Рішення № 77247254, 12.10.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1729/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача – ОСОБА_1,

від відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради до Приватного акціонерного товариства «Селена» про стягнення збитків в сумі 40735,14 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Селена” про стягнення збитків в сумі 40735,14 грн., заподіяних внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів та без сплати орендної плати, посилаючись на наступне.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру прав власності Приватне акціонерне товариство “Селена” є власником нежитлової будівлі адміністративного призначення, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, буд. 3, однак використовує земельну ділянку за зазначеною адресою, площею 428 кв.м без документів, які посвідчують право власності або користування.

При цьому позивач, посилаючись на ст. 13 Конституції України, пункти „а”, „б”, „в” ч. 1 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 83, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, зазначає, що розпорядження землями територіальної громади м. Одеси, які перебувають у комунальній власності, є виключною компетенцією Одеської міської ради.

Водночас, як вказує позивач, рішенням Одеської міської ради від 07.07.2009 р. № 4151-V “Про надання дозволу Закритому акціонерному товариству “Селена” на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 0,0428 га, за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, буд. 3, для експлуатації адміністративної будівлі, ПрАТ “Селена” надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідно до п. „г” ч. 2 ст. 28 Закону України “Про землеустрій” розробники документації із землеустрою повинні виконувати роботи із складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору. Однак, як зазначає позивач, до теперішнього часу ПрАТ “Селена” не уклало договору оренди земельної ділянки та безоплатно використовує земельну ділянку.

Таким чином, позивач стверджує, що ПрАТ “Селена” тривалий час використовувало земельну без відповідних документів та без сплати орендної плати, чим завдало територіальній громаді міста Одеси збитків у вигляді неодержаного доходу у вигляді орендної плати, яка могла б сплачуватись до місцевого бюджету міста Одеси за умови дотримання підприємством встановленого чинним законодавством порядку оформлення речових прав на земельну ділянку. У розрахунку суми втрат бюджету Одеської міської ради від недоотримання коштів за фактичне користування земельною ділянкою розраховано розмір збитків, завданих територіальній громаді, виходячи з нормативно-грошової оцінки землі, площі земельної ділянки, коефіцієнта використання земельної ділянки, суми податку на землі, суми орендної плати за землю та періоду використання земельної ділянки без оформлення орендних правовідносин.

При цьому позивач вказує, що розрахунок суми втрат здійснено у відповідності до норм чинного законодавства України. З огляду на вищенаведені обставини, на думку позивача, несвоєчасне оформлення документів на право користування земельною ділянкою є доведеним фактом та виникло з вини відповідача внаслідок його бездіяльності, що свідчить про протиправну поведінку землекористувача та причинний зв'язок між його протиправною поведінкою та майновою шкодою.

Наразі позивач зауважив, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії (бездіяльність) щодо відповідних земельних ділянок за процедурою, визначеною Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 284. На виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів України рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 30.05.2013 року № 204 затверджено склад комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам та Положення про дану комісію (додатки 1, 2 до вказаного рішення). Так, відповідно до п. 1.1. Положення Комісія створена з метою визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам (орендарям) для їх подальшого відшкодування. Водночас, згідно з п. 1.3. рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 15.08.2013 року № 302 розмір збитків, нанесених територіальній громаді м. Одеси за тимчасове заняття земельної ділянки без належного оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою (без укладання договору оренди), розраховується за відповідною формулою. Якщо користування земельною ділянкою здійснювалось неповний місяць, розмір збитків визначається пропорційно кількості днів такого користування. Якщо користування земельною ділянкою здійснювалось більш ніж один календарний рік, розмір збитків підлягає індексації відповідно до ст. 289 Податкового кодексу України.

Згідно довідки про нормативну грошову оцінку 1 кв.м земельної ділянки від 24.05.2011 р. № 241/22, нормативна грошова оцінка 1 кв.м земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, що використовує ПрАТ “Селена”, складає 940,08 грн.

Також позивач додає, що за даними державних податкових органів за період з 01.09.2014 р. по 31.12.2016 р. ПрАТ “Селена” земельний податок не сплачувався.

