш за все слід зазначити, що Конституція України є основною національної правової системи, є юридичною базою для розвитку українського законодавства, правозастосовної діяльності, правосвідомості та правової культури.

Слід зазначити також, що преамбула Конституції України відіграє роль орієнтира у практичній діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, об»єднань громадян, посадових і службових осіб та громадян, визначає загальну лінію правотворчої діяльності, вказує стратегічний напрям конституційного і нормативно - правового регулювання в цілому.

Згідно ч. 2 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Отже, пряма дія конституційних норм вимагає, що навіть за наявності і при застосуванні поточних конституційних законів та інших нормативно - правових актів правозастосовний орган посилався не тільки на них, а спочатку на ту норму Конституції, на розвиток якої або ж на основі якої вони прийняті і діють.

Слід зазначити, що згідно ППВС України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» суди при розгляді конкретних справ повинні керуватися насамперед нормами Конституції України.

Що ж стосується гарантованості звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, то це положення є втіленням прямої дії конституційних норм щодо судового захисту прав і свобод людини і громадянина, ящо знайшло свій вираз, зокрема в ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України.

Згідно ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно ч. 2 ст. 22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Що стосується вищевказаних положень ст. 41 Конституції України, то слід зазначити, що категорія власності посідає особливе місце в суспільній свідомості та загалом у суспільному житті. Держава зобов'язана забезпечити такий правопорядок шляхом створення ефективного нормативно-правового регулювання відносин власності.

Відповідно, ст. 41 Конституції України на політичному рівні закріплює право кожного її громадянина на власність як на важливий атрибут правової держави і демократичного, громадянського суспільства.

Ці конституційні положення створили фундаментальне підгрунтя для їх подальшого розвитку в цивільному законодавстві України.

Правом власності визнається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону, незалежно від волі третіх осіб. Це право передбачає для власника можливість на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності належить до абсолютних цивільних прав. Кожен, хто не є власником майна, не вправі створювати перешкоди власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які дії, що спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника по володінню, користуванню та розпорядженню майном.

Глава 24 ЦКУ розкриває конституційне положення про законні способи набуття права власності.

До них належать:

- створення нової речі (в тому числі в процесі виробничої діяльності);

- переробка існуючих речей, привласнення загальнодоступних дарів природи;

- укладення договорів про відчуження речі (купівля - продаж, міна, дарування, тощо).

Конституція України визнає непорушність права власності - ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 321 ЦКУ особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених виключно законом.

Слід особливо підкреслити, що перелік цих випадків, як і порядок вилучення майна у власника, не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частина 3 ст. 321 ЦК також передбачає, що примусове відчуження об'єктів власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Отже, ст. 51 Конституції України визначає механізми захисту прав свобод людини і громадянина.

Наявність таких механізмів - одна з обов»язкових ознак справді демократичної держави. Особлива роль у захисті прав і свобод належить суду.

Це обумовлено демократичністю і професіоналізмом судового розгляду, який базується на незалежності суду, гласності, змагальності, безпосередності, усності судового процесу, необхідності пред'явлення доказів тощо.

Зміст ст. 55 відповідає міжнародно-правовим стандартам щодо гарантованого захисту основних прав і свобод людини.

Стаття 8 Загальної декларації прав людини проголошує, що «кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом», а п. а ст. 3 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в імперативній формі вимагає від кожної держави - учасниці цього Пакту «забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; б) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».

Право кожного на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод закріплене в ч. 1 ст. 55 Конституції України універсальним юридичним засобом відстоювання людиною свого правового статусу в будь-якій конкретній життєвій ситуації.

Судовий захист прав і свобод людини здійснюється в процесуальних формах, передбачених чинним законодавством, а саме, - в порядку цивільного, кримінального, адміністративного, а також конституційного судочинства.

Найбільш місткою формою, пристосованою для безпосереднього захисту порушених прав, є цивільне , та, відповідноЮ, цивільно - процесуальне судочинство.

