Рішення № 77263164, 11.10.2018, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/1451/17

Провадження №2/278/1040/17

РІШЕННЯ

ІМ’ЯМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2018 року Житомирський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді – Зубчук І.В.

секретаря с.з. – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Омега Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Омега Банк» ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" про скасування нотаріальної дії та визнання недійсним іпотечного договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про скасування нотаріальної дії та визнання недійсним іпотечного договору, в якому зазначає, що 12 лютого 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №0501/02/08/88-015, згідно умов якого Товариство зобов’язувалось надати Позичальнику грошові кошти у розмірі 150 000,00 доларів США у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, з терміном повернення до 9 лютого 2018 року та сплатою 11,9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом (п.п. 1.1., 1.3. Кредитного договору).

В забезпечення належного виконання ОСОБА_5 умов вищевказаного кредитного договору між ним та ВАТ "Сведбанк" 12 лютого 2008 року укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_5 передав в іпотеку ВАТ "Сведбанк" належне йому майно: 1) житловий будинок № 7, що розташований в с.Зарічани Житомирського району Житомирської області по вул.Броварській; 2) земельну ділянку площею 1 000 кв.м., що знаходиться в с.Зарічани Житомирського району Житомирської області, яку ОСОБА_5 придбав згідно договору купівлі-продажу від 14 лютого 2001 року. Даний правочин 12 лютого 2008 року був нотаріально посвідчений та зареєстрований. За згодою сторін предмет іпотеки було оцінено в 1 212 028 гривень. ОСОБА_2, як дружина позичальника і іпотекодавця ОСОБА_5, дала згоду останньому на передачу вищевказаної нерухомості, що набута ними під час перебування у шлюбі, в іпотеку та на укладання будь-яких змін та доповнень до договору іпотеки.

Позивач вважає, що її права порушені, оскільки сторони іпотечного договору подали нотаріусу для нотаріального посвідчення іпотечний договір, в якому відсутні дані про те, що предмет іпотеки – земельна ділянка зареєстрована у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності і тому такий договір нотаріус не мала права посвідчувати, але зробила це і тому така нотаріальна дія, як нотаріальне посвідчення іпотечного договорі від 12 лютого 2008 року, що укладений від ВАТ «Сведбанк» яке виступає правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_5, а тому підлягає скасуванню.

Відповідач приватний нотаріус ОСОБА_3 подала заперечення на позовну заяву та відзив, в яких просить відмовити в задоволенні позову, оскільки позивачу не належить право звернення до суду з вимогою до відповідача та у зв’язку з пропущенням строку позовної давності (т. 1 а.с. 26-28, 177-178).

Представник ТОВ “Факторингова компанія “Вектор плюс” також подав заперечення на позовну заяву та відзив, в яких повідомив, що відповідач не визнає даний позов, не погоджується з викладеними у ньому обставинами та вважає його надуманим та необгрунтованим, у зв’язку з чим просить відмовити в його задоволенні (т. 1 а.с. 43-48, 85-90, 185-188).

Позивач подала відповіді на відзиви, в яких зауважила, що оскаржувальні нотаріальні дії порушують її права, як власника 1/2 частини будинку, який перебуває в іпотеці, та що договір іпотеки не відповідає вимогам законодавства. Крім того, вказала, що нею не пропущений строк позовної давності, оскільки іпотечним договором передбачений строк позовної давності 10 років (т. 1 а.с. 204-213, 216-217).

Крім того, позивачем були подані письмові пояснення, в яких вона також зауважила, що договір іпотеки не відповідає вимогам законодавства, зокрема у зв’язку з відсутністю станом на час проведення оскаржуваних реєстраційних дій кадастрового номеру земельної ділянки, яка була передана у іпотеку (т. 2 а.с. 98-106).

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали з підстав зазначених в ньому.