Так, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.07.2017 р. № 281 зі змінами від 04.10.2017 р. № 363 затверджено акти комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 27.04.2017 р. Згідно з актом комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 27.04.2017 р. розмір збитків, нанесених ПрАТ “Селена” територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради у вигляді неодержаного доходу, який міг би одержати власник земельної ділянки, але не одержав внаслідок її тимчасового зайняття та використання без правовстановлюючих документів, складає 40735,14 грн. Враховуючи вищевикладене, Одеська міська рада вважає, що її права як власника земельної ділянки порушені, так як не вчинення відповідачем дії щодо оформлення договору оренди земельної ділянки, загальною площею 0,0428 га, за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, протягом періоду з 01.09.2014 р. по 31.12.2016 р. призвело до понесення позивачем у зв'язку з цим збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі неодержаної плати за оренду вказаної земельної ділянки в сумі 40735,14 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.08.2018 р. позовну заяву Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1729/18, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 17 вересня 2018 р.

07.09.2018 р. відповідачем був наданий до господарського суду відзив на позов (а.с. 64-70), в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач вказує, що органи місцевого самоврядування, до яких відноситься позивач, є суб’єктом права власності виключно на землі комунальної власності, однак, позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка з адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, відноситься до земель комунальної власності. При цьому відповідач зазначає, що за змістом договору купівлі-продажу від 26.11.2004 № 6283, на підставі якого відповідачем було набуто права власності на будівлю, що розташована на земельній ділянці за адресою м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, була придбана у Селекційно-генетичного інституту - національного центру насіннєзнавства і сортовивчення Української академії аграрних наук (наразі - Національної академії аграрних наук України). Все зазначене майно відносилось до майна Національної академії аграрних наук України. Відповідно до ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Відповідно до п. е) ч. 4 тієї ж статті земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної ОСОБА_3 України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук відносяться до земель державної власності. Таким чином, відповідач стверджує, що земельна ділянка за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, відносилася до земель державної власності, а не комунальної. Наразі відповідач зауважив, що з метою належного оформлення права землекористування земельної ділянкою відповідач звернувся до позивача для оформлення вилучення земельної ділянки із постійного землекористування (земель державної власності) до земель комунальної власності і подальшого оформлення в тимчасове користування. Однак, органами місцевого самоврядування було декілька разів відмовлено в оформленні документації без належного мотивування, тому належне оформлення права користування земельною ділянкою не здійснено внаслідок дій позивача, що не змінює того факту, що у позивача відсутнє право на позов у даній справі. Водночас, як вказує відповідач, для відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів, як просить позивач, йому слід довести, що він міг одержати такий дохід внаслідок вилучення (але це не відбувалося), обмеження прав (не посилається позивач), погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання у разі негативного впливу (позивач на це не посилається і цього не доводить), а тому на підставі норм, на які посилається позивач, відсутні підстави для відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів. При цьому відповідач зазначає, що відповідач не здійснював щодо земельної ділянки будь-яких дій, які підпадають під визначення неправомірних. Крім того, як доводять додані до даного відзиву матеріали, відповідач вживав залежних від нього заходів для оформлення документів щодо земельної ділянки, зокрема, для оформлення вилучення земельної ділянки з постійного землекористування та земель державної власності і передачу до земель комунальної власності. Однак, позивач як представник територіальної громади відмовив відповідачеві у вчиненні таких дій. Відтак, оформлення правовідносин щодо земельної ділянки не відбулося внаслідок прямих дій позивача, що виключає настання для відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Також відповідач зазначає, що позивач просить стягнути з відповідача збитків у вигляді несплаченої орендної плати за земельну ділянку. Між тим, посилаючись на п. 14.1.137 ст. 14 , п. 20.1. ст. 20, п.п. 288.1, 288.4 ст. 288, п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, відповідач стверджує, що орган місцевого самоврядування, яким є позивач, не є управненим суб’єктом для пред’явлення вимог щодо стягнення податкового платежу. До того ж відповідач зазначає, що в позовній заяві позивач просить про стягнення збитків за період з 01.09.2014 р. по 31.12.2016 р., посилаючись на те, що обставини щодо необхідності оформлення відповідачем земельної ділянки стали відомі позивачеві в 2009 році. Таким чином, з 07.07.2009 року позивачу було відомо про дії відповідача, в яких він вбачає порушення своїх прав, що свідчить про пропущення позивачем строку позовної давності, а тому відповідач заявляє про застосування строку позовної давності, що має бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України.

В засіданні суду 17.09.2018 р. судом оголошено перерву до 01.10.2018 р. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.

