Рішення № 77247280, 09.10.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2018 року Справа № 922/1453/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

за участю представника позивача – ОСОБА_1 – дов.№231-16 від 22.12.2017,

за участю представника відповідача – ОСОБА_2 – дов.№36/04Д від 02.04.2018,

розглянувши у відритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Державного підприємства “Завод імені ОСОБА_3”, вул.Плеханівська, 126, м.Харків, 61001

до відповідача: Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод”, вул.Адміральська, буд.38, м.Миколаїв, 54001

про: про стягнення заборгованість за угодою про реструктуризацію боргу №1215дп від 15.01.2015 у розмірі 133445,94 грн., пені в сумі 107700,10 грн., інфляційних збитків за весь час прострочення у розмірі 44431,21 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 9937,34 грн., а також заборгованості за користування обладнанням позивача за період з 01.12.2014 по 16.03.2018 у розмірі 102056,70 грн., інфляційних збитків за весь час прострочення у розмірі 26305,18 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 5169,12 грн. та суму неустойки за порушення строків повернення обладнання позивачу у розмірі 204113,4 грн.

Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Миколаївський суднобудівний завод", в якому просить стягнути з останнього заборгованість за угодою про реструктуризацію боргу №1215дп від 15.01.2015 у розмірі 133445,94 грн., пеню в сумі 107700,10 грн., інфляційні збитки за весь час прострочення у розмірі 44431,21 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 9937,34 грн., а також заборгованість за користування обладнанням позивача за період з 01.12.2014 по 16.03.2018 у розмірі 102056,70 грн., інфляційні збитки за весь час прострочення у розмірі 26305,18 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 5169,12 грн. та суму неустойки за порушення строків повернення обладнання позивачу у розмірі 204113,4 грн.

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди обладнання №457дп-61/558 та Угоди про реструктуризацію заборгованості №1215дп, предметом якої є реструктуризація заборгованості відповідача за користування обладнанням відповідно до договору оренди обладнання від 07.12.2011 №457дп-61/558, що виникла за період з 07.12.2011 по 01.12.2014 в сумі 133 445,94 грн. Також, за несвоєчасне повернення обладнання, позивачем нарахована неустойка за користування вказаним майном.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.07.2018 у справі №922/1453/18 на підставі ч.1 ст.27, п.1ч.1, ч.3, 7 ст.31 ГПК України матеріали справи №922/1453/18 за позовом Державного підприємства "Завод ім.В.О. ОСОБА_3" до Державного підприємства "Миколаївський суднобудівний завод" про стягнення коштів в сумі 633158,99 грн. направлено до господарського суду Миколаївської області за територіальною підсудністю.

25.07.2018 матеріали судової справи №922/1453/18 надійшли до господарського суду Миколаївської області.

25.07.2018 автоматизованою системою документообігу господарського суду Миколаївської області здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Семенчук Н.О.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 30.07.2018 прийнято справу №922/1453/18 до провадження судді Семенчук Н.О. та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 вересня 2018 року, об 12 год. 00 хв.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №922/1453/18 до судового розгляду по суті на 09 жовтня 2018 року о 12 год. 00 хв.

Відповідач у наданому відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог. Вказує, що при зверненні до суду за стягненням заборгованості у розмірі 133 445, 94 грн. позивачем не враховано рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2014 у справі №915/509/14. Згідно вказаного рішення суду, з відповідача на користь позивача було стягнуто грошові кошти у загальному розмірі 91280, 80 грн. Отже, стягненню з відповідача за угодою про реструктуризацію заборгованості №1215дп від 15.01.2015 підлягають грошові кошти у розмірі 42165,14 грн. у якості заборгованості за користування обладнанням за період з 01.06.2014 по 01.12.2014.

