Рішення № 77256654, 09.10.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.10.2018Справа № 910/1498/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСПЕКТ-31", м. Київ

до 1. Головного територіального управління юстиції у місті Києві, м. Київ

2. Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ

про зняття арешту з майна, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Дзюба Я.С. (представник за довіреністю від 08.02.2018р.);

від відповідача-1: Чумакова М.В. (представник за довіреністю №7/33/354 від 11.01.2018р.);

від відповідача-2: Тертичний О.М. (представник за довіреністю №074/01-147 від 09.01.2018р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АСПЕКТ-31" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у місті Києві (відповідач) про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1, що накладений на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва № 757/23066/15-к від 06.07.2015р. і зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.07.2015р. під номером 10522096, посилаючись на порушення своїх прав як власника зазначеного майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Мельник В.І.) від 13.03.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.04.2018р.

13.04.2018р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній вказує на те, що державна реєстрація прав та їх обтяжень на об'єкт нерухомого майна на момент оскаржуваного рішення від 23.07.2015р. № 23089050 здійснювались у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент прийняття рішення) та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 868 від 17.10.2013р., а саме на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва № 757/23066/15-к від 06.07.2015р. Крім того, відповідач вказував на те, що у зв'язку зі змінами у законодавстві після 30.04.2016р. у нього відсутні повноваження щодо вчинення будь-яких реєстраційних дій.

Судове засідання 20.04.2018р. не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Мельника В.І. на лікарняному.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2018 року, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Мельника В.І., справу № 910/1498/18 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2018р. справу №910/1498/18 прийнято до свого провадження суддею Морозовим С.М., підготовче засідання призначено на 19.06.2018р.

В підготовчому засіданні 19.06.2018р. судом оголошено перерву до 17.07.2018р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2018р. залучено до участі у справі в якості співвідповідача Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 07.08.2018р.

25.07.2018р. до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява (у зв'язку з залученням до участі у справі співвідповідача), в якій заявлені ті ж самі вимоги про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1, що накладений на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва № 757/23066/15-к від 06.07.2015р. і зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.07.2015р. під номером 10522096.

У запропонований судом строк відповідач-2 своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

В підготовчому засіданні 07.08.2018р. судом прийнято до розгляду уточнені позовні вимоги, про що оголошено відповідну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання та оголошено перерву до 18.09.2018р.

14.09.2018р. до суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останнім зазначено про те, що звертаючись до суду з даним позовом позивачем обрано вірний спосіб захисту свого порушеного права, на підтвердження чого до пояснень додано судові рішення в подібних справах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.10.2018р.

В судовому засіданні 09.10.2018р. представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача-1 вказувала на безпідставність вимог позивача щодо нього та просила суд відмовити в задоволенні вимог щодо відповдача-1.

Представник відповідача-2 поклав вирішення даного спору на розсуд суду.

В судовому засіданні 09 жовтня 2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19 травня 2014 року між позивачем та ТОВ "Віта Лідер" укладено Договір оренди №19/05 з правом викупу (далі - договір), відповідно умов якого, позивач передає у користування на певний строк майно з наступним переходом права власності, а ТОВ "Віта Лідер" приймає це майно та зобов'язується сплачувати орендну плату та плату за набуття права власності на орендоване майно. Повний розрахунок за придбання орендованого майна, ТОВ "Віта Лідер" повинен зробити на протязі 12 місяців з дня отримання об'єкта оренди.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Віта Лідер" за вказаним договором між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки від 19.05.2014 року, за умовами якого Іпотекодавець (ОСОБА_4.) передає Іпотекодержателю (позивачеві) в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 86 кв.м., житловою площею 39,7 кв.м.

У зв'язку з неналежним виконання умов названого вище договору у ТОВ "Віта Лідер" утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 1 432 644,00 грн.

Оскільки ТОВ "Віта Лідер" порушло умови договору та допустло заборгованість за даним договором, позивач звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням (заочним) Дарницького районного суду міста Києва від 13.06.2017р. у справі № 753/16502/16-ц (провадження № 2/753/1574/17) присуджено до стягнення з ТОВ "Віта Лідер" на користь позивача суму заборгованості по договору оренди з правом викупу №19/05 від 19 травня 2014 року у розмірі 1 432 644 грн. В рахунок погашення заборгованості по договору оренди з правом викупу №19/05 від 19 травня 2014 року, який був укладений між ТОВ "Віта Лідер" та ТОВ "АСПЕКТ-31", яка станом на 06 вересня 2016 року становить 1 432 644 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 86 кв.м., житловою площею 39,7 кв.м. та належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом передачі іпотекодержателю - Товариству з обмеженою відповідальністю "АСПЕКТ-31" у власність вказаного предмета іпотеки та визнання на нього права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "АСПЕКТ-31" з початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії виконавчих дій.