01.10.2018 р. представником відповідача подано до господарського суду клопотання про витребування доказів в порядку ст. 81 ГПК України, згідно якого позивач просить витребувати від Одеської регіональної філії ДП „Центр державного земельного кадастру” відомості про те, чи обліковується земельна ділянка за адресою м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, що надана в постійне землекористування Селекційно-генетичному інституту національного центру насіннєзнавства та сортовивчення НААН згідно рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 31152 від 15.10.1953 р., у складі земель державної власності або комунальної власності, і чи вилучалися певні земельні ділянки із складу даного земельного масиву із передачею у комунальну власність у зв’язку із придбанням будівлі на даній земельній ділянці Приватному акціонерному товариству „Селена”.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.10.2018 р. у справі № 916/1729/18 за вказаним клопотанням відповідача витребувано у Одеської регіональної філії Державного підприємства “Центр державного земельного кадастру” відомості про те, чи обліковується земельна ділянка за адресою м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, що надана в постійне землекористування Селекційно-генетичного інституту - національного центру насіннєзнавства та сортовивчення НААН згідно рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих ґ3 1152 від 15.10.1953 р., у складі земель державної власності або комунальної власності, і чи вилучалися певні земельні ділянки із складу даного земельного масиву із передачею у комунальну власність у зв’язку із придбанням будівлі на даній земельній ділянці ПрАТ “Селена” відповідно до договору купівлі-продажу від 26.11.2004 р. № 6283.

12.10.2018 р. від Одеської міської ради до господарського суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 98-104), в якій позивач вказує, що у відзиві на позов відповідач наголошує на тому, що адміністративну будівлю, яка розташована на спірній земельній ділянці, було придбано у Селекційно-генетичного інституту (договір купівлі-продажу від 26.11.2004 р.), а відтак земельна ділянка на якій розташована адміністративна будівля входить до складу земель державної власності, однак Одеська міська рада із цим твердженням відповідача не погоджується та зазначає наступне. У рішенні від 27.12.2001 р. № 903 “Про оформлення свідоцтва про право власності Селекційно-генетичному інституту ім. Т.Д. Лисенка, на нерухоме майно-двоповерхову нежилу будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, що є об’єктом загальнодержавної власності” виконавчий комітет Одеської міської ради вирішив оформити та видати Селекційно-генетичному інституту ім. Т.Д. Лисенко свідоцтво про право власності на нерухоме майно - двоповерхову нежилу будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дор., 3, що є об’єктом загальнодержавної власності. Таким чином, позивач вказує, що виконавчим комітетом Одеської міської ради видано та оформлено свідоцтво Селекційно-генетичному інституту про право власності на нежитлову будівлю, та жодних питань стосовно права власності або користування земельною ділянкою. Водночас, як вказує позивач, відповідно до рішення Іллічівської районної ради депутатів трудящих від 26.08.1953 р. № 902 за Селекційно-генетичним інститутом ім. Т.Д. Лисенка було закріплено земельну ділянку у районі ІІ-ї Застави, яку займає інститут. Так, посилаючись на ст. 158, примітки ст. 158, ст. 180 Земельного Кодексу УРСР Земельного кодексу УРСР, прийнятого Постановою Всеукраїнського ЦВК 29 грудня 1922 року та ст. 54 Загальних засад землекористування та землеустрою, затверджених Постановою ЦВК СРСР 15 грудня 1928 року, ст.ст. 193, 194 Земельного кодексу УРСР, позивач додає, що починаючи із 1922 року особа, якій відводилась земельна ділянка, може вважатися її законним землекористувачем лише за умови дотримання вимог по землеустрою. За інших умов, дії особи, які спрямовані на набуття прав щодо відведеної земельної ділянки (початок користування нею) з недодержанням в момент вчинення таких дій є незаконними, а отже не створюють юридичних наслідків для такої особи по відношенню до відведеної їй земельної ділянки. Як зазначає позивач, доказами по справі, які можуть підтверджувати правовий статус земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, можуть бути або державний акт на право постійного користування, або договір оренди земельної ділянки. Крім того, один примірник цих документів повинен зберігатися у землекористувача або орендаря, а другий примірник у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України. Також позивач звертає увагу на те, що в матеріалах справи не міститься доказів, які б свідчили про дотримання процедури вказаної вище, а саме процедури землевідведення та виділення земельної ділянки в натурі, а тому не є можливим визначити, яка саме земельна ділянка відноситься до земель, які знаходяться у користуванні селекційно-генетичного інституту, а наданий відповідачем акт на право користування землею належним чином не оформлений та не зареєстрований, відтак не є належним доказом правомірного користування ПРаТ “Селена” вищезазначеною земельною ділянкою. Також позивач зазначає, що навіть у випадку наявності належним чином оформленого державного акту, на думку Одеської міської ради, у відповідача не виникло би права постійного користування земельною ділянкою з наступних причин. Згідно з ч. 1 , ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель державної та приватної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності. Вищезазначений державний акт посвідчував би не право власності, а право користування Селекційно-Генетичного інституту ім. Т.Д. Лисенка, таким чином Одеська міська рада не втрачала статус власника земельної ділянки. Так, позивач стверджує, що Одеській міській раді надано заяву директора Селекційно-генетичного інституту про згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки від 21.04.2009 р., а згідно зі ст. 141 Земельного кодексу України (редакція 2009 р., яка діяла на момент нотаріального посвідчення вищевказаної заяви) право користування припиняється шляхом добровільної відмови від права користування. Крім того, посилаючись на ст. ст. 92, 120 редакції 2004 року (коли мало місце відчуження адміністративної будівлі за договором купівлі-продажу), ст. ст. 141,142 (редакція 2009 р., яка діяла на момент нотаріального посвідчення вищевказаної заяви), ст. 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, позивач вважає, що право постійного користування землею Селекційно-генетичного інституту було належним чином припинено та до ПрАТ “Селена” автоматично не перейшло, що вказує на необхідність оформлення права оренди або права власності на вищевказану земельну ділянку, а так як відповідних документів на землю отримано не було - ПрАТ “Селена” неправомірно використовує земельнуділянку, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3. Водночас, стосовно заявленого клопотання відповідача про застосування строків позовної давності позивач вказує, що розмір збитків встановлюється у актах комісії з визначення розміру та відшкодування збитків, а затверджується розмір рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради. Так, акт комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам складено та підписано 27.04.2017 р. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.07.2017 р. № 281 було затверджено вищезазначений акт комісії відповідно до якого суб’єкта господарювання було зобов’язано сплатити збитки визначені актами у місячний термін. Таким чином, на думку позивача, саме після затвердження актів рішенням № 281 у Одеської міської ради виникло право звертатись з матеріально-правовою вимогою до суду.

Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, а відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 1152 від 15.10.1953 р. “Про оформлення відведення земельних масивів, розташованих в районі ІІ-ї Застави Селекційно-генетичному інституту ім. Т.Д.Лисенко” було підтверджено рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради депутатів трудящих від 26.08.1953 р. за № 902 та оформити Селекційно-генетичному інституту ім. Т.Д.Лисенко відвід земельних масивів загальною площею 292,0 га в районі ІІ-ї Застави, освоюваних інститутом з довійськових часів.

Згідно рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 903 від 27.12.2001 р. “Про оформлення свідоцтва про право власності Селекційно-генетичному інституту ім. Т.Д.Лисенка, на нерухоме майно – двоповерхову нежилу будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, що є об’єктом загальнодержавної власності” вирішено управлінню правового контролю (ОСОБА_3М.) у встановленому порядку оформити та видати Селекційно-генетичному інституту ім. Т.Д. Лисенко, свідоцтво про право власності на нерухоме майно - двоповерхову нежилу будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, що є об’єктом загальнодержавної власності; Селекційно-генетичному інституту ім. Т.Д.Лисенко зареєструвати об’єкт нерухомого майна, на яке видається свідоцтво про право власності, в ОМБТІ та РОН.

26.11.2004 р. між Селекційно-генетичним інститутом – Національним центром насіннєзнавства та сортовивчення (продавець) та Закритим акціонерним товариством “Селена” (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно п. 1.1. якого продавець зобов’язується передати, а покупець зобов’язується прийняти у власність адміністративну будівлю (в подальшому – «адміністративна будівля»), загальною площею 474,7 кв.м, що знаходяться за адресою: місто Одеса, Овідіопольська дорога, будинок 3.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 10.07.2018р. № 130289235 Приватному акціонерному товариству “Селена” належить на праві приватної власності об’єкт житлової нерухомості - адміністративна будівля загальною площею 474,7 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська облсть, м. Одеса, Овідіопольська дорога, будинок 3, підстава: договір купівлі-продажу від 26.11.2004 р.