Щодо стягнення пені на підставі п.5 Угоди в сумі 107700,10 грн. відповідач зазначає, що вказаний розрахунок невірний оскільки, нарахування штрафний санкцій здійснено поза межами шести місячного терміну встановленого ч.6 ст.232 ГК України. Крім того, позивачем при поданні до суду позовної заяви в частині, що стосується вимог про стягнення пені за порушення строків оплати по Угоді пропущеного позовну давність (ст.258 ЦК України). Позивач звернувся з позовною заявою до суду 05.06.2018, а період нарахування припинився 01.12.2016, отже, позовна давність за вимогою про стягнення пені сплила 01.12.2017.

Відповідач не погоджується із заявленим розміром заборгованості за користування обладнанням за період з 01.12.2014 по 16.03.2018.

Також відповідач не погоджується із нарахованою неустойкою в розмірі 204113,40 грн. та просить застосувати позовну давність до частини вимог про стягнення неустойки.

Позивач у наданій відповіді на відзив не погоджується із викладеними доводами у відзиві. Вказує, що контррозрахунки відповідача є не обґрунтованими, нарахування позивачем здійснено правомірно та у відповідності до законодавства України. Позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві та у відповіді на відзив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

07.12.2011 між Державним підприємством «Завод ім. В.О. Малишева» (Орендодавець) та Державним підприємством «Суднобудівний завод ім. 61 комунара (Орендар) укладений договір оренди обладнання №457дп-61/558, за умовами якого Орендодавець зобов’язався передати, а Орендар прийняти в строкове платне користування обладнання (далі - майно, що орендується) згідно зі Специфікацією №1 та зобов’язався сплачувати Орендодавцеві орендну плату.

Відповідно до п.п. 1.2.1-1.2.2 договору стан (якість) майна, що орендується, на момент передання його в оренду за цим договором відмінний. Вартість майна, що орендується, станом на 05.12.2011р. - 1050707,64 грн. з ПДВ.

Згідно з п.2.1 договору мета оренди - промислове використання.

У відповідності до п.п. 3.1-3.3 договору майно, що орендується, повинно бути передано Орендодавцем та прийнято Орендарем протягом 10 днів з моменту підписання даного договору; передача майна в оренду здійснюється відповідними фахівцями сторін та актом передачі; умови поставки майна - самовивіз, м. Харків.

За п.п. 4.1-4.3 договору майно, що орендується, вважається переданим Орендарю з моменту підписання договору. Термін оренди складає 1 рік - з 10.12.2011р. до 10.12.2012р. з моменту прийняття майна, що орендується. Термін оренди може бути скорочений або подовжений лише за згодою сторін, що оформляються додатковою угодою.

Відповідно до п.п. 5.1-5.3 договору місячна орендна плата по даному договору складає у розмірі 2499,56 грн., у т.ч. 499,91 грн. ПДВ. Порядок розрахунків - 100% передплата. Орендар здійснює оплату суми, вказаної в п.5.1, до 1-го числа кожного розрахункового періоду у грошовій формі на рахунки Власника, з обов’язковим зазначенням у призначенні платежу номеру договору та місяця, за який внесено платіж.

Пунктом 7.1 договору передбачені, зокрема, обов’язки Орендаря своєчасно здійснювати орендні платежі та дотримуватись належного режиму експлуатації та зберігання майна, що орендується.

Згідно з п.8.1 договору після закінчення терміну оренди Орендар зобов’язаний протягом 10 днів повернути майно, що орендується, Орендодавцю.

За п.п. 9.1-9.2 договору сторони несуть відповідальність за неналежне виконання умов цього договору згідно діючого законодавства. Штрафні санкції згідно діючого законодавства.

У відповідності до п.10.3 договору його розірвання можливе тільки за письмовою згодою обох сторін. Але у разі нездійснення оплати за договором, Орендодавець має право надіслати Орендарю письмову вимогу щодо розірвання договору. При ненаданні відповіді у 10-денний строк з дня отримання вказаної вимоги, договір вважається розірваним, а Орендар відповідно втрачає права на користування майном.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором оренди.