В Цивільному процесуальному кодексі України межі права на звернення до суду в порядку цивільного судочинства визначені досить широко.

Так, згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює порядок розгляду по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження (ст. 1 ЦПК).

Конституційні правовідносини в цьому переліку не вказані. Але, зважаючи на статус Конституції України як нормативного акта прямої дії, видається, що до розробки спеціальних конституційно-процесуальних нормативних актів судовий захист прав і свобод, що випливають з конституційних правовідносин, може здійснюватися в порядку цивільно-процесуального судочинства із застосуванням аналогії права.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов»язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно до положень ст. 68 Конституції України встановлено суттєву заборону (яка має форму легального обов»язку) для кожної людини, яка, по своїй суті має вираз, - не посягати на права, свободи, честь і гідність інших людей.

Слід зазначити, що хоча вищевказане положення спрямоване на регулювання людських взаємин, держава покладає на себе певного режиму, стану цих взаємин, шляхом, зокрема, судового захисту законних прав та інтересів громадянина.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Даний припис тісно пов'язаний із положенням ч. 1 ст. 57 про гарантування кожному права знати свої права й обов'язки.

Ця норма, не перетворюючи згадане право на обов'язок, все ж зобов'язує людину зазнати юридичної відповідальності і «перетерпіти» певні позбавлення, обмеження в разі порушення нею законів - незалежно від того, чи був відомий громадянину їхній зміст, чи ні.

Юридична відповідальність - це закріплений у законодавстві та забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового додаткового позбавлення певних цінностей, що йому належали.

У зв'язку з цим є підстави вирізняти дві ситуації.

З одного боку, є значна частина законів, які безпосередньо втілюють, відображають вимоги моралі - як загальнолюдської, так і тієї, котра панує в даному суспільстві. І тоді, якщо людина поводить себе відповідно до таких моральних вимог (а вони зазвичай стають відомими вже з дитинства), вона тим самим додержується і відповідних законів (навіть якщо вона не знайома з їхнім змістом).

З іншого ж боку, є й такі закони, що вміщують специфічні правила поводження, скажімо, із технічними засобами, з об'єктами природи - правила, котрі самі по собі не мають безпосередньо морального змісту. Тому знання й додержання лише принципів моралі не забезпечать «автоматичного» додержання таких законів. У цих випадках певна юридична обізнаність вже стає необхідною передумовою правомірної поведінки.

Отже, що стосується норм ЦК України, то суд застосовує щодо даного спору наступні положення.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

До характерних ознак права власності відноситься те, що особа - власник здійснює своє право:

- за своєю волею, тобто має можливість на свій розсуд здійснювати з річчю будь-які дії;

- незалежно від волі інших осіб, тобто не враховуючи їх погляди, наміри, прагнення;

- але в будь-якому випадку здійснення права власності має відповідати нормам закону, яким до речі, можуть бути введені певні обмеження, з метою захисту суспільного інтересу.

Об'єктами права власності є будь - які індивідуально визначені речі (майно).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки, (ст. 179 ЦКУ).

Майном є окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки ( ст. 190 ЦКУ).

Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин (фізичні і юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права).

Статтею 13 Конституції України та статтею 318 ЦКУ передбачена рівність усіх суб'єктів права власності перед законом, а частиною 3 ст. 319 ЦКУ усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Отже, зміст права власності складається з трьох правомочностей - права володіння, права користування і права розпорядження, які власник здійснює стосовно свого майна.

Право володіння передбачає те, що власник має юридично закріплену можливість фактично панувати над річчю, можливість на власний розсуд впливати на неї у будь-який момент та здійснювати стосовно неї свою волю.

Право користування передбачає те, що власник має юридично закріплену можливість використовувати річ на власний розсуд, отримувати споживчі властивості та корисні якості речі для себе та в своїх інтересах, здобувати з цього користь, вигоду.

Здійснення користування можливе шляхом вчинення фактичних дій, таких як користування автомобілем, проживання в квартирі, та шляхом вчинення юридичних дій, як наприклад надання речі в оренду з метою одержання від такої діяльності відповідних прибутків.