Разом з тим, за ствердженнями позивача, ПрАТ “Селена” тривалий час, використовувало вказану земельну ділянку без відповідних документів та без сплати орендної плати, чим завдало територіальній громаді міста Одеси збитків у вигляді неодержаного доходу у вигляді орендної плати, яка могла б сплачуватися до місцевого бюджету міста Одеси за умови дотримання підприємством встановленого чинним законодавством порядку оформлення речових прав на земельну ділянку. Наразі у позовній заяві Одеська міська рада вказує, що порушені її права як власника земельної ділянки, так як невчинення відповідачем дії щодо оформлення договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,3292 га за адресою: м. Одеса, вул. Проценка, 23/5, протягом періоду з 01.09.2014 р. по 31.12.2016 р. призвело до понесення позивачем у зв'язку з цим збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі неодержаної плати за оренду вказаної земельної ділянки у сумі 40735,14 грн., про стягнення яких заявлено даний позов.

Між тим суд вважає безпідставними вказані доводи позивача про порушення прав міськради саме внаслідок невчинення відповідачем дії щодо оформлення договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,3292 га за адресою: м. Одеса, вул. Проценка, 23/5, оскільки відповідач у даній справі - ПрАТ “Селена” не є користувачем вказаної земельної ділянки.

Так, згідно Акту комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 27.04.2017р., затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.07.2017 р. № 281, встановлено, що станом на 01.04.2017 р. ПрАТ “Селена” не виконало вимоги щодо оформлення документів на землю, а тому комісією, вирішено, що розмір збитків, нанесених ПрАТ “Селена” територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради у вигляді неодержаного доходу, який міг би одержати власник земельної ділянки, але не одержав внаслідок її тимчасового зайняття та використання без правовстановлюючих документів складає 40735,14 грн. Розрахунок розміру збитків виконано за період з 01.09.2014 року по 31.12.2016 р. на підставі довідки-витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку 1 кв.м земельної ділянки м. Одеси від 24.05.2011 року № 241/22, за яким нормативна грошова оцінка 1 кв.м земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, що використовує ПрАТ “Селена” складає 940,80 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 27.11.2017р. позивачем був направлений відповідачу лист за вих. № 0113/6329, яким доведено до відома відповідача, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.07.2017 року № 281 “Про затвердження актів комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних внаслідок незаконного використання земельних ділянок” було затверджено акти комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 27.04.2017 р. Також зазначено, що вказаним рішенням ПрАТ “Селена” зобов’язане сплатити збитки, визначені актом у місячний термін після прийняття цього рішення.

Несплата відповідачем у добровільному порядку стала підставою для звернення позваича до суду із заявленим позовом про стягнення з відповідача вказаних збитків в розмірі 40735,14 грн., заподіяних внаслідок використання земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, без правовстановлюючих документів та без сплати орендної плати.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та стаття 20 Господарського кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У відповідності до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою КМ України №284 від 19.04.1993 (надалі – Положення), передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні зокрема неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Згідно п. 2 вказаного Порядку розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Так, зазначеними положеннями нормативних актів передбачені повноваження виконкому міської ради щодо створення комісій та прийняття рішення про затвердження акта комісії щодо визначення розміру збитків.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 302 від 15.08.2013 р. “Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 30.05.2013 р. “Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 11.08.2011 року № 564 “Про створення комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам”, а саме п. 1.3 доповнено пункт 3.4 додатку 2 абзацами наступного змісту: “Розмір збитків територіальної громади м. Одеси за тимчасове заняття земельної ділянки без належного оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою (без укладання договору оренди) розраховується за формулою:

Нго1м2*Sзаг*Фв%/12 - орендна плата за місяць, де:

Нго1м2 — нормативна грошова оцінка квадратного метра відповідної земельної ділянки;

Sзаг - загальна площа відповідної земельної ділянки;

Фв% — фіксований відсоток відповідно до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 р. № 1267-VI “Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі”.

Якщо користування земельною ділянкою здійснювалось неповний місяць, розмір збитків визначається пропорційно кількості днів такого користування. Якщо користування земельною ділянкою здійснювалось більш ніж один календарний рік, розмір збитків підлягає індексації відповідно до ст. 289 Податкового кодексу України”.