У свою чергу, правовідносини пов'язані з орендою (наймом) регулюються положеннями глави 58 ЦК України та параграфом 5 глави 38 ГК України.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст.ст. 283, 286 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (не споживна річ). Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

На виконання умов укладеного між сторонами договору відповідно до Специфікації №1 до договору позивачем було передано відповідачу наступне обладнання: стенд закладний для АДР9953-6325сб (1 од.), стенд закладний для АДР9953-6326сб (1 од.), кантувач для корпусу БТР-4Е АДР9953-6328 (1 од), що підтверджено представниками сторін.

В квітні 2014 року у зв’язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором оренди в частині оплати орендної плати, Державне підприємство “Завод імені ОСОБА_3” звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Державного підприємства “Суднобудівний завод ім. 61 комунара” про розірвання договору оренди обладнання №457дп від 07.12.2011р., зобов’язання відповідача передати позивачу закладний стенд для АДР 9953-6325 (1 шт.), закладний стенд для АДР 9953-6326 (1 шт.), кантувач для корпусу БТР-4Е АДР 9953-6328 (1 шт.) та стягнення з відповідача 89935,24 грн., з яких: 83404,67 грн. основного боргу, 737,95 грн. індексу інфляції та 5792,62 грн. трьох відсотків річних.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2014 у справі №915/509/14 розірвано договір оренди обладнання №457дп, укладений між Державним підприємством “Завод імені ОСОБА_3” та Державним підприємством “Суднобудівний завод ім. 61 комунара” 07.12.2011р. Зобов’язано Державне підприємство “Суднобудівний завод ім. 61 комунара” повернути Державному підприємству “Завод імені ОСОБА_3” закладний стенд для АДР 9953-6325 (1 шт.), закладний стенд для АДР 9953-6326 (1 шт.), кантувач для корпусу БТР-4Е АДР 9953-6328 (1 шт.). Стягнуто з Державного підприємства “Суднобудівний завод ім. 61 комунара” на користь Державного підприємства “Завод імені ОСОБА_3” 74502 грн. 41 коп. боргу, 6973 грн. 64 коп. індексу інфляції, 5541 грн. 75 коп. трьох відсотків річних та 4263 грн. судового збору.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначає позивач, зазначене судове рішення не виконувалось, грошові кошти відповідачем на користь ДП «Завод імені ОСОБА_3» не перераховані.

15 січня 2015 року між Державним підприємством «Завод імені ОСОБА_3» (сторона-1) та Державним підприємством «Суднобудівний завод імені 61-го комунара» (сторона-2) укладено угоду про реструктуризацію заборгованості №1215дп (далі – Угода №1215дп).

Відповідно до п. 1 Угоди №1215дп її предметом є реструктуризація заборгованості Сторони 2 за користування обладнанням відповідно до договору оренди обладнання від 07.12.2011 №457 дп-61/558, що виникла за період з 07.12.2011 по 01.12.2014 в сумі 133445, 94 грн., з якої 89499, 77 грн. сума основного боргу, 7686, 02 грн. - індекс інфляції, 5674, 47 грн. - три відсотки річних, 6090 грн. - судовий збір, 24495, 68 грн. неустойка.

Відповідно до п. 2 Угоди Сторона 2 зобов'язана сплачувати заборгованість в розмірі 133445,94 грн. в наступному порядку:

- до 01.05.2015 - 10000 грн.,

- до 01.06.2015 - 10000 грн.,

- до 01.07.2015 - 10000 грн.,

- до 01.08.2015 - 10000 грн.,

- до 01.09.2015 - 10000 грн.,

- до 01.10.2015 - 10000 грн.,

- до 01.11.2015 - 10000 грн.,

- до 01.12.2015 - 10000 грн.,

- до 01.01.2016 - 10000 грн.,

- до 01.02.2016 - 10000 грн.,

- до 01.03.2016 - 10000 грн.,

- до 01.04.2016 - 10000 грн.,

- до 01.05.2016 - 10000 грн.,

- до 01.06.2016 - 3445,54 грн.

Пунктом 6 Угоди передбачено, що дана Угода вступає в дію з моменту її підписання Сторонами та діє до повного виконання всіх зобов'язань.