Право розпорядження передбачає те, що власник має юридично забезпечену можливість визначати, встановлювати, реалізовувати, змінювати, припиняти юридичну та фактичну долю речі, все це свідчить про абсолютне панування власника над річчю.

З огляду на матеріали справи, позивачка по справі, - ОСОБА_1, та треті особи на стороні позивача первинного позову, - ОСОБА_7, ОСОБА_8, видачею актів індивідуальної дії, - оспорюваними свідоцтвами про право на спадщину, - фактично та реально, безпідставно, незщаконнол позбавлені права власності на своє майно, а тому суд вважає, що такі акти у виді свідоцтв на спадкування на ім»я відповідачів повинні бути скасовані.

Згідно ст. 317 ЦК України:

1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Здійснення користування, як в даному випадку, можливе шляхом вчинення фактичних дій, таких як користування автомобілем.

Слід зазначити, що право розпорядження передбачає те, що власник має юридично забезпечену можливість визначати, встановлювати, реалізовувати, змінювати, припиняти юридичну та фактичну долю речі, все це свідчить про абсолютне панування власника над річчю. Окремо слід зупинитися на положенні ч. 2 ст. 317 ЦК України.

Отже, зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна. Це є цілком логічним, враховуючи положення частини 6 статті 4 ЦКУ, за яким до актів цивільного законодавства застосовується принцип однаковості регулювання цивільних відносин на всій території України, тобто незалежно від місця проживання власника майна, та незалежно від місця знаходження його майна, він (власник) все одно володіє всією сукупністю правомочностей стосовно права власності, а саме правом володіння, правом користування та правом розпорядження цим майном відповідно до норм діючого законодавства та незалежно від територіальної приналежності.

Згідно ст. 318 ЦК України:

1. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

2. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Отже, суб»єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин.

Відповідно до ст.2 ЦКУ учасниками цивільних відносин виступають фізичні і юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Тобто вказані особи, як учасники цивільних відносин, в якості суб'єктів права власності, можуть здійснювати право власності за всіма його складовими правомочностями, а саме мати право володіння, право користування та право розпорядженя майном, що належить їм на праві власності.

Рівність суб'єктів права власності гарантована ст. 13 Конституції України, тобто всім власникам забезпечуються рівні умови для здійснення ними права власності відносно належного їм майна, та, крім того, державою забезпечені рівні умови для захисту прав усіх суб'єктів права власності на підставі ст. 386 ЦК України.

Згідно ст. 319 ЦК України:

1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

4. Власність зобов'язує.

5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

6. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

8. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно, положеннями ст. 319 визначені основні принципи здійснення власником права власності шляхом реалізації його складових правомочностей: права володіння, права користування та права розпорядження щодо належного йому майна.

Згідно ст. 321 ЦК України:

1. Право власності е непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно, ч. 1 ст. 321 ЦК України вказує на непорушність права власності, та зазначає, що ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд звертає увагу на ту обставину, що ст. 41 Конституції України передбачає непорушність лише права приватної власності, тоді як ст.. 13 Конституції України гарантує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом.

З огляду на вищевказані норми матеріального права, суд вважає, що право власності позивачки ОСОБА_1, третіх осіб на стороні позивача, - ОСОБА_7, ОСОБА_8 на частину спірної житлової площі є непорушним, ів ніхто, в тому числі державний нотаріус шляхом видання правових актів індивідуальної дії, якими є оспорювані свідоцтва про право на спадщину, не може порушити право власності позивачки та третіх осіб, а тому такі акти, видані нотаріусом, якими є свідоцтва про спадкування, - повинні бути визнані недійсними.

Недоторканість права власності передбачає недоторканість самого майна, тобто будь-які дії інших осіб, спрямовані на заволодіння таким майном є безпідставними, протиправними, та незаконними, так само як і дії спрямовані на обмеження власника у здійснені ним права власності.