Також судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.07.2017 р. № 281 затверджено акт комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних внаслідок незаконного використання земельних ділянок ПрАТ “Селена” (м. Одеса, Овідіопольська дорога, буд 3).

Разом з тим відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України саме особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт "д" частини 1 статті 156 ЗК України).

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. N 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Збитки відшкодовуються власниками землі і землекористувачами, у тому числі орендарями, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісії, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина (п. 5 Порядку).

Отже, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє зробити висновок, що у випадку неукладення договору оренди або іншого правочину як правових підстав для користування земельною ділянкою з вини користувача настають правові наслідки, передбачені статтею 157 ЗК України та Порядком.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічне визначення міститься і в статті 22 ЦК України.

Статтею 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Загальні підстави позадоговірної відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки – шкоди (збитків); причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Наразі слід зазначити, що важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до роз’яснень, наведених в п. 3.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 р. (із змінт. та доповн.), вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини). У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому суду слід враховувати вимоги частини другої статті 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.

Як роз’яснено в абз. 3 п.п. 3.4 п. 3 вказаної Постанови Пленуму ВГСУ № 6, у разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки.

За ствердженнями позивача, протиправність поведінки відповідача полягає у використанні ним протягом періоду з 01.09.2014 р. по 31.12.2016 р. земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, в порушення ст.ст. 125, 126 ЗК України без правовстановлюючих документів, а також невчинення відповідачем дій щодо оформлення договору оренди земельної ділянки. При цьому позивачем надано копію рішення Одеської міської ради № 4551-V від 07.07.2009 р. “Про надання дозволу Закритому акціонерному товариству “Селена” на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 0,0428 га, за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, для експлуатації адміністративної будівлі”, згідно якого ЗАТ “Селена” був наданий надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0428 га, за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, для експлуатації адміністративної будівлі. Однак, як вказує позивач, договір оренди землі так і не був укладений з відповідачем.

Згідно ч. 1, 2 ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).

Частиною 1 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент придбання відповідачем будівлі, що розташована на спірній земельній ділянці) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Як вже зазначалось, відповідачу належить на праві власності будівля за адресою: Одеська область, м. Одеса, Овідіопольська дорога, буд. 3, яка придбана за договором купівлі-продажу від 26.11.2004 р. у Селекційно-генетичного інституту – національного центру насіннєзнавства та сортовивчення УААН.

Разом з тим судом з’ясовано, що до набуття відповідачем права власності на об’єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, власником вказаної земельної ділянки була держава в особі Української академії аграрних наук.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент придбання відповідачем будівлі, що розташована на спірній земельній ділянці) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.. В п. „г” ч. 3 ст. 84 ЗК України вказано, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної ОСОБА_3 України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Таким чином, земельна ділянка за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 3, відносилася до земель державної власності, та не могла передаватись до комунальної власності, оскільки використовувалась Українською академію аграрних наук.

Посилання Одеської міської ради на заяву директора Селекційно-генетичного інституту – національного центру насіннєзнавства та сортовивчення УААН про згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки (частини земельної ділянки) від 27.06.2009 р. як на підставу віднесення спірної земельної ділянки до земель комунальної власності, суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно п. „а” ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Отже, з огляду на зміст наведених норм, рішення про припинення права користування земельною ділянкою може прийматись лише власником земельної ділянки на підставі заяви землекористувача, поданої власнику земельної ділянки, яким у даному випадку була держава в особі Української академії аграрних наук (на даний час - Національна академія аграрних наук України). Тобто вказана заява директора Селекційно-генетичного інституту – національного центру насіннєзнавства та сортовивчення УААН могла бути надана виключно власнику земельної ділянки – державі в особі Української академії аграрних наук (на даний час - Національна академія аграрних наук України). В свою чергу така заява директора Селекційно-генетичного інституту – національного центру насіннєзнавства та сортовивчення УААН як землекористувача не породжувала будь-яких правових наслідків для виникнення права розпорядження спірною земельною ділянкою у Одеської міської ради, оскільки територіальна громада в особі міськради не була власником вказаної земельної ділянки. При цьому судом не приймаються до уваги й ті обставини, що рішенням Одеської міської ради від 07.07.2009 р. № 4151-V надавався дозвіл ПрАТ “Селена” на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки вказане рішення також не свідчить про наявність у міськради права розпорядження вказаною земельною ділянкою.