Як зазначає позивач у позовній заяві, сума заборгованості в розмірі 133445,94 грн. включає в себе грошові кошти, стягнуті з ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» відповідно до судового рішення від 24.06.2014 по справі №915/509/14 та заборгованість за період з 01.06.2014 по 01.12.2014.

Згідно положень ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Належне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особою.

Згідно вимог ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно Довідки №2536/17 від 31.05.2018, складеної головним бухгалтером ДП “Завод імені ОСОБА_3”, станом на 01.05.2018 заборгованість ДП «Суднобудівний завод імені 61-го комунара» перед ДП «Завод імені ОСОБА_3» за угодою про реструктуризацію боргу №1215 дп від 15.01.12015 складає 133445,94 грн. (а.с.45).

Будь – яких доказів, що відповідач належним чином виконав умови договору реструктуризації щодо оплати заборгованості, відповідачем до суду не надано, тоді як надані позивачем докази підтверджують вказані обставини.

Суд погоджується з доводами позивача, що укладаючи угоду про реструктуризацію боргу №1215дп від 15.01.2015 між сторонами виникло нове зобов’язання.

Враховуючи викладене суд, приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 133445,94 грн. є обґрунтованими відповідно до вимог угоди про реструктуризацію боргу №1215 дп від 15.01.12015 та Закону та підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконанням з боку відповідача умов угоди про реструктуризацію боргу №1215 дп від 15.01.12015 позивачем нараховано відповідачу пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

Щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 107700,1 грн. за період з 02.05.2015 по 02.05.2018 судом встановлено наступне.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із п.5 Угоди у разі несвоєчасного внесення плати по договору Сторона 2 зобов'язана перерахувати Стороні 1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 107700,1 грн. за період з 02.05.2015 по 02.05.2018.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник зобов'язаний передати кредитору у випадку порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань №14 від 17.12.2014 року роз’яснено, що до стягнення пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відтак, позивачем не враховано наведені вище положення та здійснено нарахування пені поза межами шестимісячного строку, починаючи від дня, коли зобов’язання мало бути виконано (з огляду на щомісячну черговість платежів). Судом здійснено перерахунок розміру пені, по кожному платежу окремо відповідно до ст. 232 ГК України в межах шестимісячного строку нарахування, та вірний розрахунок пені в загальній сумі 29082,14 грн. пені., є наступний:

- строк оплати до 01.05.2015 на суму 10000,00 грн. за період з 02.05.2015 по 02.11.2015 пеню нараховано в сумі 2824,11 грн.;

- строк оплати до 01.06.2015 на суму 10000,00 грн. за період з 02.06.2015 по 02.12.2015 пеню нараховано в сумі 2676,16 грн.;

- строк оплати до 01.07.2015 на суму 10000,00 грн. за період з 02.07.2015 по 02.01.2016 пеню нараховано в сумі 2556,65 грн.;

- строк оплати до 01.08.2015 на суму 10000,00 грн. за період з 04.08.2015 по 04.02.2016 пеню нараховано в сумі 2410,90 грн.;

- строк оплати до 01.09.2015 на суму 10000,00 грн. за період з 02.09.2015 по 02.03.2016 пеню нараховано в сумі 2266,99 грн.;

- строк оплати до 01.10.2015 на суму 10000,00 грн. за період з 02.10.2015 по 02.04.2016 пеню нараховано в сумі 2215,01 грн.;

- строк оплати до 01.11.2015 на суму 10000,00 грн. за період з 02.11.2015 по 03.05.2016 пеню нараховано в сумі 2182,27 грн.;

- строк оплати до 01.12.2015 на суму 10000,00 грн. за період з 02.12.2015 по 02.06.2016 пеню нараховано в сумі 2140,33 грн.;

- строк оплати до 01.01.2016 на суму 10000,00 грн. за період з 05.01.2016 по 05.07.2016 пеню нараховано в сумі 2045,35 грн.;

- строк оплати до 01.02.2016 на суму 10000,00 грн. за період з 02.02.2016 по 02.08.2016 пеню нараховано в сумі 1958,46 грн.;