Крім того, цивільним законодавством гарантований державний захист прав усіх суб'єктів права власності на підставі ст. 386 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України вказує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, що цілком відповідає ст. 92 Конституції України, якою визначено, що правовий режим власності визначається виключно законами України.

Однак, при наявності відповідних умов, що обов'язково визначені законом, можлива ситуація, за якої особу можуть позбавити або обмежити у здійснені ним права власності.

Згідно ч. 3 ст. 321 ЦК України вказує на можливість примусового відчуження об'єктів права власності. Однак таке відчуження можливе за наявності наступних обов»язкових умов:

1. лише як виняток;

2. за умови, що це є суспільно необхідно;

3. підстава та порядок такої процедури визначеної законом,

4. за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.

Згідно ст. 325 ЦК України:

1. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

2. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

3. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Згідно ст. 328 ЦК України:

1. Право власності набуваеться на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, право власності набувається на підставах. що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Слід зазначити, що підстави набуття права власності можуть бути первісні та похідні. До первісних слід віднести набуття права власності на річ:

- яке відбувається вперше (новостворене майно (ст. 331 ЦК), переробка речі (ст. 332 ЦК). привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК),

- незалежно від волі попередніх власників, - (безхазяйна річ (ст. 335 ЦК), знахідка (ст. 338 ЦК). скарб (ст. 343 ЦК), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК). бездоглядна домашня тварина (ст. 341 ЦК), набувальна давність (ст. 344 ЦК), викуп пам'ятки історії та культури (ст. 352 ЦК), реквізиція (ст. 353 ЦК), конфіскація (ст. 354 ЦК).

До похідних слід віднести набуття права власності на річ:

- за волею попереднього власника на підставі правочинів (спадкування за заповітом, дарування, купівля-продаж, тощо).

-враховуючи критерії правонаступництва: спадкування за законом.

Отже, ч. 2 ст. 328 ЦК України закріплює презумпцію правомірності набуття права власності на майно, зазначаючи, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ця ж позиція висвітлена в пункті 1 ст. 204 ЦКУ, за яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, за загальним правилом право власності вважається набутим правомірно, тобто на законних підставах. І лише за наявності прямої вказівки в законі або відповідного рішення суду стосовно:

- встановлення юридичного факту щодо визнання незаконним набуття права власності;

- визнання правочину недійсним, - слід говорити про неправомірність набуття права власності.

Згідно ст. 328 ЦК України:

1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тошо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамейта або іншого товарно- розпорядчого документа на майно.

3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Отже, ч. 1 ст. 328 ЦК України вказує на загальне правило виникнення права власності, за яким право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна. Однак, загальне правило не діє, якщо договором або законом встановлений інший порядок переходу права власності.

Згідно ч. 4 ст. 328 ЦК України вказує на ще одну вимогу, необхідну для виникнення права власності, за якою право власності у набувача виникає з моменту державної реєстрації, якщо договір про відчуження майна підлягає такій реєстрації. Відповідно до статті 210 ЦКУ правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації, тому моментом виникнення права власності на нерухому річ за договором стає момент державної реєстрації такої речі.

Згідно ст. 347 ЦК України:

1. Право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток культурної спадщини;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

2. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

З огляду на обставини справи, суд вважає, що законних підстав для припинення права власності позивачки ОСОБА_1 та третіх осіб на стороні позивача, - ОСОБА_7, ОСОБА_8, - не було.

Згідно ст. 347 ЦК України:

1. Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

2. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову.

3. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Згідно ст. 355 ЦК України:

1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Слід зазначити, що спільна власність - це власність кількох осіб з числа осіб, що є суб'єктами права власності. При цьому, спільно володіючи певним майном, вказані особи не утворюють окрему форму власності, але надають їй особливого статусу. Особливий статус спільної власності зумовлює необхідність правового врегулювання особливостей її існування в правовій природі.

Право спільної власності, в свою чергу, поділяється на два види: право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності.