Більш того, як з’ясовано судом, Українською академією аграрних наук (на даний час - Національна академія аграрних наук України) жодного рішення про припинення права користування спірною земельною ділянкою не приймалося.

З наявної в матеріалах справи копії листа Української академії аграрних наук до директора Селекційно-генетичного інституту – національного центру насіннєзнавства та сортовивчення від 07.10.2006 р. вих. № 12-8/422 вбачається, що Українська академія аграрних наук розглянула звернення Селекційно-генетичного інституту – національного центру насіннєзнавства та сортовивчення (лист від 03.07.2006 р. № 01-2/351) стосовно надання попередньої згоди на вилучення із користування Інституту земельної ділянки загальною площею 474,7 кв.м., на якій розміщена будівля, яка була продана згідно з постановою ОСОБА_4 УААН від 22.06.2006 р. (протокол № 11) і повідомила, що ОСОБА_4 не заперечує проти вилучення згаданої земельної ділянки із землекористування Селекційно-генетичного Інституту-Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення. Для остаточного вирішення цього питання необхідно подати на розгляд ОСОБА_4 УААН належно оформлені документи у відповідності до вимог, викладених в листі ОСОБА_4 № 11-2/36 від 22.06.2004 року.

Крім того, в листі № 11-2/36 від 22.06.2004 року Українська академія аграрних наук зазначила, що на адресу ОСОБА_4 продовжують поступати клопотання про надання згоди на вилучення із землекористування науково-дослідних установ та державних підприємств дослідних господарств землі для різних потреб без належного оформлення документів, що суперечить вимогам чинного законодавства. Згідно Земельного кодексу України (ст. 84 п. 3 п.п. „і”, п. 4 пп.п. „е”) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності державних галузевих академій наук не можуть передаватись у комунальну та приватну власність. Згідно ст. 150 даного Кодексу землі дослідних полів науково-дослідних установ належать до особливо цінних земель і вилучатись вони можуть лише під будівництво об’єктів загальнодержавного значення (згідно переліку) за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною ОСОБА_3 України. У зв’язку з цим клопотання про передачу земель науково-дослідних установ та дослідних господарств, інших організацій будуть розглядатись ОСОБА_4 УААН при наявності передбачених у листі документів.

Доказів, що підтверджують прийняття рішення про припинення права користування земельною ділянкою власником спірної земельної ділянки – від імені держави Українською академією аграрних наук (тепер - Національна академія аграрних наук України) сторонами, не подано та матеріали справи не містять.

Однак, у поданому позові Одеська міська рада просить суд стягнути на свою користь збитки у розмірі 40735,41 грн., понесених як власником земельної ділянки. Натомість доказів заподіяння відповідачем збитків саме Одеській міській раді, яка не є власником землі, позивачем не надано та суду не доведено їх наявність.

Норми статті 16 Цивільного Кодексу України та статті 20 ГК України розкривають зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відшкодування заподіяних збитків.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Згідно ч. 2 ст. 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що у Одеської міської ради відсутні правові підстави для звернення до суду з позовом про відшкодування збитків на свою користь.

Наявність порушених або оспорюваних прав і інтересів у особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковою, а обов'язком позивача відповідно до статті 74 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні докази в сукупності та всі обставини справи, перевіривши доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, судом встановлено, що Одеською міською радою не доведено порушення відповідачем прав і охоронюваних законом інтересів позивача, тому відсутні підстави для правового захисту його інтересів в межах даного спору з огляду на заявлені позовні вимоги.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне. Обґрунтовуючи пропущення позивачем строку позовної давності, відповідач вказує на те, що обставини щодо необхідності оформлення відповідачем земельної ділянки стали відомі позивачу в 2009 році, і з 07.07.2009 року позивачу було відомо про дії відповідача, в яких він вбачає порушення своїх прав.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

В силу положень ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз’яснено в п. 2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене, враховуючи те, що судом не було встановлено порушення прав позивача, які підлягають захисту, відповідно відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин правил позовної давності.

У зв’язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.

У зв’язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 232, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Одеської міської ради до Приватного акціонерного товариства «Селена» про стягнення збитків в сумі 40735,14 грн. відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17 жовтня 2018 р.

Суддя В.С. Петров