- строк оплати до 01.03.2016 на суму 10000,00 грн. за період з 02.03.2016 по 02.09.2016 пеню нараховано в сумі 1863,93 грн.;

- строк оплати до 01.04.2016 на суму 10000,00 грн. за період з 02.04.2016 по 02.10.2016 пеню нараховано в сумі 1749,18 грн.;

- строк оплати до 01.05.2016 на суму 10000,00 грн. за період з 03.05.2016 по 03.11.2016 пеню нараховано в сумі 1653,00 грн.;

- строк оплати до 01.06.2016 на суму 3445,54 грн. за період з 02.06.2016 по 02.12.2016 пеню нараховано в сумі 539,80 грн.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 78617,96 грн. слід відмовити, оскільки нарахування пені здійснено поза межами шестимісячного строку передбаченого ч.6 ст.232 ГПК України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені за порушення строку оплати за угодою про реструктуризацію заборгованості від 15.01.2015 №1215дп.

Суд, розглянувши вимогу відповідача щодо застосування строку позовної давності зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати одного року. З огляду на правову природу пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

При цьому, як вбачається з роз’яснень, наведених у постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Цей шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Позивач звернувся до суду з даним позовом 01.06.2018 тобто, з порушенням строку позовної давності відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України, щодо стягнення правомірно нарахованої пені в розмірі 29082,14 грн. за період з 02.05.2015 по 02.12.2016.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 29082,14 грн. за період з 02.05.2015 по 02.12.2016 (по кожному платежу окремо) у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 9937,34 грн. 3% річних та втрати від інфляції по кожному платежу окремо.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, є втратами пов'язаними з інфляційними процесами в державі за час прострочення виконання зобов'язання боржником, а три процента річних є за своєю правовою природою платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Суд, перевірив розрахунок 3% річних, наданий позивачем та дійшов наступних висновків.

При нарахуванні 3% річних за періоди з 02.08.2015 по 01.05.2018, з 02.11.2015 по 01.05.2018, з 02.01.2016 по 01.05.2018, з 02.05.2016 по 01.05.2018 позивачем не були враховані вимоги ч.5 ст.254 ЦК України, відповідно до яких, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом здійснено перерахунок розміру 3% річних та встановлено, що 3% річних за вказаний позивачем період становить 9931,59 грн. Розрахунок розміру 3% річних здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство". Отже, вимога про стягнення 3% річних в сумі 9931,59 грн. є обґрунтованою та підставною. В решті 3% річних в сумі 5,75 грн. слід відмовити.

Позивач згідно наданого до суду розрахунку (а.с.12), нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування в загальному розмірі 44431,21 грн. за період з 02.05.2015 по 01.05.2018.

Судом за допомогою програми «Законодавство» перевірений розрахунок інфляційних за вказані позивачем періоди та визначено що розмір інфляційних становить 46854,17 грн., але враховуючи принцип диспозитивності стягненню підлягають інфляційні у розмірі 44431,21 грн. які заявлені позивачем в позовній заяві.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за користування обладнанням за період з 01.12.2014 по 16.03.2018 у розмірі 102056,70 грн. суд зазначає наступне.

Згідно із ст.759 ЦК України, ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За користування майном орендар сплачує орендну плату, розмір якої встановлюється договором. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором( ст.762 ЦК України,ст.286 ГК України).

Договір найму укладається на строк, встановлений договором ( ч.1 ст.763 ЦК України, ч.4 ст.284 ГК України).

Відповідно до ч.2 ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Як було вказано вище, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2014 по справі №915/509/14, яке набрало законної сили 15.07.2014, договір оренди обладнання №457дп від 07.12.2011, укладений між Державним підприємством “Завод імені ОСОБА_3” та Державним підприємством “Суднобудівний завод ім. 61 комунара”, було розірвано.

За приписами ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі

Відповідно до ч.2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Згідно з п.8.1 Договору №457дп-61/558 після закінчення терміну оренди Орендар зобов’язаний протягом 10 днів повернути майно, що орендується, Орендодавцю.