Нормою, яка передбачена ст. 355 ЦК України встановлено презумпцію належності всієї спільної власності до складу спільної часткової власності.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, квартира, ячка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 є об»єктом спільної часткової власності п»ятьох осіб, - ОСОБА_23, третіх осіб на стороні позивача, - ОСОБА_7, ОСОБА_8, та відповідачів по справі, - ОСОБА_4, ОСОБА_3, ( які набули таке право в порядку спадкування).

Віддповідно, нормами матеріального права, якими в даному випадку є норми ЦК України, якими передбачено способи захисту права власності.

Згідно ст. 386 ЦК України:

1. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно ст. 392 ЦК України:

1. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Слід зазначити, що вказана норма може бути підставою для захисту судом права саме цим способом лише в разі об'єктивного існування права власності на певний об'єкт в разі наявності одного з трьох випадків:

1. Вказане право оспорюється іншою особою;

2. Вказане право не визнається іншою особою;

3. Власник втратив правовстановлюючий документ, що підтверджує його право власності на вказане майно.

Відповідно, суд вважає, що в даному випадку позивачка, - ОСОБА_1 обрала вірний спосіб захисту свого порушеного права, права власності на нерухоме майно, яким є частина квартири, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1, у повній відповідності до положень ст. 392 ЦК України.

Відповідно, суд вважає, що в даному випадку позивачка, - ОСОБА_1 обрала вірний спосіб захисту свого порушеного права, права власності на нерухоме майно, яким є частина квартири, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1, у повній відповідності до положень ст. 392 ЦК України.

Відповідно, суд з урахуванням вищевикладеного та вимог ст. 264 ЦПК України приходить до наступного висновку:

- обставини, якими обґрунтовувала позовну заяву позивачка ОСОБА_1, - мали місце;

- із встановлених обставин випливають правовідносини права власності, - право власності на нерухоме майно, які регулюються нормами ЦК України;

- до встановлених правовідносин підлягають до застосування, зокрема, наступні норми права, зокрема, - ст. 8 Загальної декларації прав людини, ППВС України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», ст.ст. 8, 22, 24, 41, 55, 68 Конституції України, ч. 1 ст. 316, ст. 317 - 319, 321, 325, 328, 347, 355, 386, 392 ЦК України;

- зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, позов підлягає до задоволення;

- підстав до допущення судового рішення до негайного виконання на підставі положень ст. 367 ЦПК України, - судом не вбачаються;

- заходи забезпечення позову в даному випадку, - арешт на заборону відчуження спірного майна, - слід залишити в силі да нобрання рішенням законної сили.

Що стосується зустрічного позову, то як судом вказано вище, у його задоволенні слід відмовити, так як задоволення первинного позову в даному випадку повністю виключає задоволення зустрічного.

Своє рішення суд мотивує наступними обставинами справи та нормами права.

Як встановлено судом в судовому засіданні безспірний факт, - відповідачці зустрічного позову на праві власності належить частка житлової площі у квартирі, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1, а саме, - право власності на житлову кімнату площею 11,1 кв.м., яка належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 року, що видане Кагарлицькою міською радою Київської області, ( а.с., 9).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р., воно видано згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право ча житло.

Виходячи з вищезазначених норм закону право на приватизації та отримання права власності на частку в квартирі (будинку) мають повнолітні члени сім'ї, які постійно проживають в квартирі (будинку), що приватизується.

Суд критично відноситься до позиції позивачів зустрічного позову про те, що, оскільки Відповідач зустрічного позову ОСОБА_1 на момент видачі свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р. та прийняття розпорядження виконавчого комітету Кагарлицької міської ради № 976 від 19.02.1998 р. не проживала у АДРЕСА_1, то слід визнати таке свідоцтво недійсним.

Даний факт стороною позивача зустрічного позову належними та допустимими доказами не доведено.

Напроти, факт того, що на момент отримання відповідачкою первинного позову свідоцтва про права власності на частку спірної квартири дана квартира мала статус квартири спільного заселення підтверджується, на думку суду, належними та допустимими доказами, - довідкою Комінального підприємства Київської обласної ради № 2982 від 02.11.2017 року, ( а.с., 26), № 613 від 05.03.2017 року, ( а.с., 162), довідкою, виданою Кагарлицькою міською радою Київської області: № 386/02 - 44 від 03.03.2018.