Представник відповідача приватного нотаріуса ОСОБА_3 – ОСОБА_6 позов не визнав та пояснив суду, що відповідачем під час посвідчення договору іпотеки від 12 лютого 2008 року та накладення обтяження на предмет іпотеки були вчинені всі необхідні та достатні дії для ідентифікації предмета іпотеки, що відповідали вимогам чинного законодавства на час їх вчинення. Окрім того при укладенні договору іпотеки іпотекодавець був обізнаний про накладення заборони відчуження на предмет іпотеки, передача майна в іпотеку відбулось за згодою дружини позивача та договір на даний час дійсний, а тому просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_5 позов підтримав та пояснив суду, що приватним нотаріусом ОСОБА_3 вчинено дії, які порушують права позивача.

Представник відповідача ТОВ "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні за його безпідставністю.

Представник відповідача ПАТ «Омега Банк» в особі ОСОБА_4 у судове засідання не з’явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

17 травня 2016 року Житомирським районним судом Житомирської області було ухвалено рішення про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину будинку № 7 по вул. Броварській у с. Зарічани Житомирського району Житомирської області (т. 1 а.с.214).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 391 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Встановлено, що 12 лютого 2008 року між між Відкритим акціонерним товариством “Сведбанк”, яке виступило правонаступником Акціонерного комерційного банку “ТАС-Комерцбанк”, та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 0501/0208/88-015, згідно з яким банк зобов’язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється з лімітом кредитування 150000 доларів США, а позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Так, 12 лютого 2008 року в забезпечення належного виконання вимог, що випливають з кредитного договору № 0501/0208/88-015 від 12 лютого 2008 року, між Відкритим акціонерним товариством “Сведбанк”, яке виступало правонаступником Акціонерного комерційного банку “ТАС-Комерцбанк”, та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір, згідно з яким на забезпечення зобов’язання позивач передав у іпотеку ВАТ “Сведбанк” житловий будинок, який знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Зарічани, вул. Броварська, 7, та земельну ділянку площею 1000 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Зарічани (т. 1 а.с. 6-8).

Відповідно до ч. 1 ст. 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.

Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 577 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 9 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” передбачено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Так, 12 лютого 2008 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 на підставі вищезгаданого договору іпотеки від 12 лютого 2008 року було накладено обтяження на належний ОСОБА_5 будинок, який знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Зарічани, вул. Броварська, 7, та земельну ділянку площею 1000 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Зарічани, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 107321290 від 13 грудня 2017 року (т. 1 а.с. 123-127).

Вищевказана земельна ділянка належала ОСОБА_5 на підставі державного акта серії ЖТ 08-12 № 001023, виданого 11 березня 2001 року на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2001 року (т. 2 а.с. 107).

У частині першій статті 125 ЗК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 133 ЗК України у заставу можуть передаватися земельні ділянки, які належать громадянам та юридичним особам на праві власності.

З огляду на наведене, враховуючи те, що спірна земельна ділянка, на яку накладено обтяження за іпотечним договором від 12 лютого 2008 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5, належала останньому на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 11 березня 2001 року, суд дійшов висновку, що посилання позивача на необхідність реєстрації земельної ділянки ,як окремого виділеного в натурі об'єкту права власності відповідно до умов законодавства станом на 12 лютого 2008 року безпідставне.

Також суд зазначає безпідставним посилання позивача на те, що приватним нотаріусом під час реєстрації в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 6578932 та № 6578946 не було зазначено кадастровий номер земельної ділянки, безпідставні, оскільки вимога щодо можливості передачі у заставу права на земельну ділянку лише за умови присвоєння їй кадастрового номера у порядку, визначеному законом, була внесена положеннями частини першої статті 133 ЗК України, відповідно до Закону України від 20 грудня 2011 року № 4188-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення контролю за укладенням договорів застави та іпотеки земельних ділянок та прав на них», що набрав чинності 13 січня 2012 року.

Аналогічна позиція висловлена у Постанові Верховного суду від 11 липня 2018 року по справі №278/2508/16-ц.

Отже, нотаріус при внесенні запису щодо переданої позивачем в іпотеку земельної ділянки до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна діяв відповідно до вищевказаних положень законодавства.

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимог позивача у зв’язку з їх безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-83, 141 ЦПК України, ст.ст. 391, 526, 546, 575 ЦК України, ст.ст. 125, 126, 133 ЗК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду через Житомирський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: І. В. Зубчук