16 березня 2018 року орендар (відповідач) передав, а орендодавець (позивач) прийняв наступне обладнання: стенд закладний для АДР9953-6325сб (1 од.), стенд закладний для АДР9953-6326сб (1 од.), кантувач для корпусу БТР-4Е АДР9953-6328 (1 од), про що між сторонами було складено та підписано ОСОБА_1 №1/558 переча-приймання обладнання (а.с.47).

Відповідно до п. 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Натомість, Договір оренди №457дп-61/558 від 07.12.2011 не містить положення, що передбачає обов'язок здійснення орендарем орендної плати за фактичне користування майном після розірвання договору до моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві.

Таким чином, законом та договором не передбачено обов’язку сплати орендної плати за договором оренди за період після припинення договору оренди, тому посилання позивача на підписані ОСОБА_1 здачі-приймання робіт є не правомірним. При цьому, суд зазначає, що вказані акти можуть бути предметом окремої позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, вимоги про стягнення орендної плати на підставі договору оренди №457дп-61/558 від 07.12.2011, за фактичне користування обладнанням, в розмірі 102056,70 грн. за період після припинення дії договору оренди не підлягають задоволенню.

Також суд вказує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних збитків у сумі 26305,18 грн. та 3 % річних в сумі 5169,12 грн. від простроченої суми за користування обладнанням, як такі, що нараховані безпідставно на заборгованість з орендної плати за період після припинення дії договору оренди – з 01.01.2015 по 01.05.2018, тобто на заборгованість, у задоволені якої відмовлено вище.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 204113,40 грн. неустойки за період з 24.06.2014 по 16.03.2018 судом встановлено наступне.

Згідно із статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено, що, в порушення п.8.1 договору оренди та ст.785 ЦК України, орендар не повернув об’єкт оренди протягом 10 днів з моменту закінчення строку дії договору, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення неустойки.

Відповідно із п.4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором, у тому числі у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Із місту наведеного пункту ст.231 ГК України вбачається, що розмір штрафних санкцій обчислюється не тільки у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов’язання (штраф); у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (пеня), як це передбачено ст. 549 ЦК України; а і у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У даному випадку штрафні санкції у вигляді неустойки відповідно із умовами договору оренди та ч.2 ст. 785 ЦК України встановлюються у кратному розмірі до розміру орендної плати.

Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Таким чином неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст.614 ЦК України.

Як неодноразово зазначалось судом, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2014 по справі №915/509/14, яке набрало законної сили 15.07.2014, договір оренди обладнання №457дп від 07.12.2011, укладений між Державним підприємством “Завод імені ОСОБА_3” та Державним підприємством “Суднобудівний завод ім. 61 комунара”, було розірвано.

16 березня 2018 року орендар (відповідач) передав, а орендодавець (позивач) прийняв наступне обладнання: стенд закладний для АДР9953-6325сб (1 од.), стенд закладний для АДР9953-6326сб (1 од.), кантувач для корпусу БТР-4Е АДР9953-6328 (1 од), про що між сторонами було складено та підписано ОСОБА_1 №1/558 здачі-приймання обладнання (а.с.47).

Встановивши зазначені обставини, суд доходить висновку про те, що неповернення майна з орендного користування, після припинення договору оренди, у визначений договором оренди строк, є підставою для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України.

Позивач просить стягнути з відповідача неустойку в розмірі 204113,40 грн. за період з 24.06.2014 по 16.03.2018.

Проте, в пункті 1 угоди про реструктуризацію сторонами узгоджено, що предметом угоди є реструктуризація заборгованості за Договором №457дп-61/558 від 07.12.2011, яка виникла за період з 07.12.2011 по 01.12.2014 в сумі 133445,94 грн. в тому числі: 89499, 77 грн. суми основного боргу, 7686, 02 грн. - індексу інфляції, 5674, 47 грн. - три відсотки річних, 6090 грн. - судового збору, 24495, 68 грн. неустойки.

