Рішення № 77262967, 22.10.2018, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 186/617/18

Провадження номер № 2/0186/231/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2018 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Демиденко С.М.

секретар: Фадєєва Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1.

Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 47690 гривень 37 копійок.

У судове засідання представник позивача не з’явився, надав суду заяву, в якій просить суд розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилась, представник відповідача надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, просив застосувати строки позовної давності, та відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, у повному обсязі у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що в позові слід відмовити в повному обсязі.

Дійсно, відповідач по справі ОСОБА_1 28 лютого 2011 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Розрахунком заборгованості за договором №б/н від 28 лютого 2011 року підтверджується, що станом на 31 березня 2018 року відповідач має заборгованість в розмірі 47690,37 гривень, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 3903,57 гривні, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 39745,96 гривень, заборгованості за пенею та комісією в розмірі 1293,68 гривень, а також штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00 гривень, штрафу (процентна складова) в розмірі 2247,16 гривень.

Згідно довідки про умови кредитування №1405151100258946143 підписаній відповідачем /а.с.9/, погашення заборгованості за кредитом відбувається, шляхом внесення позичальником щомісячних платежів у розмірі 7% від суми заборгованості до 25 числа місяця, який слідує за звітнім.

Відповідно до накладної № 0771100148521750 експрес-доставки «Меркурій» позивач звернувся до суду 20 квітня 2018 року /а.с.43/.

З розрахунку заборгованості за договором №б/н від 28 лютого 2011 року наданого позивачем та виписки по кредитному рахунку витребуваної за ухвалою суду вбачається, що за три роки перед зверненням позивача до суду, а саме з 20 квітня 2015 року по 20 квітня 2018 року на погашення заборгованості за кредитом надійшли наступні платежі:

-Періодичні автоматичні погашення заборгованості за кредитом, шляхом списання коштів з карткового рахунку відповідача № 41**11;

0,87 гривень /28 лютого 2018 року/ - переказ коштів між рахунками відповідача /якими саме не зазначено/;

7,85 гривень /17 березня 2017 року/ - поповнення в терміналі самообслуговування;

6,04 гривень /10 жовтня 2016 року/ - поповнення в терміналі самообслуговування;

0,24 гривень /28 квітня 2015 року/ - переказ коштів між рахунками відповідача /якими саме не зазначено/.

Вирішуючи заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності в частині позовних вимог про стягнення тіла кредиту, нарахованих відсотків та пені суд виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами)».

Судом встановлено, що згідно "Умов та правил надання банківських послуг", пунктом 1.1.7.31 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ятдесят років, не містять підпису відповідача, тому не можна цей пункт вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника від 02 серпня 2010 року, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому суд вважає що збільшенні строки позовної давності застосуванню не підлягають.

Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання - праві заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Відповідно до вимог ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Враховуючи, що кредитним договором, укладеним у вигляді заяви клієнта, передбачені самостійні щомісячні платежі, то сплив строку позовної давності слід відраховувати окремо з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позивач звернувся до суду 20 квітня 2018 року, тобто з пропуском загального трьох річного строку позовної давності.

Суд вирішуючи питання чи мало місце переривання строку позовної давності виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов’язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України /Постанова від 09 листопада 2016 року у справі за № 6-2170 цс16/ та Верховним Судом /Постанова від 16 травня 2018 року у справі № 295/12541/15-ц/.

Так, судом встановлено, що згідно довідки про умови кредитування підписаної відповідачем /а.с.№9/ розмір щомісячного платежу за кредитним договором №б/н від 02 серпня 2010 року складає 7% від заборгованості.

Відповідач 17 березня 2017 року сплатив на погашення кредиту в терміналі самообслуговування 7,85 гривень та 10 жовтня 2016 року сплатив в терміналі самообслуговування 6,04 гривень /оскільки термінали самообслуговування після проведення операції не повертають решти, залишок коштів був зарахований на кредитну картку/.

Отже, відповідач навіть повністю не сплатив щомісячний платіж за жовтень 2016 року та березень 2017 року. Дії, що свідчать про визнання боргу, переривають перебіг позовної давності лише у випадку, коли вони вчинені до спливу позовної давності.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що часткова сплата відповідачем окремого зобов’язання, щодо сплати щомісячного платежу за жовтень 2016 року та березень 2017 року не може свідчити про переривання строку позовної давності щодо інших окремих зобов’язань по сплаті інших місячних платежів.