Відповідно, під час видачі відповідачу зустрічного позову ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р. Не було допущено порушень ч. 1 ст. 5, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Таким чином, приватизація Відповідачем ОСОБА_1 кімнати у квартирі АДРЕСА_1 була законною, а тому немає підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 13.02.1998 р. та скасування розпорядження виконавчого комітету Кагарлицької міської ради №976 від 19.02.1998 р.

Що ж стосується посилання представника позивача, - адвоката ОСОБА_5, що відповідачка ОСОБА_1 має адресу АДРЕСА_1, а спір іде щодо квартири № 4, то до такого твердження суд також відноситься критично, обгрунтовуючи свою позицію наступним.

Так, в квартирах спільного заселення проживали декілька сімей, - дві і більше, а тому, з метою упорядкування отримання такими сім»ями поштової кореспонденції, сплату ними комунальних платежів, таким кімнатам в квартирах спільного заселення присвою валися ті ж номера, з добавлянням буквенняих позначень, що і відбулося в даному випадку, так, - покійна ОСОБА_10 мала адресу: АДРЕСА_1, а у відповідачки зустручного позову ОСОБА_1 адреса, - АДРЕСА_1.

Даний факт підтверджується рішенням виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Київської області № 181 - 12 від 27.09.2016 року, «Про впорядку вання поштової адреси», ( а.с., 159), в якому зазначено наступне:

- Розглянувши заяву гр. ОСОБА_1 з приводу зміни поштової адреси по АДРЕСА_1, враховуючи акт спеціаліста відділу підтримки муніципальних ініціатив та інвестицій виконкому міської ради від 21.09.2016 року (матеріали додаються), керуючись п.2 частини 2 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет Кагарлицької міської ради ВИРІШИВ:

Змінити поштову адресу на приміщення квартири спільного заселення (кімнату) у квартирі АДРЕСА_1, яке належить гр. ОСОБА_1 - з АДРЕСА_1.

Гр. ОСОБА_1 виготовити табличку з новоприсвоєним номером, прикріпити її на дверях квартири.

Також даний факт підтверджується довідкою № 386/02 - 44, яка видана 03.03.2018 року Кагарлицькою міською радою Київської області, ( а.с., 161), в якій зазначено наступне:

Виконавчий комітет Кагарлицької міської ради розглянув Ваш запит (вх. № 238 від 27.02.2018 року) та повідомляє, що квартира № 4 по вул. 97-ї Стрілецької дивізії, 3 є однією квартирою, де спільно заселено дві сім'ї (комунальна квартира).

Гр. ОСОБА_1 дійсно зверталася до виконавчого комітету Кагарлицької міської ради щодо зміни поштової адреси для оформлення документації на розподіл даного приміщення в БТІ, але ніякої технічної документації на затвердження до виконавчого комітету не надходило. (Копія рішення додається).

Також, зазначаємо, що рішенням виконавчого комітету Кагарлицької міської ради народних депутатів вулицю Клінічну перейменовано у вулицю Імені 97-ї стрілецької дивізії. (Копія рішення додається).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що підстав для задоволення зустрічного позову немає.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 8 Загальної декларації прав людини, ППВС України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», ст.ст. 8, 22, 24, 41, 55, 68 Конституції України, ч. 1 ст. 316, ст. 317 - 319, 321, 325, 328, 347, 355, 386, 392 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Первинний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи, - Кагарлицька районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, - задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер НОМЕР_19, що видане 13.03.2015, Кагарлицькою районною державною нотаріальною конторою Київської області на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_3, на квартиру АДРЕСА_1, площею 36,3 кв.м.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_9, виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Київської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності та усунення перешкод у користуванні власністю, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно ч. 1 ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно п. 15.5) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються на надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Закаблук О.В.