Факт того, що до Угоди реструктуризації включено заборгованість по неустойці за період з 24.06.2014 по 01.12.2014 в розмірі 24495,68 грн. підтверджено представниками сторін в судовому засіданні.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що нарахована позивачем та пред’явлена до стягнення у даній справі неустойка за період з 24.06.2014 по 01.12.2014 (п’ять місяців) в сумі 24495,68 грн. увійшла до Угоди про реструктуризацію заборгованості. Отже, період з 24.06.2014 по 01.12.2014 підпадає під подвійне стягнення.

Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, нарахування неустойки за період з 24.06.2014 по 01.12.2014 в сумі 24495,68 грн. є неправомірним, та задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкту з оренди за період з 24.06.2014 по 16.03.2018 суд зазначає наступне.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (стаття 261 Цивільного кодексу України). Частиною 3 статті 267 зазначеного Кодексу передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, як це визначено частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.п. 4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" частиною другою статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання останнім обов'язку щодо повернення речі. Початок перебігу позовної давності за відповідною вимогою визначається за загальним правилом частини першої статті 261 названого Кодексу (з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов'язання щодо повернення речі), а не згідно з положенням частини другої статті 786 ЦК України (з моменту повернення речі наймачем), оскільки це положення стосується вимог, зазначених у частині першій тієї ж статті 786 ЦК України, а не вимоги про стягнення згаданої неустойки. У Рішенні Конституційного Суду України від 03.07.2012 № 14-рп/2012 зі справи № 1-20/2012 також зазначено, що положення статті 786 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності в один рік застосовується до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди).

У пункті 5.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", зазначено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20.03.2012 по справі № 3-13гс12.

Також, Вищий господарський суд України у своєму Інформаційному листі від 17.05.2012 №01-06/658/2012 зазначив, оскільки неустойка, передбачена ч.2 ст.785 ЦК, є самостійною формою майнових відповідальності, то на неї не поширюється спеціальна позовна давність, передбачена п.1 ч.2 ст.258 ЦК України. Отже, має застосовуватись загальний строк позовної давності.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 01.06.2018, відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України позовна давність до вимог про стягнення неустойки обчислюється з 01.06.2015, натомість позивачем здійснено розрахунок неустойки за період з 24.06.2014 по 16.03.2018 з якого: період з 24.06.2014 по 01.12.2014 є подвійним стягненням в розмірі 24495,68 грн., оскільки вказана сума неустойки увійшла до угоди реструктуризації; за період з 01.12.2014 по 01.06.2015 неустойка нарахована з порушенням вимог ст. 257 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки у сумі 29994,72 грн. за період з 01.12.2014 по 01.06.2015 у зв'язку із спливом строку позовної давності.

З огляду на що стягненню з відповідача підлягає 177549,39 неустойки за період з 01.06.2015 по 16.03.2018 (в межах строку позовної давності) та виходячи з розміру місячної орендної плати визначеної відповідно до п.5.1 Договору оренди.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.2, 11, 73, 74, 76-79, 91, 195, 196, 210, 220, ст.ст.232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод” (вул.Адміральська, буд.38, м.Миколаїв, 54001; код ЄДРПОУ 14313240) на користь Державного підприємства “Завод імені ОСОБА_3”, вул.Плеханівська, 126, м.Харків, 61001, код ЄДРПОУ 14315629) 133 445,94 грн. заборгованості по Угоді про реструктуризацію боргу №1215дп від 15.01.2015, 44 431,21 грн. інфляційних втрат за прострочення заборгованості по Угоді про реструктуризацію боргу №1215дп від 15.01.2015, 9 931,59 грн. 3% річних за прострочення заборгованості по Угоді про реструктуризацію боргу №1215дп від 15.01.2015, 177549,39 грн. неустойки за порушення строків повернення обладнання та 5 508,48 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вступна і резолютивна частина рішення проголошені в судовому засіданні 09.10.2018, повний текст рішення складено та підписано 19.10.2018.

Суддя Н.О. Семенчук