Стосовно автоматичних списань з карткового рахунку відповідача № 41**11 для отримання соціальних виплат суд зазначає.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

При цьому вчинення боржником дій з виконання зобов'язання, вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Так, платежі зазначені позивачем в розрахунку заборгованості та виписці з кредитного рахунку, не підтверджено квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення цього платежу особисто відповідачем та визнання ним боргу, оскільки відповідач заперечував вчинення цих дій.

Згідно довідки про умови кредитування №1405151100258946143 підписаній відповідачем /а.с.9/, погашення заборгованості за кредитом відбувається, шляхом внесення позичальником щомісячних платежів у розмірі 7% від суми заборгованості до 25 числа місяця, який слідує за звітнім.

Посилання позивача на п.2.1.1.12.9 "Правил користування платіжною карткою", відповідно до якого боржник доручає списувати з будь - якого рахунку відкритого в банку в тому числі з картрахунку грошові кошти для здійснення платежу з ціллю повного або часткового погашення боргових зобов'язань, суд вважає необґрунтованими.

Оскільки відсутній підпис ОСОБА_1 на умовах та правилах надання банківських послуг, що не свідчить про визнання нею даних умов, та надання згоди на дію п.2.1.1.12.9 "Правил користування платіжною карткою".

При цьому вчинення позивачем - банком дій з виконання зобов'язання, а саме переказ коштів між рахунками вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Також вчинення боржником оплати чергового платежу, свідчить про визнання ним лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу, оскільки переривання строку позовної давності може мати місце лише в межах цього строку.

Зазначені правові позиції висловлені в постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року № 6-2104цс16 та в постанові від 22 березня 2017 року № 6-43цс17.

Також суд наголошує, що відповідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Зазначена норма регулює списання грошових коштів з рахунка клієнта, яке може мати місце на підставі розпорядження клієнта або без нього на підставі рішення суду та у випадках встановлених договором між банком та клієнтом. У першому та третьому випадках мова йде про договірне списання коштів з рахунка, яке визначається як списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом (п. 1.38 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року N 2346). Платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком. У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг (ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні").

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами)».

Судом встановлено, що "Правила користування платіжною карткою", відповідно до п.2.1.1.12.9 яких боржник доручає списувати з будь - якого рахунку відкритого в банку в тому числі з картрахунку грошові кошти для здійснення платежу з ціллю повного або часткового погашення боргових зобов'язань, не містять підпису відповідача, тому не можна цей пункт вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Правила не містять підпису позичальника.

Не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Правила розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника від 28 лютого 2011 року, а також те, що Правила містили доручення клієнта списувати з будь - якого рахунку відкритого в банку грошові кошти для здійснення платежу з ціллю повного або часткового погашення боргових зобов'язань в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Правила, зокрема щодо доручення на списання коштів, не змінювались.

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому суд вважає що положення п.2.1.1.12.9 «Правил користування платіжною карткою" застосуванню не підлягають.

Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15.

У зв’язку з тим, що відповідач не уповноважував банк здійснювати операції за його картрахунком № 41**11, позивачем на виконання ухвали суду не надано доказів на підтвердження переривання строку позовної давності, суд приходить до висновку, що позивачем пропущені строки позовної давності, тому в задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення тіла кредиту, нарахованих відсотків та пені слід відмовити в повному обсязі.

В частині позовних вимог про стягнення штрафів.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення штрафів, суд виходить з правової позиції Верховного суду України від 21 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15, а саме Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зі змісту довідки про умови кредитування підписаної відповідачем /а.с.№ 9/ п.2.1.1.7.6 та п.2.1.1.12.6.1 «Умов та правил…» вбачається, що вони застосовуються за порушення строків грошових зобов’язань за договором.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в частині позовних вимог про стягнення штрафів слід відмовити. Відмовляючи в цій частині позовних вимог по суті, суд не вирішує питання про застосування строків позовної давності.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 263, 264-265 ЦПК України, - суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити в повному обсязі.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 ЦПК України, рішення суду, що набрало законної сили, є обов’язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Першотравенський міський суд Дніпропетровської області.

СУДДЯ: /ОСОБА_2/