17.08.2017р. приватним нотаріусом Зубковою О.Є. на підставі названого судового рішення ,яке набрало законної сили з 09.08.2017р. (про що свідчить відмітка відповідального працівника суду на самому рішенні) здійснено реєстрацію права власності вказаної квартири за ТОВ "АСПЕКТ-31", що підтверджується долученим до матеріалів справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, зазначаючи про те, що квартира АДРЕСА_1 є власністю позивача, останній вказує на наявність перешкод у здійсненні права власності, а саме накладеного 06.07.2015р. на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва № 757/23066/15-к від 06.07.2015р. арешту на вказану квартиру, що належала попередньому власнику (ОСОБА_4.), про що Управлінням державної реєстрації ГТУ юстиції у м. Києві (відповідачем-1) внесено відповідний запис про обтяження за № 10522096.

З наведених підстав, позивач у своєму позові просить суд зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, що накладений на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва № 757/23066/15-к від 06.07.2015р. і зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.07.2015р. під номером 10522096.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

В силу наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Разом з тим, належно обраним способом захисту, з урахуванням норм Конвенції, є і той, що не передбачений законом, однак основним критерієм можливості його застосування є визначення його ефективності (забезпечення реального захисту прав та інтересів).

Іншими словами судовому захисту підлягає порушене (оспорюване, невизнане) право заявника позову.

Так, судом встановлено набуття позивачем у передбачений законом спосіб (на підставі судового рішення, яке набрало законної сили) у свою власність квартири АДРЕСА_1, проте, позивачем належними засобами доказування не доведено та не надано суду обґрунтувань в чому саме полягає порушення його прав з боку визначених ним відповідачів.

Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі в редакції, чинній на момент прийняття рішення рпо державну реєстрацію обтяження) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі, зокрема, ухвали слідчого судді, суду, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно.

Як передбачено в п. п. 74, 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 868 від 17.10.2013р. для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень таких речових прав, та інші документи, визначені цим Порядком. Документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Судом встановлено, що відповідачем-1, виходячи з положень чинного на той момент законодавства, на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва № 757/23066/15-к від 06.07.2015р. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.07.2015р. № 23089050 та проведено реєстрацію обтяжень - арешт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Наразі, суд не вбачає в чому саме полягало порушення відповідачем-1 прав позивача у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації обтяження на квартиру АДРЕСА_1, оскільки відповідач-1 у даному випадку діяв у порядку та у межах покладених на нього повноважень.

Згідно підпункту 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 26.11.2015р. №834-VII «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», наказу Міністерства юстиції України від 29.12.2015р. №2791/5 «Про затвердження змін до положень про територіальні органи Міністерства юстиції України в частині реалізації повноважень у сфері державної реєстрації», розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.04.2016р. №261 «Про затвердження Положення про Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради», виконання функцій і повноважень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснює - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Таким чином, здійснення повноважень з реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (та інших реєстраційних дій) з 01.05.2016р. здійснює Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Саме з цих підстав, за клопотанням позивача, суд своєю ухвалою від 17.07.2018р. залучив до участі у справі в якості співвідповідача Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

У поданій до суду уточненій позовній заяві (у зв'язку з залученням до участі у справі співвідповідача), позивачем заявлено аналогічного змісту вимоги, які пред'являлись до відповідача-1.

Доказів порушення (невизнання, оспорення) відповідачем-2 права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 відповідачем-2 матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Проте, юридично забезпечена можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування і розпорядження власника належним йому майном не може виходити за рамки, встановлені правовими нормами, що регулюють відносини у сфері власності (абз. 2 п.п. 4.2 п. 4 мотивувальної частини рішення Коснтитуційного Суду України від 11.05.2005 № 4-рп/2005).

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Виходячи зі змісту даної правової норми право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли інші особи чинять певні перешкоди у здійсненні права власності та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Матеріали справи не містять доказів того, які саме перешкоди чинять відповідачі у здійсненні права власності позивача на спірне майно, напроти судом встановлено, що, зокрема, відповідач-1 при прийнятті рішення про державну реєстрацію обтяження діяв у порядку та у межах, наданих йому повноважень.

При розгляді даного спору, суд також враховує, що позивач у встановленому процесуальним законом порядку не довів суду факту скасування компетентним судом ухвали Печерського районного суду м. Києва № 757/23066/15-к від 06.07.2015р., на підставі якої власне відповідачем-1 і було проведено державну реєстрацію обтяження.

У даному випадку суд виходить з конституційного принципу обов'язковості судового рішення та неможливості поставити під сумнів будь-яке судове рішення, яке набрало законної сили.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та положень чинного процесуального закону застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.

Судовий збір в розмірі 1 762,00 грн., у зв'язку з відмовою в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 19.10.2018р.

Суддя С.М